ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 7 днів


  1. Борис Костиря - [ 2026.11.21 13:01 ]
    Леза пелюсток
    Я лезами тендітних пелюсток
    Прийду у край нечуваний, незнаний
    Крізь сонце і розпечений пісок,
    Де квітне час глибокий, несказанний.

    Так важко парадоксами іти,
    Шляхами незбагненними, чужими.
    Ти битим склом дістанешся мети,
    Які відкриють доленосні зими.

    Пізнаєш ти самотній антисвіт,
    Сягнеш глибінь пізнання, одкровення.
    Спадає з вишень первозданний цвіт
    Прадавнім Нострадамуса знаменням.

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний -- (5.93) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2026.11.20 13:40 ]
    * * *
    Чоловік, що прожив небагато
    І розтанув у розквіті сил,
    Мов згоріле до часу багаття,
    Наче птах без польоту і крил.

    По собі він залишив надгробок,
    Ну а пам'ять розтала в літах,
    Почорнілих, як зношена роба,
    У якій розчиняється страх.

    Вже ніхто не згадає цю постать,
    Голос, міміку, вираз очей,
    Жести, вчинки, одежу і поступ,
    Чи залишив по собі дітей.

    Голос часу погаснув у пущі,
    В кладовищі, що вже заросло
    Чагарями. Хто в себе запустить
    Згаслу пам'ять, немовби весло?

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  3. Борис Костиря - [ 2026.11.19 13:59 ]
    * * *
    О, як важливо вчасно відійти
    Від суєти, марноти, часоплину!
    Лиш тільки так ти досягнеш мети
    І будеш вільним, мов незламна глина.

    Я залишаю сцену у той час,
    Коли вручають ордени й медалі,
    І йду у ліс, де мій вогонь не згас
    І де знайду недовідомі далі.

    Далекий від амбіцій і слонів,
    Я став ченцем глибокого мовчання.
    Я в озері втоплю могутній гнів
    Та ідола лихого проминання.

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  4. Борис Костиря - [ 2026.11.18 16:16 ]
    * * *
    Я шукаю в бездонному морі
    Той важливий непізнаний знак,
    Ніби спогади сиві, прозорі,
    Що впіймає сумний неборак.
    Я шукаю у пеленах ночі
    Тіні натяку, впізнаний жест.
    Я забуть наполегливо хочу
    Те видіння, що прагнуло жертв.
    Я ніколи знайти не зумію
    Те, що з пальців спадало піском.
    Я ввійду у шалену завію
    Без крапок і нав'язливих ком.
    Я шукаю слова повнозвучні,
    Неповторні, нестримні, ясні.
    Я шукаю рятунок на кручі,
    Унікальні, провісницькі дні.

    3 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (3)


  5. Вячеслав Руденко - [ 2026.11.18 14:58 ]
    Крихкий наш берег, крейдяний, зомлілий (романс)
    Під шерех листя верб мені співало в гливах
    Одне, мов з лісу, довге і густе,
    А інше — ніби у раптових зливах,
    Як згадка про минуле і пусте…

    Лунало гучно, як стара бандура,
    В потоках звуків між пожовклих крон,
    Чи чумака забутого натура
    Бічних степів на випасах Його!

    Кого Його?! – питання недоречне –
    На струнах більше пилу, ніж добра,
    В приреченості долі безкінечній
    Шляху Чумацького до смертного одра.

    Крихкий наш берег, крейдяний, зомлілий…
    «Вся влада — радам!» — радять байгуші.
    Ніхто-ніхто не знайде тут довіри
    До душ слабких і тиші в комиші...


    Рейтинги: Народний -- (5.78) | "Майстерень" -- (5.78)
    Прокоментувати:


  6. Борис Костиря - [ 2026.11.17 18:29 ]
    Не вернусь
    Я ніколи туди не вернусь,
    У простори довіри і болю.
    Я могилам святим не вклонюсь,
    Не ввійду у величні собори.

