Усі люди доброї волі
Хотіли би з’їсти квасолі.
Але- ніде істини діти!-
Бояться, що будуть [цензура].

Хоча, якщо мислить глобально,
Процес цей цілком є нормальним.
[цензура] і малі, і великі,
І блонді, і чорнопикі.

Ми всі зрозуміти повинні:
Квасоля у тому не винна!
Проте це не значить, що треба
[цензура] де треба й не треба.

Буває, що й інтелігенти
[цензура] в неналежні моменти,
Й таке делікатне видовище
Всіх ставить в пікантне становище.

Наприклад, ви в ліфті, на лихо,
Замріялись й [цензура] тихо.-
Аж раптом усі стрепенулись
Й на цей ваш сигнал обернулись.

Якщо то культурні всі люди,
Нічого страшного не буде.
Тож будьте морально готові,
Що скажуть вам: «Будьте здорові!»

Та якщо поруч – сп’яніле від злоби
Лайно всіх гатунків і антисеміти ,-
Тоді закричать вам ці ксенофоби,-
«Ну скільки, шановний, вже можна [цензура]??!!!»

Але не потрібно чинити трагізму,
Дивіться на світ через правильну призму:
Від запаху цього ніхто ще не вмер,
Зате ви подбали про свій холівер.

Якщо не [цензура] – помрете від болю,
Тому – на здоров’я! Смакуйте квасолю!
А хто розумніший – нехай той потроху
Їсть кашу чи зупу з гороху!!!

Кабздець підікрався тихо
І, як завжди, непомітно.
Я геть випадково дізнався:
Ти від учора вагітна.

Воно то, можливо, й нічого,
Ну, посидиш з пів року в декреті,
Вагітність – це досить поширене
Явище на планеті.

Інша справа- цікаво
Від кого ж це ти залетіла?
Чи не від якогось ізбоченця,
Маніяка або ж дебіла?

Хто ж це на тебе позарився,
На таку, ще майже дитину,
Хто ж цей кобель, що безсовісно
Зґвалтував Україну?

ми повернемось
усі як один
пройдем ще одне коло
наче по битому склі
відмітимось у кожній анкеті
підпис поставимо в кожній графі
ми повернемось
лишаючи краплі крові
на іржаво-зеленій траві
ми повернемось
освітлені освячені
ціловані битим склом
ми повернемось
світ це наш голем
з грошима під язиком

До всіх нас непомітно,
Неначе горобець,
Крадеться неминучо-
Неконтрольований кабздець.

Історія нас учить,
Що ми дурні й тупі,
І всіх нас під-жи-дає
Кабздець на букву "пі".

Не встигне і пробігти
По спИні морозець,
А вже чека на тебе
Твій персональний "бздець".

Один лиш порятунок:
Якщо уже ти мрець.
Якщо ж живий - готуйся
Зустріти свій кабздець.

Кабздець буває різний,
Та результат - один.
Ти можеш лише вибрати
Улюблений бензин,

Ти можеш тілько вибрати
Мотузку до лиця,
Завод, де варять мило, чи
Виробника стільця.

Якщо ж ти будеш все життя
Держатись молодця,-
Ти зміниш - в кращім випадку-
Лиш дату кабздеця.

Мов заклинання, в хутiрське мовчання
Позалiтали ластiвки-стрижi.
У відчаї – подiя надзвичайна –
По-людськи мовлять:
- Вийди і скажи!

Засиділась за хутірським парканом,
Сховалася від кривди та іржі
Із Базилевським та Арістофаном.
Повторюємо: вийди і скажи!

Пора така, що вже перепарила.
Там, за парканом, - горе-муляжі,
А тут – щавель, буряк, квасолі крила.
Неси їх людям! Справжнє – від душі!

20 листопада 2006

***
Нам незатишно – весна
йде з потугами до тями.
то ясна, а то сумна,
то зриває дах вітрами.
Облітає білий сад
помаранчів, що безлисті,
прикрашає безліч вад
парку дике позамістя.
Й почуття від тих окрас –
ляпас – різко і навихльост
– Ах, незатишний Парнас,
як цей бруд з нічого виріс..?
Переможних дій трива
битва – у п’янких розмовах:
свято справ не на словах,
а на глузд, а чи здоровий..?

Мій світлий ангел ховає крила,
Вуста шепочуть : “Куди ідеш?”.
Втрачаю спокій, втрачаю сили,
Душа блукає поміж людей.

Мій світлий ангел давно втомився,
Моїм жалінням нема кінця.
Куди й навіщо від мене дівся?
Для чого ж вічне ти обіцяв?

Мій світлий ангел кохає іншу,
Мене - у прірву, туди, де біль.
Колись ридала, сьогодні — смішно.
Бо ти не ангел...
Затям собі.



05.05.2010р.

Спалахнула зірка, та й на овид,
переплутала із ніччю день –
ранок починається, на подив, –
з філіжанки кави і пісень…

У бокалах – залишки Боржомі,
клапті болю змию з пазурів,
залишаюсь і надалі – homo,
Як би ти не думав, й поготів…

Спозаранку вмиюся до сонця,
най омана йде за рубікон,
божевіллям зблиснуть мої очі
для життя, що дибиться на кон…

Радійте, наші старики –
пенсії підняли,
з лихої злодія руки –
на один «процент».
І проценту завдяки
злодій і міняйли
розумнішають таки.
Говоріть про це.
Як свої багатії
з вами поділились,
у святому житії
за народ молились,
як підете на базар,
купите морквину,
як прем’єр – отой Хазар
любить Україну.

