Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.29
16:03
Цікаво, як же вміють москалі
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
Все дригом догори перевернути,
Вину свою на іншого спихнути.
І совість їх не мучить взагалі.
На нас напали, на весь світ кричать,
Що лише ми у тому всьому винні.
На їх умовах здатися повинні,
Інакше вони будуть нас вбив
2026.01.29
11:43
То він мене ніколи не кохав.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
Чи згадує мелодію минулу?
Бо я ще й досі вальсу не забула,
як лопотіли в полисках заграв.
Ніяк наговоритись не могли,
всотати ніжність в почуття незриме
і дієслів не висказаних рими
під небесами бурштинових слив.
2026.01.29
11:26
Порожній стадіон - як виклик порожнечі,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
Як виклик непроявленому злу.
Гуляє дух свободи і предтечі,
Як виклик небуттю і злому королю.
На стадіоні грає Марадона.
Всі матчі вирішальні у цей час
Розіграні на полі стадіону,
2026.01.29
11:12
Поліфонія – лебедине звучання
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
рук погладливих,
синя синь,
кіт манюній з тонюнім сюрчанням,
що з-під боку мого смокче тінь,
мов комарик, який у комору
у тепло, у неволю, з простору…
2026.01.29
10:42
ЯК ПРО НАС
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
Із Іллі Еренбурга (1891-1967)
Вони напали, сказом пройняті,
з азартом вбивць та упиряк;
але таке є слово: «встояти»,
коли й не встояти ніяк,
2026.01.29
05:37
То в жар мене, то в холод кине,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
Рояться думоньки сумні --
Так заболіла Україна...
І душать сльози навісні.
Вкраїнці -- у боях титани,
І творять чудеса в борні,
А між собою - отамани,
2026.01.28
23:03
У цьому будинку зникають душі....
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
Ти хочеш ступити на його поріг?
Спочатку прислухайся до звуків
(а раптом десь стогін ... крізь тишу століть)
У цьому будинку зникають душі...
Поріг переступлено...
Страшно? Не йди!
2026.01.28
20:52
Не вгамую серця стук...
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
Січень, змилуйся над нами.
Божевільний хуги гук
між розлогими ярами.
Милий в чаті пропаде,
згубиться і не знайдеться.
Припаде ж бо де-не-де.
2026.01.28
20:24
…ось вона, ось… старенька верба
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
Потрісканий стовбур все той же…
Що, не впізнала? пам’ять не та?
Ти зачекай… Вербонько-боже
Спомини лиш… встрічала весну
А в жовтні покірно жовтіла
Листя і віття з рос і в росу
2026.01.28
18:46
Усе сторчма на цім святковім світі.
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
Лиш догори ходить єврей дає ногам.
Чи ж перший я, хто запримітив,
Що полотно мудріш, аніж художник сам?
Портрет мій був би рабину впору.
Затіснуватий, може, але ж пасує так.
Вічно і в’ їдливо вивча він Тору,
2026.01.28
13:37
Які красиві ці сніги!
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
Які нестерпні!
Під ними тліє світ нагий,
як скрипка серпня…
Його чутлива нагота —
ламка і ніжна,
укрита попелом, як та
жона невтішна.
2026.01.28
11:13
Таємне слово проросте крізь листя,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
Крізь глицю і знебарвлену траву.
Це слово, ніби істина столиця,
Увірветься в історію живу.
Таємне слово буде лікувати
Від викривлень шаленої доби.
Воно прорветься крізь сталеві ґрати,
2026.01.28
09:49
Це так просто —
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
не шукати істини у вині,
коли вона прозоро стікає
стінками келишка з «Чачею».
Входиш туди критиком,
а виходиш —
чистим аркушем.
Перша чарка — за герменевтику,
2026.01.27
20:27
Підвіконня високе і ковані ґрати.
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
Не побачити сонця за брудом на склі.
Номер шостий на дверях моєї палати –
Аж до сьомого неба портал від землі.
