У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.

Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»

А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?

Я тоді заліз під ковдру, —
світлячки ввімкнулись мов би.

2017

Причаїлися залишки дня
Під ряскою притихлої річки, -
Невдоволене цим жабеня
Надуває ображено щічки.
Бо не хочеться спати йому,
Коли зорі виходять на чати, -
Мов запитує в світу: Чому
Не даєш трохи більше гуляти?
Все заснуло, - лиш зорі горять,
Освітляючи сяянням нічку, -
Жабенятку давно пора спать,
Час покірно заплющити вічка.
30.09.26

БІЙКА

Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
(настрій гарний був).
Незнайомець також двічі підстрибнув.
Наш розправив крильця, той —
розправив теж.
- Я, звичайно, мирний, та до певних меж.
Ти дражнитись взявся, отже начувайсь,
краще, поки цілий, звідси забирайсь!
Не злякавсь дражнильник, навіть навпаки.
— Он ти як! Стривай же, вискубу боки!
...Але що це? Лихо! Одного не стало.
Це люстерко раптом з підвіконня впало.

2018

Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.

Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.

Просвіт вгледіло маленький.
Тишком промінці
запустило під листочок, маца — пухирці.

Здогадалося зраділе: «Ось де огірок!»
Але той як заскрекоче й вистрибом —
в садок.

Сонце в небі аж здригнулось:
от так дивина!
Що за "сорт" такий стрибучий,
сонечко не зна.

2017

(Казочка для дітей та їхніх батьків)

Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.

Добрий Кабанчик по двору іде,
шукає він бік свій почухати де.
Ось він до хвіртки пристроїв свій бік,
чухав довгенько, почухав і втік.
Раптом Старого Собаку він стрів,
що у дворі цьому жив і старів.
Добрий Кабанчик у нього пита:
– Чи ти не бачив Рудого Кота?
З ним я учора у схованки грав…
– Якого Рудого… що м’ясо він вкрав?
– Звідки ти знаєш… може не він?
– Звички украсти котячі без змін.
Вчора в коморі я бачив його…
– Мабуть він їсти хотів…
– О-го-го!
Хай він не м’ясо краде, а мишей
ловить і їсть їх…
– Та годі уже!..
Може з тобою пограємо вдвох?
– Ні, сторожу я зелений горох
І кукурудзу, і мак, і буряк…
– Ждеш від Хазяїна м’ясо й подяк?
– Так, мені – м’ясо, а ніж для Свині.
– Якій ще Свині? Поясни-но мені.
– Тій, що в хліву народила тебе.
– Нащо він матері саме тепер?
– Ніж вже потрібен, бо прийде Колій,
плани Хазяїна з ним чималі:
різати к святу Свиню й Кабана.
– В чому, скажи мені, їхня вина?
– В тому, що свині – людині їда.
Ти є Кабанчик, твоя то біда,
з часом й до тебе Колій із ножем
прийде зарізати…
– Годі уже!
Люди із часом мудріші стають.
– Їхню не знаєш ти ласку і лють,
і не відчув ще людських протиріч,
ти є приватна Хазяїна річ…

З Мишею з поля з’явився Рудий.
Мишу ту з’їв і напився води:
– Чи про Хазяїна ляпалось щось?
Чи не тим вухом почути прийшлось?

Собаку Старого схопив переляк,
«Любить Рудого Хазяйка, ще й як!»
– Ми про Хазяїна – добрі слова,
він наш хазяїн і наш голова.

– Доброго ранку, Рудий, де ходив?
Про Колія тут Собака чудив…
Може пограємо в перегонки?
Відси по пагорбу, аж до ріки..

– Завтра на свято приїде Дочка,
Чув, що планують спекти П’ятачка.
Тобто сьогодні заріжуть тебе…
з нею приїде якесь-то Цабе…

Добрий Кабанчик засумував:
ще він про свято нічого не знав.
– Хазяїн поєднує свято і смерть?

– Я вже казав тобі, круть, чи хоч верть:
ти для них їжа, а свято – то так,
чи П’ятачок ти, чи літній П’ятак.

– На жаль, це є правда, Людина – з ножем.
Ніж цей годує людей-ненажер.
Спасіння від нього – це гори і ліс.
В лісі мій пращур родився і ріс.

