ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2026.04.27 19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»

Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно

Борис Костиря
2026.04.27 11:45
Час іде скрадливо і неспішно
Хижим звіром, птахом, павуком,
Протікаючи у вічні вірші
І б'ючись об скелі літаком.

Його плин прискорюється звучно,
Не спитавши дозволу у нас.
Тигром невситимим стрімко, рвучко

Вячеслав Руденко
2026.04.27 10:59
Хто постіль розстеляє?
Хміль чи боги?
Вівчар блаженний ?
Мармуру жарина?

Бажання, сенс,
Питоме животіння,
Маяк в молитві

Тетяна Левицька
2026.04.27 10:34
Знайди розраду, де її нема в помині.
В минуле стежка лопухами заросла.
На роздоріжжі рип'яхи і конюшина,
А на бруківці - кропива і ковила.

Ковтають сиві небеса хмарини спілі,
Немов колись зефір місцеві дітлахи.
Покинутих приміщень сходи задубілі

Віктор Кучерук
2026.04.27 05:51
Там немає ні вікон, ні стін,
Ні упертої в небо покрівлі, -
Тільки плач господині, як дзвін,
Б'ється навкруг руїни будівлі.
Там немає нічого уже,
Крім побитої цегли і тиньки,
Які сумно щодня стереже
Від біди збожеволіла жінка...

Ігор Шоха
2026.04.26 20:41
                    І
Повільно не вмирає Україна
і поки ще воює, то жива,
та марно не міняємо слова
позиченого у поляків гімну,
аби не в’яла слава бойова.
Коли усе покладено на карту,
цей засіб оправдовує мету.

хома дідим
2026.04.26 17:26
хотів би обійняти друзів
яких все менше рік у рік
щось відкладав усе не встиг
сказати
наче би не мусив
повіщо врочити
загин загуба згин
усякий в космосі своїм

Євген Федчук
2026.04.26 17:11
Коли на нас напали москалі,
То багатьом то дивним видавалось.
Вони ж своїми, начебто здавались,
Мов рідні діти одної землі.
Звідкіль у них жорстокість та взялась?
Тож на монголів, іго їх звертали,
Мовляв, від них їх предки нахапали.
Вони ж слов‘яни

Вячеслав Руденко
2026.04.26 17:08
ти знову бігаєш по колу
і бачиш спалах у вікні
який збігає по стіні
в кімнату тиху , захололу
де вже шукає валідолу
рука для серця у борні,

щоб стати враз котигорошком -

Борис Костиря
2026.04.26 13:52
Коли впаду осіннім листям
У суєту, у сонми снів,
Коли нудьга моторним лисом
Увірветься у магму днів,
Коли проб'є жорстоким списом
Прозріння серце у вогні,

Тоді прийди у ці простори

Вячеслав Руденко
2026.04.26 10:31
Весляр потребує репостів,
Крізь поклик землі забобонів,
Пройдисвіти точного зросту
Йому тут плетуть котильйони.

На юті рожевім – наяди,
Легкі зрозумілі, як полька,
Йому віднайдуть тут розраду

Володимир Невесенко
2026.04.26 09:45
Не стримать років цибатих,
хоч долю скартай саму...
Я знову у цих пенатах,
як декілька літ тому.

Ні смутку, ні сліз, ні горя
і нібито входжу в раж...
Грайливо іду вздовж моря,

Тетяна Левицька
2026.04.26 09:01
В уяві літає жар-птиця.
пір'їни - руді, голубі.
Не спиться, не спиться, не спиться…
Хоч виколи очі собі.

Повітря просякло жасмином,
парфуми люпин розілляв.
З видіння плету павутину

Костянтин Ватульов
2026.04.26 08:34
А місто дитинства шумить соковитим березовим листям,
Де ранішнє сонце пускає крізь нього червоні коралі.
Та ледве трамвая дзвіночок у небо напружено звівся
У кронах круки починають кричати, хоч щойно мовчали.

А в місті дитинства усміхнена мама н

Віктор Кучерук
2026.04.26 07:11
Над містом ширяє пронизливий вітер
І вправно висвистує тужний мотив
Про те, що знедавна безсилий зловити
У хмарках рухливих проміння масив.
Немає тепла, хоч вже травень надходить
І грак у дуплі вже гніздо навіть звив, -
Спинилася в зрості й цвітінні

Віктор Насипаний
2026.04.25 17:50
Немов старенька бабця враз,
Зав’яже ніч на вузлик світ.
І небо в ніжних кольорах
Шукає в тиші настрій свій.