Стіни, білі колись, посіріли від часу,
Сіру стелю вінчає щербатий плафон,
Світло в ньому бліде – та ні
2026.01.27
18:04
січневий день і вітер зимний
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
ось я закоханий чом би і ні
вітер пройма така причина
гріємося доторки рук твоїх
нумо станцюймо одні
в холоді цеї зими
твоє тепло &
2026.01.27
13:35
якщо безладно наглядати
за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...за техпроцесами всіма
то виробництво встати може
стійма
коли відкинувши убогість
побути мультиглитаєм
чому б не вкласти капітали
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Катерина Лук'яненко (1988) /
Поеми
«ПРАВЕДНИКИ»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ПРАВЕДНИКИ»
Роджаємося, праведні і чисті,
Умившись материнським молоком,
П’ємо життя з криниці вод іскристих,
І віддано крокуємо в Содом.
Надії серця небо потрясають,
Криштально чиста віра у душі
Горить вогнем, горить і не згасає,
А дух натхнення ллється у вірші.
Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
В тобі від Бога святість, а не гріх!
Прислухайся! Добро у світі кличе
Твої діла на каяття поріг.
Чи правда є? І, може, є у когось
Така скарбниця, де б її слова
Плекали вірно? Й з вірою у колос
Вона б вростала і несла діла
По всьому світу в душі і в оселі,
Несла б багатий, щедрий урожай,
І стали б лиця райдужно веселі,
І зерна правди проростили б рай
У світі…
Мрії нездійсненні…
Які слова?! А віри я не йму.
Забули праведне, блукаючи даремно,
Забули добре, канули в пітьму.
Благословення Божого нащадки,
Де ваше серце? Де душі кришталь?
Ви – зграя бджіл, що відреклись від матки.
Заслуга ваша – сльози і печаль…
1. Вершки суспільства
Верховний кат на вірність присягає,
І нам уже немає воріття,
Він – наш Гарант, і що робити знає
Як нас примусити боротись за життя.
Запеклий бій, неоціненні втрати
Вирують у «низах» за право жить,
Побиті долею, навчились виживати,
Коли на троні кат лихий сидить.
Таких як сам міністрів назначає,
Із келиха зухвальства свого п’є,
Помічників повсюди розсилає,
І кайдани із сліз людських кує.
Їх доля важча за умови ката,
Бо їм доводиться ті сльози людські пить:
Відповідати чемно про затрати,
Розповідати як без грошей жить.
Не розчаровані листи їм надсилають,
І відповіді ждуть по 30 днів,
А розчаровані їх чемно посилають,
І виживають хто вже як зумів…
1
- Добридень, пане!
В мене є питання:
Як влаштувати доньку у житті?
У неї є освіта і бажання,
Але без стажу міст цей не пройти.
- Приходьте завтра,
В мене є турботи,
Сьогодні Вам поради я не дам,
Оце взяли таку у світі моду:
Ходити по чиновницьким хатам…
Приходжу завтра,
Сам собі не вірю,
Про те, що вдасться
Впоратись в біді.
- Добридень, пане,
Дайте хоч надію!
- Приходьте завтра,
Може, відповім.
Узяв гостинець, з вірою у диво,
Бо «завтраків» наївся досхочу.
- Добридень, пане!
Може, ви б пустили?
А я за це торбинку Вам вручу.
- Заходьте, пане!
Довго так чекали…
Пробачте, просто справ ну цілий міх.
Я дякую, що в гості завітали,
Тепер давайте знімемо мій гріх:
У Вас донька’,
У неї є освіта,
А в нас роботи більше за усіх,
Ось лист від мене,
Всі чиїсь ми діти, –
Сказав, за спиною тримаючи батіг.
- Моєму батьку низько Ви вклоніться,
Він в кабінеті номер сім сидить,
Скажіть, що лист від мене, не баріться!
Він Вам підкаже, що тепер робить.
Пішов до батька, кланяючись низько:
- Добридень, пане! Я з листом до Вас.
- Приходьте завтра!
Знову все спочатку…
Беру гостинець в торбу про запас.
І знову вийшло!
Радісно стрічають,
Саджають так ласкаво на стілець,
Допомагають, чаю наливають…
Коли вже ж цирку станеться капець?
Ви думали кінець?
