Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.13
23:50
Сього дивного і вітряного року-приблуди я вирішив відвідати зачаровані Маркізькі острови (не відпочити, ні, бути, мислити, творити – ця місцина саме для цього, особливо Нуку-Хіва). Я ціную нетутешні Маркізи за прозору атмосферу споглядання, неземний спокі
2026.08.13
22:52
Уже весна, радіти б треба,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
і відшукати у собі
колись даровані із неба
вцілілі струни, далебі.
Мажорні, сонячні, на втіху
і життєдайні, як тоді, —
щоб не підігрували лиху,
2026.08.13
18:59
тобі поезія та пафос
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
мені непевність і нудьга
життя сяк-так
благеньке факт
іще скоринка з пирога
питай чого усе вертатись
до слів у цій коморі
га?
2026.08.13
18:16
Не даруй лілові
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
почуття мені,
у квітковім слові
— пагінець брехні.
Не божись в коханні,
аж до скону літ —
серцю притаманно
обривати цвіт.
2026.08.13
15:42
Нашу тягу до свободи нічим не зламати,
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
Бо віками наші предки її гартували,
Кров‘ю славних синів й дочок її поливали,
Аби вільним ми народом змогли, врешті стати.
Як старалися сусіди, щоб нас покорити,
Ми для них ясир і бидло, малороси були.
Але ми с
2026.08.13
13:19
Яскраве сонячне проміння.
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
Так протискається весна
Крізь заборони і каміння,
Крізь забобони й письмена.
Таке проміння пропікає
До всіх глибин, до всіх основ.
Воно жорстоке, ніби Каїн,
2026.08.13
09:38
Зрада під покровом ночі: Смерть полководця Ахілла
Поки римляни святкували перемогу над спрагою, у таборі єгиптян, що розкинувся в західній частині міста, зріла зовсім інша отрута – отрута амбіцій та зради. У наметі полководця Ахілла панувала задуха. С
2026.08.13
06:31
В серпні, наче квіточка,
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
Усихає літечко
І радіти ніколи
Дітворі канікулам, -
Літа вічна кривдниця
Осінь швидко близиться.
13.08.26
2026.08.12
22:40
Надія була висока, як зірка,
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
і гаряча, як вогонь.
Падала довго, а впавши,
лишила по собі пляму згарища.
Згодом ця пляма ще більше почорніла
і поглибилася.
А потім наповнилася водою.
2026.08.12
20:25
ось папір
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
на нім лежать рядки
обіцяють щось
чи спонукають
ось вікно
за ним висять зірки
час піднятись
ще долити чаю
2026.08.12
13:14
Він вичікував слушну нагоду,
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
Щоб до неї колись підійти,
Подолавши непевність, погорду,
Перешкоди до тої мети.
Він чекав дорогу нагороду,
А одержав плоди пустоти.
Слушний час забарився, спізнився.
2026.08.12
12:05
Серед листків обвислих,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
У горах вод сухих,
У ручаях ребристих ,
Між клоунів німих
І коників з підскоком,
Яких несе в імлу
Крізь попелище світле,
У невідому гру,
2026.08.12
10:15
Рада у таборі єгиптян: Гірка вода Брухейона
Тим часом на іншому кінці Александрії, у розкішному наметі з єгипетського льону та леопардових шкур, полководець Ахілл проводив військову раду. Навколо низького столу з бронзовою картою міста стояли його най
2026.08.12
09:09
Живав мужичок
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
Старенький пеньок
Собі у Монреалі
Дружина, дитина
І дім, і машина
І донька-тінейджер
У блузці тонкій
Любила погуляти
2026.08.12
07:10
Серпень маком обсипає
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
Обрядові короваї,
І медами він частує
Споконвіку нас не всує,
Бо до захисту готова
Наша нація бідова
В час, коли ведуть нестерпно
Москалі себе у серпні.
2026.08.11
22:41
Ось і добіг зимопис крапки.
А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А далі що? Нова глава.
