Хлопець біг крізь дощі невідомо куди,
Навмання, без призначення, цілі,
Крізь безмежне нашестя стрімкої води,
Крізь епох навісні заметілі.

Хлопець біг крізь калюжі, яруги, рови,
Крізь Освенцими й Хіросіми.
І над ним виростали фатальні гриби
У хоралі прадавнім і сивім.

Хлопець біг крізь банкрутства старезних систем,
Крізь плакати зітлілі, пожовклі,
Крізь ліси філософій, ідей, теорем,
Крізь папіруси давні та мокрі.

І цей біг навмання був, напевно, страшним
У стихії крутих лабіринтів.
Навіть марні зусилля проб'ються крізь дим,
Опинившись із чортом на ринзі.

5 жовтня 2025

пригадай собі єврею
час світової війни
як нацист писав ідею
під покровом сатани
убивав вас як тварини
завдавав тисячі ран
таке нині і ти чиниш
нападаєш на іран
де є заповіді божі
не вбивай і не кради
ти збагнути їх не можеш
судиш що над богом ти?...
у34.48

Інтригами доводити до сліз,
Не підпускати до близьких відносин,
І відмовляти в сексі навідріз,
Коли нічого лишнього не просим.

Закоханість - це саме той засіл,
Де сіль кохання, цукор і гірчиця,
Часник образ... Збираймося за стіл,
Помолимось і вип'єм, як годиться.

"Кагор" - одне з усіх найкращих вин,
Солодке, не гірке, неначе "Херес".
Кохання суть - як журавливий клин,
А в хитрощах низька - ну чисто верес.

Шукаймо відповідностей в житті,
Ми всі однаково і грішні, і святі.

Не віриться, що листя жовте
Говорить у тяжкім гріху
І в те, що невблаганні жорна
Все перетворять на труху.

Не віриться, що найдорожче
Впаде мінливості листом.
Побита, зношена дорога
Завершить неповторний том.

Останній крик, як птаха помах,
Нам прозвучить у далині.
Цей крик пронизливий, без помпи
Обірветься в піснях земних.

І знак магічний і пророчий
Побачимо в сумних листах.
Відкриються небесні очі,
Закриті об семи віках.

25 вересня 2025

Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки
Кроками нестримної ходи,
Де майбутні храми та осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.

Біймося не каверз побутових
І душевних розладів і мук.
Слухаймо, чи цокають підкови,
Стишуємо свій зубовний стук.

Де б ми не були, а щось настигне,
Острах - відчування не постидне.

Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.

Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,
Майте духовний стрижень.

Пристрастність охолоне,
Влюбленість не довічна.
Дійдуть вони до скону,
Вщухне усе логічно.

Спробуймо жити довго,
Діток собі ростити.
Ставити їх на ноги…
Буде, чому радіти.

Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха
З далеких грецьких берегів.

Торкнеться час повільноплинно,
Наблизивши кінцеву мить.
Так просуваються невпинно
Роковані слова століть.

18 вересня 2025

Ми зараз - як пуритани
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.

І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,
Моя неповторна юнко.

А я не хвалій лукавий,
Ти краща за всіх на світі.
Розлуці нема підстави,
Ми нею, погодься, ситі.

Вода пробиває камінь,
Любов не боїться тріщин,
У злагоді нашій навіть,
Є смислом життя найвищим.

Я залишу усі двері навстіж
Для усіх пропащих і бичів,
Розмалюю стіни, наче Нарбут,
Не знайшовши до небес ключів.

Душу для вітрів усіх відкрию.
Хай панує хуга, як мана.
І знайду у попелі надію.
А на дні відкриється вина.

Я ворота відчиню для духу.
Лиш би не прийшов лукавий біс.
Розрізню пророка і злодюгу
В мерехтінні в'язів і беріз.

Я відкритий для проміння сонця
І для мороку могутніх слів.
Відчиню у світ новий віконце
Для свободи юних берегів.

10 вересня 2025

Імла незгод і світлий смуток –
Це те, що визріло між нами.
Розрив - одна з тих оборудок,
Де розраховуються снами.

Вони однаково самотні,
Як ми в теперішньому стані.
А що було напередодні,
Наразі вже вчорашні дані.

Тумани ранішні й безбарвні,
І сонце в їхньому тунелі -
Річок любовних тихі плавні,
Хрестин божественні купелі.

