ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен

Артур Сіренко
2026.11.14 13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с

В Горова Леся
2026.11.14 13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.

То так прикро,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Владислав Лоза - [ 2015.07.08 18:03 ]
    Мить
    Марять водами ятері,
    на узбіччях лежать шкатулки.
    Йти у напрямку від зорі
    кам’янистим сільським провулком,

    оминути ламкий спориш,
    озирнутися коло хати
    на зорю – і нічого більш
    по дорозі не оминати.

    07.07.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Коментарі: (4)


  2. Марія Дем'янюк - [ 2015.07.08 18:50 ]
    Небесне
    Умилася душа сльозами,
    Та засміялась, мов дитина,
    І я відчула: серце - ціле,
    А думала...вже половина.
    Засяяло тендітне, ніжне,
    І чисте, наче немовля,
    На білих крилах тихий спокій
    Несе до мене Янголя...


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Прокоментувати:


  3. Домінік Арфіст - [ 2015.07.08 14:26 ]
    ...о моє тіло...
    …о моє тіло…
    мій годинник – рухливий брехливий примхливий
    рахує зачинені двері…
    (рихтую його в дорогу штопаю діри)
    бракує йому віри
    (годжу йому – егоїстичному)
    в ньому хаотичному рахітичному артистичному
    усі світи – дотичною…
    (оркестр давно по халтурах
    лишилася одна скрипка – диригую – не реагує –
    фальшивить… ноти розвіяло вітром)
    махає віялом віри
    перевтіленнями травестійними вимальовує вісь постійну
    наділяє надірваними надіями
    рушниця ржавіє до третьої дії
    до третіх півнів тикається Петром
    Фомою тикається руками
    бреше-бреше роками – байстрюками
    так і хоче лягти Нарцисом на березі Лети
    і дивитися в очі Часові…
    і любити себе без болю
    і цвісти-цвісти розпачливо щовесни…
    засни, моя Музонько, засни… засни…




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  4. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.07.08 10:47 ]
    Ворожка-доля
    (пісня)
    Доля ворожила,доленька гадала,
    Що вогнем кохання в серці спалахне.
    Та в житті немало горя я зазнала,
    Лиш про тебе спомин зігріва мене.

    Приспів:

    А ворожка-доля,
    Наче вітер в полі,
    А ворожка доля,
    Як сизий туман,
    А ворожка-доля,
    Радощів доволі,
    А ворожка-доля,
    Наче той обман.

    Не забуть ніколи неповторні миті,
    Як купались в щасті ми до забуття.
    Та лише для цього варто в світі жити,
    Хоча у минуле немає вороття.

    Приспів:

    2012 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  5. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.07.08 10:09 ]
    України вінок барвінковий
    Цілує сонце колоски налиті,
    Яка ж бо щедра матінка-земля.
    Вкраїно люба,наймиліша в світі,
    Найкраща ти і зблизька,і здаля.

    Гостей стрічаєш ти із короваєм,
    Які з душею щирою до нас.
    Ніхто на тебе хай не посягає,
    Давала ж завжди відсіч ворогам.

    Вставала з попелу і розправляла крила,
    Барвінковим квітчалася вінком,
    А соковиті ягоди калини
    Як завжди червоніли під вікном.

    Непереможна ти,Вітчизно рідна,
    Нікому дух свободи не зламать.
    Пишаюсь тим,що я є українка,
    Краю Подільського нескорена дочка.

    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  6. Ігор Шоха - [ 2015.07.07 22:06 ]
    Недавня легенда

    Колись, недавно – ба́йдуже тепер,
    коли і як родилася ідея,
    давати на гора у еСеСеР
    комуно-романтичну ахінею.

    І люди тупо слухали її.
    У морі горілчаному топили,
    у горі розлива́ному глушили
    усі жалі і помисли свої.

    Ніхто не малював оці сюжети,
    хоча були історики, поети,
    які ще не п'яніли до межі.
    Але, аби носити еполети,
    вилизували істини чужі.

    А нині і поезія не знає,
    чого це ми щасливими росли,
    коли і найбіднішими були,
    і вірили у те, чого немає?

    Колумбами пливли у морі мрій,
    червоні напинаючи вітрила,
    десь у лагуні танучих надій,
    де юним укорочували крила.

    Освоювали дику цілину.
    З руки КаПееРеС пили і їли.
    Романтики ішли на Колиму,
    а ліриків у таборі гноїли.

    І досі ще «науськує» лікнеп,
    про що і як аматору писати.
    О! Як писали люди-автомати –
    або на себе й ближнього наклеп,
    або про те, яка щаслива мати.

    Ота, що сина з фронту не діжде.
    І буде, не оплакавши, радіти,
    що є іще ідеї в цьому світі,
    і інша сила знову поведе,
    аби за неї умирали діти.

    А ми уже наїлися брехні,
    а маячня поперек горла стала.
    Є істини, як папороть Купала,
    яка іще нагадує мені,
    що убієнні – лірики одні,
    коли іде романтиків навала.

                                  07.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (10)


  7. Ігор Шоха - [ 2015.07.07 11:27 ]
    Еміграція в минуле
    Коли залишається мало надій
    на успіхи, щастя, кохання,
    тікаю у вірші зі всесвіту мрій
    у інші світи сподівання.