Немов бешкетні дітлахи,
Неначе ми малі колись
Стрибають зорі – світляки

С М
2026.04.25 14:59
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я
хелоу – люблю тебе
а ще би ім’я
хелоу – любив би
уві грі бути я

Борис Костиря
2026.04.25 14:11
Мовчання огортає душу,
Туманом наповзає страх.
Я йти в сувору пущу мушу,
Мов бранець об семи вітрах.

Прозріння огортає пущу.
Пізнання спалах, як Мане.
Широке поле родить пустку,

Світлана Майя Залізняк
2026.04.25 13:47
Запрошую на свій канал на ютубі, підписуйтеся.
Майже 100 композицій.

Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 8 ілюстрацій - згенер

Охмуд Песецький
2026.04.25 12:03
До літ хоча би десь до сорока,
Допоки зріє мрія про безсмертя,
Нехай несе життя мого ріка
Крізь дамби, мілководдя й круговерті.

Не вирватись із русла кораблю,
Чи меншій з річкових посудин.
А спробу я таку хіба зроблю?

Володимир Невесенко
2026.04.25 12:03
За обрій сонце упало втомне.
Дрімала в тиші загусла ніч.
І стигло небо – тяжке й судомне,
звисали хмари з похилих пліч.

Рябіло море в сріблястих брижах,
і мов наяди з нічних глибин,
скакали тіні на скелях рижих

Вячеслав Руденко
2026.04.25 10:57
Лише ранком у ворожки
Золоті крадуть гриби ,
Лише гудзики і брошки
Тут готують до сівби,

Лише шерех чують бджоли
Про фізичну суть єства*,
Лише ковдри, лише змови

Тетяна Левицька
2026.04.25 10:35
А він тебе й мене любив, таку біленьку...
Як ти все те пережила, скажи, рідненька?

Чи, може, звістку принесла тобі сорока,
Коли зі скелі шуганув у синь високу?

Чи знала, що його сади в мені буяли?
І виноградного вина було замало.

Віктор Кучерук
2026.04.25 06:29
Багровою млою затьмарена далеч,
Спалахує сумно щомить небосхил, -
Знялася у небо налякана галич
І в паніці каркає гучно щосил.
Гірке та солоне повітря гаряче
Вдихаю натужно і кашляю в млу, -
Від болю терпкого кривлюся і плачу,
Та ще палієві прокль

хома дідим
2026.04.25 05:11
не казка і не зовсім каско
ішов містами чоловік
в його лиці минулий вік
хай мовить ізнічев’я маска
пейот не модний аяваска
барменці кине інший фрік
у нього є такий барвник
будь-що опісля нього вакса

Юрій Лазірко
2026.04.24 16:40
з добрим днем
прощайтеся зі сном
все минулося
та світ чекає вас
хліб
не тіло
кров
ще не вино

хома дідим
2026.04.24 13:43
не продирався у достойники
ніяк
роздаючи і душу й тіло
належний кракелюр і краков’як
іще неподалік щось прилетіло
в думках твоїх лютневий одинак
яке комусь узагалі є діло
ти не мудри

Борис Костиря
2026.04.24 13:03
Листок осінній ніжно посріблить
І передчасним снігом увінчає.
Тоді пізнаємо урочу мить,
Коли зима замислиться про щастя.

Листок осінній спопелить слова
Облуди й фальшу, злоби і безумства,
Торкнувшись потаємного єства

Сергій Губерначук
2026.04.24 11:26
Він вибухнув,..
пустивши білу кров
по тілу двадцять першого століття.

4 квітня 1989 р., Київ

Тетяна Левицька
2026.04.24 10:46
Не жаліла себе ніколи,
піклувалась завжди про інших.
А тепер, не збагну відколи,
я розраду знайшла у віршах.
Та мені не достаюньо цього,
щоб щасливою почуватись.
Сонце соняхом за порогом
зазирає в мою кімнату.

Віктор Кучерук
2026.04.24 05:50
Знову в грудях б'ються хвилі
Потаємних почуттів, -
Знову в серці дух і сила
Вічних мрій і кращих слів.
Знов, закоханий по вуха,
Вірю в сяючу зорю
І вином не повню кухоль,
І знедавна не курю.

Охмуд Песецький
2026.04.23 22:07
Крізь версти юності - до зрілості й сивин,
Буває, йду собі, як нелюдим,
Долаючи життя природний плин,
І не ловлю нічого і ні з ким.

