ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Леся Горова
2025.09.13 22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.

Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,

Борис Костиря
2025.09.13 22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.

Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,

Олег Герман
2025.09.13 17:17
Передмова

Вітаю! Нещодавно я відкрив для себе нове хобі, в якому намагаюся поєднувати приємне з корисним, а саме написання есе психологічної тематики. Деякі стали підсумком багаторічних спостережень в ході роботи з пацієнтами, інші є інсайтами, що вини

Марія Дем'янюк
2025.09.13 13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.

Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,

Віктор Кучерук
2025.09.13 05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?

Борис Костиря
2025.09.12 22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.

Померкло світло враз.

Іван Потьомкін
2025.09.12 21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не

Юрій Гундарєв
2025.09.12 08:58
Священник із села Терпіння, єдиний капелан «Азовсталі», понад три роки перебував у нелюдських умовах російського полону.
14 червня він повернувся додому в рамках обміну тяжкохворих полонених.

Капелан із Терпіння
не з книжок знає, що таке зло,
відчув

Артур Курдіновський
2025.09.12 05:59
Постукала скорбота у вікно.
Торкнувся холодом осінній вечір.
Так сумно... На столі стоїть вино.
Задуха тютюнова. Порожнеча.

І де моє минуле? Ось воно -
Старі альбоми, старомодні речі.
Мені давно вже стало все одно,

Віктор Кучерук
2025.09.12 05:41
Темно і глухо навколо,
Тільки ступні аж гудуть,
Ніби нагадують болем
Ноги про зміряну путь.
Ніби усе, як учора,
Та не приймаю, мов дань,
Час, де не буде повторень
Жару і шуму світань.

Володимир Бойко
2025.09.11 22:58
Кому потрібен світ без тебе -
Ані мені, ані тобі.
Даремно впала зірка з неба
І загубилася в юрбі.

І знову тьмяні виднокраї
А далі - відчай і пітьма.
Холодних днів голодна зграя

Пиріжкарня Асорті
2025.09.11 22:15
дива з вівса суха солома різка токсин в гаю гриби плуги чужі що страх узяти якщо з воріт а вже заслаб стіна товста панель основа своя зігрій і на верстак і квітку щоб на скотч узяти one day однак осот не квітка рак не риба вона це фіш носій ік

Борис Костиря
2025.09.11 22:14
Спадають останні хвилини
Важкого безумного дня.
Не ляжуть вони у билини
Розлогі, немовби стерня.

Зникають хвилини безслідно.
І крапля спаде в нікуди.
Години згоряють безплідно.

Євген Федчук
2025.09.11 18:08
Степ широкий. Вітер степом по траві гуляє.
А трава стоїть висока, де й по круп коневі.
З неба сонце поглядає тепле, вересневе.
По обіді, наче влітку землю зігріває.
По дорозі то діброви, то гаї, лісочки.
Є від спеки де сховатись. Але не до того.
Поп

Сергій Губерначук
2025.09.11 17:51
Сонцем калюжі висмоктав
сорок четвертий четвер.
В баню йдемо, щоб чистими
бути усім тепер!

Чорними черевиками
човгаємо асфальт.
Чорт його знає, звідки ми,

Артур Курдіновський
2025.09.11 17:08
Між нами кілометрів біль, війна,
Криниця сумнівів, життєвий вир.
Ми живемо з надією на мир,
Допоки світом править сатана.

До вічності хвилина лиш одна -
Вимірює життя секундомір.
Між нами кілометрів біль, війна,

С М
2025.09.11 12:14
ей! ей! ей! ей
колір небес пекельно багряний
чий то дім палає дотла дотла
он отам

друга я спитав ”о звідкіля цей чорний дим?“
він же: кха! – і чуєш каже ”те гадаю мав би сніг
піти“

Віктор Кучерук
2025.09.11 07:57
Це точно, що ви не побачили,
Від справ відволікшись на мить,
Що сад гілочками тремтячими
Уранці від стужі дрижить?
Це правда, що вам ще не чується,
Як в’є вихиляси нуда, –
Як осінь шурхоче по вулицях,
А літа – притихла хода?

Борис Костиря
2025.09.10 21:41
Гасла стають антигаслами,
а антигасла - гаслами.
Постмодернізм вріс у твою кров,
проліз у ДНК, закріпився
у кістках. І вже постпостмодернізм,
як бутон, виростає з нього.
Розмальовані люмпенами паркани
стають поезією,

Іван Потьомкін
2025.09.10 21:09
И если я умру, то кто же
Мои стихи напишет вам,
Кто стать звенящими поможет
Еще не сказанным словам?"
Анна Ахматова

"тим,які виживуть після пожежі мови...
і золотою золою впадуть за рогом...

Олег Герман
2025.09.10 20:27
Частина І. Народження порожнечі

Я прокинувся. Здавалося б, цей день нічим не повинен був відрізнятися від попередніх та наступних: трохи домашньої рутини, робота протягом більшої частини дня і вечір перед телевізором. Але цього разу все було інакше. За

Леся Горова
2025.09.10 19:54
Проведи мене, Боже, між краплями чорної зливи,
Між осколками горя, уламками трощених доль.
Слід молитви моєї - лелечим курсивом тужливим
У осінньому небі над піками жовтих тополь.

Обійми мене, Боже, дитину свою малосилу.
І рукопис провин незумисних

Віктор Кучерук
2025.09.10 05:41
Чому зі мною так зробилося,
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу

Володимир Бойко
2025.09.09 22:42
Любити ближнього краще здаля. Ворог ворогові ока не виклює. Забреханий москаль гірше забрьоханої свині. Диктатор наділяв себе правом наліво й направо. Надія вмирає останньою, а першою хай вмирає безнадія. Найважливіше у житті - не розминут

Борис Костиря
2025.09.09 21:38
Іти в поле
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні

Олександр Сушко
2025.09.09 20:39
Я за Христом несу свого хреста,
Заточуюся, падаю у ями.
А бог сказав: - "Ти грішний. Аз воздам.
До раю зачинив для тебе браму.