    Тоді я згадаю минулі роки,
    закреслені віхи і дати,
    відчую долоню твоєї руки,
    що хоче міцніше обняти.

    Почую спокусливі й досі слова,
    що мрія земна проминає,
    якщо не п'яніє моя голова,
    то хай неземне почекає.

    П'яніла! П'янила найперша любов
    ще юне, наївне, дитяче,
    яке не повториться знову. І знов
    так само душа не заплаче.

    Бо дійсно минає найкраща пора.
    Ти старшою, іншою стала.
    Тебе поманила досвітня зоря
    і квітка Івана Купала.

    І стукає пташка моя у вікні.
    Напевне їстивне шукає.
    І якось невесело стало мені,
    що папороть бачу свою уві сні,
    а іншу усе ще чекаю.

                                  07.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (8)


  8. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.07.07 10:22 ]
    Пісня серця
    Роки-коні летять буйногриві,
    Молодість одцвіла,наче сад.
    Ми закохані були й щасливі
    Із тобою літ двадцять назад.

    Хоча зрілість прийшла - серце юне,
    Підбери лиш потрібні слова
    Та легенько торкни його струни,
    І воно про любов заспіва.

    1997 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  9. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.07.07 10:47 ]
    Учасникам АТО присв"ячую
    Народжують для миру матері
    Своїх синів-соколиків,котрі
    На захист Батьківщини нині стали
    Від тих,що називалися братами.

    Почуйте,росіяни,схаменіться!
    Комусь же вигідна війна ця братовбивча.
    Невже не розумієте цього?
    Ми ж,українці прагнем одного:

    Щоби світило сонце в небі синім,
    Раділа мати і була щаслива,
    Щоби вві сні всміхалося дитятко,
    Не на війні,а поруч з ним був татко.

    Від вибухів земля щоб не здригалась,
    А колосилася хлібами,квітувала.
    Ніхто нас не поставить на коліна,
    Не вмре Вітчизна наша,не загине.

    Ми вистоїмо у борні нелегкій,
    Держава є і буде незалежна,
    Сильна,неподільна і єдина
    Рідна моя ненька-Україна.

    2014 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  10. Серго Сокольник - [ 2015.07.07 05:35 ]
    Дзвін
    Звільнити тих,
    Хто розпочав,
    Та не зробив.
    Тим більше- тих,
    Хто й не почав,
    А дух убив.
    Калинмалинових віршів
    Солодку патоку з душі
    Зніміть, зніміть.
    Пошитим в дурні (індпошив.
    Хто не страждав, той і не жив)-
    Не зрозуміть-
    Уже ловець розкинув сіть.
    Він має право так робить.
    Бо зміна світу почалась.
    Ще маєте. Проте вже зась-
    Бо вже дзвенить
    Дзвонар, повставши із колін.
    І цей невідворотній дзвін
    По вас... По вас...



    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115070701148


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  11. Наталка Янушевич - [ 2015.07.06 22:45 ]
    ***
    День намріяв липневу спеку,
    Ледь притомний рясний квітник,
    І громів голоси далекі,
    І повнісінькі хмар човни.
    Ягід стиглих густі коралі,
    Вітерцю неміцний порив,
    І свободу легких сандалій,
    І мандрівку за явори,
    І камінчик на дні студенім,
    А як вечір зустрів з доріг,
    День сипнув ще суничок жменю
    І за обрій в дощі побіг.
    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (13)


  12. Любов Бенедишин - [ 2015.07.06 18:23 ]
    В Зарваниці
    1. Зірка Зарваниці

    Світу тихшають громи…
    Місце благодаті.
    Тут, незрима,
    між людьми
    ходить Божа Матір.

    Піднебесся.
    «…дай нам десь…»
    Літо. Літургія.
    Тисячі палких сердець
    слухає Марія.

    Чол торкається перстом.
    Осіняє лиця.
    …сяє сонечком
    престол
    Зірки Зарваниці.

    2. Зарваницькій Божій Матері

    Царице Пресвята,
    Богородице,
    Твій печальний погляд
    сповнений ніжності,
    на Твоїх мовчазних устах –
    таїна Слова.

    Щедра на ласки,
    одною рукою
    обіймаєш небо
    в особі маленького Ісуса,
    другою –
    благословляєш землю:
    нас,
    грішних паломників,
    спраглих
    Божої любові.

    Уклін Тобі!

    3. Джерело

    Позавимірні світи
    в зашпорах до споду:
    мов у небеса ввійти
    у цілющу воду.

    Сяйво віри над чолом…
    Прощавай, недуго!
    Хто святився джерелом,
    народився вдруге.

    …На долівку кам’яну –
    крапельки блакитні.
    Так і з доленьки струсну
    незлади і злидні.

    05.07.2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (12)


  13. Віктор Фінковський - [ 2015.07.06 17:55 ]
    Міраж
    Мені було видіння пресумне...
    Неначе в хмарах любиш не мене...
    А музика звучала лунко -
    О, Боже: то я грав у дудку.

    І я дивився зваблений на вас -
    На місяці п'янкий жагучий вальс.
    І зорі сяли понад вами...
    О, Боже! Ви були богами...

