Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Берлін Берлін (2011) /
Вірші
Майдан
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майдан
В’ячеслав Гук
Майдан
Я знаю гаразд, якою буває вкраїнська зима,
коли виривається крик з крижаного потоку –
із куль і вогню – й незглибима стає глибина
очей, яких вбили, коли брость набиралася соку;
забути навідліг про ніжність і горло зірвати на хрип,
герої у трунах лежать – з сивиною в волоссі,
безстрашні сини України йшли смерті наздиб,
зерно суходолів ржавіло в тяжкім суголоссі;
о Боже, просякнуте запахом диму небо вмерза
у те, що ховаєш в душі, що колись відігріє сльоза.
Закривавлений прапор – це і вирок і поводир,
де Київ шалений обростає вздовж ран сивиною,
вода безшелесна з гідрантів жбурляла у вир
розп’ятої вулиці, й серця вирували війною;
і шпальти газет пахли цинком друкованих слів,
на площі кінь зорив на все схарапудженим оком, –
так вмирають поети зі швами зашитих ротів,
так кінь кам’яний гарцює пожвавленим скоком,
і шикуються в шерег солдати, і лунає останній звук
урочого вірша, що звільняє душу од мук.
Народжені вмерти – залишаться жити в віках,
надвечір – поволі крижаніє оскліле галуззя,
довічним назавше стає місто в померлих очах:
серця вчились вірити в сон і химерне безглуздя;
та скупі мої вірші, як гортань, що дарує слова,
як життя, що підкорене силі тяжіння, як мідне
биття крові у сплутаних жилах, яке зберігає нова
мелодія пісні звитяжної чи гасло, гучне і побідне;
неважливо про що говорити, мовчання – це дар,
нечутно крізь пробиті покрівлі стікає сумирна вода.
Здобутись на відповідь, відновити порядок подій,
усе подолати, як латина колись – руйнацію Риму,
цибух у зубах – як прогірклий полинний удій,
на морді коня – протигаз і гнуздечки зжована линва;
і знову щоранку ратай долатиме свій суходіл,
складний і виснажливий, коли розривається думка
од болі та смутку, тому очей уночі не стулив,
під ралом гучав переліг по-зимовому – борзо і лунко,
щоб зі стебел трави, що проб’ється із жил навесні,
Свята Вероніка пошила знамена міцні!
Джерело: http://sumno.com/xts
Майдан
Я знаю гаразд, якою буває вкраїнська зима,
коли виривається крик з крижаного потоку –
із куль і вогню – й незглибима стає глибина
очей, яких вбили, коли брость набиралася соку;
забути навідліг про ніжність і горло зірвати на хрип,
герої у трунах лежать – з сивиною в волоссі,
безстрашні сини України йшли смерті наздиб,
зерно суходолів ржавіло в тяжкім суголоссі;
о Боже, просякнуте запахом диму небо вмерза
у те, що ховаєш в душі, що колись відігріє сльоза.
Закривавлений прапор – це і вирок і поводир,
де Київ шалений обростає вздовж ран сивиною,
вода безшелесна з гідрантів жбурляла у вир
розп’ятої вулиці, й серця вирували війною;
і шпальти газет пахли цинком друкованих слів,
на площі кінь зорив на все схарапудженим оком, –
так вмирають поети зі швами зашитих ротів,
так кінь кам’яний гарцює пожвавленим скоком,
і шикуються в шерег солдати, і лунає останній звук
урочого вірша, що звільняє душу од мук.
Народжені вмерти – залишаться жити в віках,
надвечір – поволі крижаніє оскліле галуззя,
довічним назавше стає місто в померлих очах:
серця вчились вірити в сон і химерне безглуздя;
та скупі мої вірші, як гортань, що дарує слова,
як життя, що підкорене силі тяжіння, як мідне
биття крові у сплутаних жилах, яке зберігає нова
мелодія пісні звитяжної чи гасло, гучне і побідне;
неважливо про що говорити, мовчання – це дар,
нечутно крізь пробиті покрівлі стікає сумирна вода.
Здобутись на відповідь, відновити порядок подій,
усе подолати, як латина колись – руйнацію Риму,
цибух у зубах – як прогірклий полинний удій,
на морді коня – протигаз і гнуздечки зжована линва;
і знову щоранку ратай долатиме свій суходіл,
складний і виснажливий, коли розривається думка
од болі та смутку, тому очей уночі не стулив,
під ралом гучав переліг по-зимовому – борзо і лунко,
щоб зі стебел трави, що проб’ється із жил навесні,
Свята Вероніка пошила знамена міцні!
Джерело: http://sumno.com/xts
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