Ярина Тимош

2010-04-19

Я мовчання як солод смакую,
А мобільник все плаче : "Пробач".
Та на відповідь коштів бракує,
Може досить із мене нестач?

Рідний номер не стану знімати.
Замість голосу довгий гудок.
Бо втомилась постійно читати,
Я від нього сухе "все ок".

Хворе серце тріпоче у грудях.
Наче в прірву летять смс.
І ніколи вже разом не будуть
Мій "Djuice" і його "MTC".


19.04.2010р.

Офшори
І трасти,
До влади
Ключі.
Патологія
Красти
У цих
Діячів.
Радянська
Сивуха,
Японські
Суші.
Залежність
Від брюха –
Хвороба
Душі.
Клан
Мільярдерів,
Душки,
Під душки.
Партія
Мародерів
Скуповує
Тушки.

2010-04-16

Ярина Тимош

Бандити судять мій народ,
бо судить той, хто вже при владі.
І суд не стане на заваді,
і кат готує ешафот.

Своїх манкуртів суне ера –
й народ за хліб, за ковбасу
сам над собою чинить суд.
В суді Шухевич і Бандера.

А переможець – вже до Бога,
свого,
з ключем від райських брам.
За крадене збудує храм,
бо через храм іде дорога…

Ну що ж, мій брате українцю,
себе ти вкотре переміг.
Втекти? Куди? – не стане ніг.
Хіба що бидлом за границю…

В своїй землі – вже в котрий раз! –
самі себе завоювали,
щоб потерпати від навали
своїх бандитів чужих рас.

* «Той направо, той наліво,
А всі браття, тото диво!
Нема ж любови, нема ж згоди
Од Жовтої взявши Води;
През незгоду всі пропали,
Самі себе звоювали».
(Іван Степанович Мазепа «Дума пана гетьмана Мазепи».
За списком В. Кочубея)

Ярина Тимош

Вогонь читає по сторінці
І знищує в єдину мить
Те, що горить.

А те, що у Поета в думці,
Що перемелено на дерть,
Донищить смерть.

* * *

Чумась для нас всі найрідніші
Такі чужі такі не наші
Чомусь не можемо сказати
Що ми – вони, ми всі рідня.
Наш дім для нас є наймиліший,
Та в ньому з нами вороги
І кожен раз все більш сильніше
Ми хочем бігти в даль від них.
Мій друже, кажеш це невірно
Що це усе ще перейде?
Що можуть рідні зрозуміти?
Мене ж притягує чуже.
Чужі, вони як рідні душі
Що попливуть на дно пізнань
А рідне, сидячи на кухні
Словами б є і крає. Жаль.
Коли наш батько десь далеко,
А матір лиш для нас живе,
Завжди залишиться людина
Котра у гроб тя зажене.
Усе говорить і говорить,
Усе кричить. Нервує нас.
А в помислах хочемо смерті
Щоб в спокій відійшла душа.
Є люди котрі можуть жити
І їх не б є кулак рідні,
І помисли у них є чисті
Ну а у мене підлі й злі.
І у житті не пожалію
Що ця людина відійшла
Я буду жити, жити вічно!
Без неї в помислах добра.
Не вір собі що ти не правий
Як злюща злість полонить ум,
Ти маєш право на ненависть
Бо кожен знає як нещадно
Вбиває нас наш рідний люд.

Він у мене справжній мачо,
Супер-пупер, таки клас!
Я взяла його на здачу,
Колись купуючи матрас.

Сильний, мужній, ідеальний,
Ну як мрія чоловік!
З нього користь тільки в спальні,
Та і то, лиш раз на рік.

Цілував мене з любов”ю.
Словечка ніжні говорив.
А потім на тобі — весною,
Мене розумну обдурив!

В чиєму ліжку ти блукаєш?
І де ти лазив цілу ніч?
Якщо ти більше не кохаєш,
Зумій сказати : “Fuck you,bitch”


01.04.2010р.

Ти молилась: Боже, Боже!
Я самотня, я одна!
Келих холоду і ночі
Я вже випила до дна.
Дай мені, прошу, благаю,
Чоловіка назавжди!
Не кажи, як вічно кажеш:
Хочеш мати – вір і жди.
Скільки вірить?
Скільки ждати?
Дай сьогодні. Дай тепер!
Щоби він мою самотність,
Мов сорочку цю, подер.
Хай не красень, не багатий,
Хай, мов Каїн, – без вини,
Тільки щоб умів кохати,
Тільки щоб носив штани.
Хай старий, хай п’є горілку,
Б’є нехай мене нізащо,
Курить хай, у гречку скаче,
Дурить хай і хай ледащо.
Тільки хай відчинить двері,
Коли ніч оця мине...
Бог почув твої молитви
І послав тобі мене.

1988 р.

Ми у громади під прицілом,
Не тільки в лютих ворогів:
Як у політ сягнемо вміло -
Ну, кожен збити би хотів!..


