ІНе радують мене ворожі трупи,
засмучує героїка війни...
а хочеться із рідними укупі
ще раз біля вцілілої халупи
послухати мелодії весни.

Аби туди не падали ракети,
аби пізнати тиші іншу суть...
і вечорами, як усі поети,
видумувати оди і сонети
про ті рої, що наче, ще гудуть.

ІІ
Дожовує Америка-Європа
і досі недожовані зв'язки
із мафією раші. Філантропи!
Говорячи на язиці Езопа,
«макронізуються» політики.

Велика допомога і донині
триває... та віщають голоси
старі романси про нові часи –
як не суди, а українці винні,
що на росії мало ковбаси.

І доять, і лікують Україну:
то мир давай, то море розблокуй,
то не марай гидке лице кретину,
то Азії подай свою хлібину,
то Африку від голоду рятуй.

ІІІА про бої неначе і не чути...
Тайга палає і валує дим...
Та хай горять буряти і якути
укупі з параноїком своїм.
Ну, а кому ще вистачає глузду
миритися... порада є усім –
напитися цикути і забути,
як догорає уцілілий дім.

05.2022

ІПоезія воюючого краю
ще жевріє.. і муза не вмирає,
і ліра грає, і у всій красі
по Україні... перли у росі...
..............................................
Пишу усім, кого я поважаю...
надію маю, що читають всі.

ІІЄ послуги, що помагають мові,
як от – ведмежі... на усе готові
і ті, кого ніхто і не просив
запалювати зорі вечорові,
але пасує тому віршарові,
що сам собі на вухо наступив.

Посіяне, нема кому косити,
намелене, не перевіє сито,
навіяне – нагадує не що
інакше як полову жита...
ніяке – зайве, а талановите
ясне і їжаку, але – ніщо

улесливе собі подібне чує
і реагує на пусті слова
фальшивої мелодії... нова
богема іншу копіює,
а щодо орфографії, то всує
нагадувати, чим вона жива.

Нема кому, бо що не індивіди,
то інші, недоконані світи
упертої чужої ляпоти...
яке здибає, то таке і їде...
як не совкова,              то елітна гнида
плазує до своєї висоти.

ІІІТа й унизу ніхто не заважає
втішатися ідилією раю...
сміюся... не ступаю на святе,
а як дурне само іде до краю
і за «москвою»...              я не посилаю.
Нехай собі пливе ні се, ні те.

Нікому я завадити не можу,
бо кожен у душі – Наполеон,
а зачіпаю тільки-но хороше,
якому, ну, не вистачає трошки,
аби йому сказати, – еталон.

У кожного своя окрема ніша,
де і богема шиє-поре вірші,
і талалаї сірої юрми,
якій усе одно – лілеї опис
чи малахай,
            аби пошитий опус
афішувався поді-у-ма-ми.

05/22

Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.

Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
Все лається убого.

Шедеври справжні написать
Не вистачає хисту.
Колегу жалить, як оса,
Готов з кістками з’їсти.

Все ріже, як тупим ножем,
Чуже він слово люто.
І Путі, й Раші мало вже --
Тра конкурента “взути”.

Його поема осяйна
Своїм яріла німбом.
Жонглера вдарила вона,
І скинула з Олімпу.

Він дряпається вгору знов,
І блекотою дише.
Співать не хоче про любов
У недолугім вірші.

Чи ж Перемога буде в нас,
Як будем гризтись, пане?
Коли ж любові прийде час,
І Світлий день настане?!

17 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Лінь, о як знайоме це нам слово,
В нім нема нічого нового,
Воно було, з покон віків,
І є одним з семи гріхів.

Лінь, це паразит душі,
Ми всі через нього, недужі.
Ми думаємо усе прийде до нас саме,
Забуваючи про головне,
Що той хто палець в палець не ударить,
Лиш у фантазіях своїх марить.
02.05.2022

ІДні пам’яті. Союз давно помер.
Сьогодні навіть німці стали наші,
а найлютіші вороги – на раші...
імперія колоній сересер
оберігає скрепи на параші.

ІІНайбільший нас ударив на зорі,
мов Каїн брата Авеля – у спину,
а менші випаровували вина,
бо випили за подвиги старі,
за армію... таємні батирі:
кримчани, молдавани і грузини.

Гадав середній, як йому іти,
не осмаливши тарганові вуса...
.....................................................
найменший прозрівав од сліпоти:
і що воно за ще одні брати-
сябри і партизани-білоруси.

ІІІНу, що ж, на те напевне і свята:
рашисти переплюнули фашистів,
попереду і нині комуністи,
полки смертельні, цар і суєта
навколо нього... і одна мета
об’єднує цю наволоч – убити,
украсти, щоб на день було що їсти.

05/22

Гординя, одна з семи страшних пороків,
Яка сліпить людей, багато років,
Травлячи думки дурманом,
Годуючи самообманом.

