I
Згас ліхтар. Взуття залишено біля лавки. Опале листя холодне та вологе. Пальці ніг відчутно змерзли. Анна не дозволяє собі повернути назад.
Відповідь на питання анкети:
20.Ваше захоплення? - «Колекціоную враження».
Співбесіда, робота у відділі.
Асфальт поблискує вогнями. Сприйняття дороги: жовтневий спокій скверу, зараз автомобільна швидкість, - колекцію поповнено.
Тепло підлоги. Брязкіт ключів посилено кімнатною тишею. Бажання почути голос. Автовідповідач: «Повідомлення стерто». «Немає настрою говорити. Зрозуміло,» - Анна вимикає телефон. Обертається. Дивиться на залишені нею сліди, уявляє велетенського брудного собаку, зараз почне сряхувати з хутра воду, це вона пчитала по його очах. «Треба полити квіти, - нагадав Анні образ, - але спочатку душ».

Кава, думки підсумовують день, невпевнено починає рухатись курсор. «Все набридло. Постійна втома. Ненавиджу це місто.»(сторінку щоденника збережено).
Окуляри покладено біля футляру. Анна заплющує очі. Біль. Виступають сльози.

Третя година ранку; свою ходу розпочав дощ; безсоння; біля ліжка розкидані пігулки; порожня склянка. Майже сон: дах будівлі; сильний вітер; чутно потяг; перед обличчям політає птах; рівновагу збережено. Об підлогу розбивається будильник.

Анна стає частиною броунівського руху метро, Ранкова думка стає нестримним бажанням «Сьогодні останній день».
Погляд на годинник. Обідня перерва. На ліжку пакована валіза.

Залізничний вокзал. Гучномовець оголошує напрямки. Колисково постукують колеса. Через мережу знято квартиру. Двері купе замкнено. Сторінка щоденника, курсор нерухомий весь путь.

Останній поверх, ключ-картка, мінімум меблів, незвично великі вікна, скоро світатиме. Речі зберігатимуться у валізі ще два дні, до повного звикнення, крім чашки та ноутбука, їх звичне місце на кухні.
Міцна кава, у вікні напрти світло від свічки, рух курсору: «Чоловк. Років – півстоліття. Вигляд – моя втома... Все спочатку... Надокучає нежить, та прогулянка варта того... Залишити все – та почати жити!!!»(сторінку щоденника збережено).
Допита кава. Чашка втрачає тепло. Вікно напроти, зустріч поглядів, на обличчях з'являються посмішки. Падає сніг.


II

Рука старого тягнеться до сигарет. Автоматичні дії. У пелюсток вогню домішано місячне сяйво. Клуб диму. Розплющуються очі. Думка: „Не здолає стелі, знову”. Меблі кімнати: чорне шкіряне крісло, попільничка. Спальний мішок покладено у кутку.
Холодна вода змиває втому очей. У ванній відсутнє дзеркало. З обличчя прибрано посивіле волосся. Від конфорки підкурити сигарету, поставити чайник.

Спітніле скло, напис: „Привіт”(вікно напроти), треба віддзеркалити: „Привіт:)”. Увімкнено світло. Каву залито окропом. Повільно осідають розмелені зерна. На склі дописано: „:) Анна”, віддзеркалено: „Торвейдж”. „Чим займаєшся?”, віддзеркалено: „Шукаю повторення”. „Дивно. Які?”, віддзеркалено: „Помилкові”.
Вікно напроти запросило ніч. Думка: „З темрявою впустила страх”. Підкурити сигарету, поставити чайник, вимкнути світло. Увійти до мережі, поновити пошук.

Анна відчуває самотність. Відкрита сторінка щоденника. Курсор нерухомий. У вікні напроти старий запалив свічки. Рух сліз, на екрані з’являються літери: „Страшно. Від чого тікаю? Від...” (сторінку знищено). На склі: „Я зайду?”. Ввімкнено світло, накинуто пальто, ліфт змушує чекати.

Дзвінок. У двох чашках осідають розмелені зерна. Торвейдж затягується сигаретою, відчиняє двері. „Заходь”. На підлогу падає попіл.