25.03.2010

Лежати на ліжку,
Дивитись в папір
Білий, в просторі,
Обмеженому клітинами.
Намагатись створити
Потрібний твір
Для кмітливого хлопчини,
Оточеного кретинами.
Лежати на ліжку,
Краєм вуха
Чути передачу
Про “останнього героя”.
Ночами сниться
Ростовська Шлюха,
Схожа стегнами на Олену,
Ту, що згубила Пріамову Трою.
Як жити? Як жити?!
Ніхто і ніколи не відповість.
Стопчи сто чобіт,
Задихнись від смороду шкарпеток,
Загал погодиться,
Що ти випадковий гість
Серед галявин, вулиць,
Котів та німфеток.
Але усі помиляються,
Всі, як один:
Герої, сволота,
Генії та перехожі.
Я в цьому всесвіті
Завше між вас ходив,
І, наче Гарсіа Лорка,
Дурнем ставав насторожі,
Коли Пабло Неруда
З блондинки знімав панталони,
Коли місяць сміявся
І підморгував зіркам лукавим.
Я в цьому світі
Шанував Одвічні Закони
І намагався здихатись
Гучної слави.

У мене є знайомий олігарх -
Придбав собі окраєць України,
А я в йому у цьому помагав,
Що він не забуває і донині.

Лише зайду до нього в кабінет -
Замовить каву й дістає чарчини:
- О, давній друже, скільки зим і літ!
Як справи, як здоров'я, як родина?

Чи, мо', якась проблема привела?..
- Та ні, усе чудово!
- Ні, друзяко!
Як є хоча б дрібниця - геть мала,
Зажди лиш мить, я на мобільний зв'якну.

Була проблема - і уже нема!
І ми п'ємо, аби до дна дістати...
- Заходь іще, чи літо, чи зима -
Без церемоній, як до себе в хату...


24.03.2010

«Така у мене справді ти одна» -
Видзвонюють льодини, мов червінці,
Я цілу зиму випив аж до дна,
А твого ще і не торкнувся вінця.

Ти – молоде, грайливе ще вино,
Що сяє сріблом, піниться в бокалі…
Уже б узяв, покуштував давно,
Та думаю, а що ж то буде далі?

Як вип”ю зразу – захмелію вмить,
Й тверезим швидко, дуже швидко стану,
Смаку ще й не зумію оцінить,
Чи й зовсім цінувати перестану.

І тОму залишайся ще, постій,
Моя байдужість – то, мов льох, кохана,
Відстоюйся у ньому, молодій,
І станеш ти ще більш мені жадана.

Настане час - я опущусь туди,
Схоплю тебе гарячими руками,
Як те вино, настояне роками,
Щоб захмеліти раз і назавжди.

7490 р. (Від Трипілля) (1982)

сергій вікторович курить на терасі
санаторію (профспілкова путівка
ну ти розумієш халява сєрий всьо-таки ялта)
для всяких іпохондриків середньої руки
вже цілий тиждень він не має:
з ким поговорити
з ким забухати
тобто зрештою знову ж таки поговорити
він курить і дивиться на площу
яка остогидла настільки
що сергій вікторович навіть
спльовує собі під ноги
позирає на інших відпочиваючих та якусь незрозумілу чайку
які однаково не хочуть його вислухати
«я маю що вам сказати
ви чуєте придурки маю що сказати»
втішено посміхається і закурює нову цигарку:
клята чайка таки поцілила того кретина
в білому піджаку
«так йому і треба
а то ходить тут вимахується
сноб довбаний
пива треба випити»

(усмішка)

- Здрастуйте, мій лікарю хороший,
Третій тиждень валер"янку п"ю…
Ось, візьміть, мої, будь ласка, гроші,
Я Вам душу виплачу свою.

Так самотньо всі минають ночі,
Аж сльоза, буває, набіжить…
Третій місяць чоловік не хоче
Ізі мною повноцінно жить.

Вже йому й "дракона" купувала,
І стриптиз крутила - хула-хуп,
Стрілка ж на пів-шостої як впала,
Так уже й не дивиться на пуп.

І сказала лікар: "Непорядок!
Чи у сплячку впав, як той ведмідь,
Щоб оцій біді тяжкій зарадить,
Мушу з ним сама поговорить!"

- Бачу, що мужчина Ви – нівроку,
Так чого ж, немов без крил – орел?
Ви дружині завдали мороку,
І в коханні все не "very well"?

- Ви така вродлива, пані лікар,
Я нічого не втаю від Вас…
Секретарка молодого віку
На роботі в мене – вищий клас.

Стегна в неї хтиві, аж веселі,
Я їх роздивляюсь залюбки.
Попкою вона, як ті моделі,
У повітрі пише вісімкИ.

І очима водить ота Ната,
Мов на морі в темряві маяк…
- Будемо роботу починати, -
Вам спочатку каву, а чи як?

Починаю день із гарних звершень,
Ой, з натхненням попрацюємо –
Гарно "ачияк" ми зробим спершу,
А тоді вже й кави поп"ємо.

День минає, знов заходить Ната,
Стегнами погойдує відтак.
І уважно почина питати:
- Ви уже додому, а чи як?

І щоб все закінчити чудово –
На столі лишаємо печать –
"Ачияк" повторюємо знову,
І спокійно йдем відпочивать.

Я на п"ятий поверх піднімаюсь,
А на третім, спершись на косяк,
Вже стоїть сусідка і питає:
- Ви уже додому, а чи як?

Я чомусь не можу її лаять,
Хоч і не належу до гуляк,
Перса апетитні вона має,
То ж і з нею робим "ачияк".