Гордий думає, що на вершині,
В непорочній своїй твердині,
Но правда лиш одна,
За гордість прийде йому ціна,
І яка ж вона страшна,
Пробиття найбільшого у світі дна.
25.04.2022

На рейді – свіжа новина –
Зміїний посилає, – на...
чуже судно... фрегат палає,
а нас там, ніби, і немає
і це ще, наче, не усе
там, де Макар телят пасе,
і не одне ще буде пекло...
..................................
Єрусалиме, ти далеко
од Маріуполя, здавен...
по суші... із варяг у греки...
та упаде ще Карфаген
і тільки одзвучить, – амен,
у Києві об'являть Мекку...
..................................
а поки-що, як ті лелеки
злітають душі... там... ген-ген...
..................................
Харон одв'язує човен...
йому усе дається легко.

05,2022

Вода стікає у бачок,
Терцини падають як хмиз,
В зіницях погляд на ґачок
Тече мармизкою униз.
В вікні фіранкою закритім,
Немає сумніву - вже день.
Але яка різниця в дідька,
Коли йому анітелень.
Трима в руках розбиту пляшку
За шийку пальцями в крові
Йому наразі дуже важко:
Вирує рейвах в голові.
Розносить імпульси фасадом
Нахабне серце день-у-день
Й спадає п'яним водоспадом
В поток душевних одкровень.
На стелю сумно поглядає
Та нарікає на цейтнот,
У мареві хмільнім кидає
Брудним папером пару строк.
Не зав'язав піїт учасно...
Звичайно, я про поворозок....
Й про камеру у Бухенвальді
Снага прийшла йому у мозок.
Кімнатою стрибає пил
Й куйовдить дим від тютюна:
Поміж ремаркових рядків
Крамольна помира' душа.

1.V.MMXXIIp.

Не вистачало вільних місць
в апартаментах царських тих,
де був охоч усякий гість
до сну, обіду чи до втіх.

Де нализався спирту цар
і свита з шестисот господ,
там спорожнився кожний бар
і з’ївся кожний бутерброд.

Під дев’яностий свій романс
циганки розвалились сном.
Дворяни грали в преферанс
години зо три під столом.

Блукала привидів сім’я
по замку серед п’яних тіл.
Там жах розгублено стояв,
лякаючись усіх довкіл.

І тільки блазень молодий
тієї ночі не заснув,
зірвавши свій ковпак рудий,
він матюки на себе гнув.

Він грав свою найгіршу роль,
бо правда більш гірка в брехні,
бо жив на світі цар-король,
йому вкорочуючи дні.

Бо смів над ним стояти цар,
дурний, як бла́зневе вбрання,
дурний, як серед дня ліхтар,
і ще дурніший, бо щодня.

Тверезий блазень озвірів,
царівну п’яну зґвалтував,
на трон посів та й так здурів,
що ґав до смерті рахував.

А вранці пробудився цар,
і в свити з шестисот господ
він попросив крізь перегар –
горілки, блазня й бутерброд.

29 серпня 1996 р., Київ

Все сказано й почуто майже скрізь,
де знають, що уже не може бути
живого яничара чи манкурта,
а скільки є ще у тіні лакиз,
і через них пролито буде сліз
на паперті останньої покути.

Та носить на собі іще земля
і як змію за пазухою гріє
колаборанта, юду, москаля –
жахливішу від мору й пандемії
зомбовану парафію росії,
рабів ідеології кремля.

Вони іще ідуть до комунізму,
на бенефіс – і ласа на чуже
орда, і цар її у негліже,
і рупори війни й антагонізму,
і сатана, що стукає ізнизу...
..................................................
аїд перенасичений уже,
але немає меж ідіотизму.

04/22

***
Жартує цього року небо.
Аби не сумно нам було,
то перше квітня не на зло
з єврея робить те, що треба,
і клоуном стає пуйло.

***
Як тала весняна вода
тікає зусібіч орда
і перелоги оре змій
на урожай, і не біда,
що залишає перегній.

***
Востаннє бункерна зараза
ще не сміялася ні разу,
та Україна – над усе,
коли орду за перелази
вперед ногами понесе.

***
Щезає нація мізерна
і соловіє де-не-де,
та як соняшникове зерня
весною, може, ще зійде,
коли на землю упаде.

***
Піде і раша у підвали
усе одно
на саме дно,
коли скажені генерали
нокаутують у кінці
те, що не тоне у ріці.

***
Колись дійде до орків мода –
любити волю і свободу
і, може, не за мать твою
зруйнують дикі ідіоти
всю метрополію свою.

Ексклюзія
Панове, гей! Чи вірите, чи ні –
я не жартую... говорити мушу,
якщо ми чорту продаємо душу,
тоді не буде ще кінця війні.

03.2022

Захотіли перемовин
путіноїди-пєскови,
та палає у вогні
дипломатія і право,
а на захисті держави
ми лишаємось одні.

Де ви, Грузія, Молдова,
і вагоме ваше слово
у баталії зі злом?
Треба добивати звіра
і за мову, і за віру
зрозумілим язиком.

Батареєю гармати
треба нелюда навчати,
рвати біса на куски,
за велику Україну
Дону, Криму – за єдину
б'ють заразу вояки.

