Вона, звичайна дівчинка із периферії, успішно закінчила школу, приїхала до столиці сповнена сподівань і мрій. Втупила до університету, і вчилась, їй не звикати, впевнена була в тому, що відмінний диплом – щасливий квиток у доросле життя. Вона марила кар’єрним злетом, і що все складеться не гірш, як у людей.

Викинула з голови усілякі дурниці про кохання, на це не можна було відволікатись, це заважає, виснажує, зараз тільки одна мета й ціль. Дивно, про неї інколи говорили «ця піде по трупам», а вона ніколи навіть й не пробувала – суперечило принципам , вірі у порядність і людяність.

Перше кохання видалось без відповіді, і виникло несподівано рано, була школяркою, і все ніяк не могла визначитись. Це були однокласники, обидва, з однаковими іменами, один – хоч і невеликий на зріст, проте талановитий, як тоді здавалось, малював гарно, аби розвивав талант, можливо, що й прославитися зміг би. Інший – хрестовий валет, із сірими очима, порядний, виважений, тоді так здавалось, його вихованням займалась мама, це відчувалось, адже рідко коли він пустував з дівчатами й не був шибайголовою, хіба що Вона, його однокласниця, не володіла провокативною інфою щодо свого потенційного обранця. Пройшло роки три з того часу, коли сумніви і інтерес боролися в ЇЇ душі. І от, Вона вирішила, що треба визначитись. Тим паче, один із обранців підріс, витягнувся, його очі стали ще більш сірими й, коли Вона дивилась в них, то спокій і впевненість оселялися в душі.

Та не сталося, як гадалося, зізнання в почуттях обранцеві було піднято на сміх, це сталося в один зі новомодних свят, яке вирішили відзначати класом, у лютому, на Валентинів день. Восьмий клас. Спроба була сміливою, відчайдушною, і зазнала фіаско. Дітися нікуди, кинути школу –не вихід, а як же мрії про життя в столиці? А як же прагнення не намарно прожити життя? Тому довелось вчитися бути черствою і непробивною. Дівчата вже на дискотеку з парубками ходили, на побачення бігали, навіть зустрічались, а Вона, ні, хоч і була в епіцентрі культурного побуту провінційного містечка. Вона не могла дозволити собі стосунки, хоча пару спроб і було. Чи то перше кохання, що не склалося, заважало, боялась розчарувань, чи… біль і осад…хто зна…

Столиця виявилась набагато більшою, ніж можна було собі уявити, тут вистачало амбітних молодих, які не гребуючи нічим хотіли прославитися, засвітитися.

Вона змирилась з думкою про те, що на протязі п’яти років не має дивитись на хлопців.

З часом навіть кинула звичку дивитися людям в очі, хоча сама раніш не розуміла, як взагалі так можна. Вітатися, розмовляти, без погляду очі в очі…

Але в один з осінніх днів чомусь, поспішаючи в гуртожиток, її погляд знайшов Його…

Він був старший, риси обличчя сподобались одразу, шляхетні, благородна, але зовнішність в порівнянні з магнетизмом, який заманював, наче сир в мишоловці, не йшли ні в які порівняння. Вона закохалась?

Леле! Невже? З першого погляду? А в кого?

Доля пропонувала копирсатися з цій таємничості аж п’ять років. Вона навчалась, наполегливо, інколи, в коридорах рідного університету зустрічала того, від кого замирало на хвилю серденько, до кого тянуло-манило, але, розуміючи безвихідь положення, обмеженість інформації про Нього, все відкладала в довгий ящик знайомство.

Вона не знала, хто Він, але за п’ять років інтерес переріс в платонічну нав’язливу ідею.

Це нагадувало ситуацію, коли на вітрині одного зі столичних магазинів одягу бачиш сукню, а зайти поміряти не наважуєшся. І при цьому всьому на відсіч відкинуто варіант, що сукні може не підійти, не виглядати такою чудовою, коли її надягнеш. Може не скластися з фасоном, фактурою тканини, відтінком кольору з відтінком шкіри, не лягти по фігурі, чи просто виявиться, що твого розміру не пошили.