Не все так просто.
У мене лист в наступний кабінет,
І знов спочатку…
Залишились кошти
Собі придбати справжній кулемет,
Щоб постріляти жадібність і зверхність.
Невже у вас в душі нема жалю,
Щоб серце навернути на відвертість.
Прокиньтесь, люди! Чуєте? Молю!
Магнати паперового зухвальства,
І підписів володарі лихі,
Триває ера вашого нахабства,
До сліз людських ви намертво глухі.
Прислухайтесь до совісті призивів!
Служителі народу ви чи ні?
Забули світло праведних поривів,
Людську надію душите в пітьмі.
2. Народні обранці
Ми обирали з вірою у серці,
З надією у зраненій душі,
Тримаючи лиш дріб’язок у жменьці,
Їмо обіцянок горілі куліші.
Де ж ваша правда, вірна і натхненна?
Навіщо в Раду з вилами прийшли?
Усі слова, усі слова даремні…
Чому діла проходу не знайшли?
Законів море і одна їм шана:
Вершити суд над праведним життям.
А в ваших виступах отрута і омана.
Не сходяться вони з людським буттям.
Ваш заробіток вищий за діяння,
За зміни в тексти грошики летять.
Та ще й які?! Справжнісіньке знущання –
Які авто під Радою стоять?!
Ви – обранці народу, а не боги!
Один закон на небі й на землі:
Нести добро від Господа святого!
Покайтеся, надій людських сини!
3. Світочі науки
Якщо до Вишу прагнеш поступити,
Затям собі, а хочеш – запиши:
Фінанси треба старанно учити,
А якщо ні, ти справу цю лиши.
Колись диктант був іспитом важливим,
Тепер Письмо Фінансам конкурент,
Без спец предмету вчитися можливо,
А без фінансів – пагубний момент…
Студент майбутній договір складає,
Читає пильно, ручкою веде,
Він, бідолашний правила не знає,
Яким шляхом до цілі він іде…
Все вивчив гарно, входжу в храм науки,
Щоб мозок напоїти досхочу,
А пан професор простягає руки,
За це йому знання свої вручу.
Знання не хоче. Що за біс, не вчитель?!
А я ж старанно вчився до рання.
Предмет Фінанси – перший мій мучитель.
Він хоче грошей, я йому – знання…
Професор міниться, не знає що казати,
І в залікову ставить «незадов.»,
А я прошуся чемно перездати,
Він каже: «Добре! Вчи, щоб піт пішов!»
Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Все прочитав, а дещо й записав,
А він мене питав годин так з вісім,
Слабкі місця в знаннях моїх шукав.
І не знайшов… Ну, що тепер робити?
Він каже, що чернетку я сховав,
А я ж все вивчив, правду ніде діти,
Він залікову з скрежетом віддав.
Тепер останній хід мені лишився:
Я в залікову грошики кладу,
Щоб пан професор досхочу наївся,
І тихим кроком в коридор іду.
Мій вчитель вийшов, ось така наука:
«Відмінно» в залікову написав.
Якщо є гроші, навчання не мука,
А як нема? Біда! Хіба не знав?!
Ось так я вчився старанно і гарно,
Машину батькову потроху продавав,
Лиш копійки залишились у жменьці,
А я ж іще «диплома» не писав…
Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Прийшов на захист, розповів, стою,
Декан поважно руку потискає,
Говорить: «Я відмінників люблю!»
А пан професор з скрежетом малює
«Відмінно». Я без грошей захистив!
Я точно знав, Господь мене почує,
Бо я ж так старанно, так віддано учив.
Сказати маю ще про щось важливе:
Я те, що в договорі тричі заплатив,
Слова мої воістину правдиві,
При тому, що я старанно учив.
Навіщо ВНЗ, якщо не вчитись?
Навіщо вчитись, якщо можна заплатить?
Від сліз людських скоріше ви умийтесь,
Студентів спеціальності навчить!
Освіта вища… Нумо на роботу!
А де ж знання, якщо ти їх купив?
В державі буде безлад і турботи,
Допоки править неуків масив.