З того Кабанчику думка прийшла:
– В Просторі Світу Людина мала.
Зараз не їсть ні котів, ні собак,
та коли голод, з’їдає ще так!

Треба літати навчитися всім.

– Це дано птахам у легкій вазі,
й тим, що тебе ще в печі не спекли, –
Собака і Кіт вже дуетом рекли.
– Нас не заріжуть, – Собака додав.
З’їсти Кабанчика слини ковтав.

Тут вже Кабанчик обох зрозумів.
Став працювати для неба, як вмів.
– Ні, не до лісу. Я небо відчув!
Винайду крила, і я полечу!
Ви прощавайте, рабами служить,
може не зрадить бажання і хіть…

Диво! Злетів Він і став на крило,
птахом злетів над людьми, над селом.
І полетів за поля, за моря,
і запалала ранкова зоря.
– Світ, прокидайся, скинь догми з плеча,
віднині не згасне свободи свіча,
віднині на старті твій вік і твій час,
віднині все людство почує твій глас!..

Небо все ближче, все дальше Земля.
Кабанчик життя починає з нуля.
Від рабства земного він сам себе спас…

На жаль ця подія пройшла мимо нас.

Післяслово

Кіт і Собака
вже нЕ вороги.
Не ворогують
ріки береги.
Двору Хазяїн
нікого не вбив.
Тільки Колій
без роботи запив.
Саме на цьому
цій казці кінець.
Хто недослухав,
то хай тому грець.

Вересень 2026 рік

Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
— Чи ж отак вам дозволяють
говорити в школі? —
прискіпалися дві тітки
до Романа й Толі. —
Чи навчилися удома
отаке казати?
І що думають нещасні
ваші батько й мати?
— Нас виховують, як треба, —
не знітились хлопці, —
і батьки, і педагоги
на кожному кроці.
— Але ж зараз ми не в школі, —
розтлумачив Рома, —
і хвилин лиш за п’ятнадцять
будемо удома.

2018

Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.

Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
— Самостійним бути варто!

Співчуває тільки брат,
сам зібрався вже в дитсад.
— Твору ж я не написав, —
раптом Грицик пригадав. —

Не розв’язані задачі...
Ні, немає мені вдачі.
Геть нічого не встигаю.
Все занедбано до краю.

— Надолужуй, — брат з порога, —
бо в садок тобі дорога.
Вернуть вчитись до малят,
як всьому давати лад!

2017

Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.

Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Доберусь до них! Ще трішки!"

Білка радісно ласує -
Це ій вересень дарує!

1
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
бабу, діда, маму й татка,
про сестричок і братів.
Далі йшлося про котів...

2
Хтось в родині мав щодня
научати мишеня,
як сальце знімати ловко,
що поклали в мишоловку;
як чинити, коли близько
заблищать кота очиська,
(обдурити хижака —
справа завжди нелегка).
Мишка вчилась несумлінно
(як не прикро, як не дивно).
І догнав-таки котище,
нерозумну, на горищі,
ось і лапу вже здійма.
В мишки виходу нема.
Залишилося пищати,
як іржаві коліщата...

3
Шкода стало мамі мишку,
тож згорнула мама книжку.
Добре, доня вже заснула,
про те лихо не почула.
Сниться мишка їй жива.
Як орда, іде мишва,
що знялася враз на писк.
У кота підскочив тиск!
Перепрошує хижак:
— Я не буду більше так...

2017

Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
Щодоби, мабуть,
На трофеї ждуть...
07.09.26

Непідписаний щоденник загубився в школі.
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортати.
І дивуються, сороки, знакам запитання,
де записувати треба додому завдання.
Зауваження сердиті — ледве не щотижня.
Дві сторінки забруднила розчавлена вишня...
А оцінки? Не питайте — невисокі бали.
То скоріш про кепські справи червоні сигнали.
І соромиться щоденник: ніби він пропаще.
Хай лежав би непомітний — почувався б краще.

2017

Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
Кіт нявчить! Кричить без тями!
У стегно уп’явся
(не було такої драми,
де б так кіт лякався).
Верещить хлопчак від болю,
шаленіє кіт.

Тож нікого проти волі
не беріть в політ.

2018