Зустріч сталась. Несподівано, підготуватись не встигнула заздалегідь.

Так би Вона, можливо, одягла б більш вишуканий одяг, ніж повсякденний светрик, який був пару років тому модним, і спідницю, а не брюки в тон светру болотно-зеленого кольору. Хоча колір цей Їй пасував, відтіняв Її зеленуваті великі очі. Так, безперечно, сукня червоного кольору довжини міді по фігурі й туфлі з гострими носами на непристойній шпильці були б бажанішими за такої довгоочікуваної зустрічі, але була зима, всі шушкалися від морозів-тріскунів, і, певно, їм і в голову не приходило інше, як натягнути на себе пару теплих речей про запас.

Після першої зустрічі була друга, третя. Всі вони відрізнялися від першої тим, що були сплановані, для них шукався привід, хвилювання, планування розмови, рум’янець, відсутність сну й апетиту, все це передувало кожному наступному рандеву.

Вона почала танути, танути, а не худнути, нав’язлива ідея стати привабливішою, стрункішою, згодом одяг довелося замінювати, знадобилися речі, що носилися ще, як була школяркою, оскільки оновити гардероб не вистачало кошів, а у батьків просити не дозволяла совість. Подруги перешіптувалися, питали, чи не хвора часом. Відмахувалась. Всміхалась загадковою посмішкою Мони Лізи.

Вона стала одержима, надіями, мріями, і коханням.

Це вже було не те платонічне світле почуття, Вона хотіла себе вручити Йому, як найцінніший подарунок. Вона вірила, що стане єдиною, коханою, достойною.

Нарешті!

Помилилась.

Все вийшло прозаїчно, наче у студентки, котра обіцяла близькість підстаркуватому професорові, що викладає, за оцінку у заліковій книжці.

Він розтоптав однією фразою все : відсутність обручки не вказує на те, що я вільний.

Як? Отже, всі ті плітки, у які Вона відмовлялась вірити, все таки правда?

Ось чому Вона не могла знайти ніякої інформації про Нього – її оберігали, янголи, вищі сили, чи хто там, але…

Він пожалкує про свій вибір, вирішила Вона, й спробувала не впадати в депресію, а, за принципом клин клином вибивають, зав’язала стосунки з Іншим.

Інший був справді Інший, бо іноземець, інша культура, інші устої життя. Цікаво.

Згодом, переглядаючи фільм «Стиляги», у якому героїня народжує від чорношкірого дитину, ловила себе на думці, що розуміє її, як ніхто. Це справді був чоловік, ніби з іншої планети. Красивий, модно одягнений, старший, статусний, перспективний. Майбутній професор. Його цікавила наука, і Інший часто проводив свій час у бібліотеці, науково-технічній, де їхні шляхи й перетнулись. Інший поглядав зацікавлено і майже завжди посміхався, посміхалися його очі, вуста, на щоках, здавалось, ось-ось з’являться ямки, вищий, міцної статури, гарний, дорослий.

Тому й не дивно, що Вона вирішила спробувати. Роман розгортався стрімко, через деякий час почали жити разом. За п’ять років мешкання у гуртожитку вже хотілося своєї кімнати, затишку. Простору. Незалежності. А ще більше – Любові і надії, турботи й тепла, людського, непідробного…

Він готував свої національні страви. Вони спілкувалися, розмови були цікаві і різноманітні, часто прогулювалися алеями парку. Інший демонстративно відключав телефон, щоб дівчата з минулого не турбували їх спільний спокій і гармонію…

Вона була не одна у цьому величезному місті. Інколи здавалось, що ось воно, щастя. Пристрасні спекотні ночі. Пізні ранки. Навчання майже закінчувалось, диплом просувався успішно, до захисту лишалось трохи більше місяця. Писалась і дисертація, Інший просив про допомогу, і Вона залюбки Йому допомагала. Тандем – ось запорука успіху, у який Вона відчайдушно вірила.

В один з весняних теплих днів Інший взяв Її з собою на прогулянку до центру міста, звісно, Вона одягнула сукню і босоніжки на високих підборах. Покрій підкреслював вигідно фігуру, довжина відкривала красиві ноги, а підбори робили їх довгими й ще стрункішими.