Не плач, не вий, пощади не проси!
Твоя судьба - казан! Чортячі вила!
Не бачити тобі ранкових зір

Юрій Гундарєв
2025.09.09 19:59
Неймовірно актуальний проект - поетичні перлини українських класиків у рок-інтерпретації! Супер сучасно все - і вокал, і саунд, і аранжування. А найголовніше, напевно, те, що вкотре переконуєшся в тому, що справжня класика не має жодних часових меж. Нав

Сергій Губерначук
2025.09.09 15:31
Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?

Світлана Пирогова
2025.09.09 15:28
Вітри, мов сховані в невидимі домівки.
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог

М Менянин
2025.09.09 13:53
Від Бога залежні,
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!

Юрій Гундарєв
2025.09.09 09:24
Відійшов у засвіти Патрік Хемінгуей, єдиний із трьох синів славетного американського письменника, який дожив до сьогодення. Він помер на 97-ому році життя у своєму будинку в Бозмені, штат Монтана.
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ

Віктор Кучерук
2025.09.09 05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.

Борис Костиря
2025.09.08 22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.

Іван Потьомкін
2025.09.08 16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою

С М
2025.09.08 08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось

Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод

Віктор Кучерук
2025.09.08 08:04
Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ірина Єфремова
2025.09.04

Анелла Жабодуй
2025.08.19

Одександр Яшан
2025.08.19

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Борис Костиря - [ 2025.08.25 21:40 ]
    * * *
    Я хочу затьмарити мозок,
    Я хочу пірнути в імлу,
    Я хочу дивитися в морок
    І падати в сон-ковилу.

    Вино простягає долоні
    Для радості і забуття.
    Відчую в космічному лоні
    Усю повноту каяття.

    Та розум згасити не здатні
    Всі пекла потуги страшні.
    Впаде переможений зрадник
    На полі в палкій боротьбі.

    Кулак підійматиме розум
    З руїн, із уламків цеглин.
    Він здатен розширити розмах
    З кутка до вселенських вершин.

    Отрута для тіла і духу
    Відступить, як військо німе.
    Лише для чутливого слуху
    Безодня відкриє себе.

    29 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  2. Борис Костиря - [ 2025.08.23 21:06 ]
    * * *
    Кістки дерев. Нестерпний, дикий холод
    Так пробирає до самих глибин.
    Реальність відчувається, як голод,
    Як море без коралів і рибин.

    Ідеш у парк віддалений, забутий
    У цю зимову пору, мов чернець,
    Встромивши ніж у нестерпимий будень,
    Який виходить, як поважний жрець.

    Тут голос розчиняється у ваті
    Невизначеності і німоти.
    Ідеш у невідомість, як заклятий,
    Без жодної вагомої мети.

    28 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Борис Костиря - [ 2025.08.22 21:57 ]
    Посмішка скелета
    У кожній посмішці є посмішка скелета.
    У кожному початку є кінець.
    Усе потопить невблаганна Лета,
    Наблизивши нежданий реченець.

    Ця посмішка скелета нам розкриє
    На дні надії голі черепки,
    Шпилі високі, хижі чорториї,
    Куди впадуть незлічені роки.

    Ця посмішка - завершення процесу,
    Округлість долі, кпини небуття.
    Як вияви фатального ексцесу,
    Це буде крапка в сяйві каяття.

    27 серпня 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  4. Борис Костиря - [ 2025.08.19 21:52 ]
    * * *
    Природа виявила геніальність
    У тому, що створила цей шедевр, -
    Твою красу, не схожу на банальність,
    У миготінні первісних дерев.

    Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
    Як і твоя небачена краса,
    Яка мене заглибила у щастя,
    Немов у незбагненні небеса.

    І твій талант на сцені чи у битві
    Покаже незвичайну гостроту.
    Коли заходить сонце у молитві,
    Світи проходять через німоту.

    13 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  5. Борис Костиря - [ 2025.08.18 21:27 ]
    * * *
    Іду у ліс розбійницький, таємний
    Там, де чекає лезо і клинок.
    І тільки так досягнеш цілей певних
    Без жодних перепонів і морок.

    Приймає ліс екзамен доленосний,
    І винесе він вирок, як тиран.
    А ти ітимеш крізь серпанок млосний
    У безгомінності кривавих ран.

    Ініціація німого лісу -
    Це найжорстокіший шлях у нікуди.
    А листя сиплеться у горло бісу
    І залишає трепетні сліди.

    8 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  6. Борис Костиря - [ 2025.08.17 22:08 ]
    * * *
    Я лезом ножа в невідомість іду,
    Пірнаю у ризик, немов у безодню.
    Жену я наосліп епох череду,
    Які зазирнули в спустошену бодню.

    У грі випадковостей знак впізнаю,
    Простягнутий в полі, як посох прадавній.
    В бутті я побачив стрімку течію,
    Яка промовляє, як мудре видання.

    У ризику є повноцінне життя.
    Над прірвою ти пізнаєш найповніше
    Ціну існування і сенс небуття,
    Які ти вливаєш в розпечені вірші.

    8 листопада 2023


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  7. Борис Костиря - [ 2025.08.16 22:27 ]
    Перевтілення
    О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
    Для перевтілення немає меж.
    Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
    Ти роль нову, як душу, обереш.

    Ти входиш у новий потік буття,
    Змішавши Бога й біса у собі.
    І кров тече у ріку каяття,
    Яка зірвала голос у клятьбі.

    Лише б у зміні ролей і облич
    Не втратити себе, єдину вісь.
    Не падати у зміні рамп і свіч
    Перед кумиром, що глаголить вість.

    Тоді заглиблення у сотні лиць
    Не здатне стерти первісне, твоє.
    Перед мамоною не впавши ниць,
    Писатимеш ти небом житіє.

    6 листопада 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  8. Борис Костиря - [ 2025.08.12 21:17 ]
    * * *
    На стадіоні перемог і втрат
    Стоїш, як початківець перед боєм,
    І дивишся на сонце із-за брам,
    Що не дають наповнитись собою.

    Попереду ще стільки рубежів,
    Поразок, зрад, тріумфів і трагедій.
    І доля піднімає на ножі
    Тебе в безжальності спекотних прерій.