    Подумав:чим за танцюриста гірш?
    - Пограй же... любий...
    - Грай мені за гріш!
    І я з журбою йду до хати:
    Чужому пісню важко грати.


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  14. Віктор Фінковський - [ 2015.07.06 16:48 ]
    Перший сніг
    Замело снігом і шляхи й доріжки…
    - Мерщій у двір! Пограймо сніжки!
    - А як награємсь досхочу,
    То зліпим бабу снігову!

    - А після сніжок не забракне сили?
    Її б спочатку ми зліпили!

    - Навісцо бабу?! Насцо клик?!
    Нехай в нас буде сніговик!

    Заметушилася гучна малеча,
    Зробила спавжю колотнечу!
    Хто рот робив, хто щось ліпив,
    Петро Ірусі в ніс вцідив.
    Від цього Юлю затрясло -
    І сніжка мчить Петру в чоло.
    А той до Юлі підійшов:
    - Навісцо лізес? В нас - любов...

    Штовхав в замет Іванко Любу,
    За це отримав, правда, в зуби,
    І вже додому йшла під вечір
    Уся в синцях ота малеча.

    Перш ніж зайти додому дружно встали,
    З одежі сніг повитрясали.
    Отак зустріли перший сніг!
    Аж в школу карантин прибіг!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  15. Анатолій Криловець - [ 2015.07.06 15:50 ]
    ***

    Сонечко височенько
    Смажить, мов тут екватор, –
    Хоче тебе усеньку
    Спрагло зацілувати.

    Сонце красивих прагне –
    З вишнього неба поміч.
    Вдвох ми тебе роздягнем –
    Важко було б самому.

    Я тебе до знемоги
    Всю зацілую, мила,
    Щоби кохані ноги
    Стали мені за крила…

    Щастя ніколи, юнко,
    Ще не було багато.
    …Сонячних поцілунків
    Нині всесвітнє свято.

    6 липня 2015 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3) | "http://poezia.org/ua/id/42195/"


  16. Віктор Кучерук - [ 2015.07.06 11:07 ]
    Замість тоста
    Сходяться й розходяться дороги,
    Зводяться й розводяться мости –
    То зі мною ти занадто строга,
    То душі добріше не знайти.
    Та й навіщо кращу десь шукати
    Від тієї, що уже пізнав
    Біля себе поруч серед свята
    І в рутині повсякденних справ.
    Я не зможу стерти чи закреслить
    Пережите й пройдене колись, –
    Мов рубці від кочетів на веслах,
    Згадки забуттям не затяглись.
    Змалечку обоє в непокої,
    Ми в ряди ставали між людьми,
    Щоб набратись мудрості живої
    Та стерпіти грози і громи.
    Відсвіти веселок семибарвних
    На шляхах подоланих лежать,
    Як надій печатки невитравні,
    Як діянь найкращих благодать.
    Кожна мить, схвильовано і вдячно,
    Вміщена у памят’і моїй –
    Не суди поспішно й однозначно
    Протиріччя вчинків і подій.
    Не лякайся звісточок недобрих,
    Не соромся пишних обіцянь –
    У пітьмі забагровілий обрій
    Розкриває дивину світань.
    Хай вони лиш множаться, а свято
    Змірює без втоми твій поріг, –
    Я щасливий, що сестру не втратив
    І поговорити з нею зміг.
    06.07.15


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (6)


  17. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.07.06 09:18 ]
    Життєве літо
    В життя моє стрімко ввірвалося літо,
    Засіяло в серці квітковий розмай.
    Очима ромашок милуюся світом,
    Стежино!У осінь ти не поспішай.

    Дай же відчути мені насолоду
    Палкого кохання,любові нектар,
    Вранці приємну роси прохолоду
    І заходу сонця багряний пожар.

    2003 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  18. Нінель Новікова - [ 2015.07.06 09:03 ]
    Слава Богу!
    Під зеленим шатром,
    У розкішному літі
    Я спочити душею
    Спинюся на мить.
    Лебединим пером
    Лине хмарка в блакиті.
    Моя думка за нею
    Услід полетить.

    А буває, красу
    Часто не помічаю.
    Метушня і робота
    Затьмарили все.
    Урізає часУ
    І дарує печалі,
    Безкінечні турботи
    Реальність несе…

    А навколо цвіте
    І буяє, і сяє
    Неповторного світу
    Дарований рай.
    Слава Богу за те,
    Що нам допомагає
    Біди всі пережити,
    Вхопившись за край!

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (3)


  19. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.07.06 09:41 ]
    Творить дива весна
    Дзвенять струмки піснями стоголосими,
    Підсніжник білий сонечку всміхнувсь,
    І віддзеркалюють фіалки в небі просинню,
    Щебетом птаство прославля весну.

    Вона ступає килимом з барвінку
    І розсипає квіти з рукава.
    В цю пору розквітає щастям жінка,
    Творить лиш весна такі дива.

    2013 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  20. Михайло Десна - [ 2015.07.06 06:17 ]
    На свій ризик
    Курс довіри?
    Прямо в пах.
    Не підставиш навіть спину.
    Бовтанка життя -
    на свій ризик,
    на свій страх.
    Безупину.
    Безупину.
    Є вожді.
    На усіх вони шляхах.
    Прогресують.
    Прогресують.
    Світ
    розвішено на усіх його стовпах.
    Тих, що зовсім
    не страйкують.
    Просто жах,
    просто смуток.
    І воркують.
    І воркують.