4. Нащадки Гіппократа
Вселивши дух святий у праведні тіла,
Бог дав життя – чарівний дар від неба,
Щоб на землі робилися діла
Угодні Господу, а не лише для себе.
Прийнявши суть людську, бо суть людська грішна,
Піклується про нас Отець щоденно,
Щоб нам на плечі благодать з небес зійшла,
Щоб дух святий не маявся даремно.
Ти – наш Творець, а ми – твоє творіння,
Ти дав знання як це життя хранити.
Вони – нащадки твойого веління,
Потрібно з гідністю цей дар святий носити.
Ти – Лікар, у твоїх руках надія!
Ти – за життя людське борець святий,
Бо під твоїм крилом плекають мрії
Тоді, коли немає сили йти.
Але й сюди пробралась вража сила,
І коло замикає гаманець,
Якщо нема грошей, то вже тобі могила,
І без різниці – який жде кінець.
У нас лише бюджетні установи!
Але Бюджет наш лисий наче біб.
Ти хочеш бути сильним і здоровим? –
Збирай для лікаря копієчку на хліб.
Бо він, нещасний, з голоду вмирає,
Без «перекусу» сил нема приймать,
Напившись сліз людських стрічає,
І каже: «Тепер можна лікувать».
Порада: «Раджу, люди, не хворіти,
Бо тут місця замовлені давно,
Бажаю вам до сотні років жити,
Не зазираючи у лікарське вікно.»
А ви – оті нащадки Гіппократа,
Одумайтесь, вам силу Бог надав,
Щоб ви душею вміли лікувати,
Щоб храм надії в грудях воскресав!
5. Колінопреклонені
церковний храм – молитва і спокута,
свята обитель Божого єства.
Йдемо туди, коли у серці скрута,
Для того, щоб надія ожила.
Приходимо, спокійні та смиренні,
Але і тут лайок не обійти,
Подекуди поводяться нечемно,
Штурляються, щоб ближче підійти.
Яка різниця де тобі стояти?
Повсюди лине божа благодать.
Прийшов у храм – і в серці свято,
І мир в душі не можна промінять!
***
Оце такі ми «праведники», Боже…
Прости за те, що гріх у нас тяжкий!
Моя молитва тиха і тривожна:
Допоможи змінити світ такий!..
2013 рік
Автор: Катерина Лук’яненко
Умившись материнським молоком,
П’ємо життя з криниці вод іскристих,
І віддано крокуємо в Содом.
Надії серця небо потрясають,
Криштально чиста віра у душі
Горить вогнем, горить і не згасає,
А дух натхнення ллється у вірші.
Ти – праведник! Прокинься, чоловіче,
В тобі від Бога святість, а не гріх!
Прислухайся! Добро у світі кличе
Твої діла на каяття поріг.
Чи правда є? І, може, є у когось
Така скарбниця, де б її слова
Плекали вірно? Й з вірою у колос
Вона б вростала і несла діла
По всьому світу в душі і в оселі,
Несла б багатий, щедрий урожай,
І стали б лиця райдужно веселі,
І зерна правди проростили б рай
У світі…
Мрії нездійсненні…
Які слова?! А віри я не йму.
Забули праведне, блукаючи даремно,
Забули добре, канули в пітьму.
Благословення Божого нащадки,
Де ваше серце? Де душі кришталь?
Ви – зграя бджіл, що відреклись від матки.
Заслуга ваша – сльози і печаль…
1. Вершки суспільства
Верховний кат на вірність присягає,
І нам уже немає воріття,
Він – наш Гарант, і що робити знає
Як нас примусити боротись за життя.
Запеклий бій, неоціненні втрати
Вирують у «низах» за право жить,
Побиті долею, навчились виживати,
Коли на троні кат лихий сидить.
Таких як сам міністрів назначає,
Із келиха зухвальства свого п’є,
Помічників повсюди розсилає,
І кайдани із сліз людських кує.
Їх доля важча за умови ката,
Бо їм доводиться ті сльози людські пить:
Відповідати чемно про затрати,
Розповідати як без грошей жить.