Вранці теж запитує нерідко,
Вигляда мене й дає вже знак:
- Біжите сьогодні дуже швидко
Ви вже на роботу, а чи як?

І отак – щодня, мій доктор милий,
Скільки, бач, дружині перепон,
Забира цей "ачияк" всі сили,
Став я вже, як вижатий лимон.


…Лікар розуміюче киває,
На столі з"являється коньяк.
- Що ж робить? Їй-Богу, я не знаю,
Будем лікувать Вас, а чи як?!

12. 03.7517 р. (Від Трипілля) (2010)

(літературна самопародія)

Вітрові Ночі і Леді Лі
присвячую

...В чужих обіймах ти тремтиш,
І мовчки думаєш про мене."

"Видива розлуки"
Ярослав Чорногуз

В чужих обіймах ти тремтиш
На тім кінці земного раю,
А я отут лютую лиш -
Лежу і тихо уявляю.

Кажу собі: "Іди у бар,
І всю дурну тривогу зніме,
Багато там дівчат без пар,
І ти впади в чужі обійми".

Так ні! От чудо я із див,
Волію, щоб мені ти снилась,
Тебе вже тричі уявив,
Напевно ти задовольнилась.

Щось по руці тече легке...
Любові сльози то, здається,
Це, мила, збочення таке,
Воно в нас ... вірністю зоветься.

2.03.7517 р. (Від Трипілля)(2010)

Весна. Радеть бы, да беда –
погиб хороший друг.
Он по натуре вечен, да
всему виной утюг.

Неприхотлив был друг и мил,
и по натуре прост,
ко мне привязанность хранил
во весь свой длинный рост.

О, как меня он понимал,
как нежен был со мной,
меня легонько обнимал
так, как никто другой…

Когда мы порознь – нас никто
разглядывать не рад,
а вместе, если без пальто –
притягивали взгляд.

Но вот уж друга больше нет,
и я тому виной:
утюг был зверски перегрет
не кем-нибудь, а мной.

О, сарафан, мой милый друг!
Прощай теперь навек!
И пусть поплатится утюг
за твой короткий век!

Королям нужны поэты,
а поэтам — короли.
На взаимные сюжеты,
на взаимные рубли.
1997

(из сусеков)

Полез муравей среди ночи в машину —
наехал колесами дядя плохой…
Залез муравей злому дяде на спину.
Но дядя был занят и вовсе не злой.

И чудно дурашке: какая большая
и мокрая дяди плохого спина!
За то, что он ночью, слепой, заезжает
в чужую квартиру — до смерти война!

«Его укушу — только выберу место.
И тетю под ним укушу. Поделом!
Только от этой кровавой мести
забудусь здоровым счастливым сном.

И будут мне сниться два голых тела
в машине, куда муравьев наползло.
То дядя на тете был сильным и смелым.
А в остальном, точно, не повезло.

КУДА мы проникнем, как только представлю!
За ЧТО мы укусим! Достанем за ЧТО!
Природу беречь я дядю заставлю.
Он это себе одним местом зачтет.

Вот тетю мне жалко: успел я заметить,
что дядя на тетю наехал — ого!
Но так ей и надо, скажу вам на это.
Пускай бы наехала на него!

А так — они оба — враги нам навеки.
Им нет оправданья за секс в лесу.
Нет жалости к голой спине человека.
Я наш муравейник от секса спасу!»

При кориті рохкають
підсвинки і свині.
Кабанці торохкають
рилом по цебрині.

А вже сита братія
стогне після праці…
Наша демократія –
помінялись паці.

Тебе чекала все життя.
Зачахла, всохла і зів’яла…
І на порозі небуття
В реанімацію попала.

Черговий лікар позіхнув,
Налапав пульс, послухав серце
І на сестринський пост гукнув:
«Оця до восьмої загнеться!»

Штативи крапельниць… Дроти,
Прозорі трубки, монітори…
А на сусіднім ліжку… ТИ!!!
Такий же безнадійно хворий

О пів на восьму?! Все, кранти,
Лишилось жити півгодини!
Зриваймо трубки і дроти,
Бери мене, о мій єдиний!

Зіллються душі не тепер -
Спочатку з тілом поєднайся…
То байдуже, що ти вже вмер -
Кохай мене, не зупиняйся!

«Оце так смерть! Собі б таку…» -
У морзі вражено шептали.
…А несолодку і слизьку
З нас санітари позмивали.

24.02.2010 р.

Калі табе нешта патрэбна –
Заўсёды спрацоўвае Ён,
Ён хоча адбіць ўсе патрэбы
“Подласці” дзіўны Закон.

У час як захочацца хлеба –
Табе прапануць батон.
Калі неабходна патэліць –
Ты дома забыў тэлефон.

Калі ты садзішся ў машыну,
На працу спяшаешся ты,
Яшэ раз сапсуюць маліну -
Машыну прыпыняць менты.

Калі ты нарэшце збярэшся
Набыць ў бацікі шнуркі –
Ты неяк патрапіш на рынак
І будзеш шукаць агуркі.

У час як завуць цябе ў госьці
Назло ні капейкі няма.
Ты йдзеш, пабіраешся, просіш –
У сяброў тваіх тая ж фігня.

Ну вось, не патрапіў у госьці,
Сабраўся, ў тэатар пайшоў:
“Сандзень. Мы сягоння закрыты” -
Паперку такую знайшоў.