Розпущене волосся вигравало на сонці всіма барвами веселки, а Вона, окрилена, посміхалась сонцю і хорошому дню, усім, хто так само у вихідний вибрались прогулятися центральною вулицею міста. Магазини, вітрини, покупки. Купувались подарунки рідним, бо Інший мав скоро їхати на місяць-два на Батьківщину. Вона все робила правильно, намагалась порадити, де що знала, розповідала. Нарешті покупки було зроблено. Закінчився шопінг походом в кафе в торговому центрі. Ближче до вечора зморені, але щасливі вони поїхали додому.

Істерику розпочав несподівано. Ще не захлопнулися двері квартири, а Інший вже не міг стримуватися. Шквал звинувачень і безпідставних ревнощів впали, наче сніг на голову. Розлючений, несамовитий, погрожував й просив Її піти прогулятись, поки Його лють зникне. Їй стало страшно. Вона добре знала, що ніколи ніхто не втримає її, коли вдарить.

Коли кохаєш, то навряд чи зможеш підняти руку на кохану жінку.

Ось так, як була, у сукні і на підборах, Вона почвалала у сутінки. Було холодно. Без грошей, без теплого одягу, на втомлених за день ногах Вона йшла, куди дивились очі. До гуртожитку йти не хотілося, дівчата одразу почали б розпитувати що сталося.

Вона зрозуміла, що не хоче цієї неоправданої залежності, щоб її, просто взяли й викинули, наче котеня, що встигло народитися, за борт велетенського корабля. Вона відчувала відчай і прірву. Почуття до Його не зникли, а до Іншого, крім обурення і відрази нічого не лишилось.

Післязавтра був захист. Диплом лишився на комп’ютері там, на квартирі…інший не дозволив взяти його, погрожував викинути ПК через вікно… треба було улагоджувати питання, вперше в житті вникла думка підмазати здачу іспиту. Передзвонила дипломному керівнику…повідомила про те, що диплом, який писався протягом кількох місяців й був схвалений, втрачено…сліз не було. Спокій і рішучість. Думка, де роздобути гроші, щоб все владнати…

Ближче одинадцятої задзвонив телефон. Вона відповіла, Інший просив пробачення, повернулась. Холод, крижана стіна, холодна завіса. Холодне ліжко. Спілкування втратило необхідність, а про секс було забуто навідсіч. Спали разом по різні боки. Бажання зблизитися у неї зникло. Інший спробував, але відповіді не було. Ніч була майже без сну.

Потім захист. Вдалий, що радувало. За три дні Інший мав відлітати. Квартиру вирішив не оплачувати, а по приїздові знайти нову. Планував, що житимуть разом. Вона мала чекати на Нього, свого Героя, як вважав Він. Лишив її з купою невирішених питань й чкурнув безтурботно.

З гуртожитку примусово виселяли, не давали диплом, поки не збереш речі й не гайнеш…не було ані коштів, щоб знайти пристойну квартиру, ані роботи. Диплом на відмінно, та досвіду нема. Зв’язків теж, як виявилось, щоб врегулювати питання. Інший, перед відльотом пропонував долари, не взяла, хоча гроші були потрібні. Вона не продавалась. Обручку повернула. Попрощалась. Не пробачила. А ще – вирішила, що впорається сама.

У батьків попросила допомоги, для них – немалі гроші, як на той час, аби взяти старт в доросле самостійне життя. Вона знала, що той борг Вона не зможе віддати все життя, наскільки неоціненною була допомога.

Згадала, що одна зі знайомих бабусьок уподобала її як майбутню квартирантку, поки та буде у селі влітку. Складалося все добре, тимчасово житло було знайдено. Так само й допомогли друзі з роботою, неофіційно, але за фахом й хоч гроші були невеликі, проте це була реальна пропозиція. Реальна можливість більш менш стати на ноги. Про романи було забуто, проте віра в успіх не полишала і гріла душу. Попереду чекало довге і цікаве життя, нові можливості, люди, емоції, горизонти, Вона впевнено крокувала вперед.