Нетямущі білоруси
вилізайте із улуса,
не ідіть проти рожна,
арештуйте свого бацьку,
вас же все-таки багацько,
бо інакше вам хана.

Світ готує колимагу
аж до самої Гааги
і коняці, і пуйлу,
а від рибки золотої –
до кобзона всі ізгої
покочують по теплу.

Ви хотіли? Ось вам! Нате!
Ми усі сьогодні НАТО!
Начувайтесь, москалі!
Поженемо вас у прірву,
і у шию, і у гриву
за окраїни землі.

02.2022

ІНе любо неприкаяній душі...
немає як «поплакати у шалик»
або, хильнувши опіуму шкалик,
розвіяти далекі міражі,
де миру і війні кінця і краю
немає, і майбутнє – у пітьмі,
і колія, яка веде до раю,
не радує на фінішній прямій.

ІІПочулося, – душа тіка на гульки...
ну-ну... тікає... так воно і є,
так і було, і лопнуло як булька...
остання соломинка – це моє.

Але – куди одному черевику?
По цей бік Сяну є ще віршарі,
на тому боці – скоморохи віку,
а де-не-де і скальди-кобзарі.

Ще б'яшемо і славу, і догану,
аби не переводились мужі,
які шляхами віщого Бояна
ідуть обороняти рубежі.

«Суворови» затіяли маневри
і заодно перевіряють нерви...
одів броню розбійник-соловей
і що не танк – то сорок тисяч євро
за сорок тон металобрухту... певно
це буде дуже вигідний трофей.

ІІІБряцаємо, але... дамо у зуби...
і виглядає це, неначе, грубо.
А що робити? Здачі даємо,
коли за Альпи лізе люте чмо,
і поки окаянне ріже дуба,
то ми його абетки навчимо.

Лишається Пегаса осідлати...
та ну його... пишу як на душі
лягає інде. Вірші чи вірші –
яка різниця? Он і у ґаранта
у голові одна суцільна вата,
але й воно планує вояжі.
..............................................
Далекого мале не помічає –
нема резону, вигоди немає...
а поки репутація моя
не висихає в течії Дунаю,
то, може, і додибаю до краю
поза межею цього житія.

02.2022

Переповнені світлом вікна.
Несподівано ранок настав.
Колообіг весняний вітру
Вже керує, без жодних підстав.

Їй (Весні) треба все до лáду,
Бо стосунки із Лютим складні.
До зимового входить складу,
Залишилися лічені дні…

Цього року ослаб, сердешний.
Сил немає – складний регіон.
А можливо, занадто чесний.
Жінці дав перетнути кордон.

Бо всміхалась вона привітно.
Відчував її лагідний стан,
Обнадійливий подих, рідний.
У обіймах знесилився пан.

То ж нехай вже Весна крокує.
Наступає жаданий підйом.
Кепські справи… не провокує.
Негаразди поглинуться сном.

Відійдýть у страшну безодню.
Звідти просто немає доріг.
Хай веде нас рука Господня:
Припиняє війну сьогодні.
З нею разом загине й КОВІД.

13.02.2022 6.45 – 7.30

1
Дочекались: і в тіні – плюс п’ять!
Усміхнулись: перезимували!
Ні, не плачуть – весело киплять
Кучугури, наче самовари.

Дочекались: і вночі – плюс п’ять!
Засміялись: пересумували!
Не ридають – радісно киплять
кучугури – срібні самовари!

2
Здається, друже, незабаром
Зима сумна, тривожна скінчиться!
Тепло ударило, зламало –
і снігу пагорби на східцях
були гранітними, сталевими,
та ржавими і почорнілими
тепер вони лежать не брилами,
а брудно-білими тюленями.

3
Атаки Арктики зникали:
із промінцями ми подужали.
Сніги лежали під ногами
слизькими хижими медузами.

Печальним жалили, негарним,
та залишали небайдужими.
Сніги лежали під ногами
слизькими ніжними медузами.

Лютий 2021

Подякуємо владі за досаду
і невідомі подвиги... і зраду –
за все, що заслуговує вона,
допоки «править балом сатана»,
а особливо одіозну Раду
за войовничу і лукаву правду, –
чому не зупиняється війна?

Ще є із ким ряди свої єднати
жіночому окремому десанту,
та ціль не оправдовує мети,
коли у бій ідуть такі солдати...
та як же їм усім допомогти?
хіба-що верхотурі показати,
куди її послати... і піти.

Негоже узурпаторам народу
ховатися за тіньову свободу
і нести у майбутнє прапори,
коли вони ногами догори...
але радіймо, поки «ще не вмерла»
і поки не підкорена Говерла
останньої воєної пори.

02.2022

Спохмурніли кумпеля, а із ними бані, -
Золотеє гиготіння ніжиться в сметані,
Гедонізмом балакають і дихають люде,
Скрізь ширяють думки "хай там що далі буде".

Кругом білими нитьми вишетеє блядство,
Містом точиться хвальба і зухвале пияцтво,
У руки самі лиш перебенді й пустобріхи,
А народ все тужить: погоріли стріхи...

