ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.08
15:07
То не вітер Диким полем трави колихає,
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
То не табун диких коней по степу втікає.
І не чорна хмара суне, небо все закрила.
То орда на шлях Муравський у похід ступила.
Суне орда, аж до неба пилюку здіймає.
І, здавалось, перешкод їй у степу немає.
Стопч
2026.02.08
12:49
Я снігом табірним впаду тобі до ніг
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
посеред камери на карцеру бетоні,
де у бою несправедливім і невтомнім
ти, своїй совісті не зрадивши, поліг.
Я вітровієм обійматиму твій хрест,
що розіпнув тоді на собі чорну осінь
та не приміряний ніким стоїть і
2026.02.08
11:37
Безконечне протяжне гудіння
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
Від сирен, що пронизує слух.
Проростає тривоги пагіння,
Мов порочний ненависний дух.
І яке ж те потворне насіння
Він народить в шаленості днів,
Досягнувши глибин і коріння
У потузі могутніх мечів!
2026.02.08
09:09
Із Леоніда Сергєєва
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
Коментатор:
Вітаю, друзі! Отже, починаємо;
працює ретранслятор ПТС.
Оскільки ми рахунок ще не знаємо,
інтрига матчу будить інтерес!
2026.02.07
23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.
І надрив
2026.02.07
21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.
Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод
2026.02.07
20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?
2026.02.07
20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,
Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –
2026.02.07
13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко
2026.02.07
10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.
Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,
2026.02.07
09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти
2026.02.07
05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.
І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,
2026.02.06
21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю
2026.02.06
21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.
Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,
2026.02.06
18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань
Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть
2026.02.06
17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?
Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анонім Я Саландяк (1955) /
Рецензії
Мандри в космосі 56. Зі Світлани Костюк. Я Анонім –«переклад» … на українську… (вибрані твори Поет
Мандри в космосі 56. Зі Світлани Костюк. Я Анонім –«переклад» … на українську… (вибрані твори Поет
Світлана Костюк
Гублю...
Вічно гублю ключі,
гроші,людей і віру...
Софія Кримовська
Гублю ключі, і гроші, і людей...
Гублю усе...Немає тому спасу...
...Тулю пожовкле фото до грудей,
Де ми у школі, біля твого класу...
Я з бантиками й білим комірцем...
Кумедна і зніяковіла трішки...
А ти з таким усміхненим лицем
Даєш мені два лісових горішки...
Ох,ті горішки!.Я їх не взяла,
А засоромилась і опустила очі...
Якою я наївною була,
Аж згадувати інколи не хочу...
...І ось ми загубилися в житті...
Ніхто нікого не хотів шукати...
Мені горішки часто сняться ті...
Ну поясніть, чому було не взяти?..
...А гроші що? Я не рахую їх...
Як є - то є. Немає - то немає...
...Ще досі вірю...Вірити не гріх...
Безвір`я в нас надію відбирає...
...Гублю людей. Гублю ключі останні...
Гублю себе у втраченім коханні...
2013
Ярослав Анонім
Знаходжу…
… і ніколи того не знаєш,
де згубиш і що знайдеш!
Хтось сказав
Шукаю не гроші, а хоч що - будь…
Знайшов захмарне… Ох, немає ради,
й тулю химери ті о свою грудь,
і цей сюжет… також із того ряду:
я вже великий… і маленький… наче
хлопчина, що вдає усмішку…
А ти, не відкриваючи очей,
все тягнеш губ червонії пампушки…
Ох, ті пампушки! А я їх не узяв…
змовчав - в Сірка позичив очі…
Ото жорстока мить була… і яв,
аж згадувать ніколи я не хочу.
… Нових пампушок у моїм житті
не довго довелось шукати…
та пам’ятаються пампушки ті… і
не знаю, як я зміг їх не узяти?
…А гроші що? Теж не рахую їх…
Як є - то є. Не маю – хай не маю…
… І досі, як “знайду”, болить той “ гріх”,
колись згубив – тепер вже знаю,
що як би взяв (та це не оправдання),
то б потім не знайшов… своє кохання!
