Мене звати Феміда. Я сліпа жінка з народу. Не належу до жодної партії, а тому можу говорити правду про всіх наших політиків, можу тлумачити власне бачення історії, яку чомусь кожен раз переписують під ідеологію діючої влади. Я люблю правду. У мене підвищене почуття справедливості. Та зараз не про це. Зараз про Україну.
Зовсім недавно я написала вірш «За що любити Україну», де засуджувала українців за байдужість, за покірність, за рабське мовчання. Я захоплювалася Сирією і Єгиптом, народи яких піднялися проти системи, а ми все ще мовчали. І ось сталося – раби повстали! Без провідника, без Спартака народ піднявся! У всіх церквах дзвонили гучно дзвони! На барикади!. Чому це сталося будуть красномовно міркувати політологи та історики. А я з точки зору народу народними словами скажу: «Достали!».
Ця революція почалася тому, що народ хотів до Євросоюзу, а його не пустили? Ні! Наш народ любить свою землю, свою Батьківщину. Навіть ті люди, які поїхали до Європи на заробітки, повертаються додому, везуть зароблене, щоб піднімати свою державу. Це владні політики і бізнесмени, олігархи і злодії вивозять з України награбоване, як у свій час вивозили Іван Мазепа, Петро Полуботок та інші «герої». За рахунок українців збагачуються чужі держави, а Україна з простягнутою рукою звертається до Євросоюзу та Росії – хто більше дасть.
Народ повстав, бо нема справедливості в державі! Не знаю, які причини привели кожну конкретну людину на барикади, скажу про свої. Почну з лікарень, бо здоров’я найважливіше. А йти туди без грошей просто немає сенсу. Якщо хворий не заплатить лікареві, той навіть говорити не хоче. Кине картку з рецептом, а людина потім ходить по всіх аптеках, шукає те «зілля», а його чомусь ніде нема. В останній аптеці продавщиця здивовано скаже: «Таж ці ліки давно зняті з виробництва». Та такі випадки не найгірші. Найгірша – операція. І не важливо пройшла вона успішно чи ви назавжди залишилися сліпим на одне око, лікар приходить і просить зайти до кабінету, бо треба «розрахуватися за ниточку». А ниточка виявляється довгою: анастазіологу, медперсоналу, інтернам, лікареві… І платиш. А що робити? Така система. А одержати групу інвалідності хіба легко? Ні, за «групу» я не платила. Принципово. В районній лікарні, правда, прийшлося трохи скандалити, але в обласному МСЕКу лікар була чесною. Мій брат не ходить до лікарів. Розчарувався. Не може працювати – розраховується з роботи і лікується народними методами. Підлікується – знову на роботу. Добре, що беруть. Розуміють. І спеціаліст він хороший. Але хіба так має бути? Здорові люди поробили собі інвалідність за хабарі, а бідні хворі чекають Божої кари для кривдників. Ще недавно я не вірила, що кара настане. Тепер вірю. Народна кара буде!
Тепер про міліцію. Я і моя сім’я – законопослушні громадяни, поставила кому, але додавати нічого не буду. Ці два слова добре характеризують людей. Та, як то кажуть, знайшла нас біда у власній хаті. У 2008 році у дочки вкрали телефон. Жаль був великий, бо гроші у нас зароблені, ми ніколи нічого чужого не брали, нікому нічого не винні. Написали заяву про пограбування. Щоб не втомлювати читачів дрібницями власного розслідування, скажу: нашу заяву навіть не зареєстрували. З відчаю написала в обласне УМВС. Прийшла відповідь, а через день знайшовся телефон. І в кого він був, як ви думаєте? У працівника міліції, якогось столяра чи завгоспа. І ось минулого року нова напасть – покрали чоловікові інструменти з нашого приватного приміщення. Знову міліція, знову клопіт. Оскільки людей до нас приходить небагато, чоловік не знається з алкоголіками, визначити злодія було не важко. Важко було з міліціонерами. Брама в нас, бачите, не така, як треба, стодола не замикається, бензину в них нема. Дала 100 гривень на бензин, щоб мали на чому їздити, шукати порушників правопорядку. Та виявляється, злодія можна зловити тільки тоді, коли він сам признається у скоєному. У слідчого дізнаюся, що приїздив до нас на службовому автомобілі, писав протокол – невідомо хто. Слідчий відправив до нас одного оперативника, а іншого він не знає. Знову написала у обласне УМВС. Думаю - допомогло у 2008 році, допоможе й зараз. Відправила електронною поштою. Відповіді нема досі. Написала у ще вищу інстанцію – мовчання. Кажу, як говорять всі люди: добре у нашій державі бути злодієм. Не впіймали – все твоє. Впіймали – поділився з міліцією. Кожен раз у виграші.