    06.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (9)


  21. Олена Красько - [ 2015.07.06 03:59 ]
    Втішання подружки
    - Не кохає і не любить
    І ніколи не вернеться
    Тільки душу свою згубиш
    Якщо серце сильно б’ється !

    - Ой же б’ється! І як спиниш?
    Дарував він стільки щастя!
    А як осінь підступила
    Виявилось – я у пастці!..

    - Безсердечний… Що ж поробиш?
    Ну не згинуть же навіки?
    - Ні! Скоріш його зведу я!
    Ще відплаче сльози-ріки!

    - Ненависть – біда для долі
    Пожалій себе, миленька!
    - Нагодую я поволі
    Помстою його хитренько!..

    - Відпусти! Даруй надію
    На нове кохання серцю!..
    - Поселив він в ньому мрію,
    А тоді насипав перцю…

    - Подруго! Моя голубко!
    Зрада серце розбиває!
    Ти поплач, а я тихенько
    Колискову заспіваю…

    Так сиділи і тужили
    Подружки мов дві синички
    А як нічка відступила
    То й поснули як сестрички…

    20.03.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  22. Олена Красько - [ 2015.07.06 03:42 ]
    ***
    - Скажи, Розлуко, ти на благо?

    Кохання наше таке юне
    Як пролісок серед снігів.
    Як встояти серед вітрів
    Які ти щедро так розносиш
    Серед лісів, полів, морів?

    - Несуть моря теплі вітри -
    Він встоїть! Але як же ти? -
    (Спитала хитро так Розлука,
    Неначе знає мої муки
    Вагань і пересторог старих).

    - Я буду жити у вісні,
    Де моря ночі голубі,
    Зелені очі у кохання
    І теплі руки у бажання...

    05.08.2006


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  23. Олена Красько - [ 2015.07.06 03:11 ]
    Хто застудив твоє серце
    - Хто застудив твоє серце
    Метелицею сніговою?
    - Той хто любив мене терпко
    А потім залишив зимою...

    - Хто застелив твої очі
    Тугою грозовою?
    - Той хто залишив у ночі
    А потім зрадив весною...

    - Хто відібрав твої коси,
    Які розвивались мов верби?
    - Той хто надпив мої роси,
    А потім полинув до неба...

    - Що ж він шукає там? Бога?
    Чи може другої водиці?
    - Бачив він там засторогу:
    Не можна зі мною водиться.

    Коси мої невгамовні
    Обплутують серце і розум.
    Роси мої надкоштовні,
    Щоб пити їх просто… вдома...

    05.08.2006


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  24. Олена Красько - [ 2015.07.06 02:24 ]
    Потяг Севастополь-Київ
    І знову потяг Севастополь-Київ,
    Ти знову дивишся в вікно.
    Пишу тремтячою рукою:
    - Сумую вже... А ти?
    - Давно!

    Затримка...
    Осінь невблаганна
    Застигла на пероні...
    – Знай!
    Що ти єдина і кохана!
    - Я вірю – це ж і є – любов...

    І пристрасть тихою ходою
    Пішла на Північ...
    – До весни?
    - А взимку хто тебе зігріє?
    - Звичайно ж ти, і тільки ти...

    25.11.2003


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  25. Олена Красько - [ 2015.07.06 02:34 ]
    Світлий князю!
    Світлий князю!
    Чом не дивишся в очі зелені?
    Не показуй, що гордуєш душею в небі!

    До кохання і квітка стремиться,
    А як грає вже людська кровиця!
    Може очі мої не такії?
    Чи занадто літа молодії?

    Ти не бійся – тебе не вкорю
    Першою яблучко те надкушу.
    Посідаєм в зелоному гаї
    Хай нам жайвір пісню заграє.

    Я готова всю ніч милуватись,
    З ясним соколом цілуватись.

    24.03.2005


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  26. Олена Красько - [ 2015.07.06 02:18 ]
    От і полюбила лютії морози
    Защемило серце, підступили сльози -
    От і полюбила лютії морози.

    Вся краса небесна в зиму цю вплелася.
    Я шукала спокій – тепер знаю – ось він!

    Чарами окуті ріки і озера,
    Із привітним смутком різблені дерева.

    І ясніше смутку нема в цілім світі:
    „Ми щасливі, хоч і кригою повиті!

    Завітай в діброви, проклади стежину,
    Поцілуй сніжинку для весни почину!”

    Ось і полюбила лютії морози,
    Та шпаки співають: весна на порозі...

    8.03.2005


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  27. Олена Красько - [ 2015.07.06 02:38 ]
    ***


    Тіла...
    Спрага по коханню...
    Разом з вечора до рання
    Не кажи мені „люблю” -
    Просто випий мене всю!

    На дні знайдеш чорну гущу
    Полюби її ще дуще
    Полюби, якщо зумієш
    Може золото намиєш?..

    4.07.2005


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  28. Олена Красько - [ 2015.07.06 02:07 ]
    Молю про одне... (послання солдату)
    я впевнена в тобі - ти сильний
    я вірю тобі як собі
    погляд твій – ясний і пильний
    крізь нети вогню і брехні

    ганьбили мене і носили
    на своїх крисах вороги
    палили наш стяг жовто-синій
    і гідність топили в лайні

    мізки і кістки нам ламають
    та чиста вода знайде шлях
    хоч наші брати ще блукають
    з чужими "піснями" в вухах...

