"Я прошу: хоть ненадолго,
Грусть моя, ты покинь меня.
Облаком, сизым облаком
Ты полети к родному дому,
Отсюда к родному дому.

Берег мой, покажись вдали,
Краешком, тонкой линией.
Берег мой, берег ласковый,
Ах до тебя, родной, доплыть бы,
Доплыть бы хотя б когда-нибудь.

Где-то далеко, где-то далеко
Идут грибные дожди.
Прямо у реки в маленьком саду
Созрели вишни, наклонясь до земли.
Где-то далеко в памяти моей
Сейчас, как в дестве тепло,
Хоть память укрыта такими большими снегами.

Ты гроза, напои меня,
Допьяна, да не досмерти.
Вот опять, как в последний раз,
Я всё гляжу куда-то в небо,
Как будто ищу ответа.

Я прошу: хоть ненадолго,
Грусть моя, ты покинь меня.
Облаком, сизым облаком
Ты полети к родному дому,
Отсюда к родному дому."

Роберт Рождественский, Микаел Таривердиев "Где-то далеко"

Я прошу (майже подихом):
смутку мій, ти облиш мене.
Хмаркою, лиш не поспіхом,
ти полети у рідну хату -
гей-гей у батьківську хату.

Берега далечінь осяж,
край землі ( а не край - міраж).
Хай завжди берег лагідний
мене покличе знов додому,
додому крізь біль і утому.

Десь удалину, десь удалину
грибні мандрують дощі.
У вишневому, в березі, садку
дозріли вишні (землі - до душі).
Там удалині в пам'яті моїй
живе дитяче тепло.
А пам'ять, на зло, -
під товщею мерзлого снігу.

Хай гроза і мене п'янить.
Спрага ця да не умертвить.
В небо я, як в останній раз,
усе вдивляюсь - хочу знати,
які вони, результати.

Я прошу (майже подихом):
смутку мій, ти облиш мене.
Хмаркою, лиш не поспіхом,
ти полети у рідну хату -
гей-гей у батьківську хату.

25.02.2014