    Я ніколи уже не піду
    Сизим степом у ніжнім смерканні.
    Я упав на слизькому льоду
    Розставання, немов покарання.

    Я ніколи уже не ступлю
    Незабутньою стежкою тихо.
    І немає у часу жалю.
    Не відійде непрохане лихо.

    Не торкнуся натруджених рук,
    Не пізнаю глибінь неозору
    Тих очей, від страждання і мук
    Посвітлілих, як вранішні зорі.

    2 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  7. Борис Костиря - [ 2026.11.16 16:19 ]
    Квітка
    Не хочу квітку я зривати,
    Бо я порушу у житті
    Якусь важливу рівновагу
    У космосі й серцебитті.

    Краса проб'ється через вінця,
    Крізь огорожі і мейнстрим.
    Краса проб'ється через віно,
    Через могутній часоплин.

    Краса священна і безбожна,
    Тривожна, трепетна, жива,
    Нескорена, непереможна,
    Утілена в терпкі слова.

    І квітка голосом озветься
    З минулого і майбуття.
    У полі походжає Велес.
    Торкнеться квітка, мов дитя.

    2 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  8. Боговик Владислав Боговик Владислав - [ 2026.11.16 16:29 ]
    Лист до Вірджинії
    Бліде, як тальк, тіло студене наниз по річці
    течія тягнула, і облипала сукня напівпрозора;
    криваве сонце, мовчали дерева, зморщені лікті;
    книги, перо, рукописи чекали на тебе вдома.

    Вдома вітер замінював присутність людської душі;
    здмухував дотики з поверхонь; природа
    починала заносити в дім болотні сліди;
    Господь про тебе забув (чому?),
    бо, певно, була субота.

    Я шукаю твій голос між речень-хвиль,
    я в думках малюю портрет у рамі вікна,
    але він постійно тягучий, гливкий,
    віки його тягнуть — лишається лиш борозна.

    Я не знав, я не знала, не знали ми,
    що кохання являється плодом духу,
    що краще воно буде глухонімим,
    бо голосне й крикливе кохання — пилюка.

    Тепер ти там не у своїй кімнаті,
    де пишеш нескінченне «Від маяка».
    Усі листи приречені бути в шухляді,
    як думки про оте я-її-так-кохав.

    Тепер тебе не злякає кривавий «Бліц»,
    не пектиме душа, не стискатиме скроні.
    Я сподіваюся, колись дійде моя вість,
    що ти в текстах залишилась, в морі і мові.

    16 листопада 2026


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Борис Костиря - [ 2026.11.15 18:10 ]
    Слово
    Не зупинятися у слові,
    Коли сягнеш глибин, вершин.
    Слова спочинуть охололі.
    На слово сяде херувим.
    Не зупинятися в розгоні,
    В польоті до далеких зір,
    Здолати мури й перепони
    У прагненні забутих вір.
    Не зупинятися в багатті,
    У смолоскипах слів і чар.
    Народяться слова багаті,
    Сягаючи поеми хмар.
    Не зупинятися в гонитві
    І тихоплинності мети,
    Як слово перейде в молитви,
    У сагу люті й висоти.

    2 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)


  10. Борис Костиря - [ 2026.11.14 10:47 ]
    Травень
    Не віриться, що зараз травень
    Отак неждано підійшов.
    І музика крізь свіжі трави
    Вливається крізь біль і шок.

    Нові надії пробивають
    Жорсткі заслони небуття.
    Зупиниться новітній варвар
    Перед красою, мов дитя.

    Циклічність у житті й природі
    Звучить гармонією в нас.
    Вона ж бо геніїв народить,
    Мов золотий забутий час.

    Стоїть стоїчно, як спартанець,
    Могутній травень у чоті.
    Він вічний мученик-повстанець,
    Що не здається самоті.

    1 травня 2026


    Рейтинги: Народний 6 (5.93) | "Майстерень" 6 (5.94)
    Коментарі: (5)