
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Любов Долик (1965) /
Проза
Новорічна ялиночка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Новорічна ялиночка
Кожного року – історія повторюється. Історія – то така особлива штука, любить повторюватися, як нудна учителька в школі – не вірить, що її діти зуміють засвоїти сказане з першого разу – довбе і довбе указкою по парті, стукає холодними словами в голову …
На нитку білу шевську, міцну, як татові руки,
скляні коралі ялинкові нанизувала, всміхалася, тішилася,
сніжинки з тонкого паперу "папіросного"
витинала маленькими ножичками,
а ще смішні ліхтарики
(спочатку слід було розмалювати папір, бо кольорового не було)
і тоді акуратненько смужечками посередині -
чик-чик-чик,
з’єднати краї,
прикріпити ручечку паперову...
Ото усі нехитрі прикраси на ялинку новорічну з дитинства мого.
Мама з татом приносили з роботи подаруночки від Діда Мороза.
Чи той дід Мороз теж там працював під Новий рік за тринадцяту зарплату? Він чомусь не вмів прийти до хати, як святий Миколай і принести подарунки під подушку, якийсь такий був офіційний і дуже строгий Дід Мороз, його можна було побачити лише в школі на учнівських ранках, а потім виявлялося, що то... перевдягнутий старшокласник, от прикрість!
Ми з сестрою розпаковували ті подаруночки, нам дозволялося з’їсти по кілька карамельок, а дорогі “Мак” і “Білочку” нанизувалося на ниточку – і на ялиночку.
А вночі на ялинку прилітала зозулька із старого настінного годинника, годинник самотньо собі бамкав, з його темно-коричневих нутрощів на ланцюжку звішувалися гирки-шишечки, тягнули час додолу, а легковажна зозулька намагалася на новорічній ялинці заспівати своє знамените “ку-ку”, засинала потім під тихе годинникове бамкання, але щоранку, як це не дивно, таки бадьоро знову визирала із свого годинникового віконечка.
Я дуже любила скляні бурульки, які згодом, як я вже стала школяркою, купили батьки – з бурульками на гілочках ялинка була схожа на витончену балерину, була така елегантна і нарядна, як наша вчителька танців - вона намагалася навчити нас балету, а ми смішно повторювали за нею – батман де пліє, витягували ручку красиво вбік і намагалися так, як і вона, красиво і повільно присідати у першій позиції…
Щороку іграшок на ялинці більшало, пластмасові кульки-вогники були доповнені новими гірляндами, до сріблястого, довжелезного, як волосся казкової царівни, дощику, додався волохатий дощик-гірлянда, ним було дуже гарно прикрашати свої коси на шкільні новорічні вечори, проте він все одно коловся і ту красу довго витримати було неможливо – до другого танцю, поки всі ставали живі і розкуті. А іграшки? Старі частенько розбивалися, особливо постраждали тоді, коли наша чорна киця Бега кинулася погратися з дощиком – і ялинка навернулася з усіма прикрасами.
Нове, нове… скляне намисто довелося перенизати, бо дуже багато всього було розбито, потовчені іграшки старанно зібрано в картонну коробочку з-під взуття – то буде посипка на ватну корону до костюма Снігуроньки на наступний рік – і знову – нові бурульки та нові кулі…
Нині ми з донькою вбираємо штучну сосну – прикраси тепер в основному з пластику, не б’ються. Донька моя – прихильниця стильного прикрашання, тільки сріблясті кульки і сріблясті бантики, ніяких бурульок і ніякого дощику, лише коралі – також пластикові білі, перламутрові – ото всі прикраси.
А ще дві гірлянди китайських ялинкових вогників – періодично блимають, потихеньку розгоряються, а потім починають витанцьовувати у різних ритмах. Гарні ці вогники. За них я люблю нашу теперішню ялинку.
Але ніхто з нас уже не хоче вішати на ялинку цукерки, не той уже і “Мак” і “Білочка”…
І бурульок нема у мене – всі десь побилися-розгубилися, все стало старим, облізлим, непотрібним…
І свято стало – втомленим і буденним. Щороку добігаєш до того Нового року, як до якогось марафонського фінішу – геть виснажений і втомлений. Робота, криза, фінансові клопоти. І я вже не дитина. І тато давно вже спочиває на маленькому цвинтарі у місті мого дитинства. А мама моя зараз далеко, рідко тепер до неї навідуюсь, і сумую за нею, і відвикла вже від маминих повчань – сама уже мама, сама уже повчаю.
Так дивно і цікаво, от як же ми були дітьми і ні про що не переживали – ні про гроші, ні про навчання, ані про те, що на завтра приготувати їсти.
І мали свято – це так чітко і яскраво тримається у пам’яті…
Історія повторюється – постійно повторюється.
Треба повторити – ми – діти, треба повторити – є свято, є диво, якого завжди підсвідомо ти чекаєш, от тільки у свідомість треба впустити оте дитяче чекання дива, хоча б узяти до рук ножиці і знову повитинати сніжинки для ялиночки, випустити назовні своєю дитячу щирість…
Ще є вона? Подивіться на дітей – усміхніться! Є!