Та сидять ліниві вуйки на старій канапі,
І все мружать тупі очі, аж скоро заплачуть,
І їх стогін змайоріє дворами, дубками,
Та й нічого не змінить, хоча, бог із вами!

Так якби ж мовчати вміли, й дурні не пороли, -
Що поробите, панове, на те вони й проли.
І єдине, що лишиться - їх смерті чекати,
І в очікуванні тому, самим пролами не стати...

11.XII.MMXXIp.

У маячні роман «Війна і мир»
нічому не навчає окупанта
і всі на дану тему фоліанти –
даремно переведений папір.
Шифроване лише дратує зір
і спалюють написане таланти,
а деяких поетів до сих пір
пояснюють учені-дилетанти
і тільки заяложують рядки,
бо і між ними – суєта, таки,
та читачі у захваті від того,
що, нібито, навіяне від Бога, –
хтось угорі запалює зірки,
а унизу визбирує каміння...
які ремінісценції палкі!
Яке неперевершене уміння
надіятись на дальні маяки,
хоча і невідомо, ради чого
палає свічка генія отого,
що не зумів зарадити біді...
і пишуть наші вила по воді
заради суєти благоговіння
усе, що за межею розуміння
посвячених
             у марному
                         труді.

02.2022

Пишуть же люди віршики, –
нема куди душечці дітись!
Випускають з віршиками збірники,
щоб дорослі читали і діти.

Якийсь композитор складе музику
на одного з таких віршиків
про собачку, скажімо, Тузика
чи про шафу і життя вішалок.

У дитсадку вихователька
на баяні цю пісню загрюкає,
а дітки заспівають старанно
і полюблять таку музику.

Ой, спасибі! – скажуть письменникам
і поетам, і композиторам,
вихователькам і диригентикам
за те, що всі вони такі розумні!

30 травня 1989 р., Київ

Ґанок дзвенів кришталем
і, оздоблений сріблом, яскрився.
Я ще не був королем,
але код на замку́ підкорився.

Рухнула брама важка,
знявши пил з канонічної влади,
і в брудному вбранні ватажка
я зайшов до Верховної Ради.

Місяць за спиною ливсь,
мерехтіли зірки в канделябрах,
білий килим до трону стеливсь,
тіні предків літали на швабрах.

Мала трагічну луну
найпорожні́ша з будівель.
Трон третейський скидавсь на труну
з чорним скрипом між білих покрівель.

Жовтих паперів птахи
у потоках сирого повітря
стисло каркали кашлем сухим,
рвали лет об флаґштокове вістря.

Я не мав за собою мас,
щоб прихід свій ославити ґімном.
Мав обду́мок ватагу і час,
поки ранок грозою не гримнув.

Йшов подивитись народ
на свого короля ново́го.
Пилом сповнений переворот
вів мене вже далеко від нього.

19–20 березня 1995 р., Київ

***
В поезії не вистачає манни
небесної і варива води,
якої вистачає графоману...
і лицарі без сумніву й догани
пакують у бульки свої труди.

***
Як жаль, що і поети не мольфари,
і генії не мають на таксі,
і що у них немає того дару,
яким не володіли би усі.

***
Немає вже Ітаки, Спарти, Трої
і вимирають не землі герої
як і літературні імена...
паяців спокушає сатана,
аби не затихала параноя.

***
Нікого не окрилюють сюжети
поеми, оди, думи козака,
мелодії елегії, сонету
і вигасає музики ріка,
коли віщають викопні поети –
літаючі пра-ящури планети
щезаючого племені совка.

***
Летять душі живої ескулапи
за край неопалимої землі
як журавлі...
у вирій... назавжди,
і вже не повертаються сюди,
де навіть у болоті є кацапи
і квакають по селах москалі.

***
Будь-яке міняю на любе
і лунає пісня веселенька...
популяризуємо себе –
солов'ї, оплакуючи неньку.

Ексклюзія
Ніхто нікого не жене
у шию – видавати вірші,
де декларуємо одне,
а пропагуємо щось інше.

01.2022

ІМало що лишає у людей
по собі неопалиму пам’ять
і тому, напевне, де-не-де
та деінде ще її поганять
носії вмираючих ідей.

ІІМало на Московії наїдку...
їй усе готове подавай –
і меди, і білий коровай,
і чужу наложницю-сусідку.

А на сцену – козачків її,
із якими укладе угоду,
і тоді у неї холуї
фігурують слугами народу.

Так ото й чіпляються до нас
воші у кожусі і холопи,
щоб і ми у цей кипучий час
плавали як мухи у окропі.

Ну, аякже... ми народ один –
вівці і душителі свободи,
де у кожній ніші сучий син
тиражує бісову породу.

В кондуїт записані усі –
яничари, клоуни, манкурти...

та ніякій челяді не бути
і не бути гетьманом слузі!

Козаки не коряться ясі!
Україна пам'ятає Крути!

ІІІУкраїна пам'ятає Крути...
а за сотні років божевіль
теж «ніщо... й ніхто ще не забутий»,

і Мазепа, і Богун і Хміль...
і напевне, що козак Василь
ще «пропавшу грамоту» шукає...