2014
Переклад з української жіночої… на українську чоловічу…
(спроба абсурдного тлумачення)
…навіявся щирістю авторки тексту - відвертість за відвертість: “Ох,ті горішки!” (Світлана Костюк) – “Ох, ті пампушки!” (Ярослав Анонім) . Ця спроба (своєрідний антипод – переклад з жіночої “мови”…) написати паралельну сповідь, здавалось би (за логікою перекладу), спрощувалася уже заданими параметрами Світланиного тексту (зміст – ритм - рими), але й ускладнювалась (видовжувалась) саме чоловічою логікою сценарію – все пояснити (виправдатись). Тому для повноти картини “сповіді” знадобилося ще й прозове доповнення - історія “його маленького хлопчика”. Ось:
В другому класі школи він дівчат не боявся… був закоханий одночасно в двох - найменшу ростом ученицю, відмінницю - чорняву, кучеряву Зоню, і в іншу - кучеряву золотоволосу… вчительку. О мої кучеряві Зью! – називав він їх у своїх, уже дорослих, спогадах…
Коли кохана, кучерява чорнявка, виходила відповідати урок і ставала поряд кучерявої коханої білявки, він рішуче поривався встати, підійти – обняти вчительку за талію і так, притулившись до її животика, слухати та милуватись першою... Чомусь між принад жіночого тіла він обрав саме животик… Його нестримний порив міг зупинити лиш строгий вигук коханої кучерявої білявки: а ти куди ідеш?! І вона потім ще додавала, давлячись сміхом, уже тихенько: йолопе малий! Напевне, добре пам’ятала, як одного разу на перерві він настирливо хапав її за талію… та тулився до неї. Але він був переконаний, що вона зрадіє тим обіймам і твердо постановляв собі: наступного разу не послухатись її окрику і таки…
Але… наступного разу, уже дорослим хлопцем: “Ох ті пампушки! А я їх не узяв…” (Ярослав Анонім). Чому? В підсвідомості “його маленький хлопчик” мав інший сценарій?.. І пампушки губ – то не животик?.. (Ах! Ця залізна чоловіча логіка – відбрехатись будь якою ціною). Але четверта (насправді – перша та єдина) його жінка, хоч і не була кучерявою, але мала відповідного животика… і хоч довго відмовлялася брати “горішки…” (Світлана Костюк) , але він уперто виконував забаганку свого “маленького хлопчика” і блаженно… таки притулився… “знайшов своє кохання!” (Ярослав Анонім).
Параметри Свіланиної сповіді, здавалось би, визначені звичайною жіночою ментальністю -“Ох,ті горішки!.Я їх не взяла” (Свілана Костюк) (справжня жінка з першого разу не бере-дає …), але виглядає так, наче вона й досі залишилась тією маленькою дівчинкою “з бантиками й білим комірцем...” (Світлана Костюк) , яка ще не зустріла своєї, уже дорослої, Світлани: “це просто історія дівчинки…” (Світлана Костюк).
Насправді ж (мені здається) – цей сюжет вартий великої прози - повісті або роману: історія великої (маленької) Світлани розказана Світланою маленькою (великою)!
15.01.2013 р. Ярослав Саландяк
Худ. Я Саландяк
" Весняні пригоди “його маленького хлопчика”…"
• Перейти на сторінку •
"Пожертва"
Гублю...
Вічно гублю ключі,
гроші,людей і віру...
Софія Кримовська
Гублю ключі, і гроші, і людей...
Гублю усе...Немає тому спасу...
...Тулю пожовкле фото до грудей,
Де ми у школі, біля твого класу...
Я з бантиками й білим комірцем...
Кумедна і зніяковіла трішки...
А ти з таким усміхненим лицем
Даєш мені два лісових горішки...
Ох,ті горішки!.Я їх не взяла,
А засоромилась і опустила очі...
Якою я наївною була,
Аж згадувати інколи не хочу...
...І ось ми загубилися в житті...
Ніхто нікого не хотів шукати...
Мені горішки часто сняться ті...
Ну поясніть, чому було не взяти?..
...А гроші що? Я не рахую їх...
Як є - то є. Немає - то немає...
...Ще досі вірю...Вірити не гріх...
Безвір`я в нас надію відбирає...
...Гублю людей. Гублю ключі останні...
Гублю себе у втраченім коханні...
2013
Ярослав Анонім
Знаходжу…
… і ніколи того не знаєш,
де згубиш і що знайдеш!
