Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
2026.01.16
11:53
Як я люблю оці простори ночі,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
Коли усе навколо затихає,
І сняться сни небачені, пророчі,
І марить поле вільне і безкрає.
Від марноти, від торгу і базару
Ти утечеш у ніч, святі пенати,
У ній зустрінеш звістку чи примару,
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катерина Лук'яненко (1988) /
Поеми
Дорога в майбутнє
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дорога в майбутнє
(Присвячується світлій пам’яті предводителя дворянства, мирового судді, депутата третьої Державної Думи Російської імперії, статського радника, громадського діяча, почесного громадянина міста Ромни, фундатора Лібаво-Роменської та Кременчуцької залізниць Г. М. Навроцького)
У пам’яті людської є закони:
Забути все неможна до кінця,
І попри всі невидимі закони –
Є люди, що не прагнуть до вінця.
У них слова – то зброя задля правди,
Діла – запам’ятаються в віках,
Вони не будуть маятись позаду,
Бо в їхніх жилах мрії вожака.
Такі не спинять дії за негоди,
Вони, мов сонце світять на шляху.
То люди височайшої породи,
Такого раз зустрінеш на віку.
Людина – неповторний витвір Бога,
У думці птахом лине до небес,
І прагне щастя істинно простого,
Щоб образ в пам’яті людській колись воскрес.
Щоб забуттям не вкрилися здобутки,
Щоб шанували зроблені діла,
Бо ті діла дивилися в майбутнє,
Щоб наша доля кращою була.
Не забувайте! В пам’яті є сила!
Історію творять не всі підряд.
І хай тепер лишилась лиш могила…
Вперед рушаємо не дивлячись назад.
Вклоніться низько, бо попід камінням
Спочили ті, що вам дали життя,
Їх серце мужнє… По його велінню
Вони боролись за людське буття.
Запам’ятайте! Пам'ять в душах вічна!
Спиніть свій крок, подумайте про тих,
Які для вас проклали вже дорогу…
Мовчать… живуть у душах… гомін стих…
I
Засніжило людські пороги,
І на вулиці ні душі,
Січень гарно морозить ноги,
Щоб Різдвяні пекли пироги.
Святий вечір заходить в хату,
Наступає велична мить –
Сина батьку роджає матір,
Бо так Бог у цей день велить.
Під покровом Святої Діви
Син Григорій побачив світ,
Йому небо дарує силу
Перед Богом тримати звіт.
Спить у яслах мале дитятко,
А на небо сходить Зоря,
Наступає Велике свято,
Бачить сни оте боже маля.
У видіннях співає янгол,
Диво-співом скликає всіх,
Щоб небесні усі створіння
Для маляти плели оберіг:
Оберіг на життя величне,
Оберіг на здоров’я, силу,
Оберіг на діла безгрішні,
Щоб під сонцем натхнення гріло.
Промайнуло святе дитинство,
І Григорій у світ подався,
Харків радо його стрічає,
Щоб він розуму тут набрався.
Юридичні обрав науки,
Щоб в законах знання черпати,
І понині його заслуги
Бережуть його пам'ять свято.
Рік за роком Григорій вчився,
Навчання’ – то велика справа.
В двадцять п’ять цей урок скінчився,
Він іде кандидатом права…
II
Церков священні куполи,
Сули нестримної потоки…
Стрічай, Ромен, своїх синів,
На цій землі їх перші кроки!
Григорій:
Добридень, Матінко моя,
Моя маленька Батьківщино,
Моя прославлена земля,
Моя душа, моя перлина!
Роки тікають… Знову тут.
Я, наче хлопчик, в тому полі,
Біжу сховатися від всіх,
У Бога попросити долі.
Я повернувся, я живу…
Моя домівка… я щасливий!
О, мій Ромен, тебе люблю,
І ти даруєш мені сили!
Зроблю усе, щоб ти розцвів,
Немов жоржина в світлі літа,
Мені Господь так повелів:
Тебе плекати, наче квітку.
Отак Григорій промовляв,
Додому зранку повернувшись,
Він рідний вітер привітав,
Здалеку дух його зачувши.
Повіт Роменський, розквітай!
Бо посередник миру новий
Вже на посаді. Не чекай!
Він вже кує свою підкову.
Управи новий голова,
Суддя Роменської округи,
Він предводитель всіх дворян.
Він – дворянин. Його заслуги
Несуть лиш мир в людське життя,
Повага в серці у народу
Несе надію в майбуття
На світле щастя, на свободу!
Колезький радник, секретар,
І статський радник наш Григорій,
Він розум має в голові,
І в діях завжди він бадьорий.
Повагу має у людей
За те, що бореться за Правду,
І у важливих всіх ділах
Ніколи не стоїть позаду.