    солдатику, рідний, я знаю
    з сокирою важко в спині...
    і десь там дівчата співають
    а ти - молодий... на війні...

    та знову душа прагне волі,
    твоя і моя. ми як птах
    своєї шукаємо долі...
    на жаль, любий, – знову в боях...

    кровиця людська не водиця...
    прости мене, ясний, прости,
    у дверях вже знову убивця
    не годна була вберегти…

    та ти здужав, синку, на славу
    нівроку – і духом, й мечем
    давай же! відпустимо лаву!
    пуйлу тому й так вже пече!

    настав вже твій час боронити
    мене, і себе. І її,
    ту, що змогла полонити
    сердечко твоє золоте

    ще снитимуться сни кольорові
    лелека дитя принесе...
    вартує щось більше свободи?
    не знаю... та в світі
    існує все ж щось святе...

    таке от послання до тебе...
    такий ось лист мій простий...
    навіки твоя
    Україна...

    прошу про одне: будь живий.

    12.06.2014


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  29. Олена Красько - [ 2015.07.06 01:43 ]
    Сон
    Не вміємо говорити…
    Не разом, і не нарізно
    І тільки в грудях виє
    Біль той пекучо звичний…

    Та раптом здригається простір:
    Міцно вхопивши за руку,
    Питаєш:
    - Чого ти хочеш?? -
    Крізь зуби грізно і терпко.

    - Я знаю чого я хочу
    Та спершу скажу зворотнє:
    Нічого такого не треба
    Чого б не хотів ти всім серцем.

    - Ну а чого ж ти хочеш?? –
    Стиснув передпліччя до болю
    - Хочу всього й одразу
    На тиждень… на місяць… на долю…
    На вічність… на день … на хвилину…
    Але при одній умові…

    - Кажи вже свої умови! –
    погрозу в голосі чую.
    - Щоб щиро, відверто й прозоро,
    Й без жодної застороги.

    …завмер… і забув, що тримаєш,
    А я терплю, не здаюся…
    - А ти чого хочеш? – питаю… -
    … зламався… ослаб… розколовся…
    Потупив до долу очі…

    - А дай я вгадаю, коханий?
    Одвіку шукаєш те саме:
    Одразу всього й бездоганно!
    Шукаєш… чекаєш… я знаю…

    Але, на жаль, не зі мною…
    Навіщо тоді кохаєш?..

    Мовчиш…
    А що тут ще скажеш?

    ... Тиша скрегоче зубами
    мов привід гуляє по полю...

    - Тоді відпусти вже… благаю!..

    Збілілі вуста шепочуть:
    - Лети… тебе не тримаю…


    Зіниці розлились по оку – твої і мої – бо горе
    Зрікатися тої сили, що може звертати гори…

    Чи віщий той сон, чи мара, чи хто його тепер знає?
    … болючий синець на передпліччі досі ще відчуваю…


    04.07.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  30. Олена Красько - [ 2015.07.06 01:02 ]
    Так хочеться в стареньку церкву
    Так хочеться
    В стареньку церкву
    Забитися – і на коліна...
    Не образам дивитись в очі –
    Крізь куполи, на небо синє.
    Летіть де зорі та галактики,
    Вдихнуть весь Всесвіт!..
    І затамувати подих...
    Ні, Отче, я прийшла не плакати –
    А пити щастя,
    Як джерельну воду!
    11.10.2003


    Рейтинги: Народний -- (5.25) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  31. Віктор Фінковський - [ 2015.07.06 00:35 ]
    Воїни
    Сходить багряне небо,
    В наших очах - заграви!
    Буде сьогодні жарко!
    Слава героям! Слава!

    Що нам життя віддати?
    Що нам іти на кулі?
    Ми переможем славно!
    Кліо про нас почує!

    Хлопці,
    вперед!
    До бою!
    Знов "Ще не вмерла..." грає...
    Воїни
    не здаються!
    Воїни
    помирають!


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  32. Устимко Яна - [ 2015.07.05 21:28 ]
    ***
    ходимо безликі
    по скляній землі
    видираєм лико
    із дзеркальих слів

    тонем в анфіладах
    вірного трюмо
    а чого заради –
    от і мовчимо


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5)


  33. Ніна Виноградська - [ 2015.07.05 19:11 ]
    Твоя зоря


    Я молюся завжди,
    Бо мені ця Холодна гора
    Найтеплішою стала
    І здалеку стала близькою.
    Відтоді наші вікна
    Світили з любові й добра.
    Лиш тополі під ними
    Дивилися ввись самотою.

    На всі сторони світу
    Летіли вітри.
    Церкви маківки скрізь
    Осявали земне і небесне.
    І здавалось тоді,
    Що коханням своїм ізгори
    Захищаєш мене,
    Щоб за тебе мій біль не воскреснув.

