А, може й збабленою буду я колись.
Та Бог створив мене коханою такою,
Що й в грубих штанях чуюся п’янкою
І конкурую навіть і з весною
Так, що й зима хотіла би... піти.

А, може й звабленою буду хоч би ким!
Бо Бог створив мене шаленою такою,
Яка віддасться в кожну мить з жагою,
Хоч хлопці смілі тільки з перепою.
То ж прошу, напивайтеся хоч в дим.

А, може й скроплена я буду хоч вином!
Земля – насінням, ну а я тобою.
Бо я суха земля, і ти росою
Небесною мене одну скропи!
На це я чую – хочу лиш спокою.
Скропив мене байдужості окропом.

А я від муки аж вмивалась потом
і в тебе ще б напитися благала,
Цю спрагу так наситити хотілось,
А ти лишив мене в пустелі, в тих пісках
Де б я любові попрохать не сміла,
І полонила тільки біле твоє тіло.


Молочний шлях малює на ланітах,
Пустеля в мені просить спеки літа
Дощу не хоче. Лиш заснуть навіки.
Я б хоч вином піски свої залляла.
Омана хоче, щоб її не стало.
2013