блукаю по аеропорту
згадую з тобою розмову
про те, як потрібно жити.
знову!

ах, мам

...і ніколи чогось чекати
не повернути життя назад…

ах, мам

…і що прийде моя пора…
квитки на руках

ах, мам

я відлітаю, відлітаю
тепер я точно знаю! —

я ТАМ…

2024

Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.

Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю,
Але спотикаюсь між грудок і снів.

На місці ялинки розверзлася пустка,
Яка поглинає спустошений люд.
Немає у Бога і чорта відпустки.
Для виправлень долі не надано люфт.

На місці ялинки влаштуєм багаття
І будем стрибати в потоках вогнів.
Спалімо недолю і чорні прокляття
У посмішках ночі, у вогнищах днів.

21 січня 2026

Таємний кут у скалках скла
Ховає в сон чужі страхи.
Тут все разом - зола й смола
І день і ніч, вовки й птахи.

Добро і зло - чужі світи!
Таємний кут між маяття.
Спочинь і ти на самоті,
Коли потрапиш в укриття.

Де всі разом і всі одні,
Де хліб і кров, вода й сеча...
Пусти й мене! Подай мені -
Не мир так меч, чи блиск меча!

Сховавшись в закутку століть
Зло сухозлотне між ікон
В очах засліплених горить
І смерть виконує закон.

Таємний кут. Таємний знак.
Таємний бік, де сенс життя -
Любов і біль і переляк
Перед дверима в небуття...

Мороз тривожний покриває розум,
Зігравши в лісі тужну "Лакримозу".
Він відчуває, ніби звір, загрозу
З минулого сумного паровоза.

Думки укрились льодом, наче плесо,
На втіху і розраду злого плебсу.
На нім впаде невинна поетеса
І закружляє в захваті Кортеса.

Мороз не зупиняється в дорозі
У тріснутій напруженій тривозі.
Дай Боже розминутися на розі
Із вершником минулого в знемозі.

21 січня 2026

Вмить тануть вогні.

Ти — графіка Матісса

на синій стіні…
Тут - крапка.
Завіса.

2026 рік

Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,

Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні
Піднесених сфер,

Де сім’я ахатин
Із античного злету
Є старіша за дуб
І згорьований лоб,

Де таємні шляхи
В гущині очерету,
Як сітки блискавиць
У різдвяний флешмоб…

«І сіялось не борошно, а мука», —
в минулому столітті написав поет.
А вчора знову із небес він слухав
смертельні вибухи загарбницьких ракет.

І знову сльози потекли струмками
через ліси, поля й розбомблені міста.
У Дніпро впадали сльози та благали
нести їх далі в море забуття.

І нібито в календарі весна настала,
і сонце нібито зійшло,
і півні ніби (чи здалося?) заспівали,
але я сніг побачив вранці за вікном.

Цей сніг навмисний, а не випадковий.
І випав він, щоб бачили людськую кров.
Але, як все на світі, сніг цей — тимчасовий.
Покрив він землю і замовк, замовк, замовк.

12 березня 2022

Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.

Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,
Ніби пішки ішов з Колими.

Сніг віщує великі події,
Потрясіння, ламання основ.
Він гіркоту додасть до надії,
Ніби схована в злобі любов.

Насувається сніг, як армада,
Ніби військо потужно двигтить.
Він рятунок несе для громади,
Як у морі захована мить.

16 січня 2026

я натягую на себе
більше вовняного тепла
перетворюючись на звірка
мабуть на сонного кота
але ж ні
коти зрячий нарід
я невидячий сонця давно
підсліпуватий кріт

темно темно
лише цокання зимового годинника
нагадує пісню
шарманщика-цвіркуна
про нескінченне літо

січень 2025

Ніч. Тісна кімната —
величезна мороком своїм.
Лиш повний Місяць:
чистий
та порожній.
Як дзеркало,
що розпластавшись по стіні, —
таїться відблиском у сумнів:
наче в кімнаті
це не я стою.
Й на місяць дИвлюсь
теж не я.
То Сонце дивиться крізь мене
у нІму тінь мою.
В безмовні тіні…

1989

Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?

Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,
Кмину додавши в крюшон?

Риба як завжди хмільна,
Хиже чутливе і вогке,
Гасла пісень гомінкі ,
Явне здивоване знов.

Складно знайти рятівне,
Сонцю, як завжди між нас
Там, де знервоване сохне
І розквіта водночас...

* * *
Мокре зникає шосе
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
Спалахи жовтих фар
Ріжуть асфальт, як ніж,
Часу сліпий радар
Ловить тепер, пізніш.
Крізь електричну ніч
Не промовляй, не клич.
Світиться з потойбіч
Місяця біле плече.
Тиша дзвенить, як сталь,
В коконі скла й заліза
Тисне на магістраль
Небо важким карнизом.
Все, що було, не все.
Холод – крихкий кристал.
Світла потік несе
Нас у сліпий портал.

Я не марную час у муках,
А плавлю в зливок золотий.
У неповторних ніжних звуках
Рушають рятівні плоти.
Переливаю час в новітній
Прозорий дорогий алмаз.
І візерунками на вікнах
Постане вірш у певний час.
Створю скульптуру унікальну
Із глини часу в темноті.
Напише велемудрий камінь
Нову поему в повноті.
Створю я неповторний голос
Для світлих, радісних пісень.
Вгамує він прадавній голос,
Посіє правду в ясен день.

28 грудня 2025

Наше життя починається з таїнства невідомого
і закінчується таїнством смерті

2020

Про щось-то мріяв Бог
і думки
зірками мерехтливими здавались...
Я йшов до Нього, —
вище, вище в гори.
Від висоти — сп'яніння в голові…

І ось, — втомився.
Шукаю
відпочинку у долині.

…Знайшов притулок у долині, —
кістки пронзає наскрізь вітер,
сріблястий іній впав на плечі німбом
заважким…
В роздертім черепі Небес,
Ізнову сяють зорі.
Або зуби.
Так, ніби в пащі у Дракона.

2026

Ми вглиб підводну
закинем якорі,
зупинимося
намертво,—
щоб не знесло хвилями.

Відпочимось.

А там,—
хай хоч потоп,—
стояв би міцний пліт.
Тоді ніхто не дорікне,—
мовляв, сіли на мілини.

А цей вітрильник-
-літун, дивак, —
за вітром мчав,
і черевом схотів
виміряти океан.

Нехай здригаються
підводні глибини,
комусь-то стало душно
там, внизу ...

Але нам не до того.
Вростаємо сталлю у дно.
І точно знаємо:
ми — незамінні,
якщо тримає пліт
ретельний океан.

А цей вітрильник-
-літун, простак, —
все вітром штопає вітрила
і хвилями пробоїни латає.

2018

У снігах безконечних потоне
Те, що ми заховали в собі.
Так серцевий надірваний тонус
Допоможе комусь в боротьбі.

У снігах ми ховаємо звуки,
Ті, що небом даровані нам,
І важкі та нескорені муки,
Що рятують від руху в бедлам.

Пружні звуки спокійного снігу
Прошепочуть слова дорогі,
Що не чутні в свавільному бігу,
Нескінченні, глибокі, тугі...

Так сніги поглинають тривогу,
Суєту і жорстокість доби
І лаштують в далеку дорогу
Для гармонії та боротьби.

5 січня 2026

Клопи — давніші за людину.
І коли ми підéмо із планети,
то вони,—
внесуть нас в Лету.
Як динозаврів постарілих,
дожити й вижити невмілих.

І таргани із комарами,
про нас читаючи,
будуть захоплюватись нами.
А потім вчені доведуть,
що ми — це міфи
мурах, що й сáмі стародавні.
Ми лиш фантазії
голодних бджіл,—
уривки снів
на крилах мухи.
Лиш лýна свистів
в ультразвуці.

А після Сонце
спалахне ще яскравіше
серед первинно-зоряної тиші.
Червоним Велетнем
Повстане
Жовтий Карлик.
Своє творіння найдорожче,—
доньку Землю,—
прокóвтне древній,
збожеволілий Творець.

Ці вибухи потужно пролунали
У чорній нерозгаданій пітьмі
Від пекла невимовного сигналом
В холодній і розпачливій зимі.
У вибухах приречено сконали
Надії у примарній далині.

Ці вершники на трьох шалених конях
Являють Апокаліпсис у нас.
Розтанули на втомлених долонях
Останні сльози, мов іконостас.
Так діти ненароджені у лонах
Звертаються в майбутнє певний час.

Ці вибухи вбивають у польоті
Всі іскри розуму, сердечний щем.
Які жорстокі навісні пілоти
Не знають розпачу під цим дощем?
Наснилися в спіралях часу Лоту
Сни про братерство, вкутані плащем.

20 січня 2026

До зустрічі вчорашній
чи підібрати риму
Або
Фотографом
увічнити на знімку
знайомі мені образи:

Тут Фенікс
повсталий з попелу
відтворить посмішку
на давніх своїх устах

А поруч сяде Німфа
що злетіла з високá…

І щось тяжке, земне
розтане в пирогах.

1983

Пробіжка на морозі - це подорож неждана,
Стрибок у невідоме, оновлення душі.
Вона тебе підносить у простір первозданний,
А збоку вболівають замерзлі спориші.

Ти не втечеш, напевно, від лютої юдолі,
Від фатуму, що висне, немов небесний карб,
Від тої нетривкої жорстокої сваволі,
Що оберне на мотлох дорогоцінний скарб.

Пробіжка на морозі - пробіжка у майбутнє,
Та на ногах кайдани невтомно дзеленчать.
Минуле дороге, болюче й незабутнє
Кладе на юну стежку стурбовану печать.

Дай Боже не спіткнутись у швидкісній гонитві.
Шляхи ведуть до Риму, мов у стражденний рай.
Дай Боже не запнутись у боротьбі й молитві,
В яких поставить крапку цей неповторний край.

20 січня 2026

ти не поспішай
по сигаретці бігти вогник
треба подумати
попіл осипається
не поспішаючи
треба подумати
мені потрібен твій погляд
але твоя квапливість
збиває попіл та дим
дим не розвіявся
треба ж
треба подумати

2020