ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Іван Потьомкін
2026.04.01 20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.

хома дідим
2026.04.01 19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги

Борис Костиря
2026.04.01 13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.

Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,

М Менянин
2026.04.01 13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?

Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові

Сергій Губерначук
2026.03.31 21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.

Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –

Ігор Терен
2026.03.31 19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.

І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,

Охмуд Песецький
2026.03.31 12:46
Тиша в небесних школах.
Саме у ній пророки
Вчать визначати сполох
І почуття високе.

Шибеники, почуйте
Нас до своїх повішень -
Киньте трагічні бунти,

Борис Костиря
2026.03.31 11:43
Ніч у оголеність штовхає,
Коли беззахисним стаєш.
Іде барвистість небокраю,
Приходить сірість без одеж.

Приходить страх у масці фата,
Ідуть тривога і абсурд.
Приходить смерть в плащі рогата,

Віктор Кучерук
2026.03.31 06:12
Весняний ранок прохолодний,
Хоч сонце сяє над Дніпром
І так безвітряно сьогодні,
Що білий світ застиг кругом.
Впиваюсь сонцем і повітрям,
На повні груди вдих роблю, -
Виймаю пензлі та палітру
І волю вмілості даю.

Андрій Людвіг
2026.03.31 02:06
Вкрилася земля попелом і кров'ю,
І наша незалежність задушена з любов'ю.
Земля, яка розорена, спотворена і скривджена ганьбою,
Вже зайнята ордою: червоною, новою.
Й остання та надія розстріляна в Поліссі,
І сотні легіонів поховано у лісі.
І ще сті

Ігор Шоха
2026.03.30 14:11
                    І
Нанизує пам’ять разками намиста
на ниті життя візерунки барвисті
і тче у тумані вуаль,
звідкіль виглядає далеке дитинство,
його епізоди веселі і чиста,
навіяна ними печаль.

Борис Костиря
2026.03.30 13:26
Проспати можна все на світі:
Історію, чарівну мить,
Проспати сонце у зеніті,
Коли земля красу творить.

Проспати вирішальний, гострий,
Фатальний, неповторний час,
Проспати доленосний голос,

Віктор Кучерук
2026.03.30 06:44
Ще зорі сплять у темнім небі
І не парує ще роса, -
Ще не торкнулась довгих стебел
Моя нагострена коса.
Ще світ увесь неначе вимер
І лиш сіріє спроквола, -
Ще лиш шурхоче невидимий
Кажан, у пошуках дупла.

С М
2026.03.29 21:22
Перша дівчино, яку любив
Настав час заспівати тобі
Прощальну пісню
Мені було сімнадцять, як тебе стрів я

Ми не бачилися часто, майнули роки
Востаннє, коли бачив тебе, ти прийняла
Ісуса

Віктор Насипаний
2026.03.29 20:08
У третім класі вчитель дітям каже:
- Сьогодні розповім цікаве дуже.
Ми будем вчити нині земноводні.
Подвійний спосіб в них життя в природі.
Розмова в нас про тих, що спритні й дужі.
Живуть і у воді вони й на суші.
Можливо, здогадаєтеся, хто то?
Ч

Охмуд Песецький
2026.03.29 18:40
Тобі щось інакше порадити важко,
Коли до вподоби модерний Wolf Cut.
Коса - не твоє і шовкова застяжка -
Це те, що існує для інших дівчат.

За мною і ходять, і саме такі ось,
Яким я неначе амурний гайдай.
Не з ними робитиму те, що наснилось,

Євген Федчук
2026.03.29 18:09
Іще не вечір та вже йшло до того.
Десь сонце загубилося в хмарках.
Між пагорбами пролягла дорога,
Що звалась з давніх пір Поліський шлях.
Вела з Підгайців через Старе Місто,
Загайці в Новосілку, звідтіля
Вже далі на Тернопіль, з нього, звісно,
Де а

Володимир Ляшкевич
2026.03.29 14:55
У сутінках я майбуття помітив.
Воно нічим не втішило мене.
Його красою міг би я змінити -
її ж усе недобре омине.
Та не зібрав краси я - ось і квити.
І захід Сонця віддає вогнем.
За втраченим, не стрітим, не прожитим -
до обрію багряноликий щем.

Борис Костиря
2026.03.29 13:36
Так перша ніжна позолота
Торкнеться кленів і беріз.
Пробудиться дружина Лота
У сяйві нескоримих сліз.

Торкнуться віяння епохи
Думок, сердець, облич і слів.
Порветься пристрасть Архілоха

хома дідим
2026.03.29 10:06
поет сидить мов павук
тчучи свої павутини
радо вітаючи будь-яких мух
висисає їх із хітину
а ще між ребрами книг
наслухає серцебиття
знуджених необережних тих
читачів що летять летять

Юрій Гундарів
2026.03.29 09:22
У ніч на 28 березня 2026 року Одеса зазнала потужної масованої атаки.
Так, у пологовому будинку №5 після влучання «шахеда» в центр будівлі зруйнувано покрівлю та перекриття між поверхами. Медичний персонал евакуював до сховища 32 пацієнток і 22 новонарод

В Горова Леся
2026.03.29 08:56
Горіхи розпустили чорні крила
Воронячі на вЕльон аличі,
У сні стоять, весна не розбудила.
Та в голих вітах трудиться Ярило,
Брунькам тугим тепло віддаючи.

Цілує кожну пристрасно, бо хоче
Зацілувати так, щоб і чалма

Віктор Кучерук
2026.03.29 07:10
Години, дні, роки без тебе,
Без теплих пестощів твоїх, -
Це тільки в казці завжди лебідь
Не упадає тихо в гріх.
Це тільки в мріях м'яко й гладко
Лягає твій життєвий шлях,
А наяву - броди і кладки,
І переслідування страх.

Олена Побийголод
2026.03.29 06:53
Цезар Солодар (1909-1992; народився й провів юність в Україні)

Принесли у землянку посилку –
    й мов дихнуло чимсь близьким.
І на серці заграла сопілка,
    і згадався рідний дім...

        Бо відправлення поштове –

Тетяна Бондар
2026.03.28 18:53
коли весна як осінь
і зупинився час
небесні коси косять
все більше нас із нас
і сивина як просинь
і небо як рілля
і зоряно голосить
душа за кожним я

Охмуд Песецький
2026.03.28 15:30
Ми зараз - як пуритани
Живем у розлуці нашій.
Молімось - і час настане,
Як вимре сердечний шашіль.

І зверне судьба на вдачу,
А серце заб'ється лунко,
Як тільки тебе побачу,

Марія Дем'янюк
2026.03.28 15:15
Сниться мені небо —
Лагідно-блакитне,
Все довкола сяє,
Все таке привітне.

Сниться мені тато,
Йдемо разом в лісі,
Сниться мені мама —

Світлана Пирогова
2026.03.28 13:38
Чи можна стерти те, що не було?
Що лиш в уяві дихало і квітло.
А пам'ять - світло,зламане на скло,
Де кожен спалах - вигадка й молитва.

Твій шепіт - чи відлуння тишини?
В уяві ти сама його створила?
Любов живе не в дотикові, - ні,

Борис Костиря
2026.03.28 12:17
Так осінь повільно відійде
У млу, невідомість, туман.
Здійсниться небачене дійство
В танку невідомих примар.

Навшпиньках відходить осінній
Казковий і лагідний дим,
Який принесе нам спасіння

хома дідим
2026.03.28 11:08
якщо бажаєте речей складніших
інтриги жодної нема отут
добропорядно уживаючи отрут
а ще римуючи сяйливе слово ніцше
ви знаєте усе що звете суть
і перекласти сподіваєтесь у вірші
але наступна рима гірше
щодо подальшої іще суцільна лють

Віктор Кучерук
2026.03.28 10:48
Мене будили вдосвіта дорослих
У сінях, чи надворі, голоси, -
І досі не забувся мамин посміх,
Коли їй зрана помогти просивсь.
Стелився шлях у світанковім світлі, -
Неслося всюди мукання корів
І чулося, як шурхотіли мітли
Та підсвинки кувікали з хлів

Юрій Гундарів
2026.03.28 09:32
Окупанти вдарили по собачому притулку «Дай лапу, друже» у Запоріжжі.Є багато поранених і загиблих тварин. Собак із травмами терміново доправляють у ветклініки…

Сирена тривогою мучить:
увага, знов небезпека!
Дрон у притулок влучив
для бездомних песик

С М
2026.03.27 15:00
Ти стояла на межі свого пір’я
Політ обираючи
Усміхався я із подивом чи в силах
Помахати на прощання
Коли усе пройшло –
Се загоїлося до літа
Опісля прощань
Всі чуття що ми пережили

Артур Курдіновський
2026.03.27 14:51
З'їдає душу болісна саркома.
Круки літають. Вмерли солов'ї.
Мені це місто більше незнайоме,
Мої дороги - більше не мої.

Снують у жалюгідному апломбі
Однакові, безперспективні дні.
Я тут, неначе зомбі серед зомбі,

Юлія Щербатюк
2026.03.27 13:10
Без майбуття, о, щемна яв!
Я чую зраду в кожнім слові!
І спадної тепер любові
Для мене сяє вже зоря.

Так відлітаючи, із тим,
Не впізнавати безкінечно.
В знемозі цілувати плечі,

Борис Костиря
2026.03.27 12:33
Пробудження, немов із поля битви
Відхід в пустелю чи в рясні ліси.
Це прокидання у росі молитви,
У непорочнім сяєві краси.

Пробудження із-під руїн і горя,
Із-під уламків часу і доби.
Пробудження у буйних хвилях моря,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Олеся ніжна
2026.03.31

Майя М
2026.03.29

Олег Богдан
2026.03.28

Андрій Людвіг
2026.03.27

Охмуд Песецький
2026.03.19

П'ятниця Тринадцяте
2026.03.13






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Козак Дума - [ 2017.07.27 13:25 ]
    Храм душі

    На Землю знову я колись вернусь,
    як паросток через асфальт проб‘юсь,
    Любов нехай панує над Землею,
    я вірю, що свого таки доб‘юсь.

    Ми переможемо чужих і своїх ланців.
    Життя – немов вода в прозорій склянці:
    хоч з часом рідини стає все менше,
    та будоражать кров все ж дикі танці.

    Але воно усе розставить по місцям,
    а вірність стане запорукою всім нам.
    Нехай це почуття як нитка Аріадни
    романтиків завжди приводить в храм!

    січень 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  2. Ірина Вовк - [ 2017.07.27 11:53 ]
    "SENZA LUNA" або "Безмісячний ноктюрн""
    Втікає ніч на синьому коні
    безмісячним ноктюрном «SÉNZA LÚNA»…
    Чого блукаєш, вершнице фортунна,
    семивідлунна в снах, в самотині…
    Чи ж є той сенс з безмісячних блукань?
    Чи випливе в туманнім альбіоні
    пахучий лист фіалки на осонні
    та дрібен дощ любисткових зітхань
    про над’яркіший пам’яті відбиток:
    у нетрях часу збитих колісниць,
    триоких свіч, окреслених зіниць,
    і безлічі зелених свіжих віток,
    що виринають з ночі на льоту,
    і виростають в безвість, в висоту!

    Там на семи горбах тріпоче кінь –
    І тінь моя в сліпучім ореолі
    Веде двобій з могучим знаком Долі
    мечем семивідлунних поколінь…
    Я всюдисуща… я уся з відлунь,
    в мені постава вершниці, о верше!
    Втікає ніч… Туманно, як і вперше,
    той самий сон – безмісячний ноктюрн.
    … Не сон, о Сіне… - зірка покотилась.
    У чому сенс? – не знаю… Я втомилась.

    … Світає… Я народжуюся в муках,
    вертає світ, тонований у звуках,
    та сама синь – безмісячний ноктюрн…
    І я, в семи фортунах безпритульна –
    над звуками ноктюрна «SENZA LUNA»…

    … Натомлений ноктюрн…
    чи сон…
    чи сум…

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  3. Ірина Вовк - [ 2017.07.27 11:37 ]
    "Ти, лети, лети, голубко..."* (мотив)
    Ти котись, котись, кибитко...
    В’ється ночі золотава нитка,
    (б’ється серце, ой та не дається –
    палахкоче, не згаса!)
    Понад плинною рікою
    пущу повід, коників напою,
    і тебе захланною рукою
    поманю у небеса...

    Ти лети, лети, голубко...
    (Б’ється серце, ой та схлипом смутку),
    рветься нитка золотобагря́на,
    як жаринка, догоря...
    Серед степу спозарана
    з ву́тлих трав росте кривава рана,
    що дорога – то жага-омана,
    то незаймана зоря!

    Ти веди, веди, дорого...
    (Б’ється серце, ой та до знемоги),
    де ж мені подітися від болю
    у любові на устах –
    на вітрах циганську долю
    переллю я перекотиполю,
    і розтану... стану... пересто́ю –
    в неземних нових світах.

    Ти... зореносно так світи,
    поведи мене в світи – на край...
    За прив’язаність прости,
    як лошицю запусти
    у привольний дикий рай!

    Ти розкинь небесну карту
    (б’ється серце, ой та не до жарту!),
    а чи варто жити, чи не варто –
    у циганки не питай...
    Розведи у серці ватру
    з болю, крику, схлипу, а чи жарту...
    Чим жаркіше – тим рідніші шатра,
    ти гори... гори... палай!..


    (Зі збірки "Обрані Світлом". - Львів:Сполом,2013)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  4. Ігор Шоха - [ 2017.07.27 10:31 ]
    Несподівані рефлексії
    ***
    Буває, і мініатюрні катрени
    не лише образи, але і ...поеми,
    і п'єси, і оди ...дощу.
    Які то скажені путі Мельпомени,
    якщо випадкові сюжети і теми
    доводять когось до плачу!

    ***
    І зоїли протирають очі.
    Месники і месниці навколо.
    Зрозуміло, що кусати хоче,
    та не ясно, що воно мололо.

    ***
    У всьому винні москалі.
    Ця істина відома.
    Надії є. І не малі.
    Чекаю миру на землі,
    але воюю вдома.

    ***
    Я не живу на Україні,
    а в Україні їм і п'ю.
    Не важко уявити нині,
    що чую соло солов'їне
    не на краю, а – у краю.

    ***
    Усе, що надбали у час есесеру
    на смерть і життя в боротьбі
    за мир і свободу майбутньої ери,
    «працюючий жулік» у пенсіонера
    на щастя здирає собі.

    ***
    А ми живемо на початку
    як є і було за дідів.
    Корупція, кража, подачка
    і каса, собі на «заначку»,
    освоєні з юних років.

    ***
    Замайоріло усе
    у бойовий «Первомай».
    Нація гасла несе:
    «Банду – долой!
    Путю – домой!
    Хунту – ?
    А Пєтя – good bye».

                                  2017


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.93)
    Коментарі: (6)


  5. Микола Дудар - [ 2017.07.27 10:29 ]
    Салон Святої Богородиці
    Вона солодка з виглядом на всі…
    Йому повзти і дертись крізь кордони
    і кожен з них ще мріє по росі
    це право їм дісталось за купони

    і боляче і смішно - хеппі енд
    він не турист, а хто? заробітчанин
    найкращий із усіх сьогодні тренд
    чому ж не віддіслати їх у Кани?!..
    27-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  6. Козак Дума - [ 2017.07.27 10:39 ]
    Водяне єретиканство

    Господнє хрещення – це міф,
    хоча й тисячолітній;
    його не знав сармат і скіф,
    чи половець самітній.

    Ми пам‘ятаєм чудака,
    що все махав руками,
    феномен мага Чумака –
    заряд води банками.

    Цілющі якості води
    у кожен день незмінні,
    то все придумали жиди
    про цінності нетлінні.

    Не довели б нас до біди
    оті христини слова,
    нема різниці для води –
    йорданська чи дніпрова.

    Тоді чому ж уперто ми
    щоразу ще спросонку,
    в морози посеред зими
    шугаем в ополонку?!

    Моя позиція тверда,
    омита древнім хистом –
    очистить душу не вода,
    бажання бути чистим.

    19.01.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  7. Козак Дума - [ 2017.07.27 09:21 ]
    Зневiрена надiя
    Чому, скажи, ридаючи, ти мрієш,
    коли вже знаєш, що любов жорстока?
    Страждати від кохання все ж волієш,
    ніж залишатися без нього одиноко…

    Давно ти мовчки плакати навчилась,
    за посмішкою тугу й біль ховати.
    Просити Бога, потайки молитись –
    у клоччя серце зболене не рвати.

    Чому ж воно так плаче по ночам?
    Чи завжди буде так? Ні, щиро вірю –
    діждешся згодом вірного плеча,
    десь вже на обрії кохання і довіра!

    листопад 2016


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  8. Серго Сокольник - [ 2017.07.27 04:29 ]
    Шпигуну
    Є у тебе, шпигуне, душа?
    Чи її розміняв ти на розділи
    Циркулярів, доган і пошан,
    Чи на вірші, що пишуться прозою?
    Світ подій у твоєму житті
    Очі випалить нам, непосвяченим,
    Мов мета, до якої іти...
    І стороннім, того не побачити,
    Як ти був у житті чим не є...
    Як коханок кохав не кохаючи...
    Як тебе за усердя твоє
    Поважали... Навряд поважаючи...
    Ті країни, де жив, ти "зливав"
    За наказом... Чи просто з огидою.
    "Прогинався"... І в очі плював...
    Мов сновида ти йшов за сновидами,
    Що весь світ унікуди вели,
    Ніби ввечері курку на сідало,
    Часоплином життя розділив
    На служіння трухлявому ідолу,
    Що розіб”єш, як час надійде,
    Мов зневір”я, прикрите молитвою...
    Де сховалась душа твоя? Де,
    Під якими могильними плитами,
    Що й самому вже не підійнять?
    Чи під смокінг залізла бомондовий?..
    Що питати?.. Життя, твою мать.
    Світ сумує за Джеймсами Бондами.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2017
    Свидетельство о публикации №117072700923


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  9. Христина Татіана - [ 2017.07.27 02:29 ]
    Твоя пісня мінлива…
    Твоя пісня мінлива…
    То кохання,
    то злива…
    То в печерах німих каяття…
    Ти – повітря моє,
    Ти – як диво…
    Але пише апокриф Життя…

    Ти - мій біль,
    Ти - пожежа,
    Що спалила мої відчуття…
    Ти – прокльон,
    Ти – дитина примхлива,
    Що не знає святі почуття…

    Вдалині від кохання стежини
    Ти живеш серед зради та сліз…
    Ти-гидкий, ти-єдиний…
    Але замість душі ти є біс…

    Що продався до темряви в руки
    Та закликав магічне буття….
    Все це знаєш…
    Та ще… твої ж стерви
    Загортають тебе в небуття….

    4.09.16


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  10. Адель Станіславська - [ 2017.07.26 22:34 ]
    У тебе є тільки небо
    Пора вже стати злегка цинічною...
    Життя показує - є потреба.
    Не бійся тих, хто киває на вічність -
    У кожного власне небо.

    І праведність кожна лише до часу,
    і благоговійні моління...
    Не віриш? Впади або оступися -
    заплатою хліб? Каміння...

    Любов не має нічого спільного
    з жертовністю, що без потреби.
    Даруй собі ласку, зробися вільною -
    у тебе є тільки небо.

    2017


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Коментарі: (2)


  11. Козак Дума - [ 2017.07.26 21:30 ]
    Життя, війна, хрести…
    Немає без сьогодні майбуття,
    як берега без річки не буває.
    Життя, життя, життя, життя, життя…
    Немов пісок крізь пальці утікає.

    Вже скроні густо вкрила сивина,
    розруха й голод – то найбільше лихо.
    Війна, війна, війна, війна, війна…
    Для бідних горе, для багатих – втіха.

    Братерства й дружби спалено мости,
    що будувалися народами віками.
    Хрести, хрести, хрести, хрести, хрести…
    після боїв з братами. Ні – з катами!

    Свій шлях торуємо уперто крізь туман,
    сміємося, заходимося плачем.
    Обман, обман, обман, обман, обман…
    Ми часто вірим в те, чого не бачим.

    Як без повітря не прожить і дня,
    без медитацій не відкрити чакри.
    Брехня, брехня, брехня, брехня, брехня…
    Вона вбиває душу й віру в завтра.

    Можливо нас чекають сотні літ,
    а може це уже останній крок.
    Політ, політ, політ, політ, політ…
    Одних в безодню, інших – до зірок.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  12. Козак Дума - [ 2017.07.26 20:23 ]
    Русинам-українцям
    Віками нас „брати“ гнітили,
    все мордували, розпинали,
    та віру в майбуття не вбили –
    лише сильнішими ми стали.

    Стинали голови нам, крила,
    у небо душі відлітали,
    і голодом народ морили,
    та лиш сильнішими ми стали!

    Нас у лихий мороз і вітер,
    етапом до Сибіру гнали,
    дали нам букви замість літер,
    та лиш сильнішими ми стали!

    Ми не ламалися, не нили,
    боротися не покидали,
    в кулак свої збирали сили
    й насіння наше не пропало!

    Любіте Неньку-Україну,
    не залишайте на поталу.
    Від злості вороги загинуть
    і стане щастя до Уралу!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  13. Козак Дума - [ 2017.07.26 20:13 ]
    Щастя наших днів

    Щасливий той, допоки хто не втратив
    захопленість і заздрість переміг,
    хто здатність любуватися не розміняв на злато,
    безпосередність й щирість хто зберіг.

    Щасливий той, хто молодий душею,
    життям крокує, не бреде в імлі,
    не тяготиться долею своєю
    і добрий слід лишає на землі.

    Щасливий той, хто вірності не зрадив,
    любов і щирість не жбурнув у сніг,
    хто ні далеких, ні близьких не ранив
    і звіра лютого в собі збороти зміг.

    Щасливий той, хто годен говорити
    у вічі правду без обиняків,
    хто научився так у світі жити,
    щоб пломеніти з глибини віків.

    січень 2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  14. Козак Дума - [ 2017.07.26 20:22 ]
    Молитва про земний рай
    Боже, увійди в мій дім,
    хай святиться все у нім!
    Хату хай покине мла,
    визволи мене від зла!
    Боже, змилуйся над нами,
    що не ходимо до храмів.
    Остогидли ті хавіри,
    у душі ми носим віру!
    Бо попи дійшли до краю –
    нас рабами називають.
    Хочемо щасливо жити,
    не раби ми – твої діти!
    Серце сповни нам терпінням
    і даруй благословіння.
    Незалежно всім від статі
    дай нам, Боже, благодаті,
    захисти усю сім’ю,
    щоб жили ми, як в раю!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  15. Микола Дудар - [ 2017.07.26 18:21 ]
    Джерельце

    З Борисполя до вас - куди не йшло
    а звідси і до себе ціла вічність
    на прив’язі теличка за селом
    у погребі принишкло десь з півсічня
    і це не все
    сторінку розгорну
    прописане розписане... дрібниці?
    кипить бурлить на вуглях на пару
    і черга по обіду до криниці
    а ще про вас думки у кілька слів
    а ще до вас ну щодо пропозицій
    зібрати всі
    ті образи зі снів
    і як сім'я пройтися
    по столиці...
    26-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Прокоментувати:


  16. Олександр Сушко - [ 2017.07.26 15:28 ]
    Проносне
    Люблю я шану як солодкий мед,
    Щодень її збираю у засіки.
    Я - геній! Я - митець! Співак! Поет!
    Хвала для мене - це найкращі ліки.

    Закатую її у баняки
    Пересипаючи коментарями.
    Звикаю гризти слави мослаки,
    Вдихати чад густого фіміаму.

    Я ласий до липучого давно,
    Тяжію до нектару і сиропу.
    Стелю подяк під голову руно,
    Для поцілунків підставляю щоку.

    З натхненням полірую ордени,
    Мені цяцьок завжди лискучих мало.
    І зрію гордо із височини
    Змурованого з тирси п'єдесталу.

    Чигаю на утішливі слова
    Чи віншування, чи овацій зливу.
    Але бурхливих оплесків нема,
    А є мовчанка, усмішка глумлива.

    І хоч ростки бундючності малі
    Та метастази вже вона пускає.
    Тону я, друзі, у пустій хвалі.
    Часу на справжню творчість вже немає.

    26.07.2017р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (16)


  17. Світлана Майя Залізняк - [ 2017.07.26 13:01 ]
    Походжаю...
    1

    Світ мережевих поетів.
    Пошуки мережив...
    Залиша слідиська Єті:
    Не загриз, та стежив.

    Фланірую непомітно.
    Алергія в музи...
    Антилопа Зося кітна
    Цмулить мутне смузі,
    Та прицмокує, голосить...
    Горобці - в соломі.
    Урожайно, рання осінь.
    Туга незникома.

    2

    Похитаю сніжну бабцю:
    Чи міцна морквина...
    Стос рецептів: перчик, праця...
    Бевзень має джина,
    Крізь дими шедеврів просить,
    Лавровишні, сцени.
    Джин кахика: "Чув я, досить...
    (Лексика обсценна)...
    Є віршата, маєш кліпи,
    Миследрантя чорне.
    Метр Горинич, кажуть, сліпне:
    Все у горно горне...".

    3

    Походжаю, рву черешні.
    Солов`ї в калині.
    Десь поети найсправдешні,
    Профілі орлині.

    Забурунилося сусло,
    Щось тече - липкаве,
    Забиває баки... русла...
    ........................
    Графоманам - слава!


    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  18. Анна Віталія Палій - [ 2017.07.26 10:45 ]
    , , ,
    Печаль чи скорбота
    мій камінь важкий не важкий?
    Убитий не вбитий
    твоєї торкаюсь руки.
    Любов – не любов,
    а висока незрима краса.
    Колись ми удвох
    увійдемо в оті небеса.

    Земна гіркота,
    лабіринти доріг і весна.
    Земля золота,
    але тільки в несправджених снах.
    Годинника бій –
    то полічені скриків рої.
    Прощаю тобі
    не від-дані дарунки свої.

    Прощаю тобі
    не життя і не радість?.. Не час
    Співати журбі,
    дослухатися болю, для нас
    Дорога пряма
    наче злет, наче стин, як у бій…
    Прощення нема.
    Але як не простити тобі?
    15.05.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  19. Микола Дудар - [ 2017.07.26 10:40 ]
    ***
    Якщо наш день візьме й завечорить
    а сонце відштовхнеться від орбіти
    зірву тобі і айстру і суниць
    і тихого зворушливого літа
    залиш усе скоріш біжи до верб
    стежиною униз та й понад ставом
    он місяць молодий неначе серп
    а поруч польові по шию трави
    чекатиму з гітарою чи без
    зачуєш соловейка йди сміливо
    погодилась пташина кілька тез
    озвучити з нудьги чи то з пориву…
    26-07-2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  20. Ірина Вовк - [ 2017.07.26 09:04 ]
    "ОФЕЛІЯ… і ТІРЦА… і ЙОГАННА…" (Лесі Українці)
    Офелія… і Тірца… і Йоганна…
    Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
    Касандра я… Неріса… Одержима…
    (Душа моя і плоть моя – незрима)…
    Безумна я і втишена… Хто зможе –
    стихію цю впокорить, переможе,
    коли не я?.. не море це зелене?.. –
    бо хто є тут розкутіший над мене,
    над цю вербу, що з попелу востала –
    (я Мавкою колись сюди літала).

    Чи ж то мені по лаври Корифея
    ставати в ряд з покірною главою,
    коли звитяжний геній з булавою
    мене веде: вперед, сліпуча Феє,
    у пущі слів, несходжені, як долі,
    іди й ставай на прю на Полі Крові.
    Чи ж по мені Корінфа кволі крики,
    марні́ пісні, плачі співців незрячих,
    коли в мені безумно Жінка плаче,
    голосячи собі на всі язи́ки.
    Моїм речам вшалілі бурі милі,
    вакхічний дух і шум вина по вінця,
    і ельфів-слів легкі райдужні крильця,
    (і де вже їм стинатись у могилі!)…

    О ті жалі́! - ті чо́ла переможні,
    о ті терни́! - скупі римля́нські чола…
    Стаю на прю – розніжені і млосні,
    Я одержима… правда, тілом квола.
    Мені за зброю – всесвіт мого вірша,
    (десь там орел у бе́змірі ширяє!).
    Я втишуся… Я – тиша… Я – Неріса:
    «Корінф оцінить тих, кого втеряє…».

    Не плачте по мені, як ненароком
    в смертельному бою впаду, причинна.
    Я сильна… Так, я «трохи не мужчина»,
    мені судилось бути вам пророком.
    Дух Божий знайде сам мене в пустині,
    і вас він осягне з прийдешнім віком…
    В мені снаги – як в доблеснім мужчині,
    та я втомилась бути ЧОЛОВІКОМ!

    Офелія… і Тірца… і Йоганна…
    Люцілла… і Прісцілла… Донна Анна…
    Із вічності камінного застінка
    Я йду до вас – як найніжніша жінка!

    (Зі збірки "...І все ж - неопалима". - Львів: Логос,2001)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  21. Іван Потьомкін - [ 2017.07.25 19:13 ]
    Так прокладають стежку до Любові
    Не варто зопалу звірятися в любові,
    Щоб на одкош, бува, не наразитись,
    А ліпше намір перелити
    В досі ніким не чуте слово
    Чи в барви трепетно втілити,
    Чи деревцем пустелю звеселити.
    І як вона замилується словом
    Чи прикипить до полотна твойого,
    Чи спеку перебуде в тіні крони,-
    Вважай, що прокладаєш стежку до Любові.


    Рейтинги: Народний -- (5.62) | "Майстерень" -- (5.86)
    Прокоментувати:


  22. Олександр Сушко - [ 2017.07.25 18:12 ]
    Уже геній!
    Я розкажу все по порядку,
    Щоб не було розчарувань.
    Отам - моя ступала п'ятка,
    А тут - писала вірші длань.

    Усох павук давно на стелі.
    Та очі бачили колись
    Як малювалися пастелі,
    Сонети зоряні плелись.

    В тарілі всохли бутерброди,
    В кутку - гітара замашна.
    Писав на кухні про природу,
    У ванні проза гарно йшла.

    Вливав в лоханю півбалона
    Шампуню, меду, молока,
    І про любов есеїв грона
    Черкала в захваті рука.

    На лоджїї творив про море,
    А на дивані - про зірки.
    Для поетичних різносолів
    Мостив у крісло подушки.

    Декламував у коридорі,
    Дивився пильно у трюмо.
    Натхнення відкривались пори,
    Курився творчості димок.

    Відро заковтувало шмати
    Іще недосконалих дум...
    Мене вже винесли із хати,
    Вдягнули вічності костюм.

    Здмухни з полиць стару пилюку,
    Там є брошура-мишеня.
    Писав аби убити скуку,
    А виявилось - геній я!

    Ростуть нових поетів лави,
    Тільця, Пегаса, музу ссуть.
    А я не встиг ковтнути слави -
    На це не стачило часу.

    Несуть мені вінки та квіти,
    До ями кидають грудки.
    Нарешті став я знаменитим.
    Хоч за життя не був таким.

    25.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (6)


  23. Олександр Сушко - [ 2017.07.25 17:16 ]
    «Героям сла…»
    У Києві майструють гроб,
    Готує похорони мати.
    Попала міна у окоп:
    Стрічай, столице, тіла шмати.

    Він був мій друг. Співак, поет.
    Та хлопця одурили підло:
    До рук убгали пістолет…
    Накрила темінь промінь світла.

    Цукерки варить «Порохно»,
    Мальдіви гріють «Кулю -в-лоба».
    Сашка відправили на дно,
    А діточок своїх – в Європу.

    Немає в нього орденів.
    Зате до біса в генерала –
    Йому не жаль чужих синів,
    Вояк для нього – м’ясо, сало.

    І шерхотить у рів пісок –
    Це все, що маєш від «держави».
    Штовхає в спину голосок:
    «Героям сла...». - Навіки слава.

    25.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Прокоментувати:


  24. Валерій Хмельницький - [ 2017.07.25 16:33 ]
    Про розділові знаки (поетична пародія)
    Я - на твоєму. Риска. Крапка.
    Ти - у моїй. Тире і кома.
    Та це - секрет. Про це - нікому.
    Мовчи, допоки немовлятко...

    Ого, які шари! О, Боже!
    А понад них - Пізанська вежа!
    Принаймні, чимось таки схожа -
    Аби не впала, пильно стежу.

    До губ - вершки. Я влипла, наче.
    Яка нестерпна літня спека!
    А за вікном летить лелека.
    А я сміюсь із нього й скачу.


    25.07.17


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2) | "Окайда Гармонія"


  25. Микола Дудар - [ 2017.07.25 14:31 ]
    Наедине со всеми...
    Товарищ Пу, аэропорт
    исчез с лица земли под утро
    "эх бы ещё один
    аборт -
    и мир избавился б от Пута…"
    не пожелание, вопрос
    вот накопил себе на старость
    чтобы не слышать больше "SOS"
    я умереть готов задаром
    за этих юных мальчуган
    слегка небритых и безусых
    готов в Кресты иль в Магадан
    иль мы для вас не люди, мусор?
    товарищ Пу, зачем вот так
    толкаешь страны в мясорубку
    исподтишка?… себе же враг
    ну ведь бессмысленно и глупо
    ой боже мой, патриотизм…
    и это ради «новороссов»?!
    да вы больны, не ваша Жизнь
    и не увиливайте, бросьте
    вот Мать в слезах
    окаменев
    на полный рост
    свидетель Днепр -
    есмь Дух Святой! наш Божий Нерв
    а, кстати Пу, какой вы веры?..
    не может быть, ну всё, держись
    не уж -то вправду бес попутал
    откуда вы? оттуда… из…
    не впечатлительно но круто

    ...а я то здесь на кренделях
    всё изгибаюсь, вены рву
    а ну-ка хлопцы, тащи кляп
    и на гиляку дрыгом ПУ…
    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.5) | "Майстерень" -- (5.65)
    Коментарі: (1)


  26. Любов Матузок - [ 2017.07.25 11:59 ]
    ***
    На підвалинах флірту - химеристим храмом - ти,
    аналогія зламу стосунків - до східців:
    поступовість, кути...
    Я ж - навчу тебе грамоти
    для незайманців зляканих і початківців.

    Потаємне - у снах твоїх реалізоване,
    в епізодах нічних - нерозпізнана згуба.
    Як зворушливо й пружно лабіалізовані
    поцілунком настирним пожадливі губи.

    Скам'янілий філолог, я знала колись таких:
    у коханні й цілунках натхненно-незрячих,
    де прощання мундштук - лжеколискою для губних,
    з незрівнянною ніжністю тихих шиплячих.




    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  27. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:02 ]
    "Сцена з Перелесником"
    Коли вирветься втома,
    як ноша мені непосильна,
    коли хтось із знайомих
    на мене скептично зиркне́,
    я буденність покину
    і в казку вернуся, наївна…
    - О рятуй, побратиме,
    рятуй, П е р е л е с н и к, мене.

    І від злих язиків,
    і від того скептичного ока
    я у гущі лісів заховаюсь,
    ніхто й не знайде.
    Тільки мій П е р е л е с н и к
    злетить над лісами високо
    і озветься з берези:
    - О де ти, о де ти, о де!..

    Коли вирветься втома,
    а вона ще чорніша від ночі,
    і пітьма півпритомна
    долоні безсонь простягне,
    спалахне у мені,
    заіскриться в мені,
    затріпоче
    твій високий вогонь:
    - О рятуй, П е р е л е с н и к, мене!

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  28. Ірина Вовк - [ 2017.07.25 10:03 ]
    "Лесиними стежками" (цикл)
    ОЗЕРО НЕЧІМНЕ*

    Спить озеро. Не розбуди словами
    Його спокійну, древню сивину.
    Дивися, як м'якими рукавами
    Хвилюють верби тихий берег сну.
    Про що мовчать? Невимовлений докір
    У хвилях, що цілують береги,
    І піниться минулого неспокій,
    Що серцю, наче п і с н я, дорогий.
    О,що те дно хова від зору ока?
    Можливо, пестощі весняного тепла…

    Любов -- як тайна вічна і глибока,
    З якої вірність М а в к и проросла.

    ТОЙ, ЩО В СКАЛІ СИДИТЬ

    ...І знов щемить, і знов у серце стука
    Дух темряви – Т о й, щ о в с к а л і сидить.
    Змовкає день і час. Холонуть руки.
    Зникай, маро́, була це тільки мить!
    Яке ж то забуття, коли є пам’ ять:
    Великий смуток, радощі малі.
    Вони живі. Захочуть і поранять
    Руїнами і Того, що в скалі.


    «АЛЕ МИНАЙ ЛЮДСЬКІ СТЕЖКИ, ДИТИНО…»

    Тривожу вдруге я те озеро Нечі́мне,
    А поруч мій Л у к а ш байдуже розмовля,
    Як вітер весняни́й, мінливий, непостійний,
    Не зна, куди майнуть, війнути звідкіля.
    А озеро мене у відповідь басами
    І кумканням, і скреготом, і шелестом віта.
    Голосить – не щадить і теплиться сльозами,
    Що ось, мовляв, живе забута "Пісня" та!..
    Той лісовий мотив, як дідуган прадавній,
    Мудрує стільки літ, лунає відколи.
    О дядьку Л і с о в и к, розрадь моє кохання.
    Тут поруч – мій Лукаш! Зціли його, зціли…
    Живучим дихом слів, що я сказать не вмію,
    Пробудження весни нам плесо прорече.
    І вітер жартівник обпалює плече,
    Дарує ще одну, лишень одну… н а д і ю.

    (З першої збірки "Дзеркала". - Львів:Каменяр,1991)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Коментарі: (2)


  29. Нінель Новікова - [ 2017.07.25 09:47 ]
    Рідному заводу
    Пролягло життя, як довга нива –
    І тепер, пригадую не раз,
    Як прийшла ще юна і наївна,
    Як мене прийняв ти, рідний «КрАЗ»!

    Ти мене, мов гілку без коріння,
    В благодатний грунт пересадив.
    І тобі я душу, серце, вміння
    Віддавала вдячно і завжди.

    Я тебе любила не за гроші –
    За тепло, за розвиток ідей.
    Кузня кадрів тут була хороша,
    Де «кували» золотих людей!

    Я давно на пенсії, та разом
    Із тобою вся душа моя –
    І сумую, і радію КрАЗам,
    Коли їх, могутніх, бачу я.

    У часи такі, найлиховісніші,
    Поетичний мій прийми привіт!
    Вірю я, що ти, мій «КрАЗе», вистоїш
    І не раз іще здивуєш світ!

    18.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (1)


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2017.07.25 08:07 ]
    Подільський ліс
    У світлих сутінках печалі
    Завмер на мить подільський ліс.
    Крилом зеленої вуалі
    Вечірню прохолоду ніс…

    І віяв легіт над землею,
    Нагадував не без жалю,
    Як вухом припадав до неї
    Ватаг народний Кармелюк.

    Він припадав до рідних тернів
    І чув за кілька миль навкруг –
    Козак могутній – характерник –
    Огидливий ворожий дух.

    О лісу рідного пенати!
    Це ви дали йому снаги,
    Що не могли його впіймати
    Десятиліття вороги.

    Скоробагатченки лукаві
    Довкола озирались тут.
    За підлі всі діяння, справи
    Спіткав їх в лісі Божий суд.

    Життя у ньому – справедливе,
    Не владні тут гнилі жлоби.
    Вартують правду скрізь красиві
    Старі язичницькі дуби!

    24.07.7525 р. (Від Трипілля) (2017)

    м. Хмільник, Вінниччина.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  31. Олександр Сушко - [ 2017.07.25 07:20 ]
    Мій язик
    Приперла щоку у сльозах рука,
    Думки невтішні у захмарних висях.
    Я прикусив добряче язика,
    Коли учора з жінкою сварився.

    У роті - закривавлений клубок,
    І кінчика одгризено шматочок.
    Ніяк не можу вивчити урок,
    Що жінка зробить все чого захоче.

    Сказала аби мій зогнив язик -
    На ранок обкидало чиряками.
    Наполовину став не чоловік,
    Ледь-ледь жона не виперла до мами.

    То вирвати вкортіло брехунця,
    Коли порадив їй піти на танці.
    Пішов зловити тещі окунця -
    Язик вгарпунив гаком на рибалці.

    Невірне слово - вже летить оса
    Чи інша розлютована комаха.
    І жалить невмолимості гюрза,
    І волосини дибляться від жаху.

    Пролопотів, що сукня не нова -
    До рота впала з дерева ломака.
    За дратівливі чи гучні слова
    Роняє птаха з-піднебесся каку.

    Казав, що мужа іншого знайду -
    Мене на муки нелюдські прирЕкла:
    Лизнув гарячу я сковороду,-
    Ще на землі - та звик уже до пекла.

    Моя пащека змучена мовчить,
    Пора уже приходити до тями.
    Коли кохана спатиме вночі -
    Зашию пельку грубими нитками.

    24.07.2017р.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (4)


  32. Козак Дума - [ 2017.07.25 00:42 ]
    Роздуми в день дурня
    Поглянув на банкноту в „тищу“ гривень
    й відчув у серці невимовний смуток –
    хоча на ній не двоголовий півень,
    але не бачив більш зухвалих шуток.

    Згадав князів з гетьманами, Франка,
    Грушевського й великого Тараса,
    Сковороду, Вітчизни співака,
    і Лесю Українку, як окрасу.

    Степан Бандера зараз наш герой
    і символ Батьківщини сьогодення.
    Хоча не князь й не Галицький король,
    та добре всім відоме його ймення.

    Але чому ж не лізе в горло хліб
    і присмак ніби в тебе щось украли?..
    Бо нас, як перелічених осіб,
    людці удвічі знов девальвували...

    01.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  33. Козак Дума - [ 2017.07.24 23:11 ]
    Великi помирають на чужинi
    Не стало і Євгена Євтушенка,
    уже завершив шлях земний поет.
    Не був він для Росії вороженьком,
    та у Америці скінчив життєвий лет.

    Великі помирають на чужині…
    А де ж їм бідолахам помирать,
    коли Росію-матір бідну нині
    окупувала кровососів рать!

    Пихатий карлик чваниться на троні,
    під себе пише віру і закон.
    Він при грошах, при скіпетрі й короні.
    Вже імператор, цар чи фараон?!.

    Обличчя прикриває завжди маска,
    амбіціями плеще через край.
    А кожний виступ – то чергова казка,
    обіцянки, що завтра буде рай.

    Таким як Євтушенко, Солженіцин
    немає місця зараз у Москві.
    На жаль там балом правлять урки ниці,
    таке життя настало, се ля ві…

    ГУЛАГами Росію знов укрили,
    історія іде черговим колом.
    Чи вистачить її народам сили
    тюрму зламати й захистити волю?!.

    02.04.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  34. Козак Дума - [ 2017.07.24 23:56 ]
    Просте запитання
    Ви рядите своїх малят у форму
    й у руки їм даєте автомата!..
    Коли для вас ця мода нині норма,
    хотів би я спитати маму з татом:
    Чому усі заходитесь тужити,
    якщо та поведінка не лукава,
    як дітям дійсно прийде час служити
    й за вас це ж саме робить вже держава?!

    16.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  35. Козак Дума - [ 2017.07.24 23:25 ]
    Повір мені
    Ти вкоротила собі крила
    і викинула на смітник,
    але ж душа не відлетіла
    і світ навколишній не зник.

    І серце стукотить дівоче,
    немов пташина тріпотить.
    Воно ж іще любити хоче.
    Повір – ще прийде світла мить!

    Ще заживуть криваві рани
    і твій єдиний ще прийде.
    Розвіються густі тумани,
    знов в серце музика ввійде!

    16.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  36. Козак Дума - [ 2017.07.24 23:09 ]
    Побажання
    Доброго ранку вам, пані й панове,
    доброго, люди, здоров’я!
    Гарного настрою, сестри й братове,
    з миром до вас і любов’ю!

    Вдалої днини, мій славний народе,
    щастя і світлої долі!
    Радості, успіхів, зір хороводу,
    мирного неба і поля!

    Тихого вечора й ночі нетемної,
    сни вам приємні хай сняться.
    Пісні вам щирої й праці натхненної,
    мрії хай ваші здійсняться!

    Люди, живіте у мирі і злагоді,
    та захищайте Вітчизну.
    Бісів гоніте із тихої заводі,
    щоб не справлять потім тризну.

    Щедрого столу, віків вам без голоду,
    хай пшениці колосяться. 
    Щоб ні жари, ні смертельного холоду,
    й війни вві сні лиш присняться!

    19.05.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  37. Козак Дума - [ 2017.07.24 22:39 ]
    Віра все переможе
    Ой, тяжко-тяжко і душа болить,
    коли людині підтинають крила.
    Вона, сердешна, тане в кожну мить,
    під вітром навіть падають вітрила…

    Їй все здається, що прийшов кінець
    і квітка щастя більше не розквітне,
    а на чоло сама собі вінець
    терновий одягає непомітно.

    Здається їй, що вмерло все навкруг,
    весна-красна стрічає падолистом,
    бо кинув, як здавалось, вірний друг,
    жалі і болі жаско груди тиснуть.

    І проти неї майже цілий світ,
    самотність серце сумом огортає.
    А час летить, пройшло немало літ,
    пішло кохання, іншого немає…

    Буває й так, та віра хай живе,
    що свіжий вітер підійме вітрила
    нове кохання раптом припливе,
    і згодом відростуть ще кращі крила!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  38. Олександр Сушко - [ 2017.07.24 18:59 ]
    Невдала сповідь
    Я сповідався. Піп длубався в носі,
    Накручував мізинець віражі.
    У нього нерви - корабельні троси,
    Або оглух, осліп і збайдужів.

    Його живіт розтоптують ковбаси,
    А руки білі, ніжні та м'які.
    Це - спадок молитовника та ряси,
    Мої ж, від праці, длані шкарубкі.

    Я скромний, незаможний роботяга,
    Такі ж мої безхитрісні гріхи:
    Украв болта, ковтнув вина боклагу,
    Не віддаю з процентами боргів.

    Кажу, на жатях я намацав даму,
    Обняв її худий, ребристий бік.
    І розчахнулася кохання брама,
    А поруч спав ледачий чоловік.

    Я согрішив. Люблю отак грішити
    І тішити засмучених жінок.
    Удома їх чекають праця, діти,
    Свекрухи остогидлий голосок.

    Епітрахіллю утираю сльози,
    Трясе ікони звук мого ниття.
    А піп донизу опускає носа
    Під монотонний жебіт каяття.

    Мої слова для нього що снодійне,
    А, може, маку з'їв зо три пучка.
    Одвертість щиросердна тихо гине,
    До рук узяти хочеться дрючка.

    Заснув отець. Здолали перелоги.
    Хропіння розлякало павуків.
    Мою молитву не приймають боги,
    Непрощені вовтузяться гріхи.

    Священнику не випишеш догану,
    Він не рівня простому козаку.
    Візьму на сповідь завтра барабани,
    Прочищу вуха млявому соньку.

    24.07.2017 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.82)
    Коментарі: (2)


  39. Любов Матузок - [ 2017.07.24 14:02 ]
    Золото
    В одвірках сонця – ти стоїш знічев’я,
    золочений, багатий, як монгол.
    І золотистих слів твоїх кочев’я
    осіло біля імені мого.

    Я і сама у сонячнім промінні
    у золото квіток перетекла.
    І чую, як гуде золотопінно
    на кожній квітці золота бджола,

    як золотими сонця молитвами
    розкаюються будні, суєта.
    …Висвічується золотом над нами
    одна на двох корона золота.



    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  40. Козак Дума - [ 2017.07.24 10:32 ]
    Я не пророк

    Горить багрянцем тихий вечір
    і заглядає у вікно.
    Ще очі бачать твої плечі,
    але мені вже все одно.

    Все рівно вже, куди прямуєш
    і з ким сьогодні будеш спать,
    кого в черговий раз плямуєш
    і буде хто тебе кохать.

    Бо час мине і все місцями
    життя розставить як завжди,
    і прийдеш врешті-решт до тями,
    та пізно буде… Підожди!

    Сьорбнеш ти сповна, ось побачиш,
    за підлість, зраду і обман,
    а що таке життя собаче –
    відчуєш лиш мине дурман.

    Та все, байдуже. Йди ти з Богом!
    З тобою нічого ділить
    і за життя твоє, убога,
    вже серце зовсім не болить.

    20.10.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  41. Ірина Вовк - [ 2017.07.24 09:08 ]
    Фрагменти з підсвідомого
    Обличчя ближні, знані відколи ще,
    промовлені слова щонаймиліші,
    розтулені уста в пізнанні чуда,
    розчулення з чутливості дитяти --
    усе, що нам вдалося відібрати
    у фрески пам'яті, фрагменти мозаїчні,
    миттєвостей блискітки блискавичні --
    усе приготувалося до лету,
    усе затамувало дих в чеканні ...

    Ми -- на землі -- не перші й не останні,
    ми -- проміжні ... і все ж НЕПЕРЕСІЧНІ,
    і кожен з нас вже сам по собі диво,
    коли в душі доладно і вродливо
    від повноти прекрасних почуттів,
    немовби ми із безлічі життів,
    в минулім і в майбутнім пережитих,
    історією вписаних у нас --
    у відповідний обрис, простір, час,
    немовби ми на цій землі ОДВІЧНІ --
    ми все відчули, все пережили,
    і безліч раз за обрій відбули ...

    ... туди, де Ніл водою голубою
    тече ушир промінною габою
    і лики вимальовує богів
    погаслих сонць, для людства недосяжних --
    в ту еру гімнів, еру для поважних
    гробниць усопших, храмів, молитов ...

    ... і кожен з нас цей відлік поборов --
    від початків Історії до склону --
    і ми були на ріках Вавілону,
    і знали, як загинув Вавілон ...
    (У часі Час -- страшний хамелеон!) ...

    ... шумів Шумер -- і ось нема Шумеру,
    що нам навіяв героїчну еру
    боголюдей, поборників добра.
    А людству там відкрилася Гора --
    Бескид, ворота в Царство Бога ...
    (Така пряма, така крута дорога,
    що людство всліпло, сплутало сліди --
    і, як завжди, вернуло до води) ...

    ... на побережжя Тігра і Євфрату,
    де рід людський приречений на страту
    жертовним скриком, волею богів,
    що поганяє воду з берегів
    на судний знак "всесвітнього потопу" ...

    ... чи наші душі вибрали б Європу,
    свобідних укрів злачні береги!
    Знаття коріння -- це знаття тяги
    душі за чимось зовсім підсвідомим --
    за отчим краєм і за отчим домом --
    скорботних ритмів співаний єлей ...
    Праруський Ор, як віщий прометей,
    відміряв нам нехитрії талани:
    міцні тіла, гнучкі античні стани
    й не менш гнучкий, до січі спритний ум,
    що не дається ворогам на глум,
    а хоч би й набува смертельні рани,
    бо душі наші -- ВІЧНІ РОКСОЛАНИ,
    зав'язані в життя могутнім в'язом ...

    Ми вкотре народилися на світ --
    із тих мільярдів, з тих мільйонів літ,
    вступаємо в свої каріатиди,
    щоб згаснути ... і знову пломеніти!
    Горім до тла -- і линьмо УСІ РАЗОМ
    над простором і часом,
    над простором і часом ...

    (Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008)


    Рейтинги: Народний -- (5.66) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  42. Козак Дума - [ 2017.07.24 09:22 ]
    Мій маніфест
    Немає що сказати – помовчи!
    Не белькочи сон сивої кобили,
    а маєш вісті добрі – то кричи
    на світ увесь, щоб аж забракло сили!

    Коли немає музики в душі –
    не дзенькоти, немов на балалайці.
    Якщо із серця хлинули вірші –
    даруй їх людям, ніби ті окрайці!.

    Окрайці хліба, тільки-но з печі.
    Вони ще теплі, запашні, духмяні…
    Та коли цвіллю тхне – то замовчи,
    не псуй багном ти душі полумʻяні!

    Коли немає в серці красоти –
    навряд чи справа дійде до шедевру.
    Набридала сірість, досить пустоти,
    псувати непотрібно людям нерви!

    А соловʻї затьохкають в душі,
    лунатиме мелодія чарі́вна –
    хапай перо й пиши, пиши, пиши!.
    Отак ти будеш першим серед рівних.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  43. Козак Дума - [ 2017.07.24 08:00 ]
    Україно, рідна Ненько
    Україно, рідна Ненько, ти в душі навіки!
    І твої лани безкраї, й повноводні ріки.
    І луги, гаї, діброви, ріки, верболози,
    чисте небо, синь безмежна, блискавиці, грози.

    Тут пшениця зріє в полі, колоситься жито…
    Сядеш тихо під тополю – краще не прожити.
    Соловʻї щебечуть дзвінко, дзюркотить струмочок
    і пливуть-пливуть хмаринки лиш піднімеш очі.

    Я люблю лани безмежні і травневі роси,
    зʻїсти кусень сала з хлібом десь на сінокосі.
    Заблукати у лісочку там, поміж дубами,
    та іти-іти за обрій стиглими хлібами.

    Бризнув дощик, сонце сходить, журавлі курличуть
    ніби знову за собою у мандрівку кличуть.
    Ллється пісня стоголоса мов ріка степами,
    я збиваю чисті роси босими ногами…

    Ластівки летять як стріли аж до небокраю.
    В сині жайвір зависає і веселка грає.
    Сміх дитячий лине лунко і рілля парує.
    Рідна нива як дарунком хлібом нас частує.

    Лист зелений, ягід жменька і трава духмяна…
    Україно, рідна Ненько – ти моя кохана!
    Люди добрі і привітні, не безлика лава.
    Щире серце, щедрі душі і козацька слава!

    Сонечко уже за обрій тихо ген сідає.
    Як на мене, то країни кращої немає!
    Вітерець калини гілку лагідно колише.
    Народився тут і виріс, тут навік залишусь…

    жовтень 2015


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  44. Козак Дума - [ 2017.07.24 08:28 ]
    У кожного свій хрест
    Дорогою юрба людей брела
    і кожен з них тяжкого ніс хреста.
    Йшли довго, капав піт з чола
    й спливла позаду не одна верста.

    Та поміж них хитрюга був один.
    До лісу він тихенько завернув
    і там свого хреста укоротив,
    щоб менше плечі хрест йому тягнув.

    Він радо подорожників догнав,
    з легкою ношею все ж веселіше йти.
    Та тільки одного хитрун не знав –
    такому недалеко й до біди.

    Ущелина розрізала їх путь
    і кожен зверху положив хреста.
    Як по містку ніс кожен свою суть,
    окрім одного хитрого хлюста.

    Хрест виявився надто вже малим,
    та вибрав жереб сам хитрун такий.
    Ніхто хрестом не поділився з ним
    й тебе спасти не може хрест чужий!

    Такі хрести не жалують нікого
    і кожен з нас проходить лісом тест,
    бо лиш Всевишній відає, для чого
    несеш ти нібито тяжкий занадто хрест.

    15.11.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  45. Адель Станіславська - [ 2017.07.24 08:50 ]
    Прощай
    Сторінка перегорнута.
    Й нехай...
    Ніщо насправді
    не триває вічно.
    Малює зірці сяйво опівнічне
    блідий окраєць місяця...
    Прощай...
    А ще прости
    і не тримай жалю,
    Ні кривди
    чи образи на минуле -
    між нами в ньому
    світле щось майнуло,
    І світло те
    я й досі ще люблю.

    2017


    Рейтинги: Народний -- (5.51) | "Майстерень" -- (5.68)
    Прокоментувати:


  46. Козак Дума - [ 2017.07.24 07:56 ]
    Все в минулому…
    Твій пронизливий погляд не помітив відразу.
    Вечір п‘ятниці, сніг за спітнілим вікном.
    А керманич маршрутки, це ж потрібно, зараза,
    мчиться так, як в останнє, летить напролом!

    Вийшов. Думаю, – Ні, показалось напевно.
    Неможливо, минуло вже тисячу літ.
    Раптом чую твоє, посміхнувшись непевно,
    звичне вже і близьке, – Як ся маєш? Привіт!

    Вечір п‘ятниці, сніг замітає стежини.
    Як тоді все, але як було це давно!
    І слова про любов, що ми дві половини,
    але чому ж тоді нам тепер все одно?!.

    02.12.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  47. Козак Дума - [ 2017.07.24 07:54 ]
    Дозвольте завітать у вашу душу
    Дозвольте завітать у вашу душу
    і з вами розділить її самотність,
    але іще одне сказати мушу –
    мене бентежить ваша безтурботність!

    Вона лиш зовні, у очах же – сум
    та відблиски зорі, що майже згасла,
    а на чолі – сліди похмурих дум,
    як у волоссі темнім білі пасма…

    Дозвольте розділити з вами вечір,
    пройтись удвох до ближнього села,
    легкий платок накинувши на плечі,
    подарувати часточку тепла.

    Дозвольте тишу поділити з вами,
    ні поруху навколо, ані звуку,
    гуляти поміж стиглими хлібами,
    узявши вашу неймовірну руку.

    Дозвольте розділити з вами ранок
    в промінні сонця, що встає з-за моря,
    і зустрічати кожен так світанок,
    ділити навпіл радощі і горе...

    Дозвольте вашу розділить дорогу,
    вузьку, широку, трасу, путівець…
    За нашу зустріч дякувати Богу,
    за світлої надії промінець.

    Дозвольте з вами розділити долю –
    сьогодні, завтра і усе життя.
    Поставити на пурпур власну волю
    і виграти в рулетку майбуття!


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  48. Козак Дума - [ 2017.07.24 07:49 ]
    Храм Природи
    Де води рік Дніпра і Бугу
    та моря Чорного блакить,
    лежить землі вузенька смуга.
    Ні, у південну даль біжить!

    Шматина Кінбурна. Природа,
    відкрита сонцю і вітрам.
    По тій косі колись народи
    дорогу торували в храм.

    Святилище без стін і мурів,
    під куполом із тисяч зір,
    без купідонів і амурів,
    під звуки сотень древніх лір.

    Той храм величний – ліки серцю,
    бальзам цілющий для душі!
    Допомагає він у герці –
    шикує думи у вірші.


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  49. Козак Дума - [ 2017.07.24 07:28 ]
    Жнива

    Ідуть жнива, кипить робота,
    врожай збирають трударі.
    Не закриваються ворота
    на тік із ранку й до зорі.

    Зерно із поля возять МАЗи,
    газони й навіть трактори,
    бо не справляються КАМАЗи
    цієї літньої пори.

    Лише під ранок на спочинок,
    коли роса на хліб впаде,
    з напівзакритими очима
    свій лайнер комбайнер веде.

    Та ненадовго, тут же в полі
    години зо дві-три поспить,
    а водії десь у стодолі,
    і нумо знов мерщій косить!

    Бо день в жнива півроку кормить,
    дорогоцінна кожна мить.
    Свої у полі влітку норми,
    а взимку можна й відпочить.

    23.07.2017


    Рейтинги: Народний -- (5.15) | "Майстерень" -- (4.97)
    Прокоментувати:


  50. Мар'яна Невиліковна - [ 2017.07.24 00:18 ]
    Милий, колись нам забракне терпіння чи сили
    Милий, колись нам забракне терпіння чи сили
    (Чогось там забракне) і кисень у горлі загусне
    на камінь і здасться ми втратились чи застигли,
    чи й зовсім не з тими, не там, не туди, не в руслі…
    Колись нас покрутять втома, безнастрій, будні,
    Сказане зопалу, змовчене, непочуте,
    Стане самотньо, тоскно, хоч вий, пренудно,
    Пусто у грудях, де перше вчувалось чудо…

    Знай вже сьогодні: над прірвами сходить жито
    Навіть по мерзлому, тож не вагайся, сій.
    Там, де тепла не вистачить пережити,
    Ніжність постане п’ятою зі стихій,
    Виліжкує із суму побляклих відьом,
    Вивільнить із апатії чорних круків…

    Просто затям: хай як – я незмінно слідом,
    Тільки дозволь тримати тебе за руку…

    © Мар'яна Невиліковна, 2012


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.43)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   496   497   498   499   500   501   502   503   504   ...   1814