Не розчаровані листи їм надсилають,
І відповіді ждуть по 30 днів,
А розчаровані їх чемно посилають,
І виживають хто вже як зумів…
1
- Добридень, пане!
В мене є питання:
Як влаштувати доньку у житті?
У неї є освіта і бажання,
Але без стажу міст цей не пройти.
- Приходьте завтра,
В мене є турботи,
Сьогодні Вам поради я не дам,
Оце взяли таку у світі моду:
Ходити по чиновницьким хатам…
Приходжу завтра,
Сам собі не вірю,
Про те, що вдасться
Впоратись в біді.
- Добридень, пане,
Дайте хоч надію!
- Приходьте завтра,
Може, відповім.
Узяв гостинець, з вірою у диво,
Бо «завтраків» наївся досхочу.
- Добридень, пане!
Може, ви б пустили?
А я за це торбинку Вам вручу.
- Заходьте, пане!
Довго так чекали…
Пробачте, просто справ ну цілий міх.
Я дякую, що в гості завітали,
Тепер давайте знімемо мій гріх:
У Вас донька’,
У неї є освіта,
А в нас роботи більше за усіх,
Ось лист від мене,
Всі чиїсь ми діти, –
Сказав, за спиною тримаючи батіг.
- Моєму батьку низько Ви вклоніться,
Він в кабінеті номер сім сидить,
Скажіть, що лист від мене, не баріться!
Він Вам підкаже, що тепер робить.
Пішов до батька, кланяючись низько:
- Добридень, пане! Я з листом до Вас.
- Приходьте завтра!
Знову все спочатку…
Беру гостинець в торбу про запас.
І знову вийшло!
Радісно стрічають,
Саджають так ласкаво на стілець,
Допомагають, чаю наливають…
Коли вже ж цирку станеться капець?
Ви думали кінець?
Не все так просто.
У мене лист в наступний кабінет,
І знов спочатку…
Залишились кошти
Собі придбати справжній кулемет,
Щоб постріляти жадібність і зверхність.
Невже у вас в душі нема жалю,
Щоб серце навернути на відвертість.
Прокиньтесь, люди! Чуєте? Молю!
Магнати паперового зухвальства,
І підписів володарі лихі,
Триває ера вашого нахабства,
До сліз людських ви намертво глухі.
Прислухайтесь до совісті призивів!
Служителі народу ви чи ні?
Забули світло праведних поривів,
Людську надію душите в пітьмі.
2. Народні обранці
Ми обирали з вірою у серці,
З надією у зраненій душі,
Тримаючи лиш дріб’язок у жменьці,
Їмо обіцянок горілі куліші.
Де ж ваша правда, вірна і натхненна?
Навіщо в Раду з вилами прийшли?
Усі слова, усі слова даремні…
Чому діла проходу не знайшли?
Законів море і одна їм шана:
Вершити суд над праведним життям.
А в ваших виступах отрута і омана.
Не сходяться вони з людським буттям.
Ваш заробіток вищий за діяння,
За зміни в тексти грошики летять.
Та ще й які?! Справжнісіньке знущання –
Які авто під Радою стоять?!
Ви – обранці народу, а не боги!
Один закон на небі й на землі:
Нести добро від Господа святого!
Покайтеся, надій людських сини!
3. Світочі науки
Якщо до Вишу прагнеш поступити,
Затям собі, а хочеш – запиши:
Фінанси треба старанно учити,
А якщо ні, ти справу цю лиши.
Колись диктант був іспитом важливим,
Тепер Письмо Фінансам конкурент,
Без спец предмету вчитися можливо,
А без фінансів – пагубний момент…
Студент майбутній договір складає,
Читає пильно, ручкою веде,
Він, бідолашний правила не знає,
Яким шляхом до цілі він іде…
Все вивчив гарно, входжу в храм науки,
Щоб мозок напоїти досхочу,
А пан професор простягає руки,
За це йому знання свої вручу.
Знання не хоче. Що за біс, не вчитель?!
А я ж старанно вчився до рання.
Предмет Фінанси – перший мій мучитель.