Далей я праягвць не буду,
Усе ведаюць гэты Закон.
Буржуям і простаму люду,
І мне вельмі добра знаём.

Тут формула вельмі прастая:
Як трэба – тады не знайдзеш,
Такая вось доля людская
І лепшай сабе не ўкрадзеш.
__________________________________________
NZ

"Відгадай - що то є таке: довге, зелене й ковбасою тхне?
Здаєшся? Та то ж єлектричка з Києва!"
(загадка радянських часів...)

...Гуркочучи та завиваючи, осоловіло,
зелене, довге налетіло!
Що вже не пахне ковбасою!
Назвали ж ковбасою - сою...
Та, зараз не про те вірша я клею...Бог з нею!
Отже: злизало, ніби язиком, з платформи,
"зайців", і тих, що мають "форми",
пенсіонерів з "кравчучкАми",
і ,трішечки осіб - з квитками.
Дверцята, ще хвилин зо п`ять, почмихали...
Урешті вилетів з грудей останній мат...Поїхали!
...Ще й не збагнули - хто ми: шпроти, чи котлети?
Почули, крізь судоми: - Тутечка білєти!
Сувора тітонька бадьоро наказала...
"Титаніку" із танком дає фору вдало.
Склада альтернативу паровозу, криголаму,
Вагоном суне, несучи загрозу костозламу!..
- Квитка нема? Рощитуйтесь, бо висаджу!
Шо-шо? Вилазь сама? Не "лажу", а ходжу!
То й шо, що ти тут їдеш "в позі шпрота"?
Не плюйсь, не відчеплюсь, бо то моя робота!
Що, думаєш, я не втомилась? Попробуй день тут вилазь!
То ж вилізай, зайчата, Мазая онучата.
Ну `чо такі противні? Ану мигом по гривні!
Топчуся, мов у танці я - осьо вам і квитанція!..
...А тітонька кумедна - і зовсім не зловредна!
І настрій підняла - і "обілєтила"!
Хоробрі і прозорі - то НАШІ "ревізори"!..
...Отак, зі сміхом-психами, додому і доїхали,
адже, долаючи такі потуги - наче народжуєшся вдруге!..
...Ковбаска ж засвистіла, на прощання дзвінко,
і далі полетіла. На Гребінку...
...Що не кажи, а "полюбляє" наш народ,
Зелений той "ковбасний бутерброд"!
І, програють у порівнянні - і "напій міцний" і, навіть, торт,
Коли такі в нас подорожування - неземний
комфорт!..
2 квітня 2006 року

(збережено стилістику і мову оригіналу)
При написанні вірша жоден пасажир не постраждав.

День просыпался несмело пурпурной зарей на востоке.
Вот и край солнца явился, прохладу полей освещая.
Дивный Амур златоглазый летел, в этом свете купаясь,
То ли с любовной охоты, а может опять на охоту…

Он горделиво окинул всю землю блистающим взором,
Дабы пронзить свою жертву стрелою Амура.
Вперил он зорче свой взгляд, и дыханье его участилось,
Ибо узрел сластолюбец объект вожделенья и страсти.

Шла она легкой походкой всходящему солнцу навстречу,
Полураскрыв свои алые губы в нежнейшей улыбке.
Ласковый утренний бриз развевал ее белые кудри…
Как ее звать, мы не знаем, но вправду – прелестна.

Жизнь без сией чудной дамы была бы ошибкой –
Томно подумал Амур, и спикировал наземь.
Тут же в нагого прекрасного юношу вмиг обратился,
Фиговым листиком скромно прикрывшись, (верней, лопуховым).

И преклонившись пред нею, колени ее обнимая, -
О, несравненная! – вскликнул. – Так стань же скорее моею!
Я хоть и Ангел, вестимо, ничто мне людское не чуждо.
Видишь, как смертный, от страсти к тебе умираю!

Ну не томи же, прекрасная ликом Венера!
Только коснусь твоих губ я, и станешь ты девственно юной.
Хочешь, мой свет, подарю тебе Рог Изобилья?
По четвергам выдает он духи, шоколад и тушонку.

- Ах, не смущайте меня, соблазнитель коварный!
Если согласье я дам, вы помнете мне платье.
Шеф моей фирмы, помятое платье узревши,
Гневно вещая, укажет перстом мне на двери.

Рог Изобилья… возьму. Вещь хорошая, видно.
Вы ж приходите, ничуть не сумняшеся, в гости.
Трапезу я приготовлю, а муж вас попотчует лепо.
«Талер» он любит, а я обожаю «Текилу».

-Аз говорю, значит есть еще женщины, чистые нравом! –
Благоговейно изрек наш Амур, почесавши затылок. –
Ежели я, с моей внешностью, опытом, шармом
Так и лечу восвояси ни с чем, несолено хлебавши.
.

О.Пушкін. Переклад з російської.

Сиджу у в"язниці доволі сирій.
Сидить проти мене орел молодий,
Мій вірний товариш. Махає крилом,
Весь дзьоб у крові - щось клює під вікном.
Клює й викидає в безодню з вікна,
А думка, їй-богу, у нас з ним одна!
Походить, покряче, а сам як не свій,
Сказати ж нічого не може - німий...
Та я зрозумів, що мені вже пора
Туди, де за хмарами біла гора,
Туди, де синіє морська глибина,
Туди, де живе лише Бог й Сатана!