    Була ти переможцем тут не раз
    У спорті, і науці, і мистецтві,
    Шліфуючи для неба свій алмаз,
    Небачену чарівність і майстерність.

    1 жовтня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  9. Борис Костиря - [ 2025.08.11 21:57 ]
    * * *
    Я шукаю тебе у далеких жінках,
    Як загублений час у далеких віках.

    Впізнаю твої риси в далеких, чужих
    Чарівницях на крайній життєвій межі.

    Хоч би скільки тинявся у пошуках тих,
    Все одно повертаюсь до рідних твоїх

    Рис обличчя, що їх сотворив сам Господь,
    Що вдихає вогонь у знеможену плоть.

    Я кружляю по колу, вертаюсь туди,
    Де сніги забуття замітають сліди,

    Але в цій круговерті нетлінне щось є -
    Це обличчя прекрасне й величне твоє,

    Це душа, у якій я навік заблукав
    Серед шуму лісів, серед шепоту трав.

    1 жовтня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  10. Борис Костиря - [ 2025.08.04 21:08 ]
    * * *
    Прощальна засмага на пляжі -
    Останній осінній прибій,
    Що тихо й незаймано ляже
    На плечі жінок без надій.

    Прощальний цілунок природи,
    Що лине у безвість, як знак,
    Який прокричить у пологах
    І зникне в снігах, як жебрак.

    Торкнеться цей сонячний промінь
    Рамен, як невинне дитя,
    Роменом дихнувши в долоні
    Для радощів і каяття.

    16 вересня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  11. Борис Костиря - [ 2025.07.31 21:54 ]
    * * *
    Проляже творчість у тривозі.
    Зло у добрі, добро - у злі.
    І світ застиг на півдорозі,
    Як сойка на однім крилі.

    Ці парадокси й силогізми
    Над нами виснуть, ніби меч,
    Як не відстріляні ще гільзи,
    Що принесуть вогненний смерч.

    Оці питання проростають
    З глибин душі, неначе сни.
    Вони згущаються, мов зграї,
    Щоб нападати з-за стіни.

    Удар же їхнього кастета
    Нас кине в присмерк, у хаос.
    Це почерк їхнього стилета,
    Що жалить гірше сотні ос.

    11 серпня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  12. Борис Костиря - [ 2025.07.30 22:01 ]
    * * *
    Ця книжка окроплена кров'ю
    Моєю із вічних начал.
    Настане кінець славослов'ю.
    І прийде в надійний причал

    Те слово вогненне, омите
    Потоками, що принесуть
    Прозріння, немовби столику
    Освячену космосом суть.

    І крапля червона упала
    На білий священний папір,
    Немов на небес покривало,
    Позначивши жертвою твір.

    30 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  13. Борис Костиря - [ 2025.07.28 21:22 ]
    Вичерпаність
    Вичерпаність моря, вичерпаність долі.
    У долині свічі гаснуть, як тополі.

    Запанує пустка у гаю печальнім
    І на землю ляже, як шатро мовчання.

    Перегрів таланту є нічим не кращим,
    Ніж брести у лісі лайдаком пропащим.

    Перегрів таланту, він знецінить вартість
    Тих потуг, що вперлись об небесну варту.

    Вичерпаність долі висушить оазу,
    Де шукав спочинок споконвічний в'язень.

    Вичерпаність долі гейзером заб'ється,
    Де осколки бризок доторкнуться серця.

    29 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  14. Борис Костиря - [ 2025.07.27 21:45 ]
    * * *
    Упав із яблуні пізнання плід.
    Немов снаряд, упав об невідомість.
    Ніщо не похитне його політ,
    Що в'язне у незнану невагомість.

    Цей плід упав, мов сотні мегатонн.
    Вже ядерна зима над нами висне.
    І встромить спис у землю сам Плутон.
    Небесний меч, як невблаганний вирок.

    Цей плід червивий, немічний, гнилий.
    У нього знвйдеш вхід, але не вихід.
    Ти у садку, знесилений, сумний,
    Ідеш в єдиний нездоланний вимір.

    24 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  15. Борис Костиря - [ 2025.07.24 21:11 ]
    * * *
    У полі, в лісі чи в саду
    Не клич біду, не клич біду.

    У самоті чи на виду
    Не клич біду, не клич біду.

    Не клич біду на свій поріг,
    Пізнавши таємний гріх.

    Жени її подалі геть.
    Вона підступна, ніби смерть.

    Немов змія, повзе в траві.
    Її бенкет лиш на крові.

    Вона сама прийде, як тать,
    Калічити і убивать.

    Її обличчя у рубцях.
    Там промінь істини зачах.

    11 липня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  16. Борис Костиря - [ 2025.07.19 22:27 ]
    * * *
    Лунає крик зозулі з тої далі,
    Де ти живеш в надії та печалі,

    Де розчинились мрії і думки,
    Де йдуть назад змарновані роки.

    Я продерусь крізь зелень живодайну,
    Крізь сумніви стривожені і давні

    До тої хати, де мені злилися
    Життя і серце, як незнані висі.

    Я спробую знайти жар-птицю долі,
    Де похитнулись верби і тополі.

    Я віднайду такі таємні миті,
    Які у листя ніжно перелиті.

    І вибухне любов, де не чекали,
    Як знайдена утрачена Каяла.

    Я там знайду початок у дороги,
    Де зорі падають безмовні й строгі.

    9 червня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  17. Борис Костиря - [ 2025.07.18 22:27 ]
    * * *
    Ця жінка погубить мене.
    В подвір'я забуте й сумне

    Прилине листок випадковий,
    Зірвавши природи закови.

    Ця жінка загрозу таїть.
    У Богом призначену мить

    Вона увірветься в життя,
    Зламавши замки небуття.

    Вона у червонім вбранні
    Іде полководцем землі

    І в серце встромляє кинджал,
    Гостріший за тисячі жал.

    Так вибухне полум'я шал
    Під звуки численних гітар.

    На пласі любові стою
    В якомусь незнанім краю.

    Цей вирок позбавить навік
    Від сили жаданих повік

    І кине у магму основ
    Таку навіжену любов.

