ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Вячеслав Руденко
2026.10.30 12:40
Повзуть до берега пустого
Годинники часів Ель Греко,
В непередбачуваній змові,
Немов мурахи по смереках.

В сонетні форми невмирущі,
Хрестоматійні,гарячкові,
Як стукіт ніг цукровій гущі

Юрій Гундарів
2026.10.30 11:17
Данський актор Ніколай Костер-Вальдау, відомий за роллю Джеймі Ланністера у культовому серіалі «Гра престолів», приїхав до Києва у статусі посла доброї волі Програми розвитку ООН, щоб привернути увагу світу до наслідків війни та підтримки України у цей ва

Віктор Кучерук
2026.10.30 06:00
Поблякле світання з холодним дощем
У душу приносить зажуру та щем, -
Краплини малюють на мокрому склі
Лиш згадки про літо, що згасло в імлі.
Ховається в мжичці сплетіння доріг
І ти оминаєш хатинний поріг.
Сьогодні негодою змучений світ
Шукає до сві

хома дідим
2026.10.29 23:32
музика пробивається
через усякі синоніми перепон
зринає і пробирає
у місцях несподіваних
мовби світло що
переливається через тріщини
в оболонках
рухомих і нерухомих

С М
2026.10.29 21:34
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
У подорожі до L’Америки
Жменя бісеру за пінту злота
L’Америка, L’Америка, L’Америка
L’Америка, L’Америка, L’Америка

Агов, люде, що такі сумні?

Євген Федчук
2026.10.29 20:46
Онук у дідуся спитав,
Що на осонні вигрівався,
Якимсь думкам своїм всміхався,
Прикривши очі, наче спав:
- Дідусю, як же так воно
У нашім краї відбулося,
Що під Литвою довелося
Нам нині бути? Чи ж давно

Борис Костиря
2026.10.29 20:09
Я не хочу писати вже вірші.
Я порину у край німоти,
У країну мовчання, що гірше,
Ніж відсутність чіткої мети.

Я полину у поле розлуки,
У степи розставань і страждань,
У ліси невимовної муки,

Іван Потьомкін
2026.10.29 17:55
Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
А в

Світлана Пирогова
2026.10.29 15:26
До душі припали чорнобривці,
Квіти із далекого дитинства,
Що росли в садку і попідтинню.
Майже до зими цвіли жаринки.

Пестили їх сонця ніжні бризки.
Звісно, поки гомін дня не стихне.
До душі припали чорнобривці,

Вячеслав Руденко
2026.10.29 11:18
Нині кобзи, знову гучно, —
Не брешу, бо сплю вночі!
Шерех вітру, дні поштучно,
Ворон скаче на плечі.

Гуркіт ранку вартового —
Знову гамір, знову лють.
Око світу кольорове

Віктор Кучерук
2026.10.29 07:30
Змалечку любов'ю оповитий
Жінки найріднішої на світі,
Маминою ніжністю зігрітий,
Почуваюсь восени, як літом.
Сонечко сіяє яскравіше,
Бо про мене думає найбільше,
Клопотами втомлена матуся, -
Я за це їй низько уклонюся,

хома дідим
2026.10.28 23:27
когось тобі нагадує сей труд
усе можливо і не суть важливо
іде процесія чогось несуть
періщить у серйозні очі злива
розмова заганяється у кут
інверсія сухотна й дратівлива
а ти вчепивсь у вибраний абсурд
що із-під ніг висковзуюча линва

М Менянин
2026.10.28 19:37
Круг*, рампа, зал,
штанкет софіта,
дзеркал портал,
туман залито.

За планом план,
своя куліса,
планшет, карман,

Борис Костиря
2026.10.28 17:20
Колись перегорнуть останню сторінку
Великої творчості, гулу життя,
Фатальної флейти чумного століття,
Яка уповільнює серцебиття.
Великі події і твори великі
Злились в цьому місці, немов контрапункт.
Зібрались актори і блазні столикі
На площі, щоб з

Артур Курдіновський
2026.10.28 15:15
БЕЗ ТЕБЕ (глоса)

Як порожньо та сумно восени!
Ані душі навколо. Тільки листя
З журбою повінчалося у місті...
На хвилях нескінченної війни,
Коли від долі - біль та стусани,
А від людей - лихі моря підлоти,

Вячеслав Руденко
2026.10.28 13:56
Ламає розум полум’яний
Звитяжний погляд пломінкий,
В червоне листя між туманів
Ховає вогкість чорних вій.