П. Тичина. Переклад з української.

Я по лесу шагала
Впервые на веку.
Деревья-колыбели,
А в них кукушек трели:
Ку-ку.
Зайчишку повстречала,
Лежал он на боку.
Была б его словила -
Кукушка завопила:
Ку-ку, ку-ку, ку-ку!

Возят Витю по стране,
Светится с экрана
Все как-будто как у всех,
С виду без обмана.

Напомажен и одет,
Но взлянуть с изнанки -
Кандидат-то без мозгов,
Все они у Ганки.

Ганка даже говорит
За него все время.
Отодвинула жену,
Носит это бремя.

Защищает как могёт
Витю от дебатов.
Вместо Вити принимать
Будет дипломатов.

Обошел герой с ПР
Брежнева с Черненко.
Не краснеть теперь за них
Петe Симоненко.

Уловите, всех прошу
Суть сего момента:
Предлают без мозгов
Как бы президента.

Говориш, хочеш все вернути,
А де півроку, милий, був ти?
Ох кажеш, що тоді страждав!
Коли ти іншу обіймав...

Спочатку думала й гадала
Чи все пробачити тобі.
Забути біль весь і образи.
Які гриміли в боротьбі.

Можливо так все б і зробила,
Та в серці гордість загриміла,
До цього я життя не мала.
А зрада зовсім все змінила.

Не знаю, що я в собі вбила,
Та я одне лиш зрозуміла:
Не можу я з тобою бути,
Бо в серці тебе розлюбила.

Померли наші почуття,
а ти ці трупи оживляєш.
В своїй душі ти оживив,
В моїй, пробач, життя не має...

колись ти боровся за іншу свободу
маленький худий як дівчисько
приходив додому – боявся дому
звикав наодинці вчитися
батьків не любив
а любив малювати
людей із великими крилами
зі справжніми крилами як у пернатих
і білими ніби вітрила
жив точно як всі бо усі удавали
що їм і без всіх комфортно
облизував вулиці свого кварталу
мінявся журналами порно
не страшно було утікати зі школи
кохати дівчат і курити вчитись
робити багато чого «поприколу»
і на випускному напитись
ти впевнений був що тебе не любили
ні друзі ні мама ні тато
любили ті люди з великими крилами
яких ти навчив літати
на білому аркуші чорні створіння
виводив своєю рукою
ритмічно так ніби жував насіння
і спльовував перед собою
і все би нічого пристойні малюнки
та тільки для чого ці крила
бувало таке - розривали стосунки
бо думали хлопця накрило
ти завжди казав це звичайні люди
на ангелів зовсім не схожі
хай може були і Христос і Будда
хай може і правда є в тому ..може
та це тільки люди!
звичайні люди!
такі ж пацани з районів
що курять траву і живуть в нікуди
сміються з батьків і мормонів
та їм пощастило крилатими бути
і грітись у ніжних пір’їнах
горнутися часом у власну забутість
у цій цегляній країні

Їде Львовом старенький трамвай.
Хтось комусь наступає на ногу –
Чую лайку. «Ногааа! Оой! Аай!»
«Сам іди на… та хоч у барлогу!»

Далі їде вечірній трамвай.
Хлоп кобіту за дупу хапає –
Бабця хреститься разом з: «Оой! Аай!
Ви погляньте! Культури немає!»

Досі їде, ще їде трамвай,
Він є свідком французьких цілунків –
Ось один з екземплярів: «Оой! Аай!»
Захопились, а злодій до сумки…

Їде Львовом старенький трамвай,
Вже нарешті моя Наукова.
Завтра пари під каву… Оой! Аай!
Заколисує транспорт казковий.

Р_усь - горде ім'я мала ти,
У_крайною почала зватись.
С_толіття темні вже пройшли
И час на ноги вже зриватись!
Ч_ому ти самостійно не прямуєш
І далі зарубіжжю колінкуєш?

2005

Ю_рмились люди на майдані,
Щ_е вибір влади не відбувся.
Е_нергія кипить, як в океані.
Н_іхто не зрозумів і я незчувся:
К_оли нас "куплено" було,
О_бдурено і місто, і село.

2005

Я серця поклик слухаю завжди,
Н_іякій силі більше не корюся,
У_мовити, купить мене не зможеш ти,
К_олінкувать не буду, не схилюся.
О_двічне прагнення народу - мир!
В_ійни не хоче Україна.
И попри все, мій друже, вір!
Ч_екає нас світла година!

2005

…Іди до лісу перед святами, мій друже,
І вбий ялинку.
Не зі злоби – для краси.
Колючим сестрам залиши безвинну душу,
А мертве тіло до господи принеси…

С.Татчин «Самураї не вмирають»

…В період з другої половини місяця нівоза,
І аж до другої половини місяця плювіоза, тобто, майже до Водохрещ,
В дворах, на задвірках, тротуарах, смітниках і вулицях
Населених пунктів України-Руси
Починають з’являтися ялинки…

…Десятки ялинок… Сотні ялинок…
Тисячі… Десятки тисяч…

…Стань! Зупинись на хвилинку!...

…Лежать, знівечені, сплюндровані, висмоктані, голі,
Позбавлені цноти і гідності,
І все ж, багаті у своїй вирваній з коренем бідності!…
Очікуючи на своїх суддів-двірників, що мають поставити крапку…
Останню крапку, схожу на різдвяний віфлеємський хрест,
Той, якого ніс на собі Той, що воскрес…

…Десятки ялинок… Сотні ялинок…
Тисячі… Десятки тисяч…

…Стань! Зупинись на хвилинку!...