За один рік у нашому маленькому селі було сім офіційно зареєстрованих пограбувань – і жодного злодія не знайшли. Було одне резонансне пограбування – грабіжники в масках вдерлися до заможних людей, зв’язали дітей і жінку, ледь не позбавили життя, забрали багато грошей і золото. Два дні ходили міліціонери хата в хату, писали номери телефонів кожного жителя, та марно старалися. Де вже їм знайти професійних злодіїв, як вони дрібних злодюжок не спромоглися затримати.
Скільки ще несправедливості в нашій державі – всього не напишеш. І ось сталося! Терпець увірвався! Не Євросоюз потрібен народу, а європейські цінності.
Хочу їхати на Майдан. Хочу у правий сектор. Що я буду там робити, сліпа? Знайду заняття – буду бумкати, кликати до дій! Цей тривожний звук лунає у моєму серці. Але там уже є ті, що бумкають. І я починаю бумкати по клавіатурі! Гучно! До всіх і до кожного!

Бумкаю до Президента і уряду! Почуйте свій народ! Полюбіть землю, з якої ви походите, шануйте людей, які підняли вас на вершину, піднімайте державу, яку вам довірили.
Бумкаю до наших братів зі сходу. Невже ви направду хочете, щоб ваші діти жили так, як ви живете, щоб в їхньому житті нічого не покращилося? Не вірю. Думаю, що вас залякають. Був у моєму сільському житті один випадок. Купила я на ринку кілька курочок-несучок. Принесла додому, поклала на землю. А вони, обскубані птахи, збилися докупи і стоять на одному місці, крок зробити бояться. Мої домашні вихованці травичку пасуть, у пісочку гребуться, а ті виросли у тісній клітці – бояться простору, що відкрився перед ними. Мало помалу півень привчив їх до свободи, але літати вони так і не навчилися. Зате їхнє потомство страхів не успадкувало. Я про таке – якщо мати крила і не боятися, то можна літати.
Бумкаю до пана Путіна. Уважаемый Владимир Владимирович. Вы великий политик, стратег и патриот своей страны. Вы делаете только то, что выгодно России. Почему Вы даете кредит Украине? Евросоюз готов помогать Украине, но только с условием, что деньги пойдут на развитие экономики. Развитая страна через несколько лет сможет погасить задолженность. Чем будет расплачиваться Украина, когда российские деньги окажутся в частных карманах?
И еще одно обстоятельство, что тревожит такую рядовую женщину, как я. Ваш депутат Жериновский позволяет себе на весь мир заявлять: «Донбасс наш…». Он шут, но иногда шуту позволительно сказать то, что запрещено говорить официальному человеку. Я же говорю: Донбасс и другие города, которые перечислил этот политикан, наш – украинский. Это россияне пришли в Украину и на месте, где они поселились, хотят создать Россию. Следуя такой логике, Тюмень, где проживает более семидесяти процентов украинцев, украинский город. Так может Украине стоит создать Тюменскую федерацию? Народы России и Украины с уважением относятся друг к другу, только бы этой дружбе не помешали амбиции некоторых политиков
Бумкаю до білоруського народу. Я вам щиро заздрю. У вас порядний президент. У вас спокій і стабільність, про які ми можемо тільки мріяти. Добре, що Білорусія не стала на шлях сумнівної «демократії», яка вже згубила Україну. І нехай цілий світ ополчився проти пана Лукашенка, шануйте його, бо так боляче за державу, яка з простягнутою рукою стоїть на колінах перед світом і просить милості. У нас є свобода слова, але що нам з неї, коли в людей нема роботи, коли на критику ніхто не реагує. Яка користь з того, що 95 Квартал відверто глузує з можновладців, якщо вони його не дивляться. Вони, наче клоуни, дозволяють над собою сміятися, щоб за кулісами робити свої чорні справи. Бажаю Білорусії ніколи не повторити помилок України.
Бумкаю до пана Ющенка. Дякую Вам, Вікторе Андрійовичу, за те, що пробудили в народу почуття національної гідності. Не все вдалося, на що сподівалися, але це вже інша історія. Ми вийшли тоді на Майдан, тому що нам дозволили вийти. Сьогодні ми вийшли самі, без провідника, бо вже нікому не віримо, вийшли, щоб здобути свободу, щоб змінити країну.