Не все, що втрачене, пропало.
Весна прийшла - і це немало.

Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.

Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Які відродять давній материк.

Мечі схрестились і зламались в битві.
І час настав для каяття й спокут.
Зігнуться люди у святій молитві,
Відкинувши останній гострий кут.

Та Бог й Антихрист є непримиренні.
Ці антитези нам не розімкнуть.
Давид і Голіаф у битві древній
Застигли і упали в каламуть.

9 серпня 2025

                    І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.

                    ІІ
І є надія, що не на одинці
прийдеться їй митаритись, коли
узріє душі воїнів із криці,
які за Україну полягли
і за людей Америки, Європи,
а як по суті, то і замість них –
лукавих і на слово бойових,
а як на ділі... то не філантропи,
не обіцянки завтра і здаля
полаяти убивцю-москаля
і не сізіфи, не байки Езопа,
рятують нас, а заодно і їх
від злої сили нехристів лихих,
а ті, що умираючи в окопах
за матерів і за дітей своїх,
лишаються живішими живих.

                    ІІІ
Не хочеться за межі ойкумени,
та потяги курсують все одно,
коли вона міняє заодно
червоні семафори на зелені,
куди й мені пора уже давно...
але, на жаль, пізнати не дано,
що буде на планеті після мене.
Душа завжди готова у політ.
Не хочемо, та мусимо летіти
до пращурів як непутящі діти.
Мemento mori – за імлою літ...
......................................................
Теоретично з нами цілий світ,
а от практично ми одні у світі,
кому готує Божий заповіт
тумани Андромеди і болід,
запущений рукою Аеліти.

03.2026

У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.

У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
До нас озветься молода весна.

Сон відміняє вічні заборони.
І гра уяви вільно постає.
Згорають патефони і прокльони
У танці днів, де творчий дух жиє.

Крізь сни проглянуть привиди суворі,
Кати і судді, мудреці й раби,
Полки хоробрих й боягузи хворі,
Завершивши печалі горобин.

Проляже сон, як спалах, як спокуса,
І поведе у далі голубі.
Сон потече, немов сльоза Ісуса,
Допише правду кров'ю у собі.

8 серпня 2025

Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.

Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
Пізнати смуток каяття.

Нам сон готує щастя й муку,
Прозріння, спалах німоти,
Натхнення і щемку розлуку,
З якими будемо на "ти".

Та сон не списує прокляття,
Вину і зраду. Самокпин
Зростає в сні, немов закляття,
Немов терпкий, гіркий полин.

І сон нічого не пробачить
В житті у списках потайних.
Зі скиту вийдеш, наче братчик,
Серед майданів гомінких.

7 серпня 2025

А я люблю вусатого Тараса
В кожусі, шапці, вишиванці теж.
Це - образ цільний, нації окраса,
І сила духу, величі без меж.

Ніколи він не був старезним дідом,
Це -- просто виплід збочених уяв.
На себе взяв усі народу біди,
Його захисником і батьком став.

Він -- українця символ всемогутній,
Тут вияв ідентичності його.
Іти у фраці з баками в майбутнє?!
Кого презентуватиме, кого?!

Євреї у ярмулках, капелюхах,
В жилетках, пейсах - всі віки такі ж.
Їх спробуй змусь вдягти що-небудь друге,
Не схочуть, хоч убий ти їх, хоч ріж.

Ми ж - виплодки совіцької системи -
З рабів набралися гидких думок.
Не хочем хуторянства, лиш в богему!
За ласий шмат і батька продамо.

Чужинська мода в'їлася в свідомість -
Вискакуєм з трусів, щоб догодить.
Коли ж господарями в ріднім домі
Ми станемо, скажіть, бодай на мить?!

Ми станемо, ми вилюдним, я знаю,
І ще збудуємо тут наш едем.
І в рідний степ вишиваний, безкраїй
Народи за собою поведем.

Перун, Сварог і Велес знов постануть
На щастя людям, радість і добро.
І пам'ятник хрестителю поганий
Ми скинемо з огидою в Дніпро.

Свої Боги дадуть могуть і силу,
Прийдуть вони до кожного із нас.
В одежі рідній - світлий, добрий, милий --
Благословить по-батьківськи Тарас,

10.03. 7534 р. (Від Трипілля) (2026)