…Чим це не приклад
Людської гордині, невігластва і варварства!?
(А навіщо виносити?!.. Можна ж просто викинуту з вікна,
Як ганчірку, об`їдок, кістку чи жменю лайна…)

…Десятки ялинок… Сотні ялинок…
Тисячі… Десятки тисяч…

…Стань! Зупинись на хвилинку!...

(…В підсвідомості титрами змагаються літери:
«ДякавамПетреОлексійовичудякайвамМартінеЛютере…
ДякавамЙосеВіссаріоновичудякайвамМартінеЛютере…»)

…Десятки ялинок… Сотні ялинок…
Тисячі… Десятки тисяч…

…Стань! Зупинись на хвилинку!...

…А сьогодні вранці одна з них, схожа чи то на Попелюшку
Чи то на Білосніжку, видко, сплутавши мене зі своїм принцом,
Якого мала б зустріти на віденському балу,
А натомість потрафила на проскурівський новорічний базар –
У мить, коли я, весь у сльозах, перетягував її з пішохідного тротуару
Через дорогу
На інший, непішохідний тротуар,
Притулилась до мене своїм, вже згасаючим,
Третім оком, і промовила тихо й приречено:

«…Десятки ялинок… Сотні ялинок…
Тисячі… Десятки тисяч…»

- Happy New Year!… Merry Christmas!...

- З Різдвом!… З Новим Роком!…

Примітка: 1) Нівоз, плювіоз – так називалися місяці «грудень» і «січень» в епоху Великої Французької революції;
2) згадувані історичні особистості з числа «великих реформаторів» приклали свої руку (чи то сокиру?!) до нинішніх різдвяно-ново-старорічних традицій.

Кумпала Вір, м. Хмельницький,
18.01.2010 року

Ґарант був парубок пихатий,
Сільський бухгалтер не козак.
Найбільш за все любив брехати,
І зраджувати був мастак!

Як трутень у сім’ї бджолиній
Не роблячи нічого жив,
І президентом України
Лиш кріслом влади дорожив.

А ще любив народ учити,
До серця руку прикладав,
А щоб реально що робити
на це зусиль не витрачав!

З жінками мав стосунки рівні -
Відверто всіх їх зневажав,
НенАвидів, бо розумніші,
Та усіляко заважав.

А на державнії посади
Попризначав своїх кумів,
Плював на чесність, на засади,
Але інакше і не вмів.

І звісно, що із обіцянок
Нічого і робить не став,
А ту народную довіру
Небезкорисно всю просрав!

І друзів, що допомагали,
Так гонорово розгубив,
А недругів своїх колишніх
До щему в серці возлюбив!

Щоб залишитися при владі
Угоду склали два ВітькИ,
Тепер вони одна команда
Однояйцеві писдюки!

Тож хай за все відповідає
Народ бо злиться не дарма
Не знаю, що його чекає -
Чи Штати, чи таки тюрма!

Надіюсь тільки дуже скоро
Часи світліші надійдуть
Прогонять трутнів тихі бджоли
І веселіше загудуть!

© vovchyk [14.01.2010]

…Я сприймаю цей світ таким, яким світ цей є…
В цьому світі є я і є ти, є твоє і моє…
Але…

…Кожного разу, виходячи зранку із дому,
Я питаю себе, я волаю до себе: - Чому?!...
…Я маю вслухатися в цей сатанинський музон,
Що сміє назватися вкраденим словом «шансон»…
…Стою на зупинці чи йду і звиваюсь, як в’юн,
Бо не хочу вдихати дешевий, смердючий тютюн…
…Кожного разу спокутую муку, як кару,
Бо не хочу труїтись протухлим чужим перегаром...
…Замикаючи двері на ключ, мушу слухати знову,
Матюками скалічену, порвану суржиком мову…
…Скільки ще жити мені у своїй(!) Україні,
Рідній для серця землі із діагнозом «ВИНЕН»…

…Кожного разу, виходячи з дому, я вчусь:
Все менше говорю, все більше і більше мовчу…
…Іноді робиться соромно: - Як ти вважаєш,
Може це я в цьому світі комусь заважаю?...

Кумпала Вір,
м. Хмельницький, 14.01.2010р.

холодно...
мене цілуєш
боляче...
життя руйнуєш
губиш...
чому не чуєш?

вітер...
приніс страждання
літом...
було кохання
взимку...
чому самотня?
Чому проминули бажання?

Я тут! Я поруч! Я твоя!
Не покидай мене, благаю!
Та жаль, не чуєш ці слова...
І в темноті я засинаю.

Люблю, люблю, кричу я знову!
Та відбирає мені мову!
Нема тепер кого любити
Лиш спогад болісний носити...

