Хлопчаки ішли зі школи.
Голосно сміялись.
Некультурними словами
жваво спілкувались.
Розгнівились перехожі.
— Та чи ж вам не сором?! —
запитали, зупинившись,
лихословів хором.
— Чи ж отак вам дозволяють
говорити в школі? —
прискіпалися дві тітки
до Романа й Толі. —
Чи навчилися удома
отаке казати?
І що думають нещасні
ваші батько й мати?
— Нас виховують, як треба, —
не знітились хлопці, —
і батьки, і педагоги
на кожному кроці.
— Але ж зараз ми не в школі, —
розтлумачив Рома, —
і хвилин лиш за п’ятнадцять
будемо удома.

2018

Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.

Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
— Самостійним бути варто!

Співчуває тільки брат,
сам зібрався вже в дитсад.
— Твору ж я не написав, —
раптом Грицик пригадав. —

Не розв’язані задачі...
Ні, немає мені вдачі.
Геть нічого не встигаю.
Все занедбано до краю.

— Надолужуй, — брат з порога, —
бо в садок тобі дорога.
Вернуть вчитись до малят,
як всьому давати лад!

2017

Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.

Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Доберусь до них! Ще трішки!"

Білка радісно ласує -
Це ій вересень дарує!

1
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
бабу, діда, маму й татка,
про сестричок і братів.
Далі йшлося про котів...

2
Хтось в родині мав щодня
научати мишеня,
як сальце знімати ловко,
що поклали в мишоловку;
як чинити, коли близько
заблищать кота очиська,
(обдурити хижака —
справа завжди нелегка).
Мишка вчилась несумлінно
(як не прикро, як не дивно).
І догнав-таки котище,
нерозумну, на горищі,
ось і лапу вже здійма.
В мишки виходу нема.
Залишилося пищати,
як іржаві коліщата...

3
Шкода стало мамі мишку,
тож згорнула мама книжку.
Добре, доня вже заснула,
про те лихо не почула.
Сниться мишка їй жива.
Як орда, іде мишва,
що знялася враз на писк.
У кота підскочив тиск!
Перепрошує хижак:
— Я не буду більше так...

2017

Занадився тхір
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
Щодоби, мабуть,
На трофеї ждуть...
07.09.26

Непідписаний щоденник загубився в школі.
Ніч лежав у коридорі на підлозі голій.
Мав, сердешний, сподівання на власника Вову,
що той знайде і закине до портфеля знову.
Та не сталось, як гадалось, бо якісь дівчата
підняли його з підлоги і мерщій гортати.
І дивуються, сороки, знакам запитання,
де записувати треба додому завдання.
Зауваження сердиті — ледве не щотижня.
Дві сторінки забруднила розчавлена вишня...
А оцінки? Не питайте — невисокі бали.
То скоріш про кепські справи червоні сигнали.
І соромиться щоденник: ніби він пропаще.
Хай лежав би непомітний — почувався б краще.

2017

Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
Кіт нявчить! Кричить без тями!
У стегно уп’явся
(не було такої драми,
де б так кіт лякався).
Верещить хлопчак від болю,
шаленіє кіт.

Тож нікого проти волі
не беріть в політ.

2018

Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків потоки
Можливість дають розгулятися оку, -
Глибини ногами зміряю сміливо,
Коли по дорозі іду після зливи.
02.09.26

— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
бігти швидше стрибунця
теплим берегом Дінця.
— Ой, не можу залишитись,
бо й мені пора вже вчитись, —
каже літечко здаля, —
в мене школа є своя.
Щоб тепло вам дарувати,
мушу вміти я багато.

2018

Був на лови вийшов кіт,
заховався, хитрий, під

широченним лопухом,
роздивляється кругом:

де горобчики сідають,
і як миші сновигають.

Стежить пильно за всіма.
Гострозорий не дарма.

Лиш заrавивсь горобець,
пустотливий стрибунець,

кіт зі схову раптом — плиг!
Той під лапами й затих.

Котик лапи підійма,
а горобчика нема.

Тільки пір’я від хвоста
поміж кігтями в кота.

— Жив, жив, жив! — сміється птах.
(На даху забув про страх).

Кіт у засідці завмер:
«Пильним буду відтепер».

Та наразі вусаня
вже дратує мишеня.

Вистромляє з нірки писок,
не зважаючи на ризик,

і вигукує образи.
Кіт дійшов ледь не до сказу.

Отакі невдалі лови!
Хоч іди в «Макдональд’с» знову.

2018

1
На городі жабеня
під листочком спить щодня.

А харчується вночі.
Умина не калачі,

їсть, сердешне, шкідників,
що літають із ярків.

Язиком довкіл стріля —
ловить мошок звіддаля.

Неушкоджені рослини
від куща до бадилини —

всі шанують жабеня.
Воно їм вже, як рідня.

Хай на вроду і не квітка:
не ромашка, не лелітка.

Так до діла ж беручке
й на язик метке яке!

2
От слимак приповз від річки,
залишивши вогку стрічку.

Взявсь троянду об’їдать —
жабенятко його хвать.

Комарі таке уздріли —
розлетілись, ніби стріли.

А за мить їх і не видко —
не втікали ще так швидко!

Ось вам, друзі, й жабеня.
Тож не дивно, що — рідня.

2017

За котом погнався пес,
але котик раптом щез.
Вмить на дерево злетів,
на самий вершечок сів.
Позирає з висоти:
«Ну, Рябку, гайда сюди».
Та як пес не намагався
і на метр не підійнявся.
«Вочевидь, не альпініст, —
каже кіт, піднявши хвіст. —
Може б, ти не задавався
та до будки б повертався?»

2017

Посаджу хмаринку на долоню й буду колисати:
— Люлі-люлі, моя сіроока, чи вже хочеш спати?
Он поглянь: рожеве зарево ручкою махає —
День стомився, позіхіє — засинає.

Подивись, хмаринонько, котик примостився,
На гостей чекає, бо вже двічі вмився.
Гості довгождані — зіроньки зелені,
Добрі та ласкаві, як обійми нені.

Погляди на вербоньку — коси розплітає,
Красеня сріблястого в небі виглядає.
Люба моя хмаронько, заплющ оченята,
А на ранок прокидайся рум’яна й крилата.