
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
2025.08.27
09:15
Заплющую очі та, аж важко повірити,
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
навіть у горлі наростає ком,
бачу: рудий весь із очима сірими -
Франко…
-Пане Іване, як ви там на небесех?
Чи бачите на годиннику лютий час?
-Вболіваю, рідні мої, всім серцем
2025.08.26
21:33
Ти - груднева, ти - холодна зима,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
укриваєш мене снігом,
ніби поцілунками.
На твою честь я п'ю
снігове шампанське
і п'янію від крижаного холоду.
У зимовому полоні -
ніби в царстві задзеркалля,
2025.08.26
11:52
Дзуміє тиша. В класі нічичирк.
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
Дитячі лики сірі від тривоги.
Схиляється над ними божий лик
Й шепоче: - Малеч! Буде перемога.
Із ирію повернуться татки
І спокоєм огорнуть ваші душі.
Я дам їм мир з Господньої руки,
2025.08.26
05:38
Великий гріх читати мало,
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
Або до рук не брати книг,
Які століттями навчали
Життю щасливому усіх.
Великий гріх втрачати віру
У слово Боже і в слова,
Які дарує ніжна Ліра
Отим, що творять з них дива.
2025.08.25
21:56
Я хочу затьмарити мозок,
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
Я хочу пірнути в імлу,
Я хочу дивитися в морок
І падати в сон-ковилу.
Вино простягає долоні
Для радості і забуття.
Відчую в космічному лоні
2025.08.25
05:50
Почуттів усіх навала,
В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В серці радості прилив, –
До грудей грудьми припала,
Як обійми їй розкрив.
Уст торкалася вустами,
Вибачаючись щомить
За кохання до нестями,
Що у ній вогнем пашить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 56. Зі Світлани Костюк. Я Анонім –«переклад» … на українську… (вибрані твори Поет
Мандри в космосі 56. Зі Світлани Костюк. Я Анонім –«переклад» … на українську… (вибрані твори Поет
Світлана Костюк
Гублю...
Вічно гублю ключі,
гроші,людей і віру...
Софія Кримовська
Гублю ключі, і гроші, і людей...
Гублю усе...Немає тому спасу...
...Тулю пожовкле фото до грудей,
Де ми у школі, біля твого класу...
Я з бантиками й білим комірцем...
Кумедна і зніяковіла трішки...
А ти з таким усміхненим лицем
Даєш мені два лісових горішки...
Ох,ті горішки!.Я їх не взяла,
А засоромилась і опустила очі...
Якою я наївною була,
Аж згадувати інколи не хочу...
...І ось ми загубилися в житті...
Ніхто нікого не хотів шукати...
Мені горішки часто сняться ті...
Ну поясніть, чому було не взяти?..
...А гроші що? Я не рахую їх...
Як є - то є. Немає - то немає...
...Ще досі вірю...Вірити не гріх...
Безвір`я в нас надію відбирає...
...Гублю людей. Гублю ключі останні...
Гублю себе у втраченім коханні...
2013
Ярослав Анонім
Знаходжу…
… і ніколи того не знаєш,
де згубиш і що знайдеш!
Хтось сказав
Шукаю не гроші, а хоч що - будь…
Знайшов захмарне… Ох, немає ради,
й тулю химери ті о свою грудь,
і цей сюжет… також із того ряду:
я вже великий… і маленький… наче
хлопчина, що вдає усмішку…
А ти, не відкриваючи очей,
все тягнеш губ червонії пампушки…
Ох, ті пампушки! А я їх не узяв…
змовчав - в Сірка позичив очі…
Ото жорстока мить була… і яв,
аж згадувать ніколи я не хочу.
… Нових пампушок у моїм житті
не довго довелось шукати…
та пам’ятаються пампушки ті… і
не знаю, як я зміг їх не узяти?
…А гроші що? Теж не рахую їх…
Як є - то є. Не маю – хай не маю…
… І досі, як “знайду”, болить той “ гріх”,
колись згубив – тепер вже знаю,
що як би взяв (та це не оправдання),
то б потім не знайшов… своє кохання!