    Щастям був ти мені
    В спекоту і в сніги...
    Уночі та удень
    Ти завжди є моїм оберегом...
    Ми у різних світах,
    Та моєї ріки береги
    Колихають зорю,
    Для якої цей світ був ковчегом.
    31.03.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  34. Анастасія Поліщук - [ 2015.07.05 19:36 ]
    Ритм твого серця нагадує стукіт потяга...
    Ритм твого серця нагадує стукіт потяга,
    Повагом з ліжка встаєш і йдеш на балкон.
    Ти,
    Поціновувач творчості Йосифа Бродського,
    В тебе кімната - твій мандрівний вагон.

    В тебе вікна - мов лінзи космічних супутників,
    І жалюзі́ - щось більше,
    Аніж антидот
    Від сонячних променів, адже́ ти не любиш сутінки.
    Певно, куліси прикімнатних турбот.

    В тебе всі стіни - неначе запрошують лізти
    Вгору - мерщій!
    Поки не зникла збудженість
    Із твоїм внутрішнім Буддою десь у центрі міста,
    Поки ще є
    Кімнатна напруженість.

    Ритм твого серця нагадує стукіт потяга,
    Плин твоїх дум нагадує плескіт хвиль.
    Ти
    У своїй кімнаті
    Без документів,
    Без одягу,
    Скільки отак подорожей вже здійснив?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.41) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (6)


  35. Вікторія Власова - [ 2015.07.05 17:32 ]
    Сонце змінює свій колір на зелений
    Ні Сонце, ні зірки, ані дощі,
    Ні за цей рік, ні за п’ятсот мільйонів,
    Свою незмінність не посміють зберегти,
    Ніхто й ніщо такого не дозволить.

    Бо Сонце змінює свій колір на зелений,
    Якщо його весна перемагає,
    Горять зірки, й течуть по наших венах,
    Чи пилом нам на шкіру осідають.

    А ми лежали на дахах Бродвею,
    Коли вже небо зеленіти починало,
    Й стікала ніч в моменти апогею,
    Сталево-чорним і розплавленим металом.

    Коли за сотні тисяч кілометрів,
    Чи навіть двісті світлових років,
    Ми бачили деталі в міліметрах
    Страшних, холодних, і густих дощів.

    Ми завжди знали-це лише до завтра,
    Дощі вже скоро стануть теплі і легкі,
    Й весни чекати на дахах уже не варто,
    Бо у очах вона залишила сліди.

    І вже тепер ідучи по асфальту,
    Ми знали – все до біса нетривке,
    Під шкірою в обох нас пульсувала карта,
    Де вказано було, як нас весна знайде.
    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  36. Ніна Виноградська - [ 2015.07.05 15:53 ]
    НАДВЕЧІР’Я


    Розхлюпав день і тишу, і тепло,
    Із хмари сипав дощик півгодини.
    Та зорями все небо зацвіло,
    І серед лип не чути гул джмелиний.

    Крізь пахощі медові навкруги
    Все обнімаю серцем рідне, миле,
    Де річка миє в лозах береги,
    А місяць вже гойдається на хвилі.
    17.06.15


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  37. Ніна Виноградська - [ 2015.07.05 14:12 ]
    БЕЗНАДІЯ


    Липневий день
    Спокійно зігріва.
    Гримлять громи,
    Дощі ідуть на жито...
    Щоби з війни
    Упала голова,
    То скільки ще
    Нам треба пережити?

    І зрозуміти
    Хто чужий, хто свій,
    Щоб визначитись
    Діями й словами.
    Життя не згорнеш
    Полотном в сувій...
    Хто відповість
    За сльози й горе мами?

    І за молитви –
    Упокій синів.
    За батькові,
    До хрусту аж!, долоні.
    Нестерпний біль
    І невичерпний гнів,
    За сина, що убитий
    У полоні.

    Навкруг життя
    Вирує, як, завжди -
    Сусідський хлопчик
    Щось в садку майструє.
    Вони ж удвох
    З великої біди
    До цвинтаря дорогу
    Вже торують.

    Все, чим жили -
    Утратило свій сенс,
    Не дочекались
    Дорогих онуків.
    Лиш біля хати
    Їм шепоче клен,
    Який садили
    Їх синочка руки.

    Гримлять громи...
    Для чого їм ще жити?
    17.06.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  38. Марися Лавра - [ 2015.07.05 12:39 ]
    карочє, з поверненням, дівчинко))
    твоє ім'я закоротке ритмікою нагадує 64 за тривалістю ноти
    шукаючи безвісті зниклого впилися в шкіру терням обшарпані колготи
    де ти хто ти
    скріншоти гортаю у шуканні певного антидоту
    хлопче ти ще та мерзота
    та все ж хто ти
    і що за одна я аби чинити праводійний спротив
    стрічання перехожими їдно на іншого схожими
    коли начхати хто кого переможе
    уже не чіпляє навіть те вроджене
    милосердно дароване Богом храм
    упав і дзвінниця загналася в глиноглиб
    гм а тобі паралельно ти ще той тип


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" -- (5.46)
    Коментарі: (5)


  39. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2015.07.05 09:53 ]
    Хмільний кохання мед
    Давно вже ні для кого не секрет,
    Що найхмільніший - це кохання мед,
    З тобою в цьому ми переконались.
    Палкі цілунки з розуму звели,
    Удвох в країну щастя забрели,
    У морі ніжності й любові ми скупались.

