Що жінка достойна шани цариці,
Зайве казати, гадаю,
І хоче вона цілковиті дрібниці -
Просто зорю з небокраю.

Та зірку дістати буває ліньки,
Не всяк і здолає справу,
Та кожний зуміє для любої жінки
Подати у ліжко каву.

Треба устати за неї раніше,
Тихенько ковзнути в капці,
І щоби кохану гарненько потішить -
Подати каву на таці.

Взяти цукерок до кави гіркої,
Жінки до такого ласі,
В халаті повільно зайти у покої,
І квітку нести у вазі.

Гра музика тихо, що вона любить,
А тихо - бо спить ще поки,
Вітаються добре почищені зуби,
І вибриті добре щоки.

Сходити до душу - не буде зайвим,
Волосся укласти феном,
І той, безперечно вважається правим,
Що ноги змащує кремом.

І каву подати уже до часу,
Та ті, хто не втратив совість,
Вони докладають до кави щоразу
Маленьку якусь коштовність.

Вона вже не спить, чека на виставу,
Яку ти усе ж осилив:
- Коханий, ти зранку приніс мені каву?
Який же ти в мене милий!

Усяк хто кохає, що тільки не зробить,
Усе від душі, як треба,
І каву у ліжко, хоч легше було би
Дістати ту зірку з неба...