Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Насипаний (1967) /
Проза
Чого хоче жінка або Рецепт щастя (гумореска)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чого хоче жінка або Рецепт щастя (гумореска)
Хтось мудрий сказав: жінка хоче одного – весь час чогось іншого. От попробуй жінці догодити. У мене он романтичний настрій. Приходжу додому і кажу: що завгодно для тебе зроблю. Хочеш зірочку з неба? А ти, Галю, що? Піди он сміття винеси і заодно картоплі принеси з підвалу.
Хто брехун? Та я майже найчесніший чоловік на світі. Ну, може, Андрій трохи чесніший. Золото - чоловік! Хто бреше? Він бреше? Та не може бути! Казав Ірі перед весіллям, що в ліжку він король і почуває себе, як риба у воді? І що, збрехав? Це неправда! Навпаки. Тепер із ліжка майже не вилізає. Цілими днями може спати. Але головне - він її любить.
Ну хто сказав, любов зла - полюбиш і козла? По-перше, він не козел, а Цап. А попав, що називається , ні за цапову душу. Обкрутила молодиця. Оженила на собі. Забрала гроші, хату, машину. А тепер каже: терпи. Чоловіки - це, як кіно. А я не можу щодня одне й те саме кіно дивитись. Я хочу різноманітності. Або терпи, або тікай! А ти кажеш - чоловіки, чоловіки.
Ти знаєш, що чоловіка треба берегти, шанувати, не нервувати. Бо, як на хімічному досліді, може нагрітися, розпектися від нервів і випаруватися.
- Ліпше жінку не нервувати. Бо буде так, як із Миколою. – А що з Миколою? - Його Надя вже тиждень на кухню не пускає. – А чого знаєш? Бо питала його в ліжку про подружній обов’язок. А він їй і каже: обов’язки - це, як борги. А віддавати борги увечір – погана прикмета. Давай спи. Тепер тиждень його не годує. Це ж теж ніби обов’язок.
- Галю! А ти мене теж обманула. Казала, що нянька гарна буде. Майже еталон. А де тут еталон? Я думав модельної зовнішності - 60-90-60. А тут прийшла модель шістдесятих років, із раритетним кузовом. - Бо нам треба няньку для дитини, а не для тебе. Еталон йому треба. То так, як наш автобус «ЕТАЛОН». Ні переду, ні заду. 60-90 їде, а ламається, як дівчинка.
А ти що хотів? Щоби ноги від вух, як у тих швабр, що по сцені ходять? А так не буває. У тебе он, Василю, і ноги не такі , і руки не туди. На себе подивись. Ти восьминога бачив. От тобі і ноги від вух. І голова у задниці. І все росте: і руки, і ноги, як у багатьох чоловіків, із одного місця. Ти правильно подумав.
- Василю! У жінці має бути щось яскраве, оригінальне, шикарне. Тільки треба шукати. Яскраве плаття, оригінальна зачіска, шикарна шубка. – Галю! Але це в ідеалі. А в реальності – у жінки тільки бджоли в голові, які гудуть і гудуть одне і теж: треба грошей на те, те і те.
- Значить, треба шукати в жінці щось хороше. Таке, щоб тягнуло тебе магнітом. – Щось хороше? І щоби магнітом тягнуло? Є таке! Але воно у мене тільки в холодильнику. Постійно туди тягне за чимось хорошим.
- А що ти хочеш? Жінкам треба сильних, мужніх, надійних. Щоби їх на руках носили. А ви? - Що, ми? Он сусід Ігорко точно так і думав. Він здоров’ям то не дуже. Але подумав. Щоб жінку на руках носити, треба , щоби вона була невеличка. Саме таку і шукав у інтернеті. Знайшов одну, зріст – метр шістдесят, а та пише, що в неї великі фінансові запити. Інша такого ж зросту, але відразу вказала, що має пояс по карате. То, певно, натякає, що бідний він буде. А третя, ніби ідеал. Очі чорні, волосся довге, зріст 155, а вага пише ще менше - 120 кеге. Майже Дюймовочка. От він і ходить сам.
- Може, йому іншу треба. Не фігурову, а із головою? – Не треба йому з головою. Він сам з головою не дружить. А безголові паруються краще.
- Ну тоді нехай навчиться робити компліменти. Ти ж мені колись такі компліменти казав. – Ага. Ти знаєш, Вася он своїй комплімент видав. Ти, каже, мені нагадуєш царівну. Але не просту, а царівну-жабу. – Що, така загадкова і красива? – Та ні. Холодна і багато квакаєш не те і невпопад. Тепер тиждень не говорять через такий комплімент.
