14 ЧЕРВНЯ 2013 РОКУ
Густе цвітіння яблуні.
Тривога.
На серці молодому депресняк.
Так сумно, мов опрірвилась дорога...
Чи друг твій зрадив предківського Бога...
Хоча... не певен...
Може, і не так.
Після такого болю треба ждати
(Такий закон покладено душі)
Дрімотної, мов котик, благодаті,
Мов язичком знімати мед з ножів.
Від того всього, мов «сльоза по с...ці»,
З небес до яблунь зірка потече.
Перевернувся у Землі Горацій,
А Муза зашептала «Ще... іще...»
Передбачаю яблука огромні
У цім саду, що знав грозу й бджолу...
Продовжувала Муза:
«Omnia! Omnia!»*
І якось акцентовано: «Лублу”.
І я люблю.
Караюся і каюсь.
Висока Літургія почуттів...
Густе цвітіння яблуні.
Світає.
Скажіть мені, в якому я житті.
__________________
Слово з виразу «Omnia mea mecum porto» (лат.) – «Все своє ношу з собою».

Ігор Павлюк

Пародія 1

В якому я житті? І сам не знаю.
Густе цвітіння яблунь. Аромат.
І дивна Муза (от на уявляю!)
І мова інша. І нерайський сад.
І слово акцентоване. І тиша.
Дрімотна, наче котик, благодать…
Горацій у землі притих…не дише…
По «с…ці» навіть тіні не біжать…
Від того всього, як сльоза щокою,
З небес до яблунь зірка потече…
А Муза буде плакати за мною
І стиха шепотіти: «Ще…іще»…
Так легко знову пишеться й живеться.
Зникає непомітно депресняк…
Горацій ще не раз перевернеться…
Хоча...не певен…Може ,і не так..

Пародія 2

Густе цвітіння яблуні. Світає.
Скажіть мені, в якому я житті?..
Хтось шепче «оmпіа», палко обіймає…
Чи я не той, чи Музи вже не ті…
Якась чорнява, на мулатку схожа,
Говорить акцентоване «лублу»…
І я люблю…Мені не вперше, може.
Я так натхнення втрачене ловлю…
Бо зрадив друг. Опрірвилась дорога.
На серці молодому депресняк…
Прощу прощення в предківського Бога
За те, що, може, щось було й не так…
В мулатки очі – яблука огромні,
Сама ж вона нагадує бджолу…
Ну скільки можна : «оmпіа»,« оmпіа»,« оmпіа»,
Втомило трохи дивне те «лублу»…
Так солодко прокинувся!
Світає …
Дружина в ліжко чай мені несе…
А юної мулаточки- немає…
Оце й усе…

2013