Ракета номер 9 направляється на планету. На яку ? Обирай сам. Створи її сам. Власне для когось, ти і є ціла планета. Справді, ти - планета, яку населяють інші, не такі, як усі; там є власне повітря, яким і ти дихаєш. Ти живеш на Землі, але дихаєш іншим повітрям. Чому ти досі тут ? Ракета ще не готова відлетіти ? Зрештою, це твоя ракета, роби, що хочеш.
Місцеві трохи абсурдні (трохи ?). Вони копирсаються в купі бруду, і живуть в ньому по суті. Що їм до війн і хвороб всяких ? Головне, аби зранку змогла вийти свіженька газета з артиклями, які повідомляють нас у чому сьогодні одіта принцеса кембриджська. Все, на що вони заслуговують -це твоє тіло. З ним, вони можуть робити що завгодно, бо лише це їх цікавить. Вони ніколи не отримають твого голосу, думок чи серця, але тіло - можуть. Отож, нехай роблять з ним, все що завгодно. А тим часом двигун ракети починає прогріватись.
Вранішній туман, такий їдкий, що ти починаєш шкодувати, що не успадкував дідового протигазу. Ти переживаєш, що сьогодні не ходив на роботупариівсетаке, але думаєш лише про туман, що він означає ? Мимоволі, пригадуєш, як вчив тебе жити Гете і Моцарт: просто смійся, будь серйозним. Парадокс – сміх дорівнює серйозності. Тоді серйозність життя полягає у його комічності, що ж я сміюсь, бо іншого не вмію. Стає ясно, можливо, то не туман, а випари двигуна ?
Кожен прагне стати кимось, але не собою. Кожен шукає когось, але не себе.
Чи варто бути степовим вовком ? Варто чи ні, бути чи не бути, усе це не важливо. Висновок робиться мимовільно, це як обирати на вечерю : «свиня чи корова, свиня чи корова ?», і відповідь приходе автоматично, інстинктивно. Ти можеш ганятись за часом, а можеш стати ним, можеш любити Афродиту, а можеш одружитись на ній. Вибір це не головне, головне його наслідки, і якщо ти сядеш у цю ракету, ти від них не втечеш. Користуючись можливістю, хочу передати вітання від Ероса, давно вже до нього не звертались, хоча сьогодні він як ніколи потрібен. Він додасть пристрасті у ваше життя, а можливо і подарує вам милих нащадків (хвилина реклами закінчена).
Світає, вечоріє…ти можеш думати про це вічність, але це відносність. Відносно зараз світанок, але в Гвінеї – ніч, містика починається, коли вона її наздоганяє. Темні силуети дерев, сповзаючі скорпіони. Вони без жал, вони позбавлені реальності, як і те, що ця ракета колись вилетить звідси, але реальність нічому не властива, навіть твоєму існуванню. Духовний досвід і твоя віра вказують на те, що мрію можна осягнути, віруючи в свою зірку, лети до неї, ракета в тебе вже є; «наступна станція «Венера»».