Угорі освоїлася міль,
а для біса не існує краю,
де його імперії немає.

Забувають тільки москалі,
як світили голими задами,
биті кримчаками й козаками.

Про́клята орда на цій землі
за її історію в імлі,
писану огидними ділами...
..............................................
поміж серіалами й піснями
дивимося з літа до весни
в очі провокатора війни...
все, що популярне у народі
лізе як на голову штани,
бо координуються на сході
дії криво... різької шпани...
............................................
Ой, які ми, куме, нині в моді!

01/22

Мені, буває, заважає спати
якась нечиста сила...
то ядерні на таці крокодили,
то у мундирі дуло із гармати –
епоха миру і її етапи:
комуни і ґулаґи,
тюряги і кацапи,
розбійницькі ватаги,
ешелони,
набиті трупами товарняки-вагони,
погони ката, загребущі лапи...
О, пам'яте! А що, як сни «у руку»?
А що, як знову ті пекельні муки?
А ми ще не загоїли стигмати –
у цьому світі перші і останні
розкидані по світу могікани,
приречені до смерті виживати.

« Сон розуму породжує...» геєну.
Чудовиська імперії живі
і досі ще гадають на крові
як поділити мапу повоєнну.
Вони і досі сяють у зеніті
дурної слави, діють сили темні,
дияволові радники таємні
і їхні тіні... в пеклі б їм горіти...
....................................................
Стирають пам'ять окупанти світу.

01.2022

Із голови ніяк не вийде одур,
Можливо то шиза чи знов — ковід?!
Бо од природи — просто лисий бовдур,
І в Чорногуза смиче пір’я він.

Не може цей упир прожить без мене,
Чи йде у місто чи своє село.
Та не кляну його життя злиденне:
“Щоб тобі в роті пір’я поросло!”

Сушкові співчуває світле небо...
Це пір’я — ліки на таку напасть.
Посій його на лисині у себе,
То, може, Бозя розуму додасть?!

11.01.2022 р.

Пандемія гумору триває.
Коміки попереду усіх.
Як ся стало? А хіба я знаю,
як державу підняли на сміх.

ІІ
Але як ся стало, що щоразу
як ішли зі зброєю на ви,
ми не прищемили голови
ядовитій очковій заразі?

Як ся стало, що колона п'ята
постає платформою буття,
а совкове юрмище затяте
обирає виродків життя?

Де ви, Македонії герої?
Як це ми до того дожили,
що усі Гордієві вузли
нав'язала світу параноя?

ІІІ
Як не оглядатися назад
і сьогодні довіряти звіру,
і забути, як то лютий брат
убивав людей за їхню віру?

О, мої лукаві вороги,
остогидлі у моїй світлиці,
де подіти ваші пики-лиця,
де узяти сили і снаги
нації, що зітре до ноги
вас, чужинці-недоукраїнці?

01.2022

Старі цитати тягне “горе-критик”,
І каже: “Обчитався!” Боже ж мій.
То не читай. Чи вже нема чим крити?
У тебе брак уяви, зрозумій.

Не годен уявити, то не пукай,
Не далі бачиш носа ти свого.
Твої читати вірші — просто мука,
Наслідувач убогий, епігон.

Тобі я співчуваю, це — недуга —
Ушнипитись в одного і кусать.
Єдине тішить у писаннях “друга” -
В них іноді з’являється краса.

Прийшла, здається, скромна, але Муза.
Естетику, як любку, оповий.
Чогось навчишся, може в Чорногуза,
Допоки пише, доки ще живий!

11.01. 2022 р.

В зоопарку відбувся напад,
у ранкових почув новинах –
і заляканим я заплакав.
Жаль, поліція не зловила
чи зловмисників, чи злочинця:
слід вітрами заволочився.

В зоопарку відбувся вчора
стрімко напад, утік – неспішно.
Не помчатися помсти бджолам.
Не погроза полине – пісня.

Він і вміло, і мило вдарив.
Не похмурим – чудовим далям
усміхнуся і подобрію.
В зоопарку відбувся вдалий
напад панди на пандемію!

5-10. 01. 2022

У паніці сусіди наші.
«Все хорошо», та ніби
запахло смаленим на Раші –
з усіх боків – таліби.

Не вистачає України,
її живого м’яса,
аби спинити бабуїнів
на перехресті часу.

Щоб захистити від навали
яранги, юрти, шатра
і не віддати, що украли
у меншенького брата.

Горить на злодієві шапка,
і кепка на Росії,
і тюбетейка Мономаха –
намісника Батия.

Все хорошо, але погано...
не вистачає раю,
коли уся тюрма палає
і від Аляски до Афгану
московія не має краю,
та є ще отамани.

01.2022

Предивна ця літературна гра -
Дивніші ще — літературні вила --
“Сатирик” пише про сонетяра --
А чи про себе — ні, не зрозуміло.

Бо сонетяр чубатий — знають всі,
А критик прагне до Пегаса висі,
Не здатен уклонятися красі,
Тому від горя, бідний, сам полисів.