2014
Переклад з української жіночої… на українську чоловічу…
(спроба абсурдного тлумачення)
…навіявся щирістю авторки тексту - відвертість за відвертість: “Ох,ті горішки!” (Світлана Костюк) – “Ох, ті пампушки!” (Ярослав Анонім) . Ця спроба (своєрідний антипод – переклад з жіночої “мови”…) написати паралельну сповідь, здавалось би (за логікою перекладу), спрощувалася уже заданими параметрами Світланиного тексту (зміст – ритм - рими), але й ускладнювалась (видовжувалась) саме чоловічою логікою сценарію – все пояснити (виправдатись). Тому для повноти картини “сповіді” знадобилося ще й прозове доповнення - історія “його маленького хлопчика”. Ось:
В другому класі школи він дівчат не боявся… був закоханий одночасно в двох - найменшу ростом ученицю, відмінницю - чорняву, кучеряву Зоню, і в іншу - кучеряву золотоволосу… вчительку. О мої кучеряві Зью! – називав він їх у своїх, уже дорослих, спогадах…
Коли кохана, кучерява чорнявка, виходила відповідати урок і ставала поряд кучерявої коханої білявки, він рішуче поривався встати, підійти – обняти вчительку за талію і так, притулившись до її животика, слухати та милуватись першою... Чомусь між принад жіночого тіла він обрав саме животик… Його нестримний порив міг зупинити лиш строгий вигук коханої кучерявої білявки: а ти куди ідеш?! І вона потім ще додавала, давлячись сміхом, уже тихенько: йолопе малий! Напевне, добре пам’ятала, як одного разу на перерві він настирливо хапав її за талію… та тулився до неї. Але він був переконаний, що вона зрадіє тим обіймам і твердо постановляв собі: наступного разу не послухатись її окрику і таки…
Але… наступного разу, уже дорослим хлопцем: “Ох ті пампушки! А я їх не узяв…” (Ярослав Анонім). Чому? В підсвідомості “його маленький хлопчик” мав інший сценарій?.. І пампушки губ – то не животик?.. (Ах! Ця залізна чоловіча логіка – відбрехатись будь якою ціною). Але четверта (насправді – перша та єдина) його жінка, хоч і не була кучерявою, але мала відповідного животика… і хоч довго відмовлялася брати “горішки…” (Світлана Костюк) , але він уперто виконував забаганку свого “маленького хлопчика” і блаженно… таки притулився… “знайшов своє кохання!” (Ярослав Анонім).
Параметри Свіланиної сповіді, здавалось би, визначені звичайною жіночою ментальністю -“Ох,ті горішки!.Я їх не взяла” (Свілана Костюк) (справжня жінка з першого разу не бере-дає …), але виглядає так, наче вона й досі залишилась тією маленькою дівчинкою “з бантиками й білим комірцем...” (Світлана Костюк) , яка ще не зустріла своєї, уже дорослої, Світлани: “це просто історія дівчинки…” (Світлана Костюк).
Насправді ж (мені здається) – цей сюжет вартий великої прози - повісті або роману: історія великої (маленької) Світлани розказана Світланою маленькою (великою)!
15.01.2013 р. Ярослав Саландяк
Худ. Я Саландяк
" Весняні пригоди “його маленького хлопчика”…"
• Перейти на сторінку •
"Пожертва"
Гублю...
Вічно гублю ключі,
гроші,людей і віру...
Софія Кримовська
Гублю ключі, і гроші, і людей...
Гублю усе...Немає тому спасу...
...Тулю пожовкле фото до грудей,
Де ми у школі, біля твого класу...
Я з бантиками й білим комірцем...
Кумедна і зніяковіла трішки...
А ти з таким усміхненим лицем
Даєш мені два лісових горішки...
Ох,ті горішки!.Я їх не взяла,
А засоромилась і опустила очі...
Якою я наївною була,
Аж згадувати інколи не хочу...
...І ось ми загубилися в житті...
Ніхто нікого не хотів шукати...
Мені горішки часто сняться ті...
Ну поясніть, чому було не взяти?..
...А гроші що? Я не рахую їх...
Як є - то є. Немає - то немає...
...Ще досі вірю...Вірити не гріх...
Безвір`я в нас надію відбирає...
...Гублю людей. Гублю ключі останні...
Гублю себе у втраченім коханні...
2013
Ярослав Анонім
Знаходжу…
… і ніколи того не знаєш,
де згубиш і що знайдеш!