    Так хочеться,щоб мед цей та не згірк,
    Чудовим дням щоб не скінчився лік,
    Стають цікавішими хай життя сторінки.
    Ми із захопленням читатимемо їх,
    Ти ж мій єдиний найсолодший гріх,
    Я - найщасливіша тепер у світі жінка.

    2007 р.



    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  40. Серго Сокольник - [ 2015.07.05 01:07 ]
    Шибки
    Тепле літо... Що ж зимно мені
    На сідаюче сонце дивитись?
    У будинках шибки, як в вогні...
    Відблиск пурпуру- сонячний вихід

    У краї, де на літо чекать
    Непотрібно- воно із тобою...
    Де останнє горіння багать
    Не пов"язує думку з журбою...

    Де мов діти, удвох, ти і я,
    Поєднались душею і тілом...
    Де розквітле єднання уяв,
    Що давно в потойбіч відлетіли...

    Надійшли і торкнули чоло
    Крізь шибки, що минулим палають,
    Серця спомини в літнє тепло,
    І повільно, мов зорі, згасають.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115070500641


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  41. Владислав Лоза - [ 2015.07.04 23:00 ]
    Йов
    - …і хоча я не власник –
    для тебе важливого –
    імені,
    і хоча через це
    ти не бачиш моєї біди
    і т.д., і т.і., але все-таки
    допоможи мені
    будяком у каміння тужаве твоє
    прорости.

    - Ти питаєш, чому я тебе –
    безіменного –
    видибав
    на зболілому плугом та бурями
    солончаку;
    ти гадаєш, я хочу, аби ти зарікся
    і видубів,
    проминаючи вік у своєму гіркому кутку,
    і тому ти не міг, як усі у свій час,
    обирати між
    високосними втратами
    та манівцем тишини –

    але я не очікував, що
    ти так довго
    страждатимеш –
    як рілля, коли їй забагато
    найшло
    сарани,

    ніби ниюча тріщина в щелепі левіафановій
    чи піщина під надлишком сонця
    посеред піску,
    непомічена помилка, крихітна і позапланова,
    неприборкана літера у чорновому рядку.

    04.07.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (2)


  42. Іван Потьомкін - [ 2015.07.04 19:17 ]
    Хліб, марновір'я і "калашников"


    На ранковій росі газону височать гори білого хліба.
    Голуби й ворони не подужають з’їсти його.
    Не кажучи вже про горлиць і горобців метушливих.
    А коти, причаївшись у засідці, не на хліб позирають…
    Звичайнісінький зріз буття тваринного світу.
    А от зріз людський дивує й тривожить пам’ять...
    ...В Єгипті сусіднім, куди Яаков посилав синів,
    Щоб не померти родині з голоду,
    Нащадки тих,хто примушував юдеїв глину місить,
    На цвинтарі живуть нині і марять бодай шматочком хліба.
    Готовий ділитись Ізраїль, та на заваді гоноровиті ситі:
    «Негоже з рабами колишніми говорить. До того ж -невірними».
    Не до хліба й ІГІЛу, якому б позаздрив навіть Пол Пот.
    Минуле калічить по-варварськи він.
    Мечем, самим Аллахом дарованим буцімто,
    Направо й наліво січе голови і вірним й невірним.
    Не маючи змоги покласти на зуб щось,
    "Калашниковими" озброєна до зубів, пухне з голоду Африка...
    ...А на єрусалимськім газоні височать гори хліба.
    P.S.
    Не манною упав із Небес той хліб.
    Піт, і розум, і віра одвічна в Бога за ним.
    Шкода, що хліб цей омина роти тих,
    Кому вже не сила його випросить.
    -----------------------------------------------------
    «А Яаков побачив, що в Єгипті є хліб. І сказав Яаков до синів своїх: «Пощо ви споглядаєте один на одного. І сказав він: «Ось чув я, що в Єгипті є хліб. Зійдіть туди і купіть нам хліба звідти. І будемо жити. І не помремо».- Книга Буття,42:1-2.
    ІГІЛ – бойовики так званої Ісламської держави.













    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  43. Наталка Солган - [ 2015.07.04 17:52 ]
    Початок
    Синкретизмом тисячі голосів
    тільки б більше вкласти лісів,
    більше б вітрів між гілля.
    Може колись я
    ехом поміж них
    кілька голосних
    Хай би про любов :
    як вигоряла кров,
    мов дешеве пальне…
    Хто цілував мене,
    про поїздів хвости,
    розбиті мости,
    коци з-над морів
    ткані з вечорів.
    нащо пишу листи,
    як легше плисти,
    над чим засинаю вночі,
    звідки беру ключі,
    що було моє,
    і що в мене є,
    скільки було вершин,
    на щастя конюшин.
    де моя низина,
    куди приведе вона?..


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  44. Андрій Басанець - [ 2015.07.04 17:44 ]
    * * * *
    Ішли із річки. Рушники на плечах.
    За нами дощ і фари на шосе.
    Дивилися, як погасає вечір.
    Не сподівались, що погасне все.

    Нам говорилось ніжне і таємне,
    чого нікому не розповіси...
    А вже гроза, щось знаючи напевно,
    ламала навпіл наші голоси.


