Куди грядеш, куди прямуєш, доле?
У поле дике, де кровить життя,
де вік тебе ганьбили і бороли
та розчиняли в ріках забуття?

А ще там схід і ясне сонце сходить,
і простори минулих сподівань…
та блуд ума по колу правду водить,
відступників караючи на дань.

А може, доле, ти ідеш за щастям
до гонорових у правах божків?
Знайти себе у приндах чи удасться,
чи втиснеш біль у трафарет зразків?

А ще там ніч, коли у нас ясніє,
і кодекс честі, мов устав орди;
безумних на розп’яття не маліє
і без твоєї п’яної ходи.

Скоріше, ні, нікуди ти не хочеш.
Брудні століття на твоїх стезях.
Є голова – її собі морочиш,
морока та як пута на ногах.

О доле, доле, мабуть, ти втомилась
від словоблудства, ліні і вождів.
Якби ти раз тай волею умилась,
то не блукала б у полоні снів.