Він хоче грошей, я йому – знання…
Професор міниться, не знає що казати,
І в залікову ставить «незадов.»,
А я прошуся чемно перездати,
Він каже: «Добре! Вчи, щоб піт пішов!»
Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Все прочитав, а дещо й записав,
А він мене питав годин так з вісім,
Слабкі місця в знаннях моїх шукав.
І не знайшов… Ну, що тепер робити?
Він каже, що чернетку я сховав,
А я ж все вивчив, правду ніде діти,
Він залікову з скрежетом віддав.
Тепер останній хід мені лишився:
Я в залікову грошики кладу,
Щоб пан професор досхочу наївся,
І тихим кроком в коридор іду.
Мій вчитель вийшов, ось така наука:
«Відмінно» в залікову написав.
Якщо є гроші, навчання не мука,
А як нема? Біда! Хіба не знав?!
Ось так я вчився старанно і гарно,
Машину батькову потроху продавав,
Лиш копійки залишились у жменьці,
А я ж іще «диплома» не писав…
Я вивчив все, що треба і не зовсім,
Прийшов на захист, розповів, стою,
Декан поважно руку потискає,
Говорить: «Я відмінників люблю!»
А пан професор з скрежетом малює
«Відмінно». Я без грошей захистив!
Я точно знав, Господь мене почує,
Бо я ж так старанно, так віддано учив.
Сказати маю ще про щось важливе:
Я те, що в договорі тричі заплатив,
Слова мої воістину правдиві,
При тому, що я старанно учив.
Навіщо ВНЗ, якщо не вчитись?
Навіщо вчитись, якщо можна заплатить?
Від сліз людських скоріше ви умийтесь,
Студентів спеціальності навчить!
Освіта вища… Нумо на роботу!
А де ж знання, якщо ти їх купив?
В державі буде безлад і турботи,
Допоки править неуків масив.
4. Нащадки Гіппократа
Вселивши дух святий у праведні тіла,
Бог дав життя – чарівний дар від неба,
Щоб на землі робилися діла
Угодні Господу, а не лише для себе.
Прийнявши суть людську, бо суть людська грішна,
Піклується про нас Отець щоденно,
Щоб нам на плечі благодать з небес зійшла,
Щоб дух святий не маявся даремно.
Ти – наш Творець, а ми – твоє творіння,
Ти дав знання як це життя хранити.
Вони – нащадки твойого веління,
Потрібно з гідністю цей дар святий носити.
Ти – Лікар, у твоїх руках надія!
Ти – за життя людське борець святий,
Бо під твоїм крилом плекають мрії
Тоді, коли немає сили йти.
Але й сюди пробралась вража сила,
І коло замикає гаманець,
Якщо нема грошей, то вже тобі могила,
І без різниці – який жде кінець.
У нас лише бюджетні установи!
Але Бюджет наш лисий наче біб.
Ти хочеш бути сильним і здоровим? –
Збирай для лікаря копієчку на хліб.
Бо він, нещасний, з голоду вмирає,
Без «перекусу» сил нема приймать,
Напившись сліз людських стрічає,
І каже: «Тепер можна лікувать».
Порада: «Раджу, люди, не хворіти,
Бо тут місця замовлені давно,
Бажаю вам до сотні років жити,
Не зазираючи у лікарське вікно.»
А ви – оті нащадки Гіппократа,
Одумайтесь, вам силу Бог надав,
Щоб ви душею вміли лікувати,
Щоб храм надії в грудях воскресав!
5. Колінопреклонені
церковний храм – молитва і спокута,
свята обитель Божого єства.
Йдемо туди, коли у серці скрута,
Для того, щоб надія ожила.
Приходимо, спокійні та смиренні,
Але і тут лайок не обійти,
Подекуди поводяться нечемно,
Штурляються, щоб ближче підійти.
Яка різниця де тобі стояти?
Повсюди лине божа благодать.
Прийшов у храм – і в серці свято,
І мир в душі не можна промінять!
***
Оце такі ми «праведники», Боже…
Прости за те, що гріх у нас тяжкий!
Моя молитва тиха і тривожна:
Допоможи змінити світ такий!..
2013 рік
Автор: Катерина Лук’яненко
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