Пливе в багні серед “пахучих” хвиль,
Творити хоче так літературу...
Простіть його, такий у нього стиль,
Бо від народження він лисий... гуру.

8.01.2022 р.

Хай правда до усіх до вас долине,
Коли бридкого блазня відбатожиш,
Ураз міняє він свою личину --
Прикинеться тепер святим та божим.

З Сушком не хочуть починать дебати,
Мовчать, хто більш, хто менш талановитий.
Навіщо з ним в полеміку вступати?
Загроза є у гірше щось вступити!

6.01. 2022 р.

Занур себе, огиднику, в лайно.
Це — середовище щонаймиліше
Для тебе. Знов затягує воно,
Щоб нагадати, звідкіля сам вийшов.

Помиями наповнене відро
На себе вилий, це тобі корисно.
Щоб світ побачив гнидяве нутро,
І ще сильніш по галамазі свиснув.

Страшенно я зв’язків твоїх “злякавсь”,
І весь тремчу, наляканий спросонок.
Із нинішньою владою вась-вась?! --
Підтвердив цим, що ти — жахний подонок.

О так, ти з ними справді заодно -
Наклепник і літературний блазень.
І ладен відрами ковтать лайно,
Аби із золотого унітазу.

Відбить кохану в друга це — на раз!
І того очорнить — завжди готовий.
І шириться навкруг отруйний газ,
Як дикий несмак у твоєму слові.

Ні совісті, ні честі, ні краси --
Учинків рушії — бажання ниці.
Ти й Україну, гаде, продаси,
Задля вдоволення своїх амбіцій.

...Ізнов гидка щелепа відвиса,
Її зупинить хватка лиш сталева.
То знай, мерзото, розірву, як пса,
І тільки хруснеш на зубах у лева!

6 січня 7529 р. (Від Трипілля) (2022)

Життя іде – контора пише,
хоча душа «на ладан дише»
і невідомо, далебі,
що залишає по собі
цікавого моє колишнє
майбутньому у цій добі...

у цій добі, коли навколо
усе ніяке, босе, голе
від низини і догори
руками голими бери...
але не сміємо ніколи
подумати, – та хай горить...

та хай горить воно в Еребі
все недосяжне при потребі
і не доведене ніде,
що те, що треба, нас веде...
та поки у моєму небі
контора є – життя іде.

01/22

Всіх вітаю! Будемо здорові
і щасливі у часи зимові,
і веселі протягом весни,
і успішні влітку й восени,
і неповторимі у любові,
і неперевершені у слові...
поки не тривожать наші сни
вічною примарою війни
дряхлі маразматики московій.

А бажаю те, що і завжди –
кожному своє і по заслузі:
кацапні – кар’єру у Союзі,
українцям – все з роси й води,
процвітання – нації і музі,
поки є іще іти куди...
....................................
щоб ніколи не було біди
і не розчаровували друзі.

01.2022

***
На цьому світі оминай папуг,
аби у рай не завела недуга
або тебе не охопила туга,
коли плює у душу щирий друг,
а ти не оминув такого друга.

***
Гаряче слово – це огниво!
Оце і баєчка уся.
Але говорячи правдиво, –
мені сміятися важливо,
аби не випендритися.

***
Якщо розумні у полоні
дурних ідей – це щось не те,
бо тільки ідіоти повні
єднають грішне і святе.

***
Хто має що додати, додає,
хоча й хвала лукавою буває,
коли тебе за дурника тримає
базікало про житіє твоє.

***
Жива порода ліплена із глини,
а криця – із іржавої руди
і є різниця, чи іуда ти,
чи істина у образі людини.

***
Не обіцяй чуже нікому
і не бажай своє сліпому...
не уповай на майбуття...
життя передбачає кому
і точкою стає життя.

Резюме
Не випускай із бутля джина
Хоттабича... і Насреддіна...
а заховаєш їх на дно,
то по велінню Аладіна
подує буря все одно.

12.2021

Землю вкрив сніжечок де-не-де,
Залишивши острівки зелені,
І зима розпатлана бреде,
Оголившись майже дерзновенно.

Усміхаються собі з-під вій
І берези лагідні усюди,
Виставили разом голі груди,
Щоби спокусився вітровій.

Він їх пестить, щипле і стиска,
Аж заходять зашпори вечірні.
Як султана владного рука,
Він усим їм відданий і вірний.

І юрба сміється недарма,
Веселяться захмелілі люди:
Завітав у гості цицень-грудень,
Й стриптизерка радісна зима.

5 грудня 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

На площі революція шумить...
пародія Майдану на параді,
де майже біля кожного стоїть
поліція... і майже кожну мить
відлунює овація у Раді.

Що не кажи, а це переворот
у вивернутій голові на зовні...
посереди́ні – медіа й народ:
на видноті – ідейний патріот,
а у тіні – зелені і червоні.

Девіз у параноїка, – завжди!
гіганти мислі на чужому боці...
кого лише не винесла сюди
юрма: пролетарі, опезежопці,
аґенти всюдисущої орди.

