
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.
Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,
Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.
І Бука про себе промукав:
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!
Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити
Шахерезада і
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає
будьмо
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.
14.08.2025р. UA
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.
У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.
Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Дівицю я жду а за гроші не нуди
Наш автобус ось прибув
Дівицю я жду заводську
Дівицю я жду ну коліна затовсті
Дівицю я жду і за шапку їй шарфи
Змійка зламалась унизу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Про "лублу" (пародія -диптих)
14 ЧЕРВНЯ 2013 РОКУ
Густе цвітіння яблуні.
Тривога.
На серці молодому депресняк.
Так сумно, мов опрірвилась дорога...
Чи друг твій зрадив предківського Бога...
Хоча... не певен...
Може, і не так.
Після такого болю треба ждати
(Такий закон покладено душі)
Дрімотної, мов котик, благодаті,
Мов язичком знімати мед з ножів.
Від того всього, мов «сльоза по с...ці»,
З небес до яблунь зірка потече.
Перевернувся у Землі Горацій,
А Муза зашептала «Ще... іще...»
Передбачаю яблука огромні
У цім саду, що знав грозу й бджолу...
Продовжувала Муза:
«Omnia! Omnia!»*
І якось акцентовано: «Лублу”.
І я люблю.
Караюся і каюсь.
Висока Літургія почуттів...
Густе цвітіння яблуні.
Світає.
Скажіть мені, в якому я житті.
__________________
Слово з виразу «Omnia mea mecum porto» (лат.) – «Все своє ношу з собою».
Ігор Павлюк
...перейти до тексту твору
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)