(Присвячується світлій пам’яті предводителя дворянства, мирового судді, депутата третьої Державної Думи Російської імперії, статського радника, громадського діяча, почесного громадянина міста Ромни, фундатора Лібаво-Роменської та Кременчуцької залізниць Г. М. Навроцького)

У пам’яті людської є закони:
Забути все неможна до кінця,
І попри всі невидимі закони –
Є люди, що не прагнуть до вінця.

У них слова – то зброя задля правди,
Діла – запам’ятаються в віках,
Вони не будуть маятись позаду,
Бо в їхніх жилах мрії вожака.

Такі не спинять дії за негоди,
Вони, мов сонце світять на шляху.
То люди височайшої породи,
Такого раз зустрінеш на віку.

Людина – неповторний витвір Бога,
У думці птахом лине до небес,
І прагне щастя істинно простого,
Щоб образ в пам’яті людській колись воскрес.

Щоб забуттям не вкрилися здобутки,
Щоб шанували зроблені діла,
Бо ті діла дивилися в майбутнє,
Щоб наша доля кращою була.

Не забувайте! В пам’яті є сила!
Історію творять не всі підряд.
І хай тепер лишилась лиш могила…
Вперед рушаємо не дивлячись назад.

Вклоніться низько, бо попід камінням
Спочили ті, що вам дали життя,
Їх серце мужнє… По його велінню
Вони боролись за людське буття.

Запам’ятайте! Пам'ять в душах вічна!
Спиніть свій крок, подумайте про тих,
Які для вас проклали вже дорогу…
Мовчать… живуть у душах… гомін стих…


I
Засніжило людські пороги,
І на вулиці ні душі,
Січень гарно морозить ноги,
Щоб Різдвяні пекли пироги.

Святий вечір заходить в хату,
Наступає велична мить –
Сина батьку роджає матір,
Бо так Бог у цей день велить.

Під покровом Святої Діви
Син Григорій побачив світ,
Йому небо дарує силу
Перед Богом тримати звіт.

Спить у яслах мале дитятко,
А на небо сходить Зоря,
Наступає Велике свято,
Бачить сни оте боже маля.

У видіннях співає янгол,
Диво-співом скликає всіх,
Щоб небесні усі створіння
Для маляти плели оберіг:
Оберіг на життя величне,
Оберіг на здоров’я, силу,
Оберіг на діла безгрішні,
Щоб під сонцем натхнення гріло.

Промайнуло святе дитинство,
І Григорій у світ подався,
Харків радо його стрічає,
Щоб він розуму тут набрався.

Юридичні обрав науки,
Щоб в законах знання черпати,
І понині його заслуги
Бережуть його пам'ять свято.

Рік за роком Григорій вчився,
Навчання’ – то велика справа.
В двадцять п’ять цей урок скінчився,
Він іде кандидатом права…


II
Церков священні куполи,
Сули нестримної потоки…
Стрічай, Ромен, своїх синів,
На цій землі їх перші кроки!

Григорій:

Добридень, Матінко моя,
Моя маленька Батьківщино,
Моя прославлена земля,
Моя душа, моя перлина!

Роки тікають… Знову тут.
Я, наче хлопчик, в тому полі,
Біжу сховатися від всіх,
У Бога попросити долі.

Я повернувся, я живу…
Моя домівка… я щасливий!
О, мій Ромен, тебе люблю,
І ти даруєш мені сили!

Зроблю усе, щоб ти розцвів,
Немов жоржина в світлі літа,
Мені Господь так повелів:
Тебе плекати, наче квітку.


Отак Григорій промовляв,
Додому зранку повернувшись,
Він рідний вітер привітав,
Здалеку дух його зачувши.

Повіт Роменський, розквітай!
Бо посередник миру новий
Вже на посаді. Не чекай!
Він вже кує свою підкову.
Управи новий голова,
Суддя Роменської округи,
Він предводитель всіх дворян.
Він – дворянин. Його заслуги
Несуть лиш мир в людське життя,
Повага в серці у народу
Несе надію в майбуття
На світле щастя, на свободу!

Колезький радник, секретар,
І статський радник наш Григорій,
Він розум має в голові,
І в діях завжди він бадьорий.

Повагу має у людей
За те, що бореться за Правду,
І у важливих всіх ділах
Ніколи не стоїть позаду.

Сміливий, сильний до кінця,
Стає мудрішим із роками,
Не прагне в серці до вінця,
Вночі він радиться з зірками…

III
Керівництво дає наказ:
Кременчук із Роменом з’єднати.
А Печковський вже в котрий раз
Не бажає свій дозвіл дати:
Наче гори навкруг Ромен,
Наче вся Лозова – болото…
Під покровом таких знамен
Він проводить свою роботу.

Але вже його планам крах,
Бо Навроцький стає до справи,
Про важливість в таких ділах
Лист несе у міську управу.

Комітет у Ромнах зібрав,
Щоб проект залізниці здати,
І дослідження гір почав,
Щоб довести майбутні втрати,

Бо Ромен отоді гремів:
Виробництво, торгівля славна…
А без цих додаткових сил
Втратить місто добра багато.

Петербург. І Навроцький тут,
До чиновників поспішає,
Щоб тримати правдивий суд
Про усе їм розповідає.

Мазаракі із ним стоїть,
Щоб підтримати в слові гідно.
Так бувало уже не раз,
Потрудились в столиці плідно.
Кошти власні вкладає він,
І потроху бюджетних має.
Він – Ромена славетний син,
І в цій справі всю цінність знає.
Вже будують оті шляхи:
Кременчук із Роменом з’єднати,
Щоб на ці і усі роки
Місту шлях у майбутнє дати.

Все збулося як він хотів,
І Почесним його обрали,
А отам, де науки вчив,
Нагороду ім’ям назвали.

Депутатом у Думі він
По народним ділам трудився,
Він – Ромену славетний син,
Він до Бога за місто молився.

Отаке визначне життя –
Нам за приклад і всім на шану.
Ця дорога веде в майбуття,
Просипаючи з неба манну.

У коханні Григорій жив
Під крилом у дружини Ольги,
І у щасті, у мирі творив,
Пробиваючи всім дорогу.

Слався місто у памяті днів,
Слався вічно в очах героїв!
Рік за роком минають віки,
Буде пам'ять одвічно святою!

Бо понині цвіте Ромен,
І каштани весну зустрічають,
Із полотен міських знамен
Квіт ромашки до неба злітає!

***
Навроцький – ось його ім’я!
Таке ім’я живе віками!
Послухай пісню солов’я
Між виноградними лозами:

У пісні тій душа кричить,
Бо серце зрушити не сміє,
У склепі свічечка горить,
Стікає з воском дух надії…

Запам’ятайте! Він живий!
У ваших душах пам'ять вічна!
Навроцький… вам він не чужий,
Для вас щасливу долю зичив!..

Примітки:

Мазаракі Максим – роменський дворянин, штабс-капітан;

Печковський Костянтин – гірський інженер, головуючий комісії по будівництву Лібаво-Роменської залізниці та Кременчуцької колії.

2013 рік