Але чого боятися, дивіться, –
верховний Ося, а не їхній Кіса
видумує майбутнє Newukraine,
рятує голодуючих дітей,
будує кілометри комунізму...
і Еллочка вигукує, – okey!

А декому ще й дещо перепало...
є віза... євро... коли гривні мало...
і шаровари є, а не штани,
коли займуть летовища й вокзали
клієнти шизоманії... ждуни
купюри від рубльового кварталу.

12.2021

***
Виродилися аристократи
і плебеї лізуть у монархи...
із грязі у князі, у палати
і ніде злодії й олігархи
без юрми не можуть існувати.

***
Усюди сяють пики гарбузові
і в голові лунає до сих пір, –
який чудовий
наш емір черговий!
емір здихає?.. хай живе емір!

***
Ми овочі, яким уже за тридцять...
усе ще обираємо, мерсі,
опудало, яке на те годиться,
аби його футболили усі.

***
Як не суди, а ми не канібали,
щоб їсти те, що виростив народ...
але чекає повний ідіот
на те, чого і досі не саджали
у свій неперекопаний город.

***
Показує великий пієтет
до брехуна особина учена...
не важко догадатися проте,
якого роду-племені оте
воно – зелене та нікчемне.

***
Немає суду й кари на окрузі...
а як би то хотілося, аби
за ґратами сиділи не раби,
а Каїнові слуги по заслузі
та цадики лукавої юрби.

11/21

Рудіє полум’ям сурьми
опалене опале листя,
у голім вітті вітер свище
осінню арію зими.

Минає ера листопаду,
нова епоха настає
і хто трудився до упаду,
надію має на своє.

Борей дає свої уроки
і... то закінчується газ,
то наші унтери високі
виходять заміж перший раз.

І це нікого не лякає...
ось-ось повіє ост... і норд...
і ясно, що із того краю,
де Ірод – явно ідіот.

Народи – вівці та отари
стоять у черзі на заряд
і скаженіє супостат...

Іуді нині мало зради,
та буйні фарисеї Ради
не оглядаються назад.

11.2021

З русявою відчути довелося
себе стареньким дідом сивочолим
і пережити смуток, біль, утому…

Проте у променисто-золотому
розливі наймилішої волосся
моя чуприна – срібнокрилий човен!

10-11.2021

Ліричні поети –
окраса естети-
ки, юзери нету
обожнюють їх
і наче ікони
сльозою солоно-
ю як на амвоні
вмивають своїх.

Зозулі і півні
у цьому єдині,
нікому не рівня
і вище усіх –
такі голосисті...
та є й пародисти
і їхнього висту-
пу чується сміх.

Такими бували
й паяци кварталу
із повними зала-
ми у час чуми
і наші знайомі,
і бувші, і комі-
ки, що усвідоми-
ли его юрми.

Чекають уранці
вегетаріанці,
що буде у наці-
ї їжа й вода...
у цьому сюжеті
немає поети-
ки нейтралітету,
та це не біда,

бо ми не жорстокі
і думи високі
богема, на око,
дає читачу...
у літературі
і розуму, й дурі,
і макулатури
ще є досхочу.

11/21

Приміських пейзажів акварелі
і тебе, дзвінкоголоса пташко,
тішили яскраві та веселі.
А тепер на серці тужно, тяжко.
Бо улюблені дерева-квіти
втратили цілющі теплі барви
і розпочали темніти, скніти
і тепер похмурі та не гарні.

Не співаєш, теноре, шепочеш
і трагічніше, Карузо друже.
За палким сумуєш ти живописом
і животиком за літом тужиш.

Нас природа матінка привчила
мати від чудового розраду.
Заспокоїть впевнений причина:
поетеси вищого розряду
на діагноз відчай захворіли
і дерева-трави обікрали.
Приміських пейзажів акварелі
не веселі, пташко, не яскраві.

09. 2021

Світ покоробило дригом догори,
Покотилась музика і мої вірші,
Всі немов засіли в бочці Данаїд,
І чекають звідти на своїх Кіпрід.

Наче небо з долом хтось змішав в етюді,
І тепер по небу ходять білі люде,
А моїх думок, раптом і не стало,
Бо життя сторицею усмішку підняло.

10.X.MMXXIp.

Ох, перевелись чоловіки!
Вже вони всі, к чорту, обабіли.
Гультяї, поширюють плітки,
П’ють, ширяються, такі дебіли!

П’яні -- дочок б’ють і жіночок,
Чинячи насильство у родині...
І який в суспільстві є порок --
Чоловік — його носій донині.

Фемінізм жінок врятує всіх,
Одірве од кухні і дитини.
Урівняє у правах своїх --
Хай трикляте чоловіцтво гине.

Або йде на кухню й до дітей,
І сидить роками у декреті.
Бузувір, бомжара або гей --
Де ви, де ви — лицарі шляхетні?!

Хочемо відбійним молотком --
Кажуть феміністки — працювати.
Хочемо у шахту, пити ром,
На війну, нам дайте автомати.

