Рідна ненько моя, Україно!
Твоє серце розтяте до крові!
Ти- колиска моя солов*їна,
Бо навчала нас жити в любові.

Де те лишенько в тобі взялося,
Що шматує серденько на частки?
Щемно рвати на собі волосся,
Щоб уникнути хижої пастки.

Закортіло катам поневічити,
Стерти гідність твою та красу...
Але прийдеться запозичити
Триумфальну смертельну косу.

З потойбіччя мертві із косами,
Ті, що вже захищали свій край,
Босоногії з голими торсами
По брущатці прослідують в рай!

Їх зірниці з запалими скронями-
То безсмертна печатка історії.
Коси, мов прапори, що долонями
Міцно тиснуть нащадки Єль Морії.

І здригнеться ганебна Хаос-чина
Від бридкої пихатої дійсності!
З руйнівного кислотного розчина
Вийде суміш дієвої міцності...

У пекельні- жахлива задуха.
Вітер плеще вогонь перетворень.
Блазень влучно щепоче на вухо
Про ганебну угоду законів.

Рій бджолиний гуде- то біда!!!
Бо жалитиме все, що існує.
На заваді зведеться завада.
Ієрархія людством панує...

Україно, тримайся по волі!
Вщент ніхто не зломав твоїх крил!
Ти ж бо гідна щасливої долі-
Вітер миру вируй до вітрил!