Боль разлуки

Отблеск свечи, отраженный в окне,
Мечется серая тень по стене...
В душу змеей заползает тоска-
Ты от меня далека... Далека...

В памяти ярче опять и сильней
Солнце тобой очарованных дней.
Неба разлуки холодный оскал...
Что я сказал... И чего не сказал...

В пропасть забвения годы летят,
Рвется струна- кому рай, кому ад...
Вспомню я, в бездну сходя с высоты
Рай, что на миг подарила мне ты.

Пламя в ночную тоску истечет.
Ветер развеет и прочь унесет
Пепел бессмысленно прожитых дней...
Боже! Когда же мы будем умней?..

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467625
рубрика: Лирика любви
дата поступления 22.12.2013
автор: Сокольник

Я пам’ятаю печальні
вечір і ніч не одну,
як моментально
родичі дальні
нам нав’язали війну.

Падав за Леніним Ленін,
часом розбивши лице,
і навіжені
homo зелені
різали вуха за це.

Рашія вся у запої.
П’яно керує рука –
homo-конвої,
псевдогерої
у володінні совка.

Homo у Раші homini?
Прошу до сіна козу.
Путя у спліні,
витерши слину,
люту роняє сльозу.

Драма найвищої точки.
І уявилось йому –
суки-синочки
синім платочком
витруть його у Криму.

                              10.2014

Повертайтесь живими, бо убиті мовчать.
На вустах убієнних – слів гарячих печать.
Хто розкаже про свято на цій грішній землі,
де у кожного ката персональні вогні?
Хто розкаже про розпач тих кривавих ночей,
де засіяна нива болем тисяч людей?
Хто розкаже про миті, що заповнили світ,
де живі, ще не вбиті, шлють з екрану привіт?
Хто розкаже про правду без табу-деліте,
де помпезне і пишне є насправді пусте?
Повертайтесь живими! Вас чекає рідня,
сонце ясного неба, праця мирного дня.

29.09.2014

Пишаються багрянцями акації,
Помітні серед золота здаля,
А жовтень безсоромно їх обмацує –
Здригаються, нахабу б’ють гіллям.

Спроваджують невдаху-залицяльника,
І той мерщій втікає до беріз…
«Колючі, недоторкані – печаль яка,
Ти бачиш, відмовляють навідріз.

Ще трішки покрасуйтеся серпанками,
Лиха година вас не обмине –
Надійде листопад, не буде панькатись,
Роздягне кожну – оком не моргне.

Тоді не запрошу вже вас на танець я…»
Акації у відповідь: «Нехай!
Надійде листопад – все так і станеться,
А ти своїх вітрів не розпускай!»

Пізнання істини – це путь
у неозорості. Авжеж.
Уникнувши зневіри пут,
по стежці Мьобіуса йдеш…

17.10.2014

Такі ж підступні, як моя Даліла...
Кладуть своєму богові куші...

Я так їй вірив! О, вона уміла
усі секрети витрясти з душі.
Цікаво, чи сплакнула хоч, як стригла?

...Забрали очі. Навіть не в борні.
Сміються... Звідки знати їм, що сила,
хай ненадовго, знову при мені?
Вдихну на повні груди і... постою,
підперши небо, поміж двох колон.

За мить загину. Але й ви - зі мною.
Інакше, вороги, я не Самсон.

2014

Незахищена муза.
Підніжжя.
Підніжки.
А спіткнеться – одразу нестямно на діл.
Той напише портрет її снігом торішнім,
той оцінить дешевше од кіл на воді
божевільні пориви, що в обрисі птиці
дарувала завулкам, котрі до небес.
Незахищеній можна і гріш у правицю
співчутливо,
прощально.
ЗимИ полонез
незахищену вкриє і вітром, і сміхом,
і сипне сліпоти з-під поли білизни.
Затихає…
й нараз, як відірваний віхоть,
у безмежжя, у простір…
Ніхто не спинив!

2014р.

Мій жовтень – листоноша чарівний.
Невільник часу і чужих історій.
Розносить людям і яскраві сни,
І дощ в конвертах, і холодні зорі.

Мій янгол. Сум багряно-золотий.
Збирає втрати, підсумки і драми –
Гербарій боротьби і самоти.
Іде до раю грішними садами.

Моє натхнення. Мій далекий друг.
Лиш спиниться на хвильку – і в дорогу.
Летить у вікна чар осінніх рун,
Римує вітер слізні епілоги.

Моя свобода у полоні мрій…
Щодня втрачаю і знаходжу знову
Твій вічний сенс – примирення стихій
І цю любов, солодку і тернову.

Чую голос ненасупленого звідти,
він ранковий, у сріблястій він росі.
Навіть подих перехоплює посміти,
як на гойдалці, довіритись красі.

Моє прекрасне звідти, поводься несердито,
поводься несердито, жорстоким не будь.
Від чистого джерельця в моє прекрасне звідти,
в моє прекрасне звідти роки мене ведуть.

Чую голос ненасупленого звідти.
Кличе він мене у мальовничий край.
Чую голос: він суворо йме узріти,
що для завтра уже зараз буде хай.

Присягаюсь буть чистішим і добрішим,
щоб і друзів у біді я не підвів.
Чую голос, отже кваплюся скоріше
битим шляхом, що не знатиме слідів.