Коханням ділячись, хіба ж його ділив?
Я просто поділяв - і вистачало.
Було, і проливав - тоді й полив

Володимир Невесенко
2026.04.23 21:42
Ти не прийшла...
А я чекав тебе.
Я стільки усього хотів сказати...
Стьмяніло швидко небо голубе
і дощ почав холодний накрапати.

Та я чекав.
Вслухався в голоси,

хома дідим
2026.04.23 21:20
вивчав місцеву фауну і флору
захоплювався краєвидами
хотів
закохувався ще у неповторне
і просльозився декілька разів
о донно анна
потяг порух промах
що вірші незатійливі мої

Євген Федчук
2026.04.23 21:13
Волоколамський Йосиф вивів строго
Про царство колись бачення своє:
«Понєже влада царська є від Бога,
То й цар тому богоподібний є».
Тож, що хотів, той цар - те міг робити.
Йому не було суду на землі:
Міг мордувати або просто вбити.
То з легкістю с

Іван Потьомкін
2026.04.23 19:09
Я й замолоду не відзначавсь красою.
Тож і на старості не скаржусь на літа:
Не так вони погарцювали на моїм обличчі.
А от як бачу тих, з ким і стоять колись не личило,
Туга такою млостю серце огорта,
Немовби хтось знічев’я замахнувсь косою.
Крізь зем
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Макс Катинський
2026.04.22

Лія Ланер
2026.04.18

Оксана Алексеєва
2026.04.14

всеволод паталаха
2026.04.09

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Іванна Сріблицька
2026.03.31






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Юрій Гундарів - [ 2026.04.23 09:00 ]
    ВОНИ ЗАХИЩАЛИ НАС. Ольга Сімонова
    Позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, завжди зі стильною зачіскою… Родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
    Оля стала першим контрактником Збройних Сил – іноземкою, яка отримала паспорт громадянки України під час служби в армії.
    Боронила найгарячіші точки Луганщини. Та навіть під час найпекельніших боїв вона рятувала тварин, вивозячи їх із лінії фронту.
    А ще Оля Сімонова добре вивчила нашу мову. Вона - приклад того, що справжньою українкою не народжуються, а стають…

    Пливе у небі вінок жовто-синій
    на хвилях пекучого суму -
    душа безсмертна Ольги Сімонової,
    воїна і красуні:

    «Прощавайте, песики й котики!
    Прощавайте, мої побратими!
    Зі мною тепер зоряна готика -
    янголи, херувими…

    Але я все одно з вами,
    ми разом долаємо спротив,
    вперед прориваємося з боями…
    Чи пам‘ятаєте мій дотик?..»

    Як будете часом у храмі, може,
    помоліться в куточку за Сімбу -
    поставте свічку і тихо промовте:
    Олю, уклінне спасибі!..

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  2. Світлана Пирогова - [ 2026.04.20 20:10 ]
    Хата
    Під очеретом хата зустрічала
    Свічу вечірню, місяць ночі.
    Здавалося, доволі в неї часу,
    І не лякали поторочі.

    Рожеві абрикоси обіймали
    Тим цвітом, що пахтів сміливо.
    Пережила старенька вже чимало.
    Уранці знов була щаслива.

    Але війна гуділа чорнокрило,
    Затьмарила і вікна-очі.
    Упала хата, мов листок безсилий,
    Тепер руїни й темні ночі.


    Рейтинги: Народний -- (5.86) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  3. Костянтин Ватульов - [ 2026.04.17 15:45 ]
    І знов
    І знов сидить в півоберта та абрис ніжного плеча
    На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
    В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
    Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?

    На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
    На шиї обкрутилась нитка перлів: світла та тонка.
    В очах печаль, а біль нестерпний, наче птаха промайне.
    Залишить на обличчі ледь помітну борозну сльоза.

    Натхнення осінь не дарує вже принаймні другий рік.
    Не бачила його з тих самих пір, як завітала в дім війна.
    А він сміється поруч, як колись сміятися умів,
    На жаль, для посмішки його ця фотографія тісна.

    Вона доп’є терпку настоянку, яку завжди любив.
    Фужер впаде і розлетиться на уламки битим склом.
    А тишу ночі вмить наповнить горем відчайдушний крик
    Про те, що більше не зустрітися у світі їм обом.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  4. В Горова Леся - [ 2026.04.09 12:00 ]
    Сірко
    Розчахнута акація цвіте.
    Щосили гонить живоносні соки
    По знівеченім стовбуру високім -
    Медовий дух летить в село пусте.