Сміливий, сильний до кінця,
Стає мудрішим із роками,
Не прагне в серці до вінця,
Вночі він радиться з зірками…
III
Керівництво дає наказ:
Кременчук із Роменом з’єднати.
А Печковський вже в котрий раз
Не бажає свій дозвіл дати:
Наче гори навкруг Ромен,
Наче вся Лозова – болото…
Під покровом таких знамен
Він проводить свою роботу.
Але вже його планам крах,
Бо Навроцький стає до справи,
Про важливість в таких ділах
Лист несе у міську управу.
Комітет у Ромнах зібрав,
Щоб проект залізниці здати,
І дослідження гір почав,
Щоб довести майбутні втрати,
Бо Ромен отоді гремів:
Виробництво, торгівля славна…
А без цих додаткових сил
Втратить місто добра багато.
Петербург. І Навроцький тут,
До чиновників поспішає,
Щоб тримати правдивий суд
Про усе їм розповідає.
Мазаракі із ним стоїть,
Щоб підтримати в слові гідно.
Так бувало уже не раз,
Потрудились в столиці плідно.
Кошти власні вкладає він,
І потроху бюджетних має.
Він – Ромена славетний син,
І в цій справі всю цінність знає.
Вже будують оті шляхи:
Кременчук із Роменом з’єднати,
Щоб на ці і усі роки
Місту шлях у майбутнє дати.
Все збулося як він хотів,
І Почесним його обрали,
А отам, де науки вчив,
Нагороду ім’ям назвали.
Депутатом у Думі він
По народним ділам трудився,
Він – Ромену славетний син,
Він до Бога за місто молився.
Отаке визначне життя –
Нам за приклад і всім на шану.
Ця дорога веде в майбуття,
Просипаючи з неба манну.
У коханні Григорій жив
Під крилом у дружини Ольги,
І у щасті, у мирі творив,
Пробиваючи всім дорогу.
Слався місто у памяті днів,
Слався вічно в очах героїв!
Рік за роком минають віки,
Буде пам'ять одвічно святою!
Бо понині цвіте Ромен,
І каштани весну зустрічають,
Із полотен міських знамен
Квіт ромашки до неба злітає!
***
Навроцький – ось його ім’я!
Таке ім’я живе віками!
Послухай пісню солов’я
Між виноградними лозами:
У пісні тій душа кричить,
Бо серце зрушити не сміє,
У склепі свічечка горить,
Стікає з воском дух надії…
Запам’ятайте! Він живий!
У ваших душах пам'ять вічна!
Навроцький… вам він не чужий,
Для вас щасливу долю зичив!..
Примітки:
Мазаракі Максим – роменський дворянин, штабс-капітан;
Печковський Костянтин – гірський інженер, головуючий комісії по будівництву Лібаво-Роменської залізниці та Кременчуцької колії.
2013 рік
У пам’яті людської є закони:
Забути все неможна до кінця,
І попри всі невидимі закони –
Є люди, що не прагнуть до вінця.
У них слова – то зброя задля правди,
Діла – запам’ятаються в віках,
Вони не будуть маятись позаду,
Бо в їхніх жилах мрії вожака.
Такі не спинять дії за негоди,
Вони, мов сонце світять на шляху.
То люди височайшої породи,
Такого раз зустрінеш на віку.
Людина – неповторний витвір Бога,
У думці птахом лине до небес,
І прагне щастя істинно простого,
Щоб образ в пам’яті людській колись воскрес.
Щоб забуттям не вкрилися здобутки,
Щоб шанували зроблені діла,
Бо ті діла дивилися в майбутнє,
Щоб наша доля кращою була.
Не забувайте! В пам’яті є сила!
Історію творять не всі підряд.
І хай тепер лишилась лиш могила…
Вперед рушаємо не дивлячись назад.
Вклоніться низько, бо попід камінням
Спочили ті, що вам дали життя,
Їх серце мужнє… По його велінню
Вони боролись за людське буття.
Запам’ятайте! Пам'ять в душах вічна!
Спиніть свій крок, подумайте про тих,
Які для вас проклали вже дорогу…
Мовчать… живуть у душах… гомін стих…
I
Засніжило людські пороги,
І на вулиці ні душі,
Січень гарно морозить ноги,
Щоб Різдвяні пекли пироги.
Святий вечір заходить в хату,
Наступає велична мить –
Сина батьку роджає матір,
Бо так Бог у цей день велить.
Під покровом Святої Діви
Син Григорій побачив світ,
Йому небо дарує силу
Перед Богом тримати звіт.
Спить у яслах мале дитятко,
А на небо сходить Зоря,
Наступає Велике свято,
Бачить сни оте боже маля.
У видіннях співає янгол,
Диво-співом скликає всіх,
Щоб небесні усі створіння
Для маляти плели оберіг:
Оберіг на життя величне,
Оберіг на здоров’я, силу,
Оберіг на діла безгрішні,
Щоб під сонцем натхнення гріло.