Бумкаю до Польщі. Дорогі сусіди. Дякуємо вам за те, чого навчилися, перебуваючи у складі Польщі – беззастережної віри в Бога, любові до своєї держави, гонору за своє національне походження. Тепер ми вийшли на Майдан, щоб здобути краще життя, чим викликали ненависть у багатьох наших братів-українців. Можновладці зі східних регіонів країни публічно висловлюють небажання мати у складі держави Західну Україну. Дозвольте нам стати вашими звідними братами, якщо рідні від нас відмовляться.
Бумкаю до Чехії, Італії, Польщі, Португалії, Іспанії та інших країн, які приймають українських заробітчан. Без вашої допомоги нас чекають злидні. Низький уклін вам. Нехай Бог благословляє і посилає достаток та благополуччя.
Бумкаю до всього світу. Світе великий Не кидай Україну напризволяще. Не залишайся байдужим до наших проблем. Не втручатися у внутрішні справи нашої держави – це дозволити новий голодомор, нові репресії!
Бумкаю до українського народу. Двадцять років ми байдуже спостерігали, як розвалюється наша країна. Я ніяк не могла зрозуміти, чому народ мовчить. Припускала навіть, що нас «присипляють»: розсіюють якісь хімікати в повітря або ж ці «снодійні» препарати додають у продукти, бо як інакше пояснити тотальну покірність мільйонів людей. Тепер я розумію: покірність і байдужість – наш менталітет. Цієї зими менталітет українців змінився. Але не досить вийти на Майдан, щоб змінити владу. Треба змінитися кожній людині, змінити власні погляди і привички, полюбити одне одного і допомагати ближньому. Не можна мовчати, коли діється несправедливість.
За краще майбутнє України пролилася кров, загинули люди. Нам вже не можна відступати. Громадянська війна – це найстрашніший розвиток подій. Можновладці чартерними рейсами за годину опиняться у безпечному місці, а брати-українці, як колись у сорокових, нищитимуть одне одного. А з іншого боку: віддасть злодій награбоване добровільно? перестане він красти, якщо руки самі тягнуться до чужого? Є тільки один вихід – його величність ЗАКОН!
Наша планета і вся Сонячна система існує мільярди років. Навколо літають астероїди, комети та інші небесні тіла, що можуть знищити Землю та життя на ній. Але катастрофи не сталося. Чому? Тому що у Космосі існує Закон. Правда, всі легенди стверджують, що «спочатку був хаос». Безтолкова штовханина привела космічні тіла до порядку. Хаос, що нині охопив нашу країну, започаткує новий порядок!
Я не люблю, коли у всіх бідах звинувачують одну людину: сьогодні - Президента, у тридцятих – Сталіна. Голодомор не став би можливим, якби на той час в Україні не було свого ката, і не одного. Вислужуючись перед владою, українські керівники відбирали у земляків хліб, щоб догодити, щоб панувати самим. Не Сталін знищив у кінці тридцятих українську еліту, цвіт української нації, а український блазень. Церкви у вісімдесятих руйнували українські вчителі, голови колгоспів та голови сільських рад. Страх зруйнував душі українців. Нині наш страх минув. «Борітеся – поборете!», - із глибини століть закликає свій народ Тарас Шевченко.
Прірва, у яку потрапила Україна за час своєї незалежності, надто глибока. Щоб вибратися з неї, потрібно затратити багато сили і часу. Матеріальне становище українців – не найстрашніше лихо. Ми не бідуємо. Хто молодий і здоровий, кожен дає собі раду. Занепокоєння викликає моральний дух українців. Одні з нас стали моральними виродками, інші – борючись з ними, злочинцями. Біда ще й в тому, що злочинці стають для нас героями. Для прикладу: дідусь, який стріляв у лікаря, викликає у душі симпатію; злочинець, який убив суддю, розуміння і схвалення; чоловік, що тримав у заручниках працівника кредитної спілки, підтримку. А чому? Тому що лікар, своєю бездіяльністю, привів людину до смерті; судді – керуються не законом, а розміром хабара; кредитні спілки дозволені державою для того, щоб відбирати в одних, а збагачувати інших. І таких прикладів безліч.
Винувата не тільки влада, але й самі українці. Винувата система. Заради того, щоб змінити цю систему, ми вийшли сьогодні на барикади. Нам не потрібні нові політики – нам потрібне нове життя, нова Україна! За неї, за нас, за закони і порядок я бумкаю сьогодні сліпа у правому секторі - по клавіатурі! Гучно!
Слава Україні!