Хочемо боксерками всі буть,
Клятих мужиків одлупцювати...
Чи у цьому фемінізму суть?
Дещо, все ж таки дивакувата.

Якщо жінка гарна, повна зваб,
Через неї шлях лежить до раю,
Їй мужчина — добровільний раб,
І усі права свої втрачає!!!

Кому ж Бозя вродоньки не дав,
Й розуму також, ота з одчаю
Бореться тоді за рівність прав,
В самоті доходить до одчаю.

Чорнорота, люта, від хвороб
В боротьбі дурній шукає ліки.
Ходить, бідолаха, у секс-шоп,
Щоб знайти замінник чоловіка.

6 листопада 7529 р. (Від Трипілля) (2021)

А я мовчу,
не маю слова
і не лечу,
не до любові,
немає крикнути кому, –
ей, люди, ви ще у диму
чужих ідей,
чужої мови...
всихає ґлей,
одні промови
про ювілеї
із трибун,
та не єднається табун,
немає нам
що обіцяти...
за огорожею телята,
а свині там,
де місце свято.
До перемог
усе.. про-себе*...
бо, не дай Бог,
почує небо.

Уже й не намагаюсь... не умію,
явити люду небо голубе
як той поет, що ілюструє мрію,
свою любов, і віру, і надію,
а заодно, навиворіт, себе.

Іще біжу, а не лежу... не їду...
роз’їхались навколишні сусіди...
околиця суґестії моєї
навколо мене стала нічиєю,
гуляє у саду веселий вітер,
оголює дерева, їхні віти
мене вітають барвою своєю...
штахетинами із великих літер
не додаю цікавої палітри,
але за ними бачу яворину,
що обіцяє срібну павутину...
озолотили обрії берези...
ось-ось і їхня одежина щезне,
укриє пріль перина завірюхи
і, може... накопичу сили духу,
коли мене покине сива осінь,
з якою не прощаюся і досі...
аби побігти за її саньми
і обігнати вітер до зими.

10.2021

Безмозкий член сім’ї
пив третю склянку зла,
наповнену слізьми його дружини.
Зеленої змії
вкусить пора прийшла, –
жона ж пропонувала сік ожини.

Небачений який
антимужицький акт! –
щоб самогона не було у хаті!
І визивно, взнаки,
сімейний свій контракт
порушив грубо він, мов звір лахматий.

Ударивши її
по голові ясній,
пообіцявши щойно ще котлету,
безмозкий член сім’ї
погрожував жоні,
аж поки не схотів до туалету.

Не встиг цвірінькнути
у тиші унітаз,
як двері клацнули, і світло перестало.
І член відімкнутий
відчув п’янкий екстаз,
і зрозумів – вона його спіймала.

Сидів у темряві
на унітазі він –
і мав себе за дурня в мокрій ступі,
думками-нетрями
хапавсь за злив, мов дзвін,
б’ючи водою по даремній купі.

Спочатку він мовчав,
як справжній рак.
Та раптом заспівав, немов зварився.
Урешті ж, закричав,
але відтак,
ні разу не просивсь – лише сварився!

Дружина звільнена
відда́лася собі,
з дочкою математику зробила.
Душа розпилена
на тріснутій губі
невинну кров свободи пригубила.

Розумна жінка йшла
у хлібний магазин,
у перукарню, в гості, по ґазети.
Мов зіп’ятий лошак
іржав за всіх мужчин
її любитель випить – з туалету.

17 березня 1995 р., Київ

Не повірите, не жаль,
що не побував на морі.
І нехай тепер надворі

листопад. Проте не падали,
а махали плавниками
й опускались на пісок
із гілок берізки, липки
золоті листочки-рибки!

20.10.2021

Мороз скрипів знімилими вустами,
Крок був чітким, немов старий курант,
Хтось оминув поштамт в руках з листами,
Йому стежину певне малював Рембрандт...

Він зупинявся, виглядав з-за рогу,
В його очах палахкотів і біль, і жаль, і страх,
І той митець писав йому дорогу,
Постійно забуваючись в думках.

Тому губилась постать, хутко озиралась,
Її сліди блукали по ніч у дворах,
Поки маляр шлях снігом зфарбувавши,
Неквапом пензлем просувався по дахах.

А силует чвалився в дужу хуртовину,
Стовбичачи під світлом синім темних ліхтарів,
І все немов волік якусь провину,
Її покувши у верлібрах тягарів...

17.X.MMXXIp.

Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

12.10.2021

Оповиті млою площі темні;
Сніг рахує пари чобіток,
А у дворі люди під'яремні -
Кожен з них уперто лічить крок.

Їх душа воліє йти на галас,
У кишенях в одного паперів стос,
Інший у бундючну свиту сова',
Свій давно промоклий папірос...

І вони стоять в кашкетах сірих,
Зовні студень, - і без кобеняк!
Серед них самі хохли стовбичать,
І один напищений поляк.

Втім, нема кому в литаври бити,
Зажура національності не зна, -
Перед злиднями і скрутою всі рівні,
Паритетність - колективная туга...

16.X.MMXXIр.