Хтось сказав
Шукаю не гроші, а хоч що - будь…
Знайшов захмарне… Ох, немає ради,
й тулю химери ті о свою грудь,
і цей сюжет… також із того ряду:
я вже великий… і маленький… наче
хлопчина, що вдає усмішку…
А ти, не відкриваючи очей,
все тягнеш губ червонії пампушки…
Ох, ті пампушки! А я їх не узяв…
змовчав - в Сірка позичив очі…
Ото жорстока мить була… і яв,
аж згадувать ніколи я не хочу.
… Нових пампушок у моїм житті
не довго довелось шукати…
та пам’ятаються пампушки ті… і
не знаю, як я зміг їх не узяти?
…А гроші що? Теж не рахую їх…
Як є - то є. Не маю – хай не маю…
… І досі, як “знайду”, болить той “ гріх”,
колись згубив – тепер вже знаю,
що як би взяв (та це не оправдання),
то б потім не знайшов… своє кохання!
2014
Переклад з української жіночої… на українську чоловічу…
(спроба абсурдного тлумачення)
…навіявся щирістю авторки тексту - відвертість за відвертість: “Ох,ті горішки!” (Світлана Костюк) – “Ох, ті пампушки!” (Ярослав Анонім) . Ця спроба (своєрідний антипод – переклад з жіночої “мови”…) написати паралельну сповідь, здавалось би (за логікою перекладу), спрощувалася уже заданими параметрами Світланиного тексту (зміст – ритм - рими), але й ускладнювалась (видовжувалась) саме чоловічою логікою сценарію – все пояснити (виправдатись). Тому для повноти картини “сповіді” знадобилося ще й прозове доповнення - історія “його маленького хлопчика”. Ось:
В другому класі школи він дівчат не боявся… був закоханий одночасно в двох - найменшу ростом ученицю, відмінницю - чорняву, кучеряву Зоню, і в іншу - кучеряву золотоволосу… вчительку. О мої кучеряві Зью! – називав він їх у своїх, уже дорослих, спогадах…
Коли кохана, кучерява чорнявка, виходила відповідати урок і ставала поряд кучерявої коханої білявки, він рішуче поривався встати, підійти – обняти вчительку за талію і так, притулившись до її животика, слухати та милуватись першою... Чомусь між принад жіночого тіла він обрав саме животик… Його нестримний порив міг зупинити лиш строгий вигук коханої кучерявої білявки: а ти куди ідеш?! І вона потім ще додавала, давлячись сміхом, уже тихенько: йолопе малий! Напевне, добре пам’ятала, як одного разу на перерві він настирливо хапав її за талію… та тулився до неї. Але він був переконаний, що вона зрадіє тим обіймам і твердо постановляв собі: наступного разу не послухатись її окрику і таки…
Але… наступного разу, уже дорослим хлопцем: “Ох ті пампушки! А я їх не узяв…” (Ярослав Анонім). Чому? В підсвідомості “його маленький хлопчик” мав інший сценарій?.. І пампушки губ – то не животик?.. (Ах! Ця залізна чоловіча логіка – відбрехатись будь якою ціною). Але четверта (насправді – перша та єдина) його жінка, хоч і не була кучерявою, але мала відповідного животика… і хоч довго відмовлялася брати “горішки…” (Світлана Костюк) , але він уперто виконував забаганку свого “маленького хлопчика” і блаженно… таки притулився… “знайшов своє кохання!” (Ярослав Анонім).
Параметри Свіланиної сповіді, здавалось би, визначені звичайною жіночою ментальністю -“Ох,ті горішки!.Я їх не взяла” (Свілана Костюк) (справжня жінка з першого разу не бере-дає …), але виглядає так, наче вона й досі залишилась тією маленькою дівчинкою “з бантиками й білим комірцем...” (Світлана Костюк) , яка ще не зустріла своєї, уже дорослої, Світлани: “це просто історія дівчинки…” (Світлана Костюк).
Насправді ж (мені здається) – цей сюжет вартий великої прози - повісті або роману: історія великої (маленької) Світлани розказана Світланою маленькою (великою)!
15.01.2013 р. Ярослав Саландяк
Худ. Я Саландяк
" Весняні пригоди “його маленького хлопчика”…"
• Перейти на сторінку •
"Пожертва"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4131 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.4131 seconds