(добрі назви річок... їх зла каліграфія
непідвладна звукам в старому радіо...)
дєд мароз трясеться всередині "рафіка" -
в вишні села Карпат де йому не раді

там не знають пісень про маленьку йолачьку
(якби й знали - забути воліли б чимшвидше)
дєд Мароз проїздить наскрізь Сасів і Золочів,
у Підлиссі - Шашкевич шепоче вірші -

замовляння для зникнення зла морозного...
(дєд мароз лютує - у "рафіку" холодно)
а навколо сніг замітає все - й хтозна -
чи дорога не скрутить маршрутці голову

як язик добрі назви річок закручують...
(ця історія може ще й досі тривати:
далі - дєд зрозуміє що він вже зсучився
далі - сніг розтає. і сніг розтаватиме)

2010

У Сполучених Штатах Америки
Стали модними наші лімерики.
Їх тестують на нюх і зубами
В Білім Домі ( бараці Обами).
Від цікавості б’ються лобами,
Й розкусити не можуть, тетерики.

І упавши від того в істерику,
Рвуть на клаптики наші лімерики.
Збожеволівши, (жах!!!)
На свій розсуд і страх
Замість льоду кладуть у фужерики

Когда судьба по следу шла за нами,
Как сумасшедший с бритвою в руке.
А. Тарковский

Когда слова становятся простыми,
как Н2О, как белый цвет листа,
ты можешь даже захлебнуться ими
и думать, что все это неспроста,

что смысла нет в борьбе извечной кланов,
где не чернила – яд из-под пера,
где карлики на плечи великанов
взбираются сегодня, как вчера,

когда простишься, всех простив, и – пеший –
за птицами пойдешь ты налегке,
не обольщайся: тот же сумасшедший
крадётся с той же бритвою в руке.

2009

Люди схаменіться, куди ви біжите?
Як налякані тварини, шукаєте своє.
А може годі грати, де справжні почуття?
Ховаєтесь за грати, не бачите життя?

Гей, розплющить очі, ви тут не самі.
Лиш за власним щастям, ганятись до снаги.
Ви відкрийте серце, пустіть когось туди?
Що б прибрав той бруд і ваші помилки.

Київ
2009

Вони нас загнали, вони нас побили,
У масі загалу плакатами вкрили,
Байдужо втоптали дитячу свідомість,
У нетрях картинок ввели в невідомість.
В театрі містерій і гри водевілю,
Читали казки про нездійснену мрію,
Хотілось сміятись, ридати, кричати,
У косах брехні білі квіти збирати.
Блукають країною три манекени,
У кожного з них порізані вени,
Стікає кров фальшива рікою,
Змішана з купою чорного гною.
Ми вірили. Стали ми знову дорослі,
Не кличемо більше нікого у гості.
Самі по собі, елегантно, помітно,
Йдемо вільним кроком без болю,
Привітно…

Дійові особи: Петро, новий українець.
Наталка, його наречена.
Епоха: двісті років після Котляревського.

*
Купив собі заводик біля траси:
Приватне підприємство «Більшовик».
І на столі манюнький Карлик Марксик
Борідкою до принтера приник.

Я скоро нову лінію відкрию.
Не бачу я ні ночі, а ні дня.
Звернув би гори, (як не звернуть шию
Налогова, пожежна й рекетня).

А ти прийшла неждано й недоречно,
Кивнула: «Трудоголікам привіт!»
Наталю, я люблю тебе сердечно,
Але ж у мене післязавтра звіт!

П р и с п і в:
Тебе благаю, застебнись,
Поки контракт не підпишу.
І так на мене не дивись,
Я на роботі, і спішу!

Сьогодні ти уся така принадна.
Себе я змусив погляд відірвать.
- Петрусю, погуляймо в парку, ладно?
Там, певно, будуть солов’ї співать…

- А, може… погуляєм в Інтернеті?
Або, візьми з полиці детектив.
Передають дощі по всій планеті.
Пес покачався: жди грози і злив!

Ми тут новий свинарник напитали.
Як хочеш, то поїдемо туди.
А там саме повітря пахне салом!
Прибуток вироста, як із води.

А рівно в два з тобою ми заїдем
На галушки, банани й вергуни
В мій ресторан «Веселі людоїди».
А на закуску – кава й кавуни.

- Ну не шуткуй, не смійся наді мною.
На серці тяжко від твоїх реклам.
Я хочу заміж, зрозумій, бо хто я:
І не мадмуазель, і не мадам.

І я обняв тебе, мою кицюньку.
Злилися ми у вирі почуттів.
І треба ж так: за мить до поцілунку
В моїй кишені пейджер затремтів!

П р и с п і в:
Наталко, люба, застебнись,
Поки контракт не підпишу.
Відкладемо це на колись…
Я на роботі. Я спішу!

Ввімкнув я пейджер… Треба ж подивиться!
І ти пішла, лютіша від змії.
Я знову ухопився за таблиці,
…А за вікном сміялись солов’ї…

Нас двоє – я і Мелларме,
Холодний піт біль обмиває,
На вулиці Бодлер шукає
Щось біле, чорне і нове.
Нас двоє, але я одна,
Самотність, мов нектар вечірній
Зриває квіти зла осінні,
І досягає мого дна.
Усі, як одиничний вектор,
Об’єднані в космічний острів,
Ми є незнані світу, гострі,
Новітній для пізнання сектор.
Роздвоєність мистецтва, віри,
Свідомості, думок і дум,
Навіює в поетів сум,
Й краде останні наші сили.
Я, Мелларме, Бодлер і По,
Із горя випили вино,
Що всім нагадує психози,
Марихуани нові дози.
Прості і щирі сподівання,
Як вияв творчих сублімацій,
Де я й Бодлер, там вік вагання
І не прочитаних нотацій.