З Новим роком вас, доборі люди!І нехай зозулька зі старого годинника знову вночі прилетить на вашу ялиночку – і накує вам багато-багато радості і щастя. З Новим роком!
30.12.2010
На нитку білу шевську, міцну, як татові руки,
скляні коралі ялинкові нанизувала, всміхалася, тішилася,
сніжинки з тонкого паперу "папіросного"
витинала маленькими ножичками,
а ще смішні ліхтарики
(спочатку слід було розмалювати папір, бо кольорового не було)
і тоді акуратненько смужечками посередині -
чик-чик-чик,
з’єднати краї,
прикріпити ручечку паперову...
Ото усі нехитрі прикраси на ялинку новорічну з дитинства мого.
Мама з татом приносили з роботи подаруночки від Діда Мороза.
Чи той дід Мороз теж там працював під Новий рік за тринадцяту зарплату? Він чомусь не вмів прийти до хати, як святий Миколай і принести подарунки під подушку, якийсь такий був офіційний і дуже строгий Дід Мороз, його можна було побачити лише в школі на учнівських ранках, а потім виявлялося, що то... перевдягнутий старшокласник, от прикрість!
Ми з сестрою розпаковували ті подаруночки, нам дозволялося з’їсти по кілька карамельок, а дорогі “Мак” і “Білочку” нанизувалося на ниточку – і на ялиночку.
А вночі на ялинку прилітала зозулька із старого настінного годинника, годинник самотньо собі бамкав, з його темно-коричневих нутрощів на ланцюжку звішувалися гирки-шишечки, тягнули час додолу, а легковажна зозулька намагалася на новорічній ялинці заспівати своє знамените “ку-ку”, засинала потім під тихе годинникове бамкання, але щоранку, як це не дивно, таки бадьоро знову визирала із свого годинникового віконечка.
Я дуже любила скляні бурульки, які згодом, як я вже стала школяркою, купили батьки – з бурульками на гілочках ялинка була схожа на витончену балерину, була така елегантна і нарядна, як наша вчителька танців - вона намагалася навчити нас балету, а ми смішно повторювали за нею – батман де пліє, витягували ручку красиво вбік і намагалися так, як і вона, красиво і повільно присідати у першій позиції…
Щороку іграшок на ялинці більшало, пластмасові кульки-вогники були доповнені новими гірляндами, до сріблястого, довжелезного, як волосся казкової царівни, дощику, додався волохатий дощик-гірлянда, ним було дуже гарно прикрашати свої коси на шкільні новорічні вечори, проте він все одно коловся і ту красу довго витримати було неможливо – до другого танцю, поки всі ставали живі і розкуті. А іграшки? Старі частенько розбивалися, особливо постраждали тоді, коли наша чорна киця Бега кинулася погратися з дощиком – і ялинка навернулася з усіма прикрасами.
Нове, нове… скляне намисто довелося перенизати, бо дуже багато всього було розбито, потовчені іграшки старанно зібрано в картонну коробочку з-під взуття – то буде посипка на ватну корону до костюма Снігуроньки на наступний рік – і знову – нові бурульки та нові кулі…
Нині ми з донькою вбираємо штучну сосну – прикраси тепер в основному з пластику, не б’ються. Донька моя – прихильниця стильного прикрашання, тільки сріблясті кульки і сріблясті бантики, ніяких бурульок і ніякого дощику, лише коралі – також пластикові білі, перламутрові – ото всі прикраси.
А ще дві гірлянди китайських ялинкових вогників – періодично блимають, потихеньку розгоряються, а потім починають витанцьовувати у різних ритмах. Гарні ці вогники. За них я люблю нашу теперішню ялинку.
Але ніхто з нас уже не хоче вішати на ялинку цукерки, не той уже і “Мак” і “Білочка”…
І бурульок нема у мене – всі десь побилися-розгубилися, все стало старим, облізлим, непотрібним…
І свято стало – втомленим і буденним. Щороку добігаєш до того Нового року, як до якогось марафонського фінішу – геть виснажений і втомлений. Робота, криза, фінансові клопоти. І я вже не дитина. І тато давно вже спочиває на маленькому цвинтарі у місті мого дитинства. А мама моя зараз далеко, рідко тепер до неї навідуюсь, і сумую за нею, і відвикла вже від маминих повчань – сама уже мама, сама уже повчаю.
Так дивно і цікаво, от як же ми були дітьми і ні про що не переживали – ні про гроші, ні про навчання, ані про те, що на завтра приготувати їсти.
І мали свято – це так чітко і яскраво тримається у пам’яті…
Історія повторюється – постійно повторюється.
Треба повторити – ми – діти, треба повторити – є свято, є диво, якого завжди підсвідомо ти чекаєш, от тільки у свідомість треба впустити оте дитяче чекання дива, хоча б узяти до рук ножиці і знову повитинати сніжинки для ялиночки, випустити назовні своєю дитячу щирість…
Ще є вона? Подивіться на дітей – усміхніться! Є!
З Новим роком вас, доборі люди!І нехай зозулька зі старого годинника знову вночі прилетить на вашу ялиночку – і накує вам багато-багато радості і щастя. З Новим роком!
30.12.2010
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію