Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
У понеділок ти летиш на гонку,
Врізаючись у кригу давніх снів.
Захована у переметах гордість
Воскеснула у завірюсі днів.
Цей понеділок гонить на галеру,
У рабство, у ненависну тюрму.
В пустелі не побачиш ти гетеру,
А змучену приреченість саму.

16 лютого 2026

Намистинки розкотилися
радісно підстрибуючи
застигли — посміхаються
чи все я зберу?

2026

Погляд не встиг помітити
пташку на гілочці
спурхнула вона
листок тремтить на вітрі

2025

Прогнози
до мінус
ну загалом
зима
морози
Лускунчик
балет
які слова
танець квітів
ну то навесні
зараз зима
залишу записку
пішла
не забудь
погодувати кота

1999

білим мете хуртовина
по краю
зима проходить
повз вас
навряд чи
затримається

і маючись від туги
все в очікуванні
весни
піднімаються
навшпиньки
трохи
злітаючи
переміщаючись
за календарем
ближче до травня

лети і ти

2025

Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в пастку голосінь.
Падає людина, ніби на війні.
Заглушають Шумана постріли сумні.
Заглушають грізно паростки надій,
Наче невблаганний сильний буревій.

8 лютого 2026

Рік а то й два
прошу небо бути
блакитним
блакитним
не змушуйте мене
говорити голосно

2026

Я ночую в пустельнім вокзалі,
Попідтинню самотньо іду.
У якій же далекій Валгаллі
Я притулок знайду, ніби дух?

Мене дощ так безжально періщить.
Я ночую у вогких церквах.
Мене істина б'є у обличчя,
Ніби хижий ненависний птах.

Стало поле для мене будинком.
Ліс говорить, як вічний пророк.
Я утік від цинічного ринку.
Я утік від розгулу морок.

В безпритульності бачу свободу.
Я утік від умовностей пут.
Мені плід упаде в нагороду
Від едемського дерева тут.

7 лютого 2026

Вони кажуть, все буде добре
спливають
Я чекаю на березі

Через обрій дивиться щось
іЗ хвилями під ноги стелиться
З постійним рокотом
Шепче лякаюче ласкаво
Твій слід зникне в мені

Я не зводжу погляду з горизонту
я чекаю
Море дихає
парує під сонцем

Потім вони повертаються
Красиві як боги
Вони жорстокі
Батьки не залишають свою дитину
На березі з медузами
які жалять
Навіть коли їх рятують
І хіба медузи можуть навчити чекати
Нетерплячі тануть у піску

Сонце ховається у щось за обрій
Наші тіні повертаються додому

завтра
знову вчитимусь чекати

1991

Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.

Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Ллються у реготі буйних пожеж.

Світ потребує нового Ейнштейна
І Ейзеншиейна, як виклик богам.
А у занепаді тільки Епштейна
Бачимо ми, як зогнилий бедлам.

Світ потребує нової надії,
Свіжих ідей, рятівних потрясінь.
Хай увірвуться вітальні події,
Як відголосся далеких зусиль!

Хай запалає Садом і Гоморра
У очиснім і пекельнім вогні
У занепалому синьому морі
Наслідком чесного люду борні!

6 лютого 2026

Пізніше від опівночі
дві собаки оглушують
простір
новинами
і раптом
стало тихо
яка прекрасна літня ніч
у шарудінні цвіркунів
нарешті стала чутна
власна маячінь

2026

Хто там у віконці маячить
що там
то світло
то темно
може маніяк
О Боже
хай буде він
добреньким

2024

Мені вказали віртуозного гравця
Ну, я і сів за гру, облишивши зухвалість
Мій супротивник виявився туз,
Далекоглядний в просторі та часу.
Я не заходжу так далеко
Упевнений в собі я б'ю впритул
Щоби усім було все зрозуміло

Наприкінці мій супротивник
скрізь прорвався
І не лишив мені ніяких шансів
Я подумки убив його
Та здався

2026

Дієслова ці - жорстокі речдоки,
як біти:
нищити, бити…

Та є й такі, мов молитва, високі:
ж и т и,
т в о р и т и,
л ю б и т и.

2026 рік

Тобі сняться сніги
безкорислива млість
нескінченних степів
Лукомор'я

де грайливе око
зелене
відчуло твоє минуле

там дзюрчали слова твої
все проходить
і шепотіла на вушко тобі
широкоплеча Саба
все повториться

2019

Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.

Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Стою на чатах неземних думок.

Забрів туди, куди ніхто не ходить,
Де голос у обіймах самоти,
Де страх і болі проспівали хором
Хорали відчаю і пустоти.

Я хочу відродити й повернути
Минуле і загублені часи,
Стрілою влучити у серце суті
В шаленстві неповторної краси.

1 лютого 2026

Капелюх пляшкового кольору дістався від діда.
Ні, щоб він був старий — ні.
Просто він був діда.
Капелюх темно-синій, у формі казанка,
дістався мені від батька.
Історія капелюха завжди дуже проста.

2020

Не знав я, що колись у цьому місті
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.

Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Я відшукаю дух твоїх повік.

Ні, тут для мене місця не знайдеться.
Я тут чужий, прадавнє полотно.
З минулого далека дискотека
Звучить, немов забуте доміно.

Тяжкі валізи зболено чекають.
Лише від'їзд, я не потрібен тут.
Спаде з душі епох минулих камінь.
Веде юрбу шалений баламут.

29 січня 2026

Ми вдвох придбали праску
до неї для загального затúшку
торшер купили
та килим до стіни прицвяхували
транзитом у повітрі зависали
торшер та килим, праска та затúшок…

2024

раптом життя чи думка
зависає десь поруч
де?
може там
де недоречність
а може непотрібність
всього того
що так було необхідно
хвилину тому

***
нехай скажуть
історія рухається
по спіралі
але я не сперечаюсь
але на мене
це маячня
топтання намагається
здійснити втечу

***
сусід Абрам
(студент із Нігерії)
і я заходимо в ліфт
двері ліфта зачиняються
прихопивши важкий запах
смаженої риби
через залізну завісу
фіш?
фіш
але пахне російською
ми сміємося
чорний єврей з Нігерії
і я — білий негр степів
дві нереальності
ліфт повільно піднімає нас догори

***
Абрам нудьгує по дому
щоб минуле не забуло про нього
він поспішає у фейсбук

***
можна довго згадувати номер своєї квартири
але ключ відчиняє двері сам
я падаю в крісло
у темряву
свого простору
і віконцем з видом на тишу
втомлена
слухаю її
тишу

***
стара сусідка згадує
забуте танго
якого вже нема

Жахливе
Минуще… та…
Затрималось
Потім як належало
Минулим назвалося
А зміни
Блукаюче
Витріщилися
Безглуздо
В найближчому
Майбутньому
Не мислячи
Нас

Вони знають як треба

Бредуть бредуть
І творять порожнечу
Одну лиш порожнечу
Навколо себе
І запах смерті

Могильну огорожу
Зводять зі страху
І ненаситну безнадійність
З безпросвітною надією
Виводять із заду

Вони знають як треба

2026