«…Збіжать вітри, зросте трава,
Прийде весна на ниву серця.
Минуться почесті, права –
Таке життя: усе минеться»

Роман Юзва

Весна цього року не забарилась. Швидко почорнів та
розтанув сніг і віддзвонили стрімкі джерельця із талого
снігу. Якось швидко зазеленіла молода травичка. Зронили
пухнасті сережки стрункі берізки, кущі ліщини, та розло-
гі верби. А бузок своїм різнобарв’ям від сніжно-білого до
темно-фіолетового кольорів вже відцвітає. Починають кві-
тувати ніжні конвалії. У нас на дачі, на причілку хати, вони
розрослися суцільним килимом і ось вже білі дзвіночки
розплющують очі-зірочки і неймовірний аромат наповнює
всю вулицю.
Я зірвала невеличкий букетик і поставила в кімнаті на
вікні, милуюся тим витвором природи, і на мене, чомусь,
напливають спогади далекого 1961 року.
Квітень був навдивовижу теплим. Все враз зазеленіло.
Жовтим килимом квітує кульбаба на леваді біля річки, а го-
лубим – проліски та зозулині черевички у ліску за річкою.
Та чарівниця-весна мене не дуже радує, бо я захворіла і мені
необхідно було лягати у Миргородську районну лікарню.
Це було дванадцятого квітня, день коли Радянський
космонавт Юрій Гагарін, вперше полетів у космос. У всіх
людей був піднесений настрій. Незнайомі перемовлялися
поміж собою, вітаючи один одного, а мене з приймального
покою повели в палату і вказали на моє ліжко.
Палата була невелика на три ліжка, але добре освітле-
на. Я швидко познайомилася з її мешканцями, майже моїми
ровесницями.