Роджаємося, праведні і чисті,
Умившись материнським молоком,
П’ємо життя з криниці вод іскристих,
І віддано крокуємо в Содом.

Надії серця небо потрясають,
Криштально чиста віра у душі
Горить вогнем, горить і не згасає,
А дух натхнення ллється у вірші.

Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
В тобі від Бога святість, а не гріх!
Прислухайся! Добро у світі кличе
Твої діла на каяття поріг.

Чи правда є? І, може, є у когось
Така скарбниця, де б її слова
Плекали вірно? Й з вірою у колос
Вона б вростала і несла діла
По всьому світу в душі і в оселі,
Несла б багатий, щедрий урожай,
І стали б лиця райдужно веселі,
І зерна правди проростили б рай
У світі…

Мрії нездійсненні…
Які слова?! А віри я не йму.
Забули праведне, блукаючи даремно,
Забули добре, канули в пітьму.

Благословення Божого нащадки,
Де ваше серце? Де душі кришталь?
Ви – зграя бджіл, що відреклись від матки.
Заслуга ваша – сльози і печаль…

1. Вершки суспільства

Верховний кат на вірність присягає,
І нам уже немає воріття,
Він – наш Гарант, і що робити знає
Як нас примусити боротись за життя.

Запеклий бій, неоціненні втрати
Вирують у «низах» за право жить,
Побиті долею, навчились виживати,
Коли на троні кат лихий сидить.

Таких як сам міністрів назначає,
Із келиха зухвальства свого п’є,
Помічників повсюди розсилає,
І кайдани із сліз людських кує.

Їх доля важча за умови ката,
Бо їм доводиться ті сльози людські пить:
Відповідати чемно про затрати,
Розповідати як без грошей жить.

Не розчаровані листи їм надсилають,
І відповіді ждуть по 30 днів,
А розчаровані їх чемно посилають,
І виживають хто вже як зумів…

1
- Добридень, пане!
В мене є питання:
Як влаштувати доньку у житті?
У неї є освіта і бажання,
Але без стажу міст цей не пройти.

- Приходьте завтра,
В мене є турботи,
Сьогодні Вам поради я не дам,
Оце взяли таку у світі моду:
Ходити по чиновницьким хатам…

Приходжу завтра,
Сам собі не вірю,
Про те, що вдасться
Впоратись в біді.

- Добридень, пане,
Дайте хоч надію!

- Приходьте завтра,
Може, відповім.

Узяв гостинець, з вірою у диво,
Бо «завтраків» наївся досхочу.

- Добридень, пане!
Може, ви б пустили?
А я за це торбинку Вам вручу.

- Заходьте, пане!
Довго так чекали…
Пробачте, просто справ ну цілий міх.
Я дякую, що в гості завітали,
Тепер давайте знімемо мій гріх:
У Вас донька’,
У неї є освіта,
А в нас роботи більше за усіх,
Ось лист від мене,
Всі чиїсь ми діти, –
Сказав, за спиною тримаючи батіг.

- Моєму батьку низько Ви вклоніться,
Він в кабінеті номер сім сидить,
Скажіть, що лист від мене, не баріться!
Він Вам підкаже, що тепер робить.

Пішов до батька, кланяючись низько:
- Добридень, пане! Я з листом до Вас.

- Приходьте завтра!

Знову все спочатку…
Беру гостинець в торбу про запас.

І знову вийшло!
Радісно стрічають,
Саджають так ласкаво на стілець,
Допомагають, чаю наливають…
Коли вже ж цирку станеться капець?

Ви думали кінець?
Не все так просто.
У мене лист в наступний кабінет,
І знов спочатку…
Залишились кошти
Собі придбати справжній кулемет,
Щоб постріляти жадібність і зверхність.
Невже у вас в душі нема жалю,
Щоб серце навернути на відвертість.
Прокиньтесь, люди! Чуєте? Молю!

Магнати паперового зухвальства,
І підписів володарі лихі,
Триває ера вашого нахабства,
До сліз людських ви намертво глухі.

Прислухайтесь до совісті призивів!
Служителі народу ви чи ні?
Забули світло праведних поривів,
Людську надію душите в пітьмі.

2. Народні обранці

Ми обирали з вірою у серці,
З надією у зраненій душі,
Тримаючи лиш дріб’язок у жменьці,
Їмо обіцянок горілі куліші.

Де ж ваша правда, вірна і натхненна?
Навіщо в Раду з вилами прийшли?
Усі слова, усі слова даремні…
Чому діла проходу не знайшли?

Законів море і одна їм шана:
Вершити суд над праведним життям.
А в ваших виступах отрута і омана.
Не сходяться вони з людським буттям.

Ваш заробіток вищий за діяння,
За зміни в тексти грошики летять.
Та ще й які?! Справжнісіньке знущання –
Які авто під Радою стоять?!

Ви – обранці народу, а не боги!
Один закон на небі й на землі:
Нести добро від Господа святого!
Покайтеся, надій людських сини!