    Там гулко-говірливі зазвичай
    Зніміли вулики в траві, Сірком примятій.
    Під ґанком спаленим буяє густо м'ята,
    Посаджена господарем на чай.

    Таке обістя - рідне, і ... чуже,
    Знайомий запах кожуха із буди,
    Куди ж пішов господар - не збагнути
    Старому псу. Та він все стереже.

    Все слухає: коли ж знайомий стук
    Порушить неспокійний сон собачий,
    І знову рідні очі він побачить,
    Почує запах теплих добрих рук.
    ...
    Був місяць, ніби миска з молоком,
    А став тонким, як біла скибка хліба -
    Усе, на що вночі дивився сліпо,
    Очікуючи дня, старий Сірко...

    А ранок лободою обростав.
    Розбиті стільники пахтіли медом.
    Над вухами гуло бджолиним летом.
    У хвіртку заглядала пустота...




    Рейтинги: Народний -- (5.83) | "Майстерень" -- (5.96)
    Прокоментувати:


  5. Костянтин Ватульов - [ 2026.04.08 16:28 ]
    Кіт
    Західний вітер на згарищах сонної вулиці,
    Кіт повернувся у пошуку крихти тепла.
    Врешті до мене з надією ледве притулиться,
    Вмоститься близько десь зліва і біля ребра.

    Шкірою треться, а кігті розбиті та стомлені,
    Зовсім промерзли худенькі на тілі кістки.
    Він ,як і я – із душею незламного воїна,
    Знову чекає наступні криваві бої.

    Котику, любий ,про що тобі ввечері мріється,
    Як нас життя випадково на світі звело ?
    Він лиш хвилину у очі сміливо подивиться
    Й тишу розріже акордами стриманих нот.


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  6. Юрій Гундарів - [ 2026.04.06 11:32 ]
    Повернення душ
    26 лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…

    В безсонячний лютневий день
    одна за одною машини:
    колона траурна іде —
    німі холодні домовини…

    Нам повернули лиш тіла,
    хоча і це важливо дуже,
    та в кожнім з них душа жила…
    Тож хто віддасть тепер нам душі?

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  7. Борис Костиря - [ 2026.04.01 13:03 ]
    Емігрант
    Емігранту в далекій країні
    Сняться в цвіті тендентні гаї,
    Сняться сни йому тополині,
    Неповторні і рідні краї.

    Так війна усіх розштовхала.
    Не зібрати розбите село.
    Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
    Розділив на добро і на зло.

    Невідомо, коли він побачить
    Ту калину у росах нічних.
    І ніколи уже не пробачить
    Це вигнання у далях сумних.

    Не повернуться милі картини.
    Кожна мить відійшла назавжди.
    Так померкли колишні кумири.
    У епохи прощення не жди.

    21 вересня 2025


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.32)
    Коментарі: (1)


  8. Тетяна Бондар - [ 2026.03.28 18:08 ]
    ***
    коли весна як осінь
    і зупинився час
    небесні коси косять
    все більше нас із нас
    і сивина як просинь
    і небо як рілля
    і зоряно голосить
    душа за кожним я
    і кожен крик як рана
    і кожен біль пече
    і лють зшиває рвано
    безкрилене плече
    і сліпить сіллю очі
    несплаканих прощань
    і крицю в серці точить
    із рішень і вагань
    вогнем горить спиняє
    орду чужого зла
    усіх часів на краї
    весною без тепла...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  9. Марія Дем'янюк - [ 2026.03.28 15:09 ]
    Сниться мені
    Сниться мені небо —
    Лагідно-блакитне,
    Все довкола сяє,
    Все таке привітне.

    Сниться мені тато,
    Йдемо разом в лісі,
    Сниться мені мама —
    Садимо нарциси.

    Сниться старший братик —
    Поруч, на природі,
    Шепочу щасливо:
    «Вдома… Не на Сході».

    І яка ж чудова
    Моїх снів дорога —
    Мандрував би вічно…
    Та реве «Тривога».


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (3)


  10. Юрій Гундарів - [ 2026.03.28 09:40 ]
    Дай лапу, друже!
    Окупанти вдарили по собачому притулку «Дай лапу, друже» у Запоріжжі.
Є багато поранених і загиблих тварин. Собак із травмами терміново доправляють у ветклініки…

    

Сирена тривогою мучить:

    увага, знов небезпека!
    
Дрон у притулок влучив
    
для бездомних песиків…



    Пливе над хмарами стайка 

    нікому тут непотрібних.

    У чорному небі тануть

    зорі, мов сльози срібні…

    2026 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)