    8 червня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  18. Борис Костиря - [ 2025.07.17 21:32 ]
    Місто-привид
    Місто-привид, в якому втонули серця,
    Місто-привид, в якому втонули надії.
    Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
    Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

    Місто-привид здіймається, ніби скелет,
    І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
    І даремно шукать рятівний амулет,
    Аби вийти із нього в погожу долину.

    Місто-привид як наслідок лютих боїв,
    Де зійшлись дві армади, страшні і нещадні.
    А тепер тут панує лиш сон кураїв,
    Лиш руїни споруд у молитві нещасній.

    5 червня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  19. Оксана Рудич - [ 2025.07.14 00:51 ]
    Двір
    Вночі наш двір оживає,
    він пам’ятає все:
    кожне хатнє вікно
    ще бачить Твоє лице,
    тепле черево стежки
    відчуває Твою ходу
    і червоніє черешня
    для Тебе у цім саду…
    Де ти? Як ти? З ким ти там,
    мій зозулястий птах,
    носиш наш двір за плечима
    десь по чужих світах?

    2025р.


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  20. Борис Костиря - [ 2025.07.06 22:04 ]
    Молода трава
    Я радію молодій траві.
    Хай народяться мрії живі!

    Ця трава пробилась до нас
    Крізь зими ворожий спецназ,

    Крізь зими надійну тюрму,
    Крижану, жорстоку, німу.

    Я іду і рву на шматки
    Ці пагілля терпкі і шорсткі.

    Я укритись не можу, на жаль,
    В трав'яну турботливу шаль,

    Прочитати книгу її,
    Де злилися букви живі.

    Я впаду в траву, в забуття,
    Де кінець і початок життя.

    17 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  21. Борис Костиря - [ 2025.06.30 21:04 ]
    Аритмія
    Аритмія в думках, аритмія у вірші.
    Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

    Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
    У стихії шукаємо знаків творіння.

    У безликості прагнем побачить обличчя.
    І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

    Неможливо знайти в аморальності совість,
    У розрізнених звуках - гармонії повінь.

    Ти пірни у криницю німих парадоксів,
    Ніби в трюм до розгнузданих диких матросів.

    Не знайшовши там сенсу, ти вийдеш на волю,
    Відкарбуєш у скелі призначену долю.

    Але як подолати лиху аритмію,
    Від якої і розум безсило німіє?

    Мабуть, ніяк, бо час відбиває нещадно
    Аритмію, в якій не написано щастя.

    9 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  22. Борис Костиря - [ 2025.06.29 22:15 ]
    Трава
    Безконечно росте трава,
    Невідчутна і ледь жива.

    І траві цій ніщо не указ,
    Вона дивиться в нас і про нас.

    Ця трава - ніби вічне зерно,
    Що проб'є асфальт все одно.

    Ця трава закриває красу,
    Поховавши у путах ясу.

    Філософський камінь впаде
    У траву, не здійснившись ніде.

    І гарячі сльози впадуть
    У траву, не зьагнувши суть.

    Що тепер ми шукаємо в ній?
    Сенс, який заніс сніговій.

    Чи збагнемо її письмена
    У стихії, де править мана?

    Ця трава поглинає усе,
    Що натхнення святе принесе.

    Ми б'ємося об ґрати її,
    Об темниці її вікові.

    8 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  23. Борис Костиря - [ 2025.06.28 21:13 ]
    Загублений твір
    Цей твір, який сховався у пучині
    Глибинних вод, потоків, бурунів,
    Пропав у невідомості, що нині
    Диктує нам свій первозданний гнів,
    Який нам світить із очей вогнів.

    Цей текст не є сакральним чи пророчим,
    Він народився у боях терзань
    Палаючого розуму, що ночі
    Спалив для праведних палких дерзань,
    Пожертвувавши маревом бажань.

    Цей текст згубився на полях просторів
    Комп'ютерних чи, радше, бісівських.
    Рукопис не горить, а тоне в морі
    Новітніх технологій нищівних,
    Які змішали доброту і гріх.

    6 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  24. Борис Костиря - [ 2025.06.27 22:07 ]
    Раптовий сніг
    Раптовий сніг, немовби кара неба.
    Раптовий сніг, такий раптовий сніг.
    Нам кари іншої уже не треба.
    Сама ненависть падає до ніг.

    Раптовий сніг, немов парад ілюзій.
    Раптовий сніг, як марення вві сні.
    Раптовий сніг крізь марево алюзій
    Явився парадоксом навесні.

    Що нам робити з цим нежданим ритмом?
    Куди втекти від Господа гримас?
    Космічний холод падає нестримно
    У хаотичність й невгамовність мас.

    2 квітня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  25. Борис Костиря - [ 2025.06.25 21:08 ]
    Діалектика
    Це запах гною чи троянди?
    То діалектика страшна.
    І невідомо, чим же пахне
    Така полинна чужина.

    У розквіті вже є падіння,
    І у тріумфу є кінець.
    Вінок троянд несе прозріння,
    Що це диявольський вінець.

    І у вершині є низина,
    В багатолюдді - самота.
    Так відкололась половина
    Від тебе, де цвіли жита.

    Ця діалектика вершиться
    У душах і на небесах.
    І справедливість не здійсниться,
    Поки у клітці буде птах.

    12 березня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  26. Борис Костиря - [ 2025.06.23 21:09 ]
    Останній сніг
    Останній сніг вже сходить із арени,
    Як сивина, як марево із хвиль,
    Що напливає з підсвідомих терен.
    Не розрізниш, де правда, а де цвіль.

    Останній сніг напливами прибою
    Нечутно попід двері підповза,
    Де зло й добро злилися у двобої.
    У гулі не почуєш крики "за".

    Останній сніг, як барс чи як пантера,
    Під ноги ніжно й лагідно приліг.
    Немовби білими грудьми Венера,
    Останній сніг закриє твій поріг.

    1 березня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  27. Сергій Губерначук - [ 2025.06.23 11:53 ]
    «Ні» чи «Так»…
    «Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
    Не буває «Так» чи «Ні».
    Ані правди, ані йоти!
    На війні як на війні!