Хтось сказав
Шукаю не гроші, а хоч що - будь…
Знайшов захмарне… Ох, немає ради,
й тулю химери ті о свою грудь,
і цей сюжет… також із того ряду:
я вже великий… і маленький… наче
хлопчина, що вдає усмішку…
А ти, не відкриваючи очей,
все тягнеш губ червонії пампушки…
Ох, ті пампушки! А я їх не узяв…
змовчав - в Сірка позичив очі…
Ото жорстока мить була… і яв,
аж згадувать ніколи я не хочу.
… Нових пампушок у моїм житті
не довго довелось шукати…
та пам’ятаються пампушки ті… і
не знаю, як я зміг їх не узяти?
…А гроші що? Теж не рахую їх…
Як є - то є. Не маю – хай не маю…
… І досі, як “знайду”, болить той “ гріх”,
колись згубив – тепер вже знаю,
що як би взяв (та це не оправдання),
то б потім не знайшов… своє кохання!
2014
Переклад з української жіночої… на українську чоловічу…
(спроба абсурдного тлумачення)
…навіявся щирістю авторки тексту - відвертість за відвертість: “Ох,ті горішки!” (Світлана Костюк) – “Ох, ті пампушки!” (Ярослав Анонім) . Ця спроба (своєрідний антипод – переклад з жіночої “мови”…) написати паралельну сповідь, здавалось би (за логікою перекладу), спрощувалася уже заданими параметрами Світланиного тексту (зміст – ритм - рими), але й ускладнювалась (видовжувалась) саме чоловічою логікою сценарію – все пояснити (виправдатись). Тому для повноти картини “сповіді” знадобилося ще й прозове доповнення - історія “його маленького хлопчика”. Ось:
В другому класі школи він дівчат не боявся… був закоханий одночасно в двох - найменшу ростом ученицю, відмінницю - чорняву, кучеряву Зоню, і в іншу - кучеряву золотоволосу… вчительку. О мої кучеряві Зью! – називав він їх у своїх, уже дорослих, спогадах…
Коли кохана, кучерява чорнявка, виходила відповідати урок і ставала поряд кучерявої коханої білявки, він рішуче поривався встати, підійти – обняти вчительку за талію і так, притулившись до її животика, слухати та милуватись першою... Чомусь між принад жіночого тіла він обрав саме животик… Його нестримний порив міг зупинити лиш строгий вигук коханої кучерявої білявки: а ти куди ідеш?! І вона потім ще додавала, давлячись сміхом, уже тихенько: йолопе малий! Напевне, добре пам’ятала, як одного разу на перерві він настирливо хапав її за талію… та тулився до неї. Але він був переконаний, що вона зрадіє тим обіймам і твердо постановляв собі: наступного разу не послухатись її окрику і таки…
Але… наступного разу, уже дорослим хлопцем: “Ох ті пампушки! А я їх не узяв…” (Ярослав Анонім). Чому? В підсвідомості “його маленький хлопчик” мав інший сценарій?.. І пампушки губ – то не животик?.. (Ах! Ця залізна чоловіча логіка – відбрехатись будь якою ціною). Але четверта (насправді – перша та єдина) його жінка, хоч і не була кучерявою, але мала відповідного животика… і хоч довго відмовлялася брати “горішки…” (Світлана Костюк) , але він уперто виконував забаганку свого “маленького хлопчика” і блаженно… таки притулився… “знайшов своє кохання!” (Ярослав Анонім).
Параметри Свіланиної сповіді, здавалось би, визначені звичайною жіночою ментальністю -“Ох,ті горішки!.Я їх не взяла” (Свілана Костюк) (справжня жінка з першого разу не бере-дає …), але виглядає так, наче вона й досі залишилась тією маленькою дівчинкою “з бантиками й білим комірцем...” (Світлана Костюк) , яка ще не зустріла своєї, уже дорослої, Світлани: “це просто історія дівчинки…” (Світлана Костюк).
Насправді ж (мені здається) – цей сюжет вартий великої прози - повісті або роману: історія великої (маленької) Світлани розказана Світланою маленькою (великою)!
15.01.2013 р. Ярослав Саландяк
Худ. Я Саландяк

• Перейти на сторінку •
"Пожертва"
Про публікацію