ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катерина Лук'яненко (1988) /
Вірші
Пробудження Кобзаря
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пробудження Кобзаря
Здригнулася у Каневі земля:
Кобзар прокинувся, і вже йому не спиться...
Під берегами сивого Дніпра
Він на коліна впав до Бога помолитись:
"Моїм думкам Ти спокою не дав!
О, Боже, Ти за що мене караєш?
Невже Ти хочеш, щоб я людям нагадав?
Невже на це мене Ти знов спіткаєш?
Щоб ті слова, що билися колись
У грудях, знов з'явилися на волю,
Щоб сила у думках і волі міць
Плекали щедро українську долю...
Молюся, бо вся правда у Тобі,
І сила вся, і воля - все єдино!
Іду на Київ. Там моя душа.
Я завжди був Вкраїні вірним сином."
Промовив, і затихло навкруги,
Так стало тихо, наче все поснуло.
"Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Цю землю мир і щастя оминули?
Я бачу, що розруха тут і там:
Села немає, всі хліви розбиті,
Ліси в смітті, а на полях бур'ян,
Будівлі... та дахами не покриті...
Всі люди злі, обурені життям.
Надія є, та справдження немає.
Іду на Київ, може краще там,
Бо душу ця картина розриває..."
Прийшов. Стоїть. Весь Київ у вогні...
"Спинися, Боже! Лихо мені, лихо...
Невже привів мене сюди у час війни?
За що моїм очам така от втіха?"
"Прокиньтесь, люди! Ви ж усі одне!..
Навіщо постріл серце розриває?!
Ви - українці всі! І це святе!
І в єдності лиш сила розквітає!
Спиніться, люди! Разом до мети!
Нехай "пани" вимолюють прощення!
За грати! На тортури! Навесні
Нехай не буде їм благословення!
Ви винні всі, хто дав чіткий наказ!
І ті, хто промовчали! Всі ви - вбивці!
Не змити кров... не висушити сліз...
Брудна вода тече у цій криниці...
Небесна сотня вартою стоїть!
Повірте, вони тут ось біля мене!
Вони були, щоб правду відродить,
Вони були, та вже їх не повернеш...
І вам, прийдешнім, буде хай закон:
"Людина - то найвища в світі цінність!"
І люди ці, яких лилася кров,
Вони для вас дали таку можливість.
Тепер при владі! Здійснюйте думки
Свого народу, і йому во благо!
Ви - виконавці, не керівники!
Бо ми - народ, який не знає страху!"
"Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Моє Ти серце знову розтривожив?
Пройшли роки, минулися віки...
А спокою нема... За що, мій Боже?"
"Ти - син країни! Ті - її душа!
Слова твої - то влучний в серце постріл!
Вони почують! Подивись! Весна
Уже новий лаштує в світі простір!.."
(Катерина Лук'яненко)
27.02.2014р.
Кобзар прокинувся, і вже йому не спиться...
Під берегами сивого Дніпра
Він на коліна впав до Бога помолитись:
"Моїм думкам Ти спокою не дав!
О, Боже, Ти за що мене караєш?
Невже Ти хочеш, щоб я людям нагадав?
Невже на це мене Ти знов спіткаєш?
Щоб ті слова, що билися колись
У грудях, знов з'явилися на волю,
Щоб сила у думках і волі міць
Плекали щедро українську долю...
Молюся, бо вся правда у Тобі,
І сила вся, і воля - все єдино!
Іду на Київ. Там моя душа.
Я завжди був Вкраїні вірним сином."
Промовив, і затихло навкруги,
Так стало тихо, наче все поснуло.
"Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Цю землю мир і щастя оминули?
Я бачу, що розруха тут і там:
Села немає, всі хліви розбиті,
Ліси в смітті, а на полях бур'ян,
Будівлі... та дахами не покриті...
Всі люди злі, обурені життям.
Надія є, та справдження немає.
Іду на Київ, може краще там,
Бо душу ця картина розриває..."
Прийшов. Стоїть. Весь Київ у вогні...
"Спинися, Боже! Лихо мені, лихо...
Невже привів мене сюди у час війни?
За що моїм очам така от втіха?"
"Прокиньтесь, люди! Ви ж усі одне!..
Навіщо постріл серце розриває?!
Ви - українці всі! І це святе!
І в єдності лиш сила розквітає!
Спиніться, люди! Разом до мети!
Нехай "пани" вимолюють прощення!
За грати! На тортури! Навесні
Нехай не буде їм благословення!
Ви винні всі, хто дав чіткий наказ!
І ті, хто промовчали! Всі ви - вбивці!
Не змити кров... не висушити сліз...
Брудна вода тече у цій криниці...
Небесна сотня вартою стоїть!
Повірте, вони тут ось біля мене!
Вони були, щоб правду відродить,
Вони були, та вже їх не повернеш...
І вам, прийдешнім, буде хай закон:
"Людина - то найвища в світі цінність!"
І люди ці, яких лилася кров,
Вони для вас дали таку можливість.
Тепер при владі! Здійснюйте думки
Свого народу, і йому во благо!
Ви - виконавці, не керівники!
Бо ми - народ, який не знає страху!"
"Скажи ж, мій Боже, за які гріхи
Моє Ти серце знову розтривожив?
Пройшли роки, минулися віки...
А спокою нема... За що, мій Боже?"
"Ти - син країни! Ті - її душа!
Слова твої - то влучний в серце постріл!
Вони почують! Подивись! Весна
Уже новий лаштує в світі простір!.."
(Катерина Лук'яненко)
27.02.2014р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3307 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.3307 seconds