    Правда – вічне порівняння.
    Нині – так, а сяк – затим.
    Залишається питання:
    «Хто насправді є святим?»

    Той, хто тве́рдить, той, хто певнить,
    хто попе́ред на коні,
    заведе, зведе, зате́мнить!
    То є правда? «Так» чи «Ні»?

    Хто хоро́ниться, чаїться,
    людям шепче переляк,
    за великий світ боїться!
    То брехня? То «Ні» чи «Так»?

    Мабуть «Чи»! Бо Всесвіт – проти.
    Швидше вищу мову вчи!
    Правда – час, брехня – це «хто́ ти»,
    і мовчи, бо в центрі – Чи.

    18 серпня 2001 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Подорож на долонях планети», стор. 154"


  28. Борис Костиря - [ 2025.06.21 21:04 ]
    Сніги
    Я хочу пірнути в сніги,
    У сон, невідомість, пургу,
    В пекельне обличчя жаги,
    У білу безмежну труху.

    Я питиму сніжне вино,
    До краплі, до самого дна.
    Простелеться біле руно,
    Явивши небес письмена.

    Я хочу пірнути туди,
    До краю небесних святинь.
    Сніги замітають сліди,
    Ховають надії до скринь.

    Слова упадуть назавжди
    В яругах крутих, як змія.
    Лиш тільки прозріння не жди,
    Воно розчинилось в полях.

    20 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (3)


  29. Борис Костиря - [ 2025.06.18 21:15 ]
    Уламки любові
    Уламки любові, уламки світів,
    Які народились, щоб швидко померти.
    Ти космос зруйнуєш без меж і мостів,
    Де вже не існує народжень і смерті.

    Уламки любові ніяк не збереш,
    Вони розлетілися в простір печальний.
    У дикому реготі буйних пожеж
    Вони заспівають про вічний початок.

    Уламки любові, немов камінці
    Коштовні й такі непоправно розбиті.
    Ти бережно їх потримаєш в руці
    Й відпустиш, неначе небачені квіти.

    4 лютого 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  30. Борис Костиря - [ 2025.06.17 21:02 ]
    * * *
    Порожня сцена і порожній зал,
    Порожній простір, пристрастей вокзал.

    Ряди порожні, як полеглі роти,
    Стоять в чеканні неземної ролі.

    Усе вже сказано, проспівані пісні,
    Немов заховані під снігом сни.

    Де ті слова, що здатні породить
    В душі урочу і величину мить?

    Де ті слова, що пронизають нас
    І над якими непідвладний час?

    Слова, які розтоплять пустоту,
    Які глаголять істину просту.

    Порожня сцена вимовить слова,
    Які не розуміє голова.

    Та це єдино правильні, живі
    Слова, що проростають у траві.

    Це слово первозданне, як струмок,
    Яке здолає навіжений смог.

    13 січня 2023


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (1)


  31. Борис Костиря - [ 2025.06.13 21:55 ]
    Утеча
    Хоч би скільки тікав я від тебе,
    Марна спроба від тебе втекти.
    Я мов бранець у пазурах неба,
    І дорогу назад не знайти.

    Я тікаю, тікаю, тікаю,
    Повертаючись знову туди,
    Звідки я відійшов у безкрає
    Мандрування без сенсу й мети.

    Я тікаю і знову на місці
    Опиняюся, грузну, стою.
    У розтерзанім середмісті
    Я шукаю краси течію.

    27 листопада 2022


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  32. Борис Костиря - [ 2025.06.11 21:01 ]
    * * *
    Кленки в недобудованому домі -
    Це сутності, що рвуться врізнобіч.
    В думок і дій невидимім огромі
    Проглянуть голоси незгасних свіч.

    Кленки до нас промовлять нескоримо
    Крізь цеглу і руїну навкруги.
    І родяться від неба дані рими,
    Які прокреслять нам святі круги.

    Руїни не лише у цьому домі -
    Руїни у думках і почуттях.
    Ти вийдеш і у просторі, як морі,
    Співатимеш, як визволений птах.

    30 грудня 2022


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  33. Борис Костиря - [ 2025.06.08 21:45 ]
    Перший сніг
    Перший сніг, як послання Бога.
    Перший сніг - полотно небес.
    І розкриє дорога строга
    Пустоту недалеких словес.

    Перший сніг ліг невинно й сонно.
    Перший сніг, ніби скромний жест.
    І листів непрочитаних сонми
    Проглядають крізь білий текст.

    Перший сніг, ніби марево хворе,
    Мовби привида помах руки.
    Перший сніг відкриває море,
    Де впадають трагічні віки.

    23 листопада 2022


    Рейтинги: Народний 0 (5.45) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  34. Сергій Губерначук - [ 2025.05.15 12:03 ]
    Канун
    Старість стримувалась,
    вік надходив,
    але лику юнацького квіт!
    силуету невчасність прожога!
    завжда сповненість слів молодих!
    з ним зживались незмінно і довго
    поміж мертвих, нових і старих.

    За єдино безсмертного хлопця –
    чий феномен простий –
    йдеться в повістях допотопства:
    «Ось і тепер він живий».

    Обручку срібну знімає
    і на нитці шовковій гойдає:
    «…Тільки палаючий віхоть тростини
    і велика печера,
    і неодружений хтось,
    здається, геолог…
    ні;
    здається, первісна людина,
    ні;
    химера якась квола…
    в однині.
    Йде.
    Порода пахне лосьйоном,
    кухнею
    і дітьми.
    Ми –
    наскельні малюнки
    в скафандрах.
    Він –
    живий дотепер.