    Рейтинги: Народний -- (5.64) | "Майстерень" -- (5.8)
    Прокоментувати:


  45. Михайло Десна - [ 2015.07.04 11:09 ]
    Далекий родич золотої рибки
    І щуку* в річці утопили.
    Та йшли часи.
    Урок літератури:
    читають учні байку
    (заклялись учителі).
    "Країна Рад, - оголосили, -
    це ідеальний інструмент цензури
    (мовляв, вдягнеш куфайку,
    як будуть лисячі
    у голові джмелі)".
    І суд судив,
    висуджував незряче.
    Лисиць і близько
    до себе не підпускав.
    Маштабне мислення
    про справедливість наче,
    а щоб закон
    і дурень поважав.
    Ніяких щук!
    "Улюбленцем народу"
    зробили хек:
    смішна була ціна.
    І дійсно
    риба втілила нагоду
    прогодувати навіть кабана!
    Хотілось ще...
    Бо дехто любить перець.
    Небезпідставна втілилась надія.
    В народі називали о с е л е д е ц ь -
    "райкомівська повія".


    04.06.2015


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (5)


  46. Галина Михайлик - [ 2015.07.04 11:46 ]
    Седзару?*
    «Не промовляй», «не слухай», «не дивись».
    Сѝріч – «не дій»? Неправедність – розруйна.
    Усе тобі сторицею колись –
    животворяща крапля, чи отруйна…

    Не знати зла – чи то вже є добро?
    Чи навпаки: зло – то добра відсутність?
    Душа – мов глек: коли доверху дном –
    утрачено її первíсну сутність.

    Промов, послухай, подивись: відкрий
    свої чуття, впусти у серце Бога!
    Роби добро, причасного налий
    у глек душі. Тоді – і від порога...



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  47. Іван Потьомкін - [ 2015.07.04 10:28 ]
    Хелена Бехлерова (1908-1995)
    Тихесенько-тихо
    Ходімо по лісу,
    Побачимо, може,
    З лисенятком лиса.

    Побачимо, може.
    Малесеньку білку
    Та як вона скаче
    З гілочки на гілку.

    Нехай же у лісі
    Ніхто не балака.
    Тільки так почуємо,
    Як стукаєдятел.

    Поміж галузками.
    Може, заспіває
    Малесенька пташка,
    Якої не знаєм.

    Піснею веселою
    Привітає всіх нас.
    Тільки йдімо лісом
    Тихесенько-тихо.

    Helena Bechlerowa

    Idźmy leśną ścieżką
    cicho, cichuteńko,
    może zobaczymy
    sarniątko z sarenką.

    Może zobaczymy
    wiewióreczkę małą,
    jak wesoło skacze
    z gałęzi na gałąź.

    I niech nikt po lesie
    nie gwiżdże, nie woła –
    może usłyszymy
    pukanie dzięcioła.

    A może zaśpiewa
    między gałązkami
    jakiś mały ptaszek,
    którego nie znamy.

    I będzie nas witał
    wesołą piosenką.
    Tylko idźmy lasem
    cicho, cichuteńko.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  48. Ярослав Чорногуз - [ 2015.07.04 01:10 ]
    Ліплю... Богиню
    Лише в уяві цю ношу ідею
    Мов статую – із голови до ніг –
    Вирізьблюю наснагою всією –
    Твій поступ, жест – до рисочок малих.

    Ліплю Кассандру віщу, не Цірцею.
    І настрій радісний мене обліг.
    Ти – ніби справжня донька Прометея,
    Несеш добро для земляків своїх.

    Чатує зло на тебе та ніколи
    Не піддаєшся. Біс – де сів, там зліз,
    Бо мужністю всі підступи зборола…

    Дорогоцінний людству мій сюрприз –
    Це завдяки тобі, о ясночола,
    Живу у світі, де немає сліз.

    3.07.7523 р. (2015)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (6)


  49. Віктор Фінковський - [ 2015.07.03 23:12 ]
    Хто
    І вони не покаялись
    У численних своїх беззаконнях,
    І вони не повірили,
    Хоча знаків було як тих зір...
    А вони,
    як засліплені,
    І неначе ходили спросоння,
    І прийшов до них злодієм
    Передрічених час Терезів.

    І вони не спинилися,
    Хоч давно загорілось червоне,
    І вони не прислухались,
    Хоча Голос ішов з початків...
    А вони,
    як зачерствіли
    До пророків,
    до Слова,
    Закону...
    І вони не покаялись...
    А ми думаєм:
    хто ж то такі?
    2012


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  50. Віктор Фінковський - [ 2015.07.03 22:20 ]
    Правда
    І правда уся у тому,
    що анголи й демони - люди,
    І правда уся у тому,
    що зло і добро в нас самих,
    І той, хто відкине правду
    за срібло чи злото - Юда,
    А ще будь готовий чути:
    чому ти це відав й застиг?

    І правда уся у тому,
    що Кай у палаці із льоду
    Складає ту кляту
    ВІЧНІСТЬ,
    а
    ВІЧНІСТЬ - не тлінного скарб.
    А той, хто відкине правду,
    до неї,
    насправді,
    є гордим,
    Хоч кожен від малку знає:
    По правді:
    дорога вузька.
    2012


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (7)



  51. Сторінки: 1   ...   681   682   683   684   685   686   687   688   689   ...   1854