За ніч до берега прибило чимало водоростей. Дітлахи іграшковими відерцями зачерпують солону воду, вишукують камінці із мушлями. Анжела краєм ока спостерігає за сином, аби той не пішов без дозволу купатися. Ростик знайшов собі забавку: риє ямки, вкидає туди медуз, опісля – відшліфовані морем кольорові шкельця і втрамбовує таку важливу справу піском. Краєм другого ока, вона помічає, як молодший брат із задоволенням наносить крем на тіло молоденької дружини, аж язика висолопив, так йому подобається втирати у сідниці зволожуючий спрей.
Царство хвиль, варених креветок і чорноморської черешні витіснило із Анжелиних думок госпіталь, хвору маму і перестороги лікаря. Дівчина мружиться од задоволення: липнева засмага ідеально пасуватиме до її довгого білявого волосся і зелених очей. Шкода, що Ігор її такою звабливою не побачить. А якби й побачив – все одно, нічого вже не змінити. Був коханий Ігорчик, а став чужий Ігор Володимирович. Все що залишилося у неї од великого кохання – син і розібране до останнього гвинтика серце.
Анжела одразу вирізнила його з-поміж одногрупників. Такий ласкавий, уважний і несміливий. Далі – квіти, зорі, кава і вагітність. Поки вона вірила у світле майбутнє з красивим принцом в окулярах, несміливий принц (із фігурою, мов у Монсерат Кабальє) встиг розвестися і вдруге одружитися. Але одружився він не на Анжелі. Що йому за користь з простої дівчини? Та ще й вагітність на додачу до бідності. Вона вирішила народжувати, а він вирішив викреслити її із сином зі свого життя.

Анжела русалкою умостилась на коричневому коцику, пошукала очима Ростика. Біля малого спинився підозрілий дядько у сімейках, з перекинутим через правицю піджаком. Намагаючись вхопити малого за руку, дядько почав тицяти пальцем у бік яток із шаурмою. Анжела аж підстрибнула:
- Ростик!
Хлопчик сіпнувся, дядько втягнув голову у плечі і стрімголов почалапав уздовж пляжу до іншого пірса.
- Що він хотів?
- Казав купить морозиво.
- Я ж просила: з чужими людьми не розмовляти, нікого не слухати!
Ростику мамине повчання в одне вушко пірнуло, з іншого – вистрибнуло. У хлопченяти аж очі розбігаються, довкола – стільки нового: надувні банани, водяні скутери, солодка вата, шашлик з мідій, замки з мокрого піску, справжній крокодил із замотаною скетчем пащею, якась пахлава.
Анжелі починає співчувати уголос жінка, котра поруч із ними орендувала лежак:
- Треба було його наздогнати і в міліцію здати, бо вкраде чиюсь дитину і… Далі вона красномовно округлює від природи вже добряче округлені очі.
Співчуваючи, сусідка поправляє панамку на голові свого чада, чадо кидає панамку в пісок і починає сердито бобокати.
Анжела подумки охрестила чужого хлопчика Бобобо, бо інших звуків од нього майже не почуєш. Несуть повз відпочиваючих пиріжки з вишнею, сусідське хлопченя стріляє пальчиком у бік пиріжків і скиглить: «Бобобо». Побачив когось з вареною кукурудзою у зубах, як знову – «бобобо», зняла Анжела бюстгальтер, аби засмага була рівномірною, а той радісно – «момомо». Витягнув Ростик машинку з торбини, а сусідське хлопченя озвучує подію: «Бібібі».
Розімлівши на сонечку, всотуючи усі відтінки солонуватого вітру, тонучи у прибережному гаморі, дівчина насолоджується спокоєм.