    …Щось в печері раптово
    схвилювало повітря,
    це на вулиці час
    помер…
    Ні.
    Це малюнки нас
    на стіні.
    Ні.
    Це підземна ріка Луна
    провалилася в озеро Тиші…
    впала в озеро?
    ні…
    провисла.
    Значить, це не вона
    повітря в печері колише.
    Це ще глибше –
    на березі озера Тиші
    дикий кіт, помираючи, випустив дух.
    У-у-ух…
    Як він потрапив туди?
    Від біди – до біди.
    Ні.
    Може, це деґрадація людини
    у глибини?
    Ні.
    Може, світ невідомий у тій глибині?
    Ні.
    Може, світ протилежний?
    Ні!
    Кіт обрав.
    Він без вогню на кінцях тростини
    повз у глибини.
    А ми…?
    йдемо попід люстрами кришталевими
    під куполами печер
    поза часами –
    і ніхто не помер.
    А чому..?
    Бо ти є свідком,
    і не бачиш нитки,
    на якій гойдається обручка,
    срібний маятник
    благополуччя…»

    Чи гіпноз є належним відбитком
    константи?
    «Подивіться уважно.
    Я – Ваша мати…»
    Так навіщо у вірші писати про хлопця?
    «Це не вірш,
    а остання з казок допотопства».

    17–19 квітня 1995 р., Богдани́


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«Поезії розбурханих стихій», стор. 30–32"


  35. Устимко Яна - [ 2025.05.06 18:06 ]
    між сонцем і місяцем
    у гіллі ялини чи туї
    сполохано мостяться сови
    і небо флюорисціює
    і ночі засві(д)чує слово

    на місце де царствене сонце
    планету удень обертало
    в ілюзію світу – у сон цей –
    викочує місяць кружало

    на психоделічній картині
    що ніч у повітрі зіткала
    зміїться по плесу стежина
    скидаючи луску з опалів

    якби хтось так випадком вийшов
    в цю пору на берег безсоння
    й підставив би втомленій тиші
    м’яку прохолодну долоню

    і гладив би тишу по гриві
    мугикав би їй колискову –
    ілюзія світу красиво
    у світ обернулася б знову

    та в гіллі ялини чи туї
    скінчили мостится сови –
    нічого ніщо не віщує
    дрімає вколисане слово

    за метеоданими Раю –
    триватиме ніч аж до ранку
    і місяць в кишеню сховає
    і сонцю відслонить фіранку

    земним копошінням як треба
    рулюють у вишніх етерах…
    з якого дивацтва враз небу
    забаглось вдивлятись у берег?

    03.05.25


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  36. Ігор Шоха - [ 2025.05.04 16:42 ]
    Напередодні вчорашнього
    Напевне, віщі сни
    збуваються... для мене
    наступної весни
    не буде вже війни
    як мовиться, напевне.
    Та поки у вікні
    щезають тіні темні,
    являються мені
    видіння навісні –
    у цю лиху годину
    вся косоока рать
    на поле Кия рине.
    Зигзицями ячать
    крилата діва Сирин
    і птиця Гамаюн:
    іде скажений гун –
    утілення Аттіли...
    і рукописи рун,
    і ворон Говорун
    у далечі віків
    цей час наворожили:
    на капищі богів
    язичницьке кадило
    і поміж ворогів
    своя нечиста сила,
    єгипетська мара
    сучасної Ізіди...
    і вигорять моря,
    та із пітьми аїду
    Ярилова зоря
    над океаном зійде.
    І вернуться сини,
    і неодмінно щезне
    поріддя сатани
    лихе, лукаве, темне,
    яке кудись веде...
    і, може бути, потім
    не устоять ніде
    дияволи во плоті,
    опудало руде
    і шапіто на дроті.

    05.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Коментарі: (1)


  37. Валерія Коновал - [ 2025.05.04 15:08 ]
    Вона торкається моїх пліч…
    Вона торкається моїх пліч,
    Грає на сокирі скрипаль.
    Вона говорить: “Зв’язок — то біль”,
    У грудях б’ється хришталь.

    Він дивиться в мої зелені очі,
    Сміються діти за вікном.
    Брехливі зірки, оманливі ночі —
    Він потайки йде через сон.

    04.05.2025. 01:36


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  38. Валерія Коновал - [ 2025.05.04 15:51 ]
    Сповідь
    Очі піском вимили,
    Поміж грудьми яму вирили.
    Слова — поглядом вимовив:
    “Що я собі видумав?..”

    Кохання в прірву кинули,
    Наврочили злими силами.
    Долю з-під лавки видали,
    Повідомлення моє — видали!

    Шепотом церковним вимоли:
    “Індульгенцію купи з вірою”.
    Спали на кострі відьму, ти —
    Та віддасться за гріхи твої…

    Очисти простір білою шавлією —
    Не буде спокою твоєму крокові.
    Буде проклято кожне дзеркало:
    На перекладені вчора вмерла я.

    03.05.2025. 02:55


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.38) | "Майстерень" 5.25 (5.38) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  39. Ігор Терен - [ 2025.04.04 21:09 ]
    На милицях сучасності
                            І
    Ніколи кажуть не кажи, – ніколи.
    Не має сенсу парадигма ця,
    немає ні початку, ні кінця
    абсурду, що вертається по колу
    сансарою во ім’я гаманця.
    Америка «кришує» Україну
    як рекетир і поки тліє край,
    росія заглядає за Дунай,
    ну а Європа хоче половину
    усього, що у полум’ї руїни
    бажає теж присвоїти Китай.
    Ця візія опереджає карму,
    яка нікого вже не омине
    як і невідворотна Божа кара
    і по заслузі буде кожній тварі,
    коли Арей війною полихне.

                            ІІ
    Об’єднуються нації навколо
    ідей добра супроти осі зла,
    та істина у тому не мала,
    що поки влада набиває воло,
    зомбований електорат спроквола
    вже доїдає крихти зі стола
    і вишиває голому сорочку...
    на перемогу скинемось потрошку,
    а поки роздягають до гола,
    наклеюємо фіґові листочки,
    якщо штани оказія зняла.
    У цій неімовірній веремії
    явилися новітні лицедії,
    що мають індульгенції старі,
    аби союз мамони й содомії
    оте несите бидло угорі,
    усе ще не ударене по тім’ю.
    не п’яло на очиці каптурі
    нової інквізиції держави.
    На мапі світу є вже не одна
    така, яку годує сатана...
    і не одним героям вічна слава:
    кому – почесна, а кому – дурна.
    Закони є, але немає права
    показувати, де чия вина.
    Лакеї, сраколизи, маловіри,
    іуди і нувориші еліт
    у кузні часу викували звіра
    троянського, що розділяє світ.
    У світлі майже кожної події
    збуваються видіння Єремії:
    на свято місце сіли упирі,
    у рясах біси гидять вівтарі,
    престолами завідують злодії,
    а тронами – юродиві царі.

                            ІІІ
    У боротьбі за фейкові ідеї
    не сходять із арени фарисеї,
    та викине, якщо не поглине
    їх час у цій воєнній епопеї
    добра і зла...........................
    ........... не доганяє людство,
    якою є причина самогубства
    і хто коли порушує закон.
    Та не лякає їх Армагеддон,
    упевнена парафія у тому,
    що і її теляті золотому
    везе, коли воно двох маток ссе
    та б’є поклони ідолу дурдому,
    який із раю на коні блідому
    її в зелене пекло повезе.

    04/25


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  40. Юрій Гундарєв - [ 2025.04.03 11:39 ]
    Місто
    Час покинув свій,
    долаючи втому…
    Я - у Києві
    сто років тому.

    Усміхнені квіти на клумбах.
    Трамваїв густоголосся.
    Міліціонери на тумбах
    завмерли, як колОси.

    Ось ця чарівна пані,
    яка вибирає буси
    прямо з вітрини - останні,
    можливо, моя прабабуся.

    А з цим малюком у колясці,
    що так зворушливо плаче,
    ми розминемось у часі…
    Пробач, не до побачення!

    Володимир, на хрест спершись,
    як то кажуть, камо грядеши,
    здається, побачив першим
    нас - прийдешніх…

    Вночі на дніпровські схили
    падає срібне намисто…
    Валер‘ян Підмогильний
    «Місто».

    2025 рік


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.48)
    Прокоментувати:


  41. Ігор Шоха - [ 2025.03.30 22:18 ]
    Земля і люди
    Ще не уміють пересічні люди
    єднати сили із останніх сил
    у симбіозі Заратустри, Будди
    та Ієгови.. на один копил.

    Та уповають люди пересічні
    і віруючі на одного з трьох...
    у цьому світі нації не вічні
    і люди теж... і триєдиний Бог,

    і та земля, якої їм не треба
    ані у небі, ані у раю...
    якщо до раю пішки як до неба,
    то й живемо як у чужім краю.

    Подейкують на морі і на суші –
    земля і небо об’ єднають душі
    як обереги сили і снаги,
    та де-не-де на суші і на морі
    усе, що суще в радості і горі,
    нагадує, що люди – не боги.

    03.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  42. Діон Трефович - [ 2025.03.11 02:29 ]
    Життя
    Життя немов кардіограма,
    У ньому все в одне злилось:
    Комедія,фарс і драма,
    Фарбами емоцій розтеклось,
    Любов,боротьба,максимальна відвертість,
    Дружня підтримка і власна упертість,
    Максималізм і безкомпромісність,
    Витримка і екзамен на міцність,
    Я молекула світла,небезпечний реактор,
    Промінь сонця і хмара дощу,
    Мчу безупину,сміюсь досхочу,
    Цукор малини і гіркота полину,
    Коктейлем гремучим в мені прокиплять,
    Імпульси совісті дружньо не сплять,
    Знаю,попереду довга дорога,
    Через терни пройду до зірок,
    Вітром перелечу я пороги,
    Зроблю в майбутнє окрилений крок,
    Так,я не казка з хепіендом,
    І обличчя не з яскравим брендом,
    Я в вирі мрії,ясності й думок,
    Розсію посмішкою злого пекла смог,
    Блискучим світлом світ наповню,
    І радість з щастям в нього привнесу!

    Діон Трефович ©


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 6
    Прокоментувати:


  43. Діон Трефович - [ 2025.03.07 22:47 ]
    Ангели
    Ангели чують наші думки,
    Наші турботи і наші бажання,
    Ангели чують наші думки,
    І посилають нам віру й кохання,
    Ангели бачать неспокій душі,
    І закривають крилом від нещастя,
    Доленосні моменти настільки крихкі,
    Їх зберегти можуть серця старання,
    Ангели знають про наше життя,
    Світло дарують,наснагу,підтримку,
    І у сяйві мирського буття,
    Лишають всередині теплий відбиток!

    Діон Трефович ©


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0) | Самооцінка 5
    Коментарі: (1)


  44. Леся Горова - [ 2025.03.03 19:29 ]
    Слова
    Мої слова - то шурхіт очеретів,
    Ріка, що з небом змішана тече.
    Відбиток в ній купальниці відвертий,
    Дивися, не здіймаючи очей.

    На плесі - брижі, значить слово вітер.
    Під берегом пісок - то слово час.
    Верба у воду мочить пару літер-
    Любов і Ласку день мені припас.

    Слова злітають пухом лебединим,
    Тоді в терновий падають байрак.
    Слова малюють на щоці краплини
    Дощу чи сліз, я пробую на смак.

    Слова зі страху, що й не повторити.
    Вони як тінь, я їх не обмину,
    Плетуться вслід, й лише слова молитви
    Розвіюють ту чорну пелену.

    Бувають і тверді слова, то - кремінь,
    Й легкі, як пил, що струшений із ніг.
    Та жодне не написано даремно,
    Бо всі вони зродилися в мені.


    Рейтинги: Народний 6 (5.81) | "Майстерень" 6 (5.96)
    Коментарі: (1)


  45. Ігор Шоха - [ 2025.02.15 15:40 ]
    Несподівані сподівання
    На хвості червоного дракона,
    висне рік зеленої змії
    і ятріють сльози-ручаї,
    бо зі сходу дме не по сезону
    буйний вітер і душа холоне
    за краї розорені мої.
    В Україні з усієї сили
    виє завірюха світова,
    та весна... перемагає змія
    і ось-ось відлигою повіє...
    утікає баба снігова
    і зима до літа покотила –
    ранками яснішає Ярило
    як небесна свічка воскова,
    то зігріє, то як мрія тане
    і надією без вороття
    гасне учорашнє майбуття,
    нібито, уперше не настане
    гадане, обіцяне й неждане
    протягом наступного життя.