В кутах сандалових, у грозах,
Від’ємних від сльози дощів,
У ластовинні верболозу,

Володимир Бойко
2026.10.28 11:55
Московитам нічого втрачати окрім кайданів, наготованих на інших. Хтось ділить останню скибку хліба, а хтось ділить світ. Людяними можуть бути і люди з невисоким інтелектом і, на жаль, навпаки. Із ворогами розстатися важче, ніж із друзями. «Де

Юрій Гундарів
2026.10.28 11:54
Сьогодні, 28 жовтня, у Михайлівському соборі в Києві відспівали українського воїна.

Десять днів тому під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки загинув 21-річний студент КНЕУ імені Вадима Гетьмана та військовий Олександр Чижов на позивний "

Віктор Кучерук
2026.10.28 07:07
За гроші ніколи не змушуй
Поета зректися лиця, -
Поет обслуговує душі,
Словами лікує серця.
Поету потрібно літати
І віршами зцілювать світ,
А слово за статки чи плату
Помре, не залишивши слід.

хома дідим
2026.10.27 23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей

С М
2026.10.27 21:41
Свій, чужий
Всі ми, урешті, ординарні типажі
Я і ти
Бог відає, що вибір зовсім не простий

Із тилу кричали «У бій!»
Але гинув перший ряд
Сидить генерал, посуває війська

Світлана Пирогова
2026.10.27 21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.

Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св

Вячеслав Руденко
2026.10.27 17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.

Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,

Ігор Шоха
2026.10.27 15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,

Борис Костиря
2026.10.27 13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.

Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни

Віктор Кучерук
2026.10.27 06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.

Артур Сіренко
2026.10.26 23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником

Іван Потьомкін
2026.10.26 19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.

хома дідим
2026.10.26 19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів

Борис Костиря
2026.10.26 18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.

Артур Курдіновський
2026.10.26 16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.

Плювати на часи важкі, буремні!

Борис Костиря
2026.10.26 13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.

Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння

Ігор Шоха
2026.10.26 08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес

Віктор Кучерук
2026.10.26 06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.

Володимир Бойко
2026.10.25 23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.

Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.

Віктор Насипаний
2026.10.25 23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Віталій Татленко
2026.10.28

Микола Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12

Олег Гелолев
2026.10.08

Михайло Укран
2026.10.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Інша поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. хома дідим - [ 2026.10.29 23:15 ]
    * 243 *
     музика пробивається
     через усякі синоніми перепон
     зринає і пробирає
     у місцях несподіваних
     мовби світло що
     переливається через тріщини
     в оболонках
     рухомих і нерухомих
     приміщень
     світ
     умираючи щосекунди
     не змінюється надто
     все ті й самі способи
     виживання
     щоби померти пізніше
     старий гіркий світ
     інколи
     музика
     супроводжує
     несподівані картини із глибин
     неозорого заваленого
     всім імовірним і неймовірним
     мотлохом
     сховища памʼяті
     порушуючи порядки
     навіщо саме тепер ті картини бо
     навіщо та музика
     вкупі з ними
     позаяк усе смертно
     і час усього обмежено
     і ця музика просто так
     ані продати ні закласти її
     ні взяти кредит
     у відповідності до
     механізмів виживання звісних
     щоби все одно померти
     пізніше
     


    Рейтинги: Народний -- (5.92) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2026.10.29 17:13 ]
    ***
    Ще донедавная їх не помічав,навіть вряди-годи
    Перескакував і підіймався без будь яких зусиль .
    Тільки тепер, як стала ковінька продовженням руки,
    Не те що помічаю, а ворогую щоденно з ними.
    Заздрю тим, у кого їх нема чи ,може, тимчасово й обмаль,
    А в мене тих сходинок всередині й назовні ціла сотня.
    І от коли на останню, долаючи зійду, дякую Всевишньому,
    Що дав наснагу й силу подолать моїх мовчазних ворогів.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)