Уже зібрались біля кладки
від сну розбуркані слова,
щоб перейти до березоля,
в дзвінкі узятись голоси,
здійнятись піснею над полем
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Славік Славко (1988) /
Проза
Лавка
Проза 25 февраля 2014 08:24:27
Лавка
Щодня шлях Сепана проходив через парк з фонтаном побіля котрого стояла широченна, довжеленна дерев"яна лавка. Шлях був від магазину, де він працював, до реабілітаційного центру де проходила терапію мама і звісно ж дому.
Одного разу Стьопа присів на лавці, а саме був обід, сонечко світило в спину і так добре вигравало промінцями на воді. Аж дивиться, на дереві надряпано " Як справи?" не задумуючись, хто чому і кому, той дістав ключа від вхідних дверей і додав "Нормально, дякую, а як ти?" з того часу спілкування з невідомою людиною набуло особливого сенсу, він щодня, як і завжди в принципі, проходив тим місцем, але ні разу не забував присісти та відповісти на якесь питання, типу "чому, часом так важко бути на самоті, без батьків, дітей, рідних ?" не знаючи що відповісти, він розповідав, як розривався між двома найріднішими, між дружиною, котрій потрібен був вільний і сильний чоловік і старенькою мамою на візку, котрій більш за все був потрібен люблячий син. Навіть в сильні дощі його рука видряпувала "Привіт, все гаразд?" і як краплину вологи в пустелі, згодом отримував "Все добре, а як ти?"
За деякий час, на лавці вже майже закінчилося місце, де б можна було дряпати повідомлення. Одного дня, йдучи з роботи щоб забрати маму, Степан побачив жінку з коляскою у котрій сиділа бабуська, вони стояли спиною до нього тому розгледіти обличчя одразу не вдалося. Стояли вони перегородивши підхід до лавки, але ж йому було не зручно підійти й прогнати тих, щоб спокійно плюндрувати надбання міста. Тихенько підійшов Стьопа й присів, витіг ключа, але на подив не знайшов нового "листа", яким було його розчарування... а люди собі спокійно, майже не рухомо стояли поряд. Чоловік, не кваплячись, підійнявся й рушив повз, а в спину почув " Стьопа, я забрала маму, пішли вже додому"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Лавка
...
...
Проза 25 февраля 2014 08:24:27
Лавка
Щодня шлях Сепана проходив через парк з фонтаном побіля котрого стояла широченна, довжеленна дерев"яна лавка. Шлях був від магазину, де він працював, до реабілітаційного центру де проходила терапію мама і звісно ж дому.
Одного разу Стьопа присів на лавці, а саме був обід, сонечко світило в спину і так добре вигравало промінцями на воді. Аж дивиться, на дереві надряпано " Як справи?" не задумуючись, хто чому і кому, той дістав ключа від вхідних дверей і додав "Нормально, дякую, а як ти?" з того часу спілкування з невідомою людиною набуло особливого сенсу, він щодня, як і завжди в принципі, проходив тим місцем, але ні разу не забував присісти та відповісти на якесь питання, типу "чому, часом так важко бути на самоті, без батьків, дітей, рідних ?" не знаючи що відповісти, він розповідав, як розривався між двома найріднішими, між дружиною, котрій потрібен був вільний і сильний чоловік і старенькою мамою на візку, котрій більш за все був потрібен люблячий син. Навіть в сильні дощі його рука видряпувала "Привіт, все гаразд?" і як краплину вологи в пустелі, згодом отримував "Все добре, а як ти?"
За деякий час, на лавці вже майже закінчилося місце, де б можна було дряпати повідомлення. Одного дня, йдучи з роботи щоб забрати маму, Степан побачив жінку з коляскою у котрій сиділа бабуська, вони стояли спиною до нього тому розгледіти обличчя одразу не вдалося. Стояли вони перегородивши підхід до лавки, але ж йому було не зручно підійти й прогнати тих, щоб спокійно плюндрувати надбання міста. Тихенько підійшов Стьопа й присів, витіг ключа, але на подив не знайшов нового "листа", яким було його розчарування... а люди собі спокійно, майже не рухомо стояли поряд. Чоловік, не кваплячись, підійнявся й рушив повз, а в спину почув " Стьопа, я забрала маму, пішли вже додому"
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
