...

...

Проза 25 февраля 2014 08:24:27


Лавка



Щодня шлях Сепана проходив через парк з фонтаном побіля котрого стояла широченна, довжеленна дерев"яна лавка. Шлях був від магазину, де він працював, до реабілітаційного центру де проходила терапію мама і звісно ж дому.

Одного разу Стьопа присів на лавці, а саме був обід, сонечко світило в спину і так добре вигравало промінцями на воді. Аж дивиться, на дереві надряпано " Як справи?" не задумуючись, хто чому і кому, той дістав ключа від вхідних дверей і додав "Нормально, дякую, а як ти?" з того часу спілкування з невідомою людиною набуло особливого сенсу, він щодня, як і завжди в принципі, проходив тим місцем, але ні разу не забував присісти та відповісти на якесь питання, типу "чому, часом так важко бути на самоті, без батьків, дітей, рідних ?" не знаючи що відповісти, він розповідав, як розривався між двома найріднішими, між дружиною, котрій потрібен був вільний і сильний чоловік і старенькою мамою на візку, котрій більш за все був потрібен люблячий син. Навіть в сильні дощі його рука видряпувала "Привіт, все гаразд?" і як краплину вологи в пустелі, згодом отримував "Все добре, а як ти?"

За деякий час, на лавці вже майже закінчилося місце, де б можна було дряпати повідомлення. Одного дня, йдучи з роботи щоб забрати маму, Степан побачив жінку з коляскою у котрій сиділа бабуська, вони стояли спиною до нього тому розгледіти обличчя одразу не вдалося. Стояли вони перегородивши підхід до лавки, але ж йому було не зручно підійти й прогнати тих, щоб спокійно плюндрувати надбання міста. Тихенько підійшов Стьопа й присів, витіг ключа, але на подив не знайшов нового "листа", яким було його розчарування... а люди собі спокійно, майже не рухомо стояли поряд. Чоловік, не кваплячись, підійнявся й рушив повз, а в спину почув " Стьопа, я забрала маму, пішли вже додому"