Промайнуло святе дитинство,
І Григорій у світ подався,
Харків радо його стрічає,
Щоб він розуму тут набрався.
Юридичні обрав науки,
Щоб в законах знання черпати,
І понині його заслуги
Бережуть його пам'ять свято.
Рік за роком Григорій вчився,
Навчання’ – то велика справа.
В двадцять п’ять цей урок скінчився,
Він іде кандидатом права…
II
Церков священні куполи,
Сули нестримної потоки…
Стрічай, Ромен, своїх синів,
На цій землі їх перші кроки!
Григорій:
Добридень, Матінко моя,
Моя маленька Батьківщино,
Моя прославлена земля,
Моя душа, моя перлина!
Роки тікають… Знову тут.
Я, наче хлопчик, в тому полі,
Біжу сховатися від всіх,
У Бога попросити долі.
Я повернувся, я живу…
Моя домівка… я щасливий!
О, мій Ромен, тебе люблю,
І ти даруєш мені сили!
Зроблю усе, щоб ти розцвів,
Немов жоржина в світлі літа,
Мені Господь так повелів:
Тебе плекати, наче квітку.
Отак Григорій промовляв,
Додому зранку повернувшись,
Він рідний вітер привітав,
Здалеку дух його зачувши.
Повіт Роменський, розквітай!
Бо посередник миру новий
Вже на посаді. Не чекай!
Він вже кує свою підкову.
Управи новий голова,
Суддя Роменської округи,
Він предводитель всіх дворян.
Він – дворянин. Його заслуги
Несуть лиш мир в людське життя,
Повага в серці у народу
Несе надію в майбуття
На світле щастя, на свободу!
Колезький радник, секретар,
І статський радник наш Григорій,
Він розум має в голові,
І в діях завжди він бадьорий.
Повагу має у людей
За те, що бореться за Правду,
І у важливих всіх ділах
Ніколи не стоїть позаду.
Сміливий, сильний до кінця,
Стає мудрішим із роками,
Не прагне в серці до вінця,
Вночі він радиться з зірками…
III
Керівництво дає наказ:
Кременчук із Роменом з’єднати.
А Печковський вже в котрий раз
Не бажає свій дозвіл дати:
Наче гори навкруг Ромен,
Наче вся Лозова – болото…
Під покровом таких знамен
Він проводить свою роботу.
Але вже його планам крах,
Бо Навроцький стає до справи,
Про важливість в таких ділах
Лист несе у міську управу.
Комітет у Ромнах зібрав,
Щоб проект залізниці здати,
І дослідження гір почав,
Щоб довести майбутні втрати,
Бо Ромен отоді гремів:
Виробництво, торгівля славна…
А без цих додаткових сил
Втратить місто добра багато.
Петербург. І Навроцький тут,
До чиновників поспішає,
Щоб тримати правдивий суд
Про усе їм розповідає.
Мазаракі із ним стоїть,
Щоб підтримати в слові гідно.
Так бувало уже не раз,
Потрудились в столиці плідно.
Кошти власні вкладає він,
І потроху бюджетних має.
Він – Ромена славетний син,
І в цій справі всю цінність знає.
Вже будують оті шляхи:
Кременчук із Роменом з’єднати,
Щоб на ці і усі роки
Місту шлях у майбутнє дати.
Все збулося як він хотів,
І Почесним його обрали,
А отам, де науки вчив,
Нагороду ім’ям назвали.
Депутатом у Думі він
По народним ділам трудився,
Він – Ромену славетний син,
Він до Бога за місто молився.
Отаке визначне життя –
Нам за приклад і всім на шану.
Ця дорога веде в майбуття,
Просипаючи з неба манну.
У коханні Григорій жив
Під крилом у дружини Ольги,
І у щасті, у мирі творив,
Пробиваючи всім дорогу.
Слався місто у памяті днів,
Слався вічно в очах героїв!
Рік за роком минають віки,
Буде пам'ять одвічно святою!
Бо понині цвіте Ромен,
І каштани весну зустрічають,
Із полотен міських знамен
Квіт ромашки до неба злітає!
***
Навроцький – ось його ім’я!
Таке ім’я живе віками!
Послухай пісню солов’я
Між виноградними лозами:
У пісні тій душа кричить,
Бо серце зрушити не сміє,
У склепі свічечка горить,
Стікає з воском дух надії…
Запам’ятайте! Він живий!
У ваших душах пам'ять вічна!
Навроцький… вам він не чужий,
Для вас щасливу долю зичив!..
Примітки:
Мазаракі Максим – роменський дворянин, штабс-капітан;
Печковський Костянтин – гірський інженер, головуючий комісії по будівництву Лібаво-Роменської залізниці та Кременчуцької колії.
2013 рік
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