А що тут такого? У кожного свій рецепт щастя і укріплення сім’ї. Хтось недурний казав, що сім’ю тримає жінка або гаманець. Або ж і те, і те вкупі!
Хто брехун? Та я майже найчесніший чоловік на світі. Ну, може, Андрій трохи чесніший. Золото - чоловік! Хто бреше? Він бреше? Та не може бути! Казав Ірі перед весіллям, що в ліжку він король і почуває себе, як риба у воді? І що, збрехав? Це неправда! Навпаки. Тепер із ліжка майже не вилізає. Цілими днями може спати. Але головне - він її любить.
Ну хто сказав, любов зла - полюбиш і козла? По-перше, він не козел, а Цап. А попав, що називається , ні за цапову душу. Обкрутила молодиця. Оженила на собі. Забрала гроші, хату, машину. А тепер каже: терпи. Чоловіки - це, як кіно. А я не можу щодня одне й те саме кіно дивитись. Я хочу різноманітності. Або терпи, або тікай! А ти кажеш - чоловіки, чоловіки.
Ти знаєш, що чоловіка треба берегти, шанувати, не нервувати. Бо, як на хімічному досліді, може нагрітися, розпектися від нервів і випаруватися.
- Ліпше жінку не нервувати. Бо буде так, як із Миколою. – А що з Миколою? - Його Надя вже тиждень на кухню не пускає. – А чого знаєш? Бо питала його в ліжку про подружній обов’язок. А він їй і каже: обов’язки - це, як борги. А віддавати борги увечір – погана прикмета. Давай спи. Тепер тиждень його не годує. Це ж теж ніби обов’язок.
- Галю! А ти мене теж обманула. Казала, що нянька гарна буде. Майже еталон. А де тут еталон? Я думав модельної зовнішності - 60-90-60. А тут прийшла модель шістдесятих років, із раритетним кузовом. - Бо нам треба няньку для дитини, а не для тебе. Еталон йому треба. То так, як наш автобус «ЕТАЛОН». Ні переду, ні заду. 60-90 їде, а ламається, як дівчинка.
А ти що хотів? Щоби ноги від вух, як у тих швабр, що по сцені ходять? А так не буває. У тебе он, Василю, і ноги не такі , і руки не туди. На себе подивись. Ти восьминога бачив. От тобі і ноги від вух. І голова у задниці. І все росте: і руки, і ноги, як у багатьох чоловіків, із одного місця. Ти правильно подумав.
- Василю! У жінці має бути щось яскраве, оригінальне, шикарне. Тільки треба шукати. Яскраве плаття, оригінальна зачіска, шикарна шубка. – Галю! Але це в ідеалі. А в реальності – у жінки тільки бджоли в голові, які гудуть і гудуть одне і теж: треба грошей на те, те і те.
- Значить, треба шукати в жінці щось хороше. Таке, щоб тягнуло тебе магнітом. – Щось хороше? І щоби магнітом тягнуло? Є таке! Але воно у мене тільки в холодильнику. Постійно туди тягне за чимось хорошим.
- А що ти хочеш? Жінкам треба сильних, мужніх, надійних. Щоби їх на руках носили. А ви? - Що, ми? Он сусід Ігорко точно так і думав. Він здоров’ям то не дуже. Але подумав. Щоб жінку на руках носити, треба , щоби вона була невеличка. Саме таку і шукав у інтернеті. Знайшов одну, зріст – метр шістдесят, а та пише, що в неї великі фінансові запити. Інша такого ж зросту, але відразу вказала, що має пояс по карате. То, певно, натякає, що бідний він буде. А третя, ніби ідеал. Очі чорні, волосся довге, зріст 155, а вага пише ще менше - 120 кеге. Майже Дюймовочка. От він і ходить сам.
- Може, йому іншу треба. Не фігурову, а із головою? – Не треба йому з головою. Він сам з головою не дружить. А безголові паруються краще.
- Ну тоді нехай навчиться робити компліменти. Ти ж мені колись такі компліменти казав. – Ага. Ти знаєш, Вася он своїй комплімент видав. Ти, каже, мені нагадуєш царівну. Але не просту, а царівну-жабу. – Що, така загадкова і красива? – Та ні. Холодна і багато квакаєш не те і невпопад. Тепер тиждень не говорять через такий комплімент.
А що тут такого? У кожного свій рецепт щастя і укріплення сім’ї. Хтось недурний казав, що сім’ю тримає жінка або гаманець. Або ж і те, і те вкупі!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