3. Світочі науки

Якщо до Вишу прагнеш поступити,
Затям собі, а хочеш – запиши:
Фінанси треба старанно учити,
А якщо ні, ти справу цю лиши.

Колись диктант був іспитом важливим,
Тепер Письмо Фінансам конкурент,
Без спец предмету вчитися можливо,
А без фінансів – пагубний момент…

Студент майбутній договір складає,
Читає пильно, ручкою веде,
Він, бідолашний правила не знає,
Яким шляхом до цілі він іде…

Все вивчив гарно, входжу в храм науки,
Щоб мозок напоїти досхочу,
А пан професор простягає руки,
За це йому знання свої вручу.

Знання не хоче. Що за біс, не вчитель?!
А я ж старанно вчився до рання.
Предмет Фінанси – перший мій мучитель.
Він хоче грошей, я йому – знання…

Професор міниться, не знає що казати,
І в залікову ставить «незадов.»,
А я прошуся чемно перездати,
Він каже: «Добре! Вчи, щоб піт пішов!»

Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Все прочитав, а дещо й записав,
А він мене питав годин так з вісім,
Слабкі місця в знаннях моїх шукав.

І не знайшов… Ну, що тепер робити?
Він каже, що чернетку я сховав,
А я ж все вивчив, правду ніде діти,
Він залікову з скрежетом віддав.

Тепер останній хід мені лишився:
Я в залікову грошики кладу,
Щоб пан професор досхочу наївся,
І тихим кроком в коридор іду.

Мій вчитель вийшов, ось така наука:
«Відмінно» в залікову написав.
Якщо є гроші, навчання не мука,
А як нема? Біда! Хіба не знав?!

Ось так я вчився старанно і гарно,
Машину батькову потроху продавав,
Лиш копійки залишились у жменьці,
А я ж іще «диплома» не писав…

Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Прийшов на захист, розповів, стою,
Декан поважно руку потискає,
Говорить: «Я відмінників люблю!»

А пан професор з скрежетом малює
«Відмінно». Я без грошей захистив!
Я точно знав, Господь мене почує,
Бо я ж так старанно, так віддано учив.

Сказати маю ще про щось важливе:
Я те, що в договорі тричі заплатив,
Слова мої воістину правдиві,
При тому, що я старанно учив.

Навіщо ВНЗ, якщо не вчитись?
Навіщо вчитись, якщо можна заплатить?
Від сліз людських скоріше ви умийтесь,
Студентів спеціальності навчить!

Освіта вища… Нумо на роботу!
А де ж знання, якщо ти їх купив?
В державі буде безлад і турботи,
Допоки править неуків масив.

4. Нащадки Гіппократа

Вселивши дух святий у праведні тіла,
Бог дав життя – чарівний дар від неба,
Щоб на землі робилися діла
Угодні Господу, а не лише для себе.

Прийнявши суть людську, бо суть людська грішна,
Піклується про нас Отець щоденно,
Щоб нам на плечі благодать з небес зійшла,
Щоб дух святий не маявся даремно.

Ти – наш Творець, а ми – твоє творіння,
Ти дав знання як це життя хранити.
Вони – нащадки твойого веління,
Потрібно з гідністю цей дар святий носити.

Ти – Лікар, у твоїх руках надія!
Ти – за життя людське борець святий,
Бо під твоїм крилом плекають мрії
Тоді, коли немає сили йти.

Але й сюди пробралась вража сила,
І коло замикає гаманець,
Якщо нема грошей, то вже тобі могила,
І без різниці – який жде кінець.

У нас лише бюджетні установи!
Але Бюджет наш лисий наче біб.
Ти хочеш бути сильним і здоровим? –
Збирай для лікаря копієчку на хліб.

Бо він, нещасний, з голоду вмирає,
Без «перекусу» сил нема приймать,
Напившись сліз людських стрічає,
І каже: «Тепер можна лікувать».

Порада: «Раджу, люди, не хворіти,
Бо тут місця замовлені давно,
Бажаю вам до сотні років жити,
Не зазираючи у лікарське вікно.»

А ви – оті нащадки Гіппократа,
Одумайтесь, вам силу Бог надав,
Щоб ви душею вміли лікувати,
Щоб храм надії в грудях воскресав!

5. Колінопреклонені

церковний храм – молитва і спокута,
свята обитель Божого єства.
Йдемо туди, коли у серці скрута,
Для того, щоб надія ожила.

Приходимо, спокійні та смиренні,
Але і тут лайок не обійти,
Подекуди поводяться нечемно,
Штурляються, щоб ближче підійти.

Яка різниця де тобі стояти?
Повсюди лине божа благодать.
Прийшов у храм – і в серці свято,
І мир в душі не можна промінять!

***
Оце такі ми «праведники», Боже…
Прости за те, що гріх у нас тяжкий!
Моя молитва тиха і тривожна:
Допоможи змінити світ такий!..

2013 рік

Автор: Катерина Лук’яненко