  3. Артур Сіренко - [ 2026.10.26 23:27 ]
    Забути про квіти
    Ніщо не намарне.
    Я здогадався про це,
    Але мовчав,
    Бо осінь надто відверта,
    Бо бронзовий ніж жовтня
    Розтинає хлібину парадоксів,
    Шал теплих днів
    Холоне скипілим чайником
    На кухні скляних поглядів,
    Бо місто (мовляв),
    Бо вічність (кислувата),
    Бо зблідли всі,
    Хто дослухався до крику чайок
    І гелготіння диких гусей,
    Що в глині вогненних кресів
    Шукали поживу -
    Але там для круків,
    Там для вітру марнота крику,
    А всебуття Всесвіту
    Оспівує Порожнечу святу
    Сутрою сумного Будди,
    Що довідався, як лусне струна
    В руках недолугого майстра буття.
    У вітрополісах щастя
    Шукаю бородатого Сократа
    Або хоча б сад вишнево-оливний
    Де марнословив дивак Епікур.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  4. хома дідим - [ 2026.10.25 14:50 ]
    * 239 *
     що кому
     до чиєїсь безмежності
     чиєїсь ніжності
     чи розпачу
     хіба що поетам
     хоча поети бувають
     теж усілякі
     декотрі опікуються
     суспільною мораллю
     та совістю громадян
     деякі завзято пиляють
     ту саму гілляку
     на якій сидять бо так
     особливо як надходить
     осінь із її падолистом
     а там і листопадом
     якіх епітетів тільки
     не стрінеш
     якіх порівнянь лише
     піснì над піснями
     багаття над багаттями
     зірки над зірками
     й тому подібне далі
     є ще в цім сезоні таке
     особисто улюблене
     як ʻ занадто гарно ’
     розмисли над цим
     ʻ занадто гарно ’
     не зглянутись як
     затягують
     у меланхолію
     осяйливу
     поетичну
     печаль
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (4)


  5. хома дідим - [ 2026.10.24 10:26 ]
    * 238 *
     благочинність
     твереза така
     ледь-ледь поведена
     немовби мати тереза
     при кінці
     місяця осіннього другого
     причетна до будь-чого
     і не провинна ні в чому
     особливо щодо поезії
     о так шансів чимало було
     спроби
     сумління
     бентежність
     сині ліси на обрії
     холодні мережива безмежних
     міст
     правобережних
     лівобережних
     потяги й протяги усіх цих років
     в умираючому світі
     хто ще не розповів тобі
     що не
     той / такий / саме / жив / снив
     у забутому тексті
     редагування не має смислу
     ті хто ходять дивитися із метою
     поживитися чимсь
     хай ходили би
     поки
     твої цигарки
     і безчасне худі
     при буревіях різних
     сумирно привітні
     малиновий колір дрібної
     плямки на блокнотній сторінці
     невідомо звідки
     а ще небо
     захмужене щільно
     із загрозами
     сиренами сатанинськими цими
     все можна скласти в картину
     сумління
     і прозрівання напевне
     одкровення теж імовірно
     що мало би
     проказати дещо інакше
     містерійніш
     про дійсність
     і сутність тінну
     хоч це
     і не суть важливо
     і тим більше не
     найголовніше
     


    Рейтинги: Народний 6 (5.92) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (4)


  6. Артур Сіренко - [ 2026.10.23 11:35 ]
    Пастух-віщун
    Буденність відходить
    Наче покірна валіза,
    Яку несуть в руках
    Подорожні вічного шляху,
    Затискаючи пальці до щему,
    До синяви під нігтями,
    Які шкрябали в двері самотності
    Дому, що стоїть на вулиці Сліз
    Міста, де не збудували храм Гефеста
    (А так хотіли, а так жадали
    Вони — апостоли черні),
    Де дослухались до шаленства апокрифів,
    Бо минули те, що мусило проминути.
    А я був колись невагомим,
    Ширяв над бруківкою того міста,
    Де австрійські будинки
    Співають псалом Кіприді,
    Між якими достигає твориво
    Старих як світ думок,
    Що дозріли терпким вином
    У підземеллях таємного.
    Лишив за собою пострах -
    За межею туману вивільги -
    Жовтого, наче ліхтар ностальгії,
    Що запалюють щоночі над воротами -
    Важкими й чавунними
    Обителі, де живуть сажотруси
    Димарів безнадійних текстів.


    Рейтинги: Народний -- (5.17) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати: