І хто ти такий?
Чому кличеш у сни?
Навіщо тобі мої крила зелені?
Звабливий, п'янкий,
Ароматом весни
Пробуджуєш в серденьку мрії шалені.

Мені тридцять три.
А тобі? Не рахуй.
Чи двадцять, чи сорок -- кого це хвилює?
Спустився згори --
То цілуй вже, цілуй!
Ніхто не побачить, ніхто не почує.

Ти тільки у снах.
Я кохана чи ні?
Зрадливо шепочуть вуста: "Це потреба..."
Пірнаю у страх.
Чи потрібно мені
Летіти з тобою з землі аж до неба?

Ледь чутно тремчу.
Ти вродливий, стрункий.
Та я ж народилася наче не вчора.
Чекаю. Мовчу.
Дотик твій -- надлегкий.
Ти янгол небесний чи з пекла потвора?

Будильник кричить.
Виринаю зі сну.
Заснути б з тобою -- і не прокидатись!
Лишись хоч на мить...
Залишаєш одну.
Світанок прийшов -- час тобі повертатись.
17.03.2017

Ватра у полі - мирро і ладан,
Курява - проскурка для вірян.
Сонце - велика свіча небокраю
На багряниці призахідних ран.
Злото спекотного довгого літа
Мати-земля добуває із лон.
Вруняться вітром масиви пшениці,
Зерна у землю ховають на сон.

Щільно встеляючи доли червоним,
Яблука гупають бубном в садках.
Осінь калину збирає у ґрона,
Вішає на тинах.

2017

                      І
Коли біда по світу носить,
не чує радості душа,
не розуміє слова, – досить!
і того, де її межа.
Тому не очевидне сниться,
а невідоме майбуття
у серіалі репетицій
із паралельного життя.
Перегортаємо минуле
і забуваємо на час, –
якщо історію забули,
її видумують за нас.
Усе побачене й почуте
не набирає висоти,
коли не можеш осягнути
путі державної мети.
Але хвилює особисте.
Я знаю, кращі є солісти
і ненаписані пісні.
Одні – в історії на дні,
а іншим хочеться посісти
почесне місце на війні.
Диякони та бандуристи
нотують псалми в унісон.
Виспівують своє туристи
і генерали для погон.
Всі ролі зайняли актори.
Мої слова – це хвилі горя,
а я – один із багатьох,
у кого серце на дозорі.
Але усіх читає Бог,
і не потоне той у морі,
хто у петлі ще не подох.
Я знаю, що дереворити
не чують щирої сльози,
та аби вижити і жити,
молюся я на образи.
Лиха біда, таки, навчає.
Не випадає у строю
іти за волю,
…за свою,
хоча моя хатина скраю,
де я юрми не помічаю
і зайве буде
…інтерв'ю.

                      ІI
Ми апелюємо до неба,
коли чекаємо своє.
Але виборювати треба
усе, що у законі є.
Намаявся. І як по нотах
біжу, буває, уві сні
по незнайомій цілині.
Заносить ще на поворотах,
але літається мені...
у вирій...
білими ночами...
Немає крил. Тому і мчу
по ниві босими ногами,
але реально –
я лечу!
Лечу
і досягаю неба,
і забуваю уві сні,
що повертаюся до себе,
убитий на чужій війні.

                      ІII
А хто вони, мої убивці?
Я пам'ятаю їхні лиця.
Невже й вони за отчий край –
щурі, гієни і лисиці?
Мені іще і досі сниться:
«мая твая нє панімай».
Я ще умію пам'ятати.
Ми – вояки. Вони – солдати.
Але ніколи – не брати.
Кацапу треба воювати,
а українцю – берегти,
обороняти нашу землю
і крайню хату нічию...
Нікого я не уяремлю,
коли на ворога плюю.

                      ІV
О, Боже, де ті менестрелі?
Я ж не один за всіх стою
і пишу заповідь Твою
у ці прозорі акварелі?
Не украду, і не уб’ю,
коли за обрієм палає.
І хай мене не у бою,
а за позицію мою
якесь ніщо у цьому краї,
без роду-племені, полає,
що я себе не пізнаю.

                              2017

Пишається кохана чоловіком,,
Сама також працює як бджола.
Прилаштувався між цицьок із шиком,
Вона моторна баба , із села.

Щодня чухмарить чубчика та спинку,
Стриже у носі зайві волоски.
Коли захочу - гладжу їй колінку,
В сорочку запускаю мацаки.

Із рученят висмикує лопату,
(для любощів моторних береже!).
У кума - праця. А у мене - свято,
Звиваюся у ліжечку вужем.

Останнім часом стало не до шмиги,
У членах слабкість, свист у голові.
Кохана ж на мені до ранку плига,
У ліжка нніжки зламані, криві.

З'їдаю на сніданок цілу курку,
По три кавалки зельца на обід.
Але змарнів за рік на шабатурку,
Тигрячий не рятує апетит.

Цвіте кохана, наче та жоржина,
А я не молодий уже, в літах.
Лягаю в постіль, наче в домовину,
Ще трохи й може трапитись біда.

А любочка розстібує сорочку,
М'якенька циця тицьнула у лоб.
Казала мамця " Любий мій синочку!
Тебе жінки вкладуть колись у гроб.

11.09.2017р.

Переляк

За що ж я кохаю тебе?
Он, ноги - товсті, кривуваті.
Обличчя у зморшках. Цабе!
Прибрати лінуєшся в хаті.

В господу коли не зайду -
З-під ковдри неголене вухо.
Моєму біда животу -
Небесним харчується духом.

Нявкочуть голодні коти,
Мені вже не бачити раю:
Потрібно до річки піти -
Вже камінь важезний копаю.

Усе в цьому світі сказав,
Не варто жаліть бідолаху.
Упала на пупа сльоза,
Втопила нещасну мураху.

Занурюю в річку п'ятак...
та бачу зелену ропуху!
Умить прихопив переляк -
Від жаби тікаю щодуху.

Перетинки зрію грубі,
Очиська, бородавки, лапки.
Вже краще кохані рябі
І тещі настирливий гавкіт.

Вколов у сідницю будяк,
На ногу упущено камінь:
Якщо надокучить життя -
Потрібно топитись у ванні.

10.09.2017р.

Сиротинець бажань,(пал, як стежку знайому, вичовгую),
світле й темне підбігли - так схожі! Забрала обох:
підлабузниці білого важко зрікатися чорного.
Десь у дальній кімнаті заплаче ображений Бог.

Я йому співчуваю: мене й за сто літ не пробачити.
Та молю - хай сьогодні сумління засне на посту,
я - шукатиму прихисток діткам, байстрятам, безхатченкам.
Бо ж на кого лишу їх тоді, як в мені підростуть?

Вже не стримати двійню, волає голодною парою.
Я - до тебе прийшла, ти з отих, в кого ласка і дім.
...Завтра ніч ця на очі байстрятам впаде мелодрамою,
де холодних їх , мертвих, лишу на порозі твоїм.
2017р.

Дощечка 3
«Тримайтесь, браття наші, плем’я за плем’я,
рід за рід, і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим…»

«… Се ж бо ми є русичі, славці богів наших.
Співи наші і танці, ігрища і видовища
на славу їх. Се ж бо сідаємо на землю
і беремо пучку землі до рани своєї
і товчем до неї, аби по смерті міг стати
перед Марморею і щоб сказала:

«Не маю винити того, який є повен землі
і не можу його відділити од неї».

І боги, будучі там, доречуть від себе:

«Єси русич і пребудеш ним, бо взяв єси
землі до рани своєї і приніс її до Нав’я.»

Дощечка 7Е
Той бо ніхто інший, тільки рус гордий:
ані грек, ані варяг, тільки славен роду славного,
і той іде по співах Матиресвих до лук твоїх,
Свароже великий.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Марморея – провісниця потойбічного життя, хоронителька лук Сварога, «мара» «морить» людей спекою, голодом, хворобою, війною.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Серед хмар на квітучій алеї
охорона стоїть Мармореї.
В охороні – квітуча алея,
у короні – сама Марморея.
А на тій на квітучій алеї
мармуровий палац Мармореї.

В тім палаці знайди Марморею
і розмову веди перед нею.
Стане так Марморея питати:
хто єси, себто як тебе звати?
Гордо стій на суді в Мармореї!
І тоді ти почуєш від неї:

«Хто шанує найменшого бога,
пам’ятає про луки Сварога,
хто тримається племені-роду,
віри пращурів, пісні народу,
хто бо рідною повен землею, –
той бо є нерозлучен із нею.»

В добру путь! На квітучу алею!
Добрим будь, не забудь Марморею!


(З "Дощечкової книги" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 8
Б’є крилами М а т и́ р с в а – с л а в а і каже
нам до січі іти, і нам ні до пиру, ні до їжі.
Маємо спати на сирій землі, а їсти траву зелену,
доки не буде Русь вольна і сильна.

Дощечка2А
Бо ось п т и ц я – М а т и ́р с в а співає… і жде
вона на часи з іншими, які повертають кола
Сварожі до нас, і часи тії завше ідуть до нас.
Говорить М а т и́ р с в а, що як будемо боронити
землю нашу, удержимося на ній.
І та все птиця говорить,
як огонь жару поносячи до нас,
і головою порушує, та то є гребінь її.

Дощечка7Е …
М а т и́ р с в а б’є крилами о боки свої з обох
сторін, які вогненним сяють світлом до нас,
всяке перо інше: червоне, синє, жовте і золоте,
срібне і біле, і ті бо світять, як сонце сару́ме…

Дощечка7Є
…а та п т и ц я сонцем не єсть, а тая єсть од
нього така стала бути.
…красна п т и ц я несе пращурам нашим огонь
до домів їх.Так слава наша потече
до М а т и р е с л а в и і пребуде в ній
до кінця кінців земських.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Кола Сваро́жі – оберти сонця, які свідчать про вічні і незмінні закони Всесвіту, закони життя і смерті.
Сару́мий – палаючий, блискучий.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Б’є крилом красна птиця Мати́рсва
І про руське співа богатирство,
Кличе пращурів наших на віче,
Юних воїв вертає до січі.
Стелить пір’ячком землю могильну
За Русь вольну, і славну, і сильну.
Сяють пера, як світло саруме,
А Матирсва співає нам думи –
про часи і про звичаї гожі,
повертає нам кола Сварожі,
славу русів несе поміж люди,
а та слава вовіки пребуде.


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" ( у рукописі).Рік написання - 1990)

Він ралив долі вічне море
натхненно, до останніх сил,
бо духу не терпів покори
і напомаджених вітрил.

Од втіх земних бував без тями,
а запізнілі каяття
латали віршами й піснями
шпарини буйного життя.

Сухими, шерхлими руками
хапав дамоклова меча
і все боровся з вітряками,
рубавши скверну згаряча.

Пірнав не раз у сиві хвилі
свого бурливого буття,
але й вони були не в силі
хоч притупити почуття.

І часто зранку, ще спросоння,
на свіжу голову творив...
Так будував своє підсоння,
так жив, боровся і любив!

Без наслідків не можна для здоров’я
насилувати власні почуття,
з пошаною служити і любов'ю
насильнику і кату все життя.

Як зносить те система нервів наша
і бідній не вривається терпець?
Коли ним переповниться вже чаша
та зрештою настане всім кінець?!

Кінець чому усе ж настане першим –
катам, насильникам чи може майбуттю?
Ми зло скараємо і геноцид завершим
чи нашому прийде кінець життю?!.

Україна… Кращої не бачив
Гри пейзажів, що уздовж доріг, –
Похололі фарби і гарячі
Поглядом розкошувати зміг.
Україна… Й постає в уяві
Наша непокора вікова, –
Суща правда про козацьку славу
В душах вдячних дотепер жива.
Україна… Рідна і єдина,
І свята, як неньчина сльоза, –
Смутку і відради плутанина, –
Споконвік немеркнуча краса…
Україна… Стільки в цьому слові
Поєдналось болю і жалю,
І надії, й віри, і любові,
Що за ними долю пізнаю…
09.09.17

То ти боїшся колючок?
Шкода, що я цього не знала,
Про те, що в серці -- Їжачок,
Тобі одразу не сказала.

Шпички жорстокі. Далебі,
Ти не чекав такого дива?
То я подобалась тобі,
Лише коли була вразлива?

Я не кохаю.Зрозумій,
Що ми з тобою -- тільки друзі.
Я не твоя. А ти не мій.
Не піддаваймося нарузі.
14.02.2017

Вбравшись у розкішні шати,
У перлини осяйні,
Вийшли... сльози погуляти,
Усміхнулися мені.

Стало нудно їм в оселі,
Засиділись, далебі.
Покотилися, веселі,
Показалися юрбі.

Відчайдухів не спинити --
Все біжать, біжать, біжать...
З горя хочеться аж вити,
Звуки в горлі вже стоять...

Раптом всохли два озерця,
Загорілось щось нове.
Сльози йшли з самого серця,
Де в надії Бог живе.
17.04.2017

Читаю Енеїду,
та не у казематі,
блукаю не у літньому саду.
Чого чекати діду
у равликовій хаті,
коли не хоче бачити біду?

На вуса намотаю,
що це моя робота –
судити пересуди і суди.
І я не заважаю,
коли і ти не проти
за мною у едемові сади.

Пиши собі сонати,
рубай свої котлети,
дожовуй солонину у борщі
або із рути-м'яти
очікуй на сонети.
А я чекаю грози і дощі.

Літаю поза межі
і воювати мушу,
коли орли клекочуть бозна-що.
Опалюють пожежі
неопалиму душу.
І як же їй мовчати ні про що?

                              2017

Дощечка1
… то душі пращурів наших дивляться на нас…
…і ті світять зорями нам од І р у…

Дощечка 11Б
То бо єсть красен Ірій, а там Ра-ріка тече,
яка одділяє свергу од яви…

Дощечка 7Е
Пригляньмося до Ірію нашого, а побачимо
квіти красні, і дерева, і луки, і маємо в'яну
в'янити од піль тих, житву трудити і яшень полоти,
і просове збирати до закуть сварожих,
то бо од богощенства іншого,
бо земне було прахове, і болісне, і страдне.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Ра-ріка – сонячна ріка, ріка Сонця.
Ірій, вирій,вирай, рай – край вічного літа, куди відлітають душі
померлих.
Сверга – небо, невидимий світ Нави бога Сварога.
В’яну в’янити – сушити сіно.
Житву трудити – жати жито.
Яшень полоти – полоти ячмінь.
Закуть, закуття – відгороджений кут, місце для зерна.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

О зоре ранкова, займи небокрай
і нам розкажи про далекий вирай,
про пташку маленьку,
що в свиточці сірій
на зиму завжди відлітає у вирій,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут скине пташина
ту свиточку сіру,
бо знає, вона прилетіла до І р у.

Той Ірій далекий є квітами рясен,
І кожен на Ірії весел і щасен,
бо щастя велике
тут житву трудити
і яшень полоти, і в'яну в'янити,
де сонечко ясне,
де літечко красне,
де зірка ранкова палає – не гасне,
тут річка казкова розлилась не в міру,
бо знає, вона повноводить до І р у.

Тече Ра-ріка у спокої і мирі,
напевно їй райськи пливеться на І р і,
і пташка зимова
у свиточці сірій,
і зірка ранкова
нас кличуть у вирій.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990).

Дощечка 11Б
…а Ч и с л о б о г числить дні наші
і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому,
а чи бути ночі, і про всякого те.

Ті бо єсть явські і єсть
во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть,
тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Дід – дух Предка, Праотця.
Дуб – дух Лісу.
Сніп – дух Поля.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

В Числобога є мета
роки числити до ста.
Треба взяти рахівничку,
Числобогову сестричку,
най вона лічить поможе:
Числобоже, числи, боже!

Математика проста –
Вчися числити до ста.
Для матусі і для тата,
Куй, зозуленько, достату.
І зозуленька поможе:
Числобоже, числи, боже!

То робота золота –
роки числити до ста.
День і ніч, як сон у руку.
числи діду і онуку,
числи лісу, числи полю,
і пошли їм добру долю.

Най нам Доленька поможе.
Числобоже, числи, боже!


(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).

колись-то я навчуся суахілі й
почну писати мовою віршата
з такою швидкістю, що нас не наздогнати
аж поки витворю нарешті любо-мило

аж поки справді витворю нарешті
важезний корпус творів геніальних
аж поки всі свої страждання та печалі
змішаю з медом у коштовній креші

моє писання галасу наробить
серед людей ув Африці далекій
і причаровані вкраїнським діалектом
мене тоді запросять у Найробі

де на летовищі сувора стріне варта
Феліпе Ньюсі, ЙОвері МуСЕвен
and virgins: beautiful: 137
і сам Ухуру Муігай Кем'ята

і пам'ятник на острові Мфангано
мені поставлять щоби там стовбичив
екватор споглядаючи навічно
із ранку в ніч і з вечора до рана

засіявши вокабулами ниву
і премію отримавши багату
я поверну до рідної до хати
вже класиком, а не байстрюк лінивий

тоді напевне на бібліотеці
що хвалиться безплатним інтернетом
таблицю вивісять на зібрану монету:
"Тут вештав він kiedy był małym dzieckiem".

а школа №2 на Копиловській
нарешті зміне свій паскудний профіль
але мені тоді вже буде пофіг
бо я пірну до вічності назовсім

Наснилося, що є у мене дім
у далині за білою горою,
омитий синьо-синьою рікою,
і ти зі мною мешкаєш у нім,
а я не налюбуюся тобою.

Мене дивує усмішка сумна,
але радію як дитяті тато,
що маю незаслужено багато –
і ти, і небо, і одна стіна
у мрії побудованої хати.

Ми ідемо обіруч у поля
або на ту високу білу гору
і до зорі ворожимо на зорі...
Але усе це бачу я здаля
як місяць у почесному дозорі.

Збувається лише одна краса:
у ночі – очі, у траві – роса
і далина навіяного раю.
Яка об'ємна ця нічна яса!
Є ти, і я, і сині небеса,
а хату білу доля оминає.

                              09.2017

Там жахливо і дуже не зручно
убезпечене стійкістю зло
там у кожного цілиться лучник
там зачовгане криками тло
і сховатися - шанси мізерні
там смолою замінений віск
і окремо цвіте тільки терен
не дай Бог як непрошений гість…
на мотузку нанизані душі
там безкарно керує азарт -
кожну ніч я навідаюсь, мушу,
сам до себе
з колодою карт…
08-09-2017

Дощечка 11А
Се бо тайна велика єсть, бо ж С в а р о г –
П е р у н єсть і С в і т о в и д.
Тії два єсть удержувані у Сварозі
і обидва б і л о б о г і ч о р н о б о г борються,
їх С в а р о г держить, аби цьому світу
не бути поверженому.

Се бо, молячись, перше Т р и г л а в у
поклонятися маємо і тому велику славу співаємо.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Білобог – бог світла, дня.
Чорнобог—бог темряви, ночі.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ми богам співаєм славу,
поклоняємось Триглаву,
а Триглав є наш Сварог,
Чорнобог і Білобог.

В день ясний і білий з виду
поклонімось Світовиду.

В нічку темну, чорноруну,
поклонімося Перуну.

Білобог і Чорнобог
поділили світ на двох.
Та обурився Сварог:
я ж бо є верховний бог!

І щоб поділити славу,
поклонились ми Триглаву.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 11А
Хвалимо і С в а р г а , діда божого,
бо ж той єсть роду божеського
начальником і всякого роду джерело
вічне, яке тече вліті од крині своєї
і взимі ніколи не замерзає, і його
воду живлячу п’ючи, живимося, доки
не перестанемо, як усі до нього
відійдемо до лук гойних райських.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Сварг,Сваро́г – бог Неба,сонячного вогню і місячного світла,
бог невидимого світу Нави.
Го́йний – багатий, щедрий.
Кри́ня – криниця.


СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Солодка Молочна Дорога
веде до дідуся Сварога.

Бог неба і місяцебог,
і божий прапрадід – Сварог.

Де хата багата – не вбога,
там хвалять дідуся Сварога,
хоч грізний, та праведний бог
всевладний дідусьо Сварог.

Б'є сяйво від місяцерога –
то день уродин у Сварога.

Як місяць повненький, без рога –
то настрій хороший в Сварога.

Як темінь впаде, не дай бог,
то гнівно свариться Сварог.

Та гірше усіх засторог -
огненно палючий Сварог.

Пустеля пуста і розлога –
то кара дідуся Сварога.

Як будете чемні, онуки,
Сварог поведе вас на луки...
А луки ті гойні в Сварога,
там навіть Молочна Дорога!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Не відпускай. Затримайся на трішки.
Холоне кава в білому горнятку.
Осінній сон розніжився на ліжку.
Тобі пасує правильна краватка.

Тобі не час тікати від утіхи.
Погомони зі мною для годиться.
Тонкі шпалери кольору індиго
Нам відкривають теплі таємниці.

Нам до снаги розхитані перила.
Не зволікай. Бери мене міцніше.
Нехай пливуть оздоблені вітрила.
Хай наша тиша рветься голосніше.
8.09.2017

Чемний і стриманий,
Наче пілот корабля,
Впевнений,
погляд пронизливий і не пустий,
я зашарілась,
помалу втікає земля…
правильний надто…
цікаво, насправді який?

Зустріч нова,
А думками захоплена знов,
Скоро вже ніч,
І потреба поспати лягати,
Що я знайшла у тобі,
Що в мені ти знайшов?
Хочеться надто
Тебе…зіпсувати

Станцюй, красуне, радості танок –
нехай життя сумне на мить забуду.
Косу товсту, заплетену в вінок,
я вже довіку пам’ятати буду.

Станцюй, богине, пестощів танок,
візьми за руку й відведи до раю.
В житті немало бачив я жінок,
та кращої, повір, не пригадаю.

Станцюй, любове, величі танок
і поведи за обрій-видноколо.
Полинь зі мною в небо, до зірок,
з моїм з’єднай назавжди своє соло.

Станцюй віків, Осірісе, танок,
він серце крає і бентежить душу.
Терновий, не папірусний, вінок
уже з недавніх пір носити мушу.

03.04.2017

Люблю, коли твої вуста медові,
Як подих вітру, пестять мою шкіру,
Коли в мені вирує поклик крові,
І я скоряюсь внутрішньому звіру.

Люблю вдихати запах твого тіла,
Волосся твого кінчиків торкатись.
Люблю, коли бентежна мить несміла
Тобою дозволяє милуватись.

Люблю, коли твої п'янкі зіниці
Бажань нестримних полум'ям палають.
Люблю, коли, мов з чистої криниці,
Твої цілунки ніжно напувають.

Люблю безтямно, пристрасно кохати
І знати, що ми вдвох -- єдине ціле.
Люблю твоє кохання відчувати --
Безмежне, світле, а не ЧОРНО-біле.

Я бачу тебе наскрізь. Випадково
Явилася назовні хижа суть.
У кожне хитро вимовлене слово
Вплітаєш непомітно вовчу лють.

Гадаєш, став Магістром із омани?
Що викликаєш в серці ніжний щем?
Вдаєш святого, що лікує рани,
А сам пекельним дихаєш вогнем...
18.04.2017

Знеструмлена, квола. Так прагну тепла.
Ох, краще б я правди гіркої не знала!
Усі ці роки мов жила -- й не жила.
Тікала, верталась... І знову тікала.

Байдужа, холодна. Але -- не німа.
Мовчання закон -- не моя перевага.
У всьому, що сталось, я винна сама.
Померли кохання, надія, повага.

Жорстока і владна. Одвічно сумна.
Ступати не навчена я обережно.
Мені не потрібно для щастя вина.
Ненавиджу -- люто, кохаю -- безмежно.

Знеструмлена, квола... Благаю про смерть.
Цей бруд вже не змити, не стерти ці шрами.
Душа переповнена болем ущерть...
А десь нагорі Хтось керує життями.
25.02.2017

Брела, не дивлячись куди...
Невже вона з тобою поряд?!.
Все очі бачила біди,
важкий її відчувши погляд.

Холодний. Майже обпікав
все моє серце. Як льодина.
Безжально душу шматував,
низав все тіло до судини.

Враз зупинилась в тишині,
на хвильку мабуть, може вічність.
Два силуети у вікні,
а поряд – тиша й потойбічність…

Брела подалі від біди
без сліз, без серця, навіть тіла.
Втрачала душу назавжди,
щоб та вже більше не боліла…

вересень 2017

Осені ватра калинова
Яскраво так палає скрізь,
Слова освідчення в любові
Сказати прийду їй у ліс.

Туди, де бігало дитинство,
Човником юність відпливла
І літечко цвіло так дивно,
Вже й осінь у життя прийшла.

Та принесла дари чудові,
Із віршів вже вінок сплела,
Що народилися з любові,
Добра, кохання і тепла.

2017 р.

Дощ барабанить по підвіконню,
Стукають краплі в шибку щораз,
Хмар табуни вітерець кудись гонить,
Знову настала осіння пора.

Лист пожовтів й тріпотить на осиці,
Удаль відлетіли давно журавлі.
Осінь - художниця і чарівниця
Володарює на нашій землі.

2015 р.

За честь, за гідність, за свободу і життя
вони пліч-о-пліч стали в сотні, цілу рать.
І до минулого немає вороття,
бо на чолі у них вже вічності печать.
Вони ідуть, Вітчизни віра і любов,
а на обличчях і надія, і печаль.
У жилах їх холоне ще гаряча кров,
але вирішує все воля ніби сталь!

Хай живе Україна, час прийшов обирать!
Нашу Неньку єдину ми ідем захищать.
Щоб жила Україна, нам не страшно вмирать –
з нами Бог і його благодать!

Вони ідуть за Батьківщину, свій народ
і грають посмішки в героїв на вустах.
Щоб рідну землю захистити від заброд,
вони непевність подолали, біль і страх.
В степах донецьких і Луганщини полях,
в містах і селах, у столиці і Криму
вони торують у майбутнє Неньці шлях
і наближають ворогам її тюрму.

Хай живе Україна, час прийшов визволять!
Нашу Неньку єдину ідемо захищать.
Щоб жила Україна, нам не страшно вмирать –
з нами Бог і його благодать!

За честь і гідність, за свободу і життя
вони пліч-о-пліч стали в сотні, цілу рать.
І до минулого не буде вороття,
бо на чоло лягла їм вічності печать.
Нехай у пам’яті народній навіки́
їх імена ніяка сила не зітре.
За ними встануть нові сотні і полки,
а слава й воля України не помре!

Щоб жила Україна треба нам обирать.
Нашу Неньку єдину дружно всім захищать.
Хай живе Україна, час прийшов воювать!
З нами Бог і його благодать!

Неможливо вернути… О Лідія!
Сонцезначимий згублений слід

Хай воскресне та зустріч на відео
І замре на хвилиноньку світ…



Я віршую у споминах подумки
В антипризах здебільшого гмах
Віддавалися Лідії подиви
Богословив на клавішах Бах…

І була їхня музика творчістю
Кажуть, з часом візьмуть за взірець
Та найперший сльозив напів з почестю
Із вогнем і дощем - вітерець…

/ Гмах — кімната, будинок /
07-09-2017

Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов, –
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
«Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Подивись, з яким набутком
Ми додому їдем хутко!
Сідай, хлопче, поміж люди,
То скоріше дома будеш».
«Ні, не можу я сідати.
Треба долю доганяти».
Побрів чумак степом-полем,
Його доля – яром-долом.
Забрів чумак до шинкарки,
Свою долю там шукати.
Зійшла доля медом-квітом,
А п’яниця – пустоцвітом.
Дісталася тому доля,
Хто плекав її у полі.

Пишу, аж дим валує з вух,
Словесна тягнеться жувачка.
Дантес забув десятий круг -
Поетів мучає сверблячка.

Еклоги й оди - темна ніч,
Поези - наче потерчата.
А я їх правлю цілу ніч,
Одверті глупства, чорні мати.

Для кухаря писнув сонет,
Розтер сльозу на півсторінки.
Три штуки за один куплет:
Є шуба норкова у жінки.

В сусіда ферма поросят,
Рохкочуть підсвинки завзято.
Відшліфував йому трактат -
Купив брильянт на півкарата.

Якщо в нездар пусті лоби
І вірші, мов зелені жаби -
В літературі є раби -
Повичищають бридні, ляпи.

У віршуванні я - естет,
Гекзаметром плету меандри.
Пора пірнати в інтернет -
Мені він постачає кадри.

10.09.2017р.

Дніпром як на південь плисти,
зупинку зробити вам раю
на Хортиці, біля води,
у серці козацького краю.

Колись отак стали на ніч
козаки й побіля причалу
заклали Томаківську січ,
що землю дідів захищала.

То все запорізька земля,
то край наших предків-козаків,
безмежні луги і поля
в багрянці – то маки, то маки…

Де річка-малючка біжить,
праворуч дніпрових порогів,
Томаківка чинно лежить
в безкраїх степах, край дороги.

Волами колись чумаки
за сіллю тут в Крим мандрували
і люди з тих пір на віки
село Чумаками назвали.

Мисливський ставок повний зір,
кафе із найменням „Козаки“
пригадую я до сих пір
і славу козацьку, і маки…

Як пісня дзвінка солов’я
навіки у серці єдина –
Томаківка рідна моя,
маленька моя батьківщина!

07.09.2017

Фальшиві друзі. Справжнє лихо!
Не підпускай до себе їх.
Вони крадуться тихо-тихо,
Шукають щось в очах твоїх.

Ось, є! Промінчик сяйва твого,
Що нишком вислизнув на тінь.
Для них немає вже святого,
Робити добрі справи -- лінь.

Вдають, немов не помічають,
Пускають нишком корінь зла.
Терпляче, впевнено чекають,
Щоб ти вразливою була.

Завдати болю неземного!
Принизити! Втоптати в бруд!
Упитись від страждання твого --
Ось справжня сутність цих приблуд.

Не довіряй, прошу, нікому,
Нікого в серце не впускай.
Сховай за усмішкою втому --
І скоро злу настане край!

Дощечка 11А
І богу С в і т о в и д у славу речемо,
сей бо став бог П р а в и і Я в и, і тому
співаємо піснями, яко свят єсь…
… і через нього бачимо світ видимий
І Я в і бути, і той нас од Н а в и уберігає…
… і тому хвалу співаємо, …бо ж той
землю, сонце наше і звізди держить,
і світ кріпить.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Світовид – бог осіннього рівнодення; бог видимого і невидимого світу, що бачить чотири сторони світу, яруси Неба, Землі і Підземелля, пори року, тому він Мудрий і Старий.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Був світлий дід,
він видів світ,
його назвали Світовид.
А скільки років
мав той дід?
Напевно, кілька тисяч літ!
Той дід був дивний чоловік:
північний бік – сніжком посік,
південний бік – на сонці спік,
а третій бік – на Сході зник,
четвертий бік – на Захід втік…
На цьому ми зупиним лік,
Бо як то можна, щоби дід
чотирибоко
бачив
світ.

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 11А
...живоття наше суть Я в а єсть текуща,
а творена в П р а в і. П р а в е бо єсть
невідомо уложене Дажбом…
Се бо Дажбо створив нам П р а в е і Я в е ,
яке єсть світ зорі, що нам сяє.
І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
аши тая удержана була.
…Я в а коли одійде, смерть єсть.
Н а в а бо єсть по смерті: до тої єсть Н а в а
і по тій єсть Н а в а, а в П р а в і єсть Я в.

Дощечка 7Е
…а хто умре, до л у к і в Сварогових іде.
І каже йому С в а р о г:
«Іди, сину мій, до теї краси вічної
і там узриш твоїх діда, і бабу, і тітку
в радощах і веселіях тебе зрячих…
Ти до їх прибув – возрадувалися о
житті твоїм вічнім до кінця кінців».

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Яве,Ява,Яв – видимий світ,у якому ми живемо.
На́ве,Нава,Нав – невидимий світ, у якому живуть душі предків.́
Пра́ве – правдиве, справжнє, все те, що з нами відбувається.
А́ши – щоб.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Ти бачиш оком буйність трав?
То, значить, око бачить Яв!
Очко ліве, очко праве
кольорово бачить Яве.
Те,що Яве, завжди Праве,
чи то ліве, чи то праве.

Ти чуєш вушком шепіт трав?
То, значить, вушко чує Яв!
Вушко ліве, вушко праве
галасливо чує Яве.
Те, що Яве, завжди Праве,
чи то ліве, чи то праве.

Ти брав рукою стебла трав?
То, значить, брав у руки Яв!
Ручка ліва, чи то права
доторкалася до Ява.
Тільки ось у чому справа:
брала Ява ручка права,
ну, а ліва несміливо
повернулася наліво.

Ти відчуваєш запах трав?
То, значить, носик чує Яв!
І наліво, і направо
квітнуть трави,
пахнуть трави.
Бачиш – трави,
чуєш – трави,
значить, ти в країні Я в и !

Якщо ти Яви не впізнав,
то значить ти в країні Н а в .

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками
"Велес-книги" (у рукописі).Рік написання - 1990).

Як швидко час втікаючи летить,
Не зчулись ми а вже й заосеніло.
У пелену сховалася блакить,
За пагорби низенько сонце сіло.

Не чекай лети собі без мене.
Лети собі ти пташе перелітний,
Моє серце не печаль тружденне.
Бо час не вЕрнеш як і день цей літній.

Вже так як було більше не буде,
І мому серцю вже печалі досить.
Хай вітер в жовтім теремі гуде,
Кохання молоде моє відносить.

Парище.
06 09 2017р.

Впаде сльозою в чистий аркуш…
( Не сумнівайтеся - впаде! )
А під обід попросить чарку -
І не забуде про біде…
Не сумнівайтеся - попросить!
В кінці, у розчерку пера
На авансцену вийде Осінь:
- Стрічайте, людоньки, пора!..
06-09-2017

***
А у Чуді є розбійник-
Соловей, Кощій, карга –
та, що баба і Яга,
і Ємєля – винахідник
ступи, печі й батога.

***
А в Україні люди – люди!
А українці – вояки,
усупереч і завдяки
клопу, якого вже не буде.

***
А на війні уже не до азарту,
коли її вистави – уночі,
а діячі – аматори
воєнного театру,
а люди – професійні глядачі.

***
А українці язикаті
словами дресирують ос.
Уміє дещо показати,
аби українізувати
великороса, малорос.

***
А у нас є АТО
і трофейні авто,
і нові бойові автомати...
Але де той закон –
перейти рубікон
і за волю свою воювати?

***
А у «Білому сонці пустелі»
є серійний герой у шинелі
і немає ізгоя-хахла.
Є таке КІНЕМА!
А героя нема,
що годує імперію зла.

                              2017

У туге зав'яле перевесло
дожинає вересень жита.
Чує канцелярія небесна,
що пора і їй сушити весла
поки не явилась саме та –
та, яку чекаємо ночами...

Пущами і хащами, ярами,
берегами, плесами ріки
заповзає в душі холодами
та, що переорює роки,
а на зиму засіває поле,
поки є ще роси і дощі
і останнє лебедине коло
понесе до вирію ключі.
Є у неї синьо-жовті крила,
і уже уквітчана коса,
і дорога є – у небеса…

За далекий обрій полетіла
у весни украдена краса.
Буревій приймає естафету.
Віє димом на усю планету.
Де у полі дихає війна,
не щезає хижа сарана.
Істерія застує поету.
А вона? Мандрує, як у Лету
за озиминою ярина...

А вона вітрила напинає.
А вона, мов коней, запрягає
буйні неосідлані вітри...

Осінь дує на холодну воду
і приймає на льоту погода
місію озимої пори.

                              09.2017

Сарказм мій досягнув такого рівня –
не знаю сам, жартую ще чи ні!
Так, часто бачив смаленого півня,
не раз прийшлось побути й у багні.

В свій час мене дістали критикани,
прискіпливості їх немає меж.
В чужі ж бо кожен хоче влізти сани
і в рай на дурника ковзнути – теж.

Не раз я чув, як говорили всує
і всупереч усталеним канонам, –
Він навіть твори класиків цитує
із викликом, відверто-хамським тоном!

По одежині, всім відомо, зустрічають,
та я лише одне хотів сказати
тим, кого мої форми зачіпляють, –
У зміст, шановні, вслухуйтесь цитати!

06.09.2017

В штанцях настовбурчився перчик...
Чужої жадати - це гріх.
Але обнімаю за плечі,
Пускаю на власний поріг.

Поголені радують ноги,
Сідничок пухкі кавуни.
Гайда, понатицюєм роги
Соньку, що не хоче жони.

В утіхах - ще той ненажера!
Ні дня без любовних тортур.
Мені помагає Венера,
Штовхає у спину Амур.

Шалені красуні-коханки
Висотують сили щодня.
Летять пенюари, піжамки,
Розчахнута плоті броня.

Купаюся в "охах" та "ахах",
На хвилях оргазмів пливу.
Хай луснуть од злості невдахи!
Я ж - сяю! На повну живу!

А ти задовбав милу жінку,
Як мишу її залякав.
Залазь тоді сам у ширінку,
Стели у кущах лежака.

Скривила гримаса обличчя,
У гніві здіймається грудь.
Який ти дурний, чоловіче,-
У шлюбі про себе - забудь.

Не знані мелодії ніжні -
Отримуй уроки гіркі:
Пливуть до коханців заміжні,
Кидають злостивих жінки.

Любаско! Протри своє личко,
Не треба гіркої води.
Забудь про свого чоловічка,
До мене в обійми лети.

06.09.2017р.

Ти – ніжний оксамит,
Горнутися щокою,
Прикласти до грудей –
І обійняти стан,
Коли ти поруч, то
Я є й сама – весною,
Якби ти тільки знав…
Якби ти тільки знав!

Який солодкий смак
Цілунків і обійми
Є теплі і палкі,
Неначе пломінь сонця,
А ми з тобою –
Ми –
є пристрасні і сильні,
Тому горни мене,
Цілуй і не соромся.

Для мене ти озон,
І ніжний подих вітру,
Для мене ти – зручне
Котяче тепле хутро,
Давай з тобою ми
Пройдемось разом містом,
І прокладем свої,
Лишень свої маршрути?

Ти ніжний, ти такий,
Що хочеться до тебе,
Я стримую себе,
Про зустріч нашу мрію…
Аби ти поруч був,
Благословляла небо,
Але сказати вголос –
Не смію

Колись улітку квітка польова
вражала невимовною красою.
На щастя їй погода дощова
поїла луг вологою живою.

Вдивлялася у небо голубе,
схилялася од вітру в різні боки
і у вінку не бачила себе,
та враз зачула обережні кроки…

То полем юний легінь мандрував,
раю́ючи1 ранковою росою.
Він квітку уподобав і… зірвав,
аби удома тішитись красою.

Не стримуючи серденька порив,
уніс її до власної світлиці,
мерщій води джерельної налив
у кришталеву вазу. І з полиці,

щоб квітці забезпечити комфорт
та замінити степове підсоння –
юнак обрав найліпший… ешафот,
він вазу помістив на підвіконня.

Угледівши в надії рідний степ,
красуня сумно дивиться у шибку,
але світлиця їй, що темний склеп,
не пропускає світла і на дрібку…

Схиливши долу голову свою,
до вечора невільниця змарніла,
бо видалося пеклом в тім раю –
отак палка любов її згубила!

Не думай. Не гадай.
Твоє до тебе прийде.
Пітьмі настане край.
По-іншому не вийде.

Вдягнися у життя.
Зніми огидні шати.
Немає вороття.
Не варто помирати.

Минуле -- не клубок.
Його вже не змотати.
Відріж нитки думок,
Що змушують страждати.

Недолю відпусти
У небуття огрядне.
Важлива -- тільки ти.
Все решта -- другорядне.

Зірки рахувати з Тобою не втомлюсь,
І навіть якщо вкотре втрачу рахунок.
Сузір'я зітхають в небесному домі...
Так хочу це небо сховати в пакунок
Щоби дарувати засмученим душам,
Нехай би від зір набиралися блиску...
Із ніччю у мене давно стара дружба,
Бо в ній - так спокійно, і мрії так близько...
Одне лиш не вийде: всі зорі зібрати
У пригоршні повні і взяти з собою,
Щоби, коли хмари сховають їх раптом,
Ці зорі солодкі були під рукою...
Для щастя достатньо любити це небо,
Впустити у серце цю лагідність зір,
Бо це - інші сонця, що сяють, бо треба...
Я теж хочу сяяти, скільки є сил...
23.07.17

Дощечка 7Г
Прощайся, народе мій, з Ладом
і творячи люби іди до стягів наших
і захищай тоті од ворогів на Русі.

Дощечка 8
Єдність єсь… Я р о, К у п а л в а,
Л а д і Дажбо.

А коли ж К у п а л в а прийде у вінку,
який возляже на голові його, зотканий
з віток зелених, і квітів, і плодів, того
часу маємо бути далеко по Непрі,
о смерті нашій не мислячи, і життя наше
на полі єсть красне.

Дощечка 3А
…Речемо, які то єсть ласкощі
божеські до нас і одійдемо ко сну,
день бо прийде і темнява розтане.


СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Яро,Ярило – бог весняного сонця, родючості і плідності.
Купалва,Купайло,Купала – бог літнього дощу,
роси і води,бог жнив, він «купає» сонце
у найдовший день року,
день літнього сонцестояння 24 червня;
він «омиває» богів, очищає людей,
благословляє косовицю.
Лад,Ладо – бог любові і злагоди. Лада – його дружина.
Ладо та лада – коханий і кохана, наречені.
Люби – любов.
Непр – давня назва Дніпра.
Темнява – темрява.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

На Івана на Купала
красна зірка з неба впала,
лада ладонька шукала:
«Вийди, ладо, на Купала!».

На Івана на Купала
лада ладонька пізнала,
Лада з ладом Лад ладнала
На Івана на Купала.

На Івана на Купала
божа крапля з неба впала.
Гей. сльоза росою стала
На Івана на Купала.

На Івана на Купала
річка сонечко купала.
Красне мила-омивала
На Івана на Купала.

На Івана на Купала
зірка місяця кохала,
зірка серпика прохала
на Івана на Купала:
«Купайло,ану
пожни ярину,
косою майни
і май до весни!».

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги"
(у рукописі).Рік написання - 1990)

Дощечка 12
Коли сонце сяє, співаємо хвалу…
огнищу П е р у н а, що є званий П о т я т и ч
на вороги…

Дощечка 5А
«Це стріли і мечі маємо на вої тії і
не смієте боятися їх, бо знищу їх до поду,
і кмота їх буде змішана з землею, подібно,
як земля на багнах. Звірями будуть вони,
як поросята умазані гноєм, і смороди свої
понесуть у сліди свої, і тому говорено
буде про них – смердячі поросята і свині».
Се сказавши, П е р у н ь к о кував мечі…

Дощечка11Б
Слава богу П е р у н у огнекудрому, який
стріли кидає на ворогів…,тому що єсть
той воїнам честь і суд, і яко з л а т о р у н,
милостив, всеправеден єсть.

Дощечка 11А
І богу П е р у н е в і, громовержцю,
богу війни і боротьби,
… який нас веде стежкою
правою до бою і до тризни великої
по всіх павших, які ж ідуть у життя вічне
по полку П е р у н а.

Дощечка 8
Грім громихає у сверзі синім і маємо
летіти на ворогів, як ластівки швидкі,
єдині і гримаві, і та бистрота єсть
меча нового, руського.

СЛОВНИЧОК-ПОТАЙНИЧОК

Перун,Перунько – бог війни і боротьби,бог блискавки і грому.
Вой – воїн.
Под, до поду – до останнього, до дна.
Кмота – слід.
Руно – шерсть.
Правий – правдивий.
Сверг – небо.
Тризна – поминання мертвих, поминки.

СТОРІНКА-БЕРЕСТИНКА

Огнекудрий златорун,
громовержець наш Перун.
Він у кузні уночі
нам кує свої мечі.
Ті мечі, як блискавиці
шле Перунько з колісниці.
Громихає громом сверг –
русин ворога поверг.
Нам летіти ластівками,
брати верх над ворогами.
Знай,тримає сила юна
меч Перуна-златоруна.
Наш Перуне, пособи
воям нової доби,
ти ж бо праведний і мудрий,
Златоруне огнекудрий!

(З "Дощечкової читанки" для дітей за сторінками "Велес-книги" (у рукописі). Рік написання - 1990)