(новела)

    Ідуть до церкви мощеною доріжкою… Попереду багатий, високо задерши носа, позаду, похнюпившись – бідний. Нараз бідний бачить: на доріжці лежить сто гривень. Зрадів, підняв і роздивляється навколо… Бачить - попереду багатий іде, по кишенях шубає – то він згубив! Не хочу його грошей! Наздогнав, шарпає за рукав.
    – Чуєш, у тебе гроші випали з кишені…
    Багатий, шморгнувши носом, зупинився, забрав гроші й не подякував навіть. Бідний, обігнавши його, закрокував вже веселіше. Багатий тим часом опам’ятався, поклав гроші в кишеню, але, зробивши кілька кроків, раптом спіткнувся, упав і розбив собі носа. Ледве звівся на ноги тай узявся витягувати хустинку з кишені, а там - сто гривень… Мац-мац у другій - а там ще сто гривень…
    - От вже Бог і покарав!
    Наздоганяє бідного, витираючи похапцем розбитого носа.
    - Чуєш – чуєш… то не мої сто гривень! Забери… мої гроші були в іншій кишені…
    Оторопів бідний на якусь мить, мнучи в руці той несподіваний прибуток, а багатий, випередивши його, пішов хутчіше…
    Стояли у церкві – багатий з високо піднятою головою попереду, бідний, опустивши очі долу позаду… Коли церквою ішли із запаленими свічками, збираючи пожертву, - багатий поклав на таріль сто гривень. Підійшла черга бідного, той нараз випрямився і, піднявши погляд у небо, поклав на таріль… сто гривень. По закінченні відправи бідний виходив з церкви, високо піднявши голову… поперед багатого…

    А десь, у високих небесах, Господь усміхався в сиву бороду….

07.01 2014 р.