    02.2025


    Рейтинги: Народний -- (5.56) | "Майстерень" -- (5.91)
    Прокоментувати:


  46. Дмитро Віск - [ 2025.02.06 16:19 ]
    Мікени
    пізно копаєте опівдні могили пусті
    сором із чатами перевіряє пости
    кидає кості голодним лопатам мов кість
    пасмуги бронзових змій патиновану злість

    золото лаврів палетки очниці інталій
    пострахами черепів спалахнуть прапорці
    знову незнайдене втоплене в жменю деталей
    вишуканости розкоші в порожній руці

    сторони світу опівдні беруться до танцю
    крутять та й так що і смерть виставлятиме бранців
    маги жерці ворожбити за вашої згоди
    захід мені долучив половину зі сходу

    часові від сотворіння рости і рости
    хитрістю сором хоронить монети і брошки
    та не знайшовши (побачать: могили пусті)
    ляжуть в погребну постіль
    мов для них моя ноша

    2023 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  47. Дмитро Віск - [ 2025.02.04 17:24 ]
    Троя
    Каламар перевернуто

    Місто встало й стоїть
    се певна річ Троя
    шари передмість
    по колу повторюючись
    змащені світлом ліхтарним
    наосліп облудним
    вливається суміш контрастна
    і вулиці в сутінках
    один подих тому
    вийшовши з берегів
    стискаються вздовж тротуарів
    де берег тепер насідає
    мов брили дорійців
    буквальністю темних часів

    Сьогодні прогноз обнадіював снігом
    на завтра
    Чи нині – вже завтра?

    Дерева ростуть сталагмітами
    в парку застиглих чорнил
    сльотавости опій всотає галуззя
    запівніч отямиться парк
    у сріблí глосолалій
    Затягнуться світлом зіниці –
    ще дві затяжки
    з кров’ю качається суміш контрастна
    по околам
    і серце тужаве щільніше за кість
    душа поміж крил у хребет розвороту
    тасьмою вп’ялася там сніг ліг раніше
    цементуючи літери
    сенси лабільні

    Сьогодні прогноз обнадіював снігом
    на завтра
    нині – вже завтра

    До брами до брами


    2023


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  48. Дмитро Віск - [ 2025.02.04 00:07 ]
    З'ява звіра
    диме перцевий повз валку очей схаменись
    скільки не є молодик розтяв параван смерку
    і принагідно пречисті стожари до сліз
    палахкотіли пекучі а вперті ж уперті

    поштовх спиняли сліпі невідпорні часи
    аби до купи зібралась множинність одразу –
    руки руківʼя леміш – це сливе ти єси
    що його б стало зорати чекання левкасу

    і розчинитись бо в нині постало б колись
    себто початок і голод спрагливого звіра
    звіра котрий випростовувався і моливсь
    стрягнучи в гумус – твоє сполотніле безвірʼя

    2023 р.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  49. Сергій Губерначук - [ 2025.01.02 14:41 ]
    Подорож поволокою
    Під яким парасолем не йшов,
    по яких під’їздах не переховувався,
    які дерева не зустрічав,
    у які очі не зазирав,
    у якій руці не тримав,
    де не спав би –
    всюди сум.

    У тонкій поволоці я ще тонший.
    Зліва – ніч, справа – день.
    В епіцентрі – серйозний удар
    по мені.
    Далі сум.

    Голубий Хрещатик від дощів літніх.
    Імлисті очі увечері спати хочуть.
    Ще учора тріщали від побаченого.
    Нині сум.

    А завтра їдуть машини,
    клубками сонце за сонцем завтра,
    фонтани водою Дніпровою граються,
    хлопчик угледить мій сум
    і ніколи не стане дорослим завтра.
    Може, мені не гоже так про себе?..

    Люба, зірви мене з дерева, мов грушу.
    Я на ньому можу згнити, а не впаду.
    Ти професійна діячка
    найбільшого в світі профсоюзу
    потенційних убивць.
    Зірви мою біду.
    Я побачив квитки, на яких твоє фото – сум.
    Я побачив квитки, на яких твоє фото – сум.
    Я побачив квитки, на яких твоє фото – сум.
    Піду я…

    Лівою – раз.
    Правою – два.
    Обома – три.
    Стриб!

    Будинки згуртувалися з очей моїх упасти.
    Спасителько моя, це літо називається?!
    За мною вернеш гори – горизонти
    ти – лагідна печаль,
    ти – милостива муть…

    Лівою – раз!
    Правою – два!
    Обома – три!
    Стриб!

    А не висохне взуття.
    А не висохне волосся.
    Не можна повернуть
    тих рук сухих ще допотопних.

    Лівою – раз.
    Правою – два.
    Обома – три.
    Стриб.

    Не повертаюся!..
    до жінки…
    А найсумніше те,
    що звідти я,
    де в лугу декольте
    під сонцем сонць метелики цвітуть.

    12 червня 1994 р., Київ


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.75) | "Майстерень" 5.5 (5.85)
    Прокоментувати: | ""Поезії розбурханих стихій", стор. 76–77"


  50. Сергій Губерначук - [ 2024.12.27 12:46 ]
    Норма
    Норма – це навіть жіноче ім’я.
    Тепер унормований я.
    Губи запеклися кров’ю,
    розцілованою любов’ю,
    одсмоктаними ночами
    напівкарими очами,
    начвертьтурецьким голосінням,
    увосьмеро вмощеним в гроб волосінням.
    Норма. З неї багато нещастя.
    Розпльовано – горя вдосталь
    і вічний кастинґ
    перед очима
    Афін і Риму,
    Києва ще старого,
    Токіо через дорогу
    і сатанинського Вашинґтону.
    Трясця на то́му –
    як казав мій учитель!
    Годі смердіти!
    Норма!

    13 квітня 2004 р., Київ


    Рейтинги: Народний -- (5.75) | "Майстерень" -- (5.85)
    Прокоментувати: | "«У колисці мрій», с. 28"



  51. Сторінки: 1   2   3   4   5   ...   40