* * *
Улюблене місце дитячих розваг – старий сад, що зеленіє одразу за їхньою хатою. До старої черешні хтось із дорослих причепив товсту мотузку і зав’язав ґудза. На канаті можна було розгойдуватися та стрибати у м’яку траву. Улітку хлопчаки видиралися на самісіньку верхівку, кидали дівчатам гілки, всіяні гіркуватими ягодами. Посеред саду діти побудували зі старих дощок штаб. В залежності од фантазій і потай винесеного з дому краму, штаб перетворювався у лікарняну палату, магазин чи то перукарню. Ножниці були справжніми, тому в Уляни замість двох кісок залишилася одна. Андрій теж дістав прочухана од баби: виніс у сад аптечку з валідолом, усі бабині бинти, марлю, смердючу мазь і градусник. Бинтували сусідського кота, маззю понамазували ляльок, руки і ноги. Очі сльозилися, проте запах і буркотіння баби Стефи так і не змогли переконати дітей, аби вони відмовились від гри у лікарню.
За старим садом пустувала закинута штрека, виднілося озеро. Штурмуючи паркан, Уляна пошкодила руку вище ліктя. Цівочка крові домандрувала до мізинця. Але то таке, не біда, от за відірваний од сукні клапоть матерії на неї чекатиме удома прочухан, у вигляді різки чи реміняки. Сльози не забарилися, було шкода сукенку-кльош і те місце, яке чекало на покарання. До того ж хлопчаки швидше од неї перелізли через паркан і рушили до озера.
- Пішли, моя мама зашиє, - покликала Уляну Анжела.

Дві дівчинки, чорнява і біленька, мов ті кізочки перестрибнули поріг кухні і розгублено зупинилися при вході.
Батько Анжели ножем вишкрібав на стіні хреста і кричав, захлинаючись гнівом:
- Бахур! Бахур!
І над плитою виднівся хрест: шматки штукатурки біліли у мисці з варенням.
Стоячи на колінах, тримаючись руками за великого живота, посеред кухні розхитувалась взад-вперед Анжелина мама. Дівчатка налякано трималися за руки. Розчавлені ягоди смородини плямами темніли на світлому лінолеумі, з під колін цьоці Віки (Анжелиної мами) почала розповзатися калюжа. Жінка пополотніла од болю, скрикнула. Чоловік зірвав з вікна фіранку і відштовхнувши дівчаток вискочив з кухні.
Жінка спробувала підвестися, але не змогла. Ковтаючи сльози і слова попрохала, аби Анжела зателефонувала на швидку. Уляна, забула про свою руку, плаття і мамину різку озвалася:
- Анжела, побігли!
Попри біль, викликаний передчасними пологами, цьоця Віка перестала розхитуватися і несподівано спокійно звернулась до чорнявої Уляни:
- Її звати не Анжела, а Анжеліка. Скільки разів можна повторювати?

* * *
Над озером коливається липнева сутінь. На обочині лісової штреки згасають червоні цятки пахкої суниці. У будиночку, що притулився до старого саду – тихо. Цьоцю Віку після другого інсульту лікують у госпіталі. Дітей вона умовила поїхати на море. Онукові цього року – до першого класу, нехай хоч погріється на сонечку, накупається у морі.

Тіло відмовляється слухатись. Важко навіть відкрити повіки. Каплі крапельниці почали відлік від протилежного початку. Захотілося почути голос маленького Ростика. Засіпалася щока, у голову й у груди наче встромили гарячого прута. Ще не час, вона ще не попрощалася із дітьми. І онука вона за тиждень поведе до школи. Жінка вільною від крапельниці рукою, наосліп, намагається знайти мобільний телефон. З лікарняної тумбочки впав на підлогу і розбився на друзки півлітровий слоїк смородинового варення. У палату зазирнула медсестра, поквапом вибігла.

* * *
Дурненький рингтон намагається проклюнутися крізь децибели прибережного рейваху. Анжела красиво вигнулася кішечкою, неквапом піднесла слухавку до вушка. За секунду, після почутого, дівчина закрила обличчя долонями і розхитуючись почала тоненько скавуліти. Сльози проклали собі стежку: скапували з кінчиків ліктів у пісок.
«Маа, мааам, маааа», - схлипувала і не вірила.
«Шшшш, шшш», - розхвилювалося море. І тільки сонце не переймалося земними тривогами, пірнуло у хмару, зоставивши людям невагому прохолоду солоних тіней.


січень"2014