17.10.2014

Ловлю мелодію небес,
І усуваю серця стрес, -
Його не раз низькі частоти
Скубуть, немов штанину пес.

17.10.14.

От листя ж вродило! Достигло - хоч їж,
У діжці соли, чи закатуй у банки...
Наврочити можуть колишні свої ж -
Скуштуємо, може, зимою листянки?

Пошити б ще ковдри, встелити дахи,
З дарів дармових поробити брикети...
Антракт. Відлітають у вирій птахи
І в сплячку зимову впадають поети.

Усе обнулилось. Заснули вони
До першопочатку, точніш - до весни.

Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчителі небесні з селянської хати,
Мудру вашу раду хочу передати
Не синам одним лиш, а всьому народу,
Щоб в майбутнє йшов він, як ви вчили,- гордим.

Вродило листя! Щедрі врожаї -
в копиці, стирти, бурти, на камази...
В задумі-сні оголені гаї,
діброви, парки - справжності оази.

Осіннє "ню" каштанів і беріз,
і ясен без жалю осипав шати...
Антракт... А там - й зимовий бенефіс,
костюми білі!.. Нуль... Першопочаток.

16.10.2014

С кем бы выпить бокалами истину,
как бы осень согреть дыханием,
чтобы карты ложились жизненно,
а игра управлялась сознанием?

Забывая свои признания,
не гордится потерей имени
и давать им другое название,
и согреть все те взгляды зимние.

Как тебя среди злата осени
не посеять как ключ от комнаты,
не забыть среди неба просини
твои теплые карие омуты?

Я кричала бы хриплым шепотом
и за прошлым гналась бы письмами,
без тебя заболела б я холодом
и развеялась с желтыми листьями...

07.10.2014.

1.
Ходить жовтень цьогоріч
легко і щасливо,
сипле барви зусібіч
у пастельне диво.

2.
Стрінулися мрії дві
десь аж на Знесінні.
На осипаній листві
обнялись їх тіні.

3.
Одяглась у філігрань
далина осіння,
і завмерли від чекань
пагорби Знесіння.

* місцевість, ландшафтний парк у Львові.
(жовтень, 2014)

Коли на дно саме ти упадеш, коли
зневіра і життя з'єднаються у муку,
почуєш знизу стук і голос із імли:
- А є хто угорі? Будь-ласка, дайте руку...

28.09.2014

Як ікрою млинці їй намащував,
Відбувалось те наче у сні -
Кава стигла в горнятку гаряча і
Ніжно гладив я ніжки стрункі.

Опиралась тоді так легесенько,
Ну, а я скористатись не встиг.
Обійшлася мені, ох, недешево,
Але що ж, але що ж – менше з тим.

Не залишилось долара жодного
(Що ви - євро тоді не було!),
Ані крони, ні марки, ні злотого -
Лиш єдиний жетон на метро.

Назбираю за рік трохи песо я
І на байку - у Сан-Кристобаль:
"Габріело, до мене прити́снися,
Ми – в Бразилію, на карнавал!"


16.10.2014

Одиночество ( 16+ )

В полночный час
Танцуешь в комнате
Во мраке ночи...

Ты мне сейчас,
как кукла голая,
Отдаться хочешь.

Обнажена,
Движенья плавные,
И ты одна...

Ты влюблена...
Мотив печальный...
Бокал вина...

Я далеко.
Но расстояния
Нам не преграда.

Мне нелегко,
Но ожидание-
Моя отрада...

И до тебя
В своих мечтаниях
Я дотянусь.

Рукой тепла,
Рукой желания,
Тебя коснусь.

Я дотянусь-
И ты почувствуешь...
И вздрогнет тело...

Исчезнет грусть.
В изгибе чувственном
Ты вся несмело

Сама возьмешь
Себя изысканно...
И при луне

Оргазма стон,
Живой и искренний,
Подаришь мне.

Умолкнет стон...
Умолкнет музыка...
Ты голышом

Стихи любви
Напишешь памяти
Карандашом.

И ляжешь спать.
И в утомлении
Окончишь вечер...

Ты будешь ждать.
И будешь верною.
И будет встреча.

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475872
рубрика: Лирика любви
дата поступления 30.01.2014
автор: Сокольник

...не поїду я до імперії
істеричної навіженої
до осиної і захланної
охлократії окаянної
...ой не хочу я у колонію
що конає ще у агонії
то тюрягою то потворою
семигорбою двоголовою
тридесятою п’ятикутною
і навіки уже безпутною
…а поїду я у Іспанію
у Італію і у Данію
за ідеєю мономанії
української меломанії
самашедшої* меланхолії
у провінції малахольної**...
...ой побачу я наворожене
і навіяне і набріхане
і затяті ми і заморені
і дісталося на горіхи нам
недотепи ми і окраїна
поки нація буде темною
і говоримо а не знаємо
чи своєю ми чи туземною
чи хорошою чи поганою
але рідною оживаємо
іноземці хай іноземною
українці хоч рівноправною…
...ой поїду я у Америку
де ні паніки ні істерики
доберуся ще і у військо я
говоритиму українською
...ой поїду я ще й за мрією
тай за вільною Україною

                              10.2014

Може колись вам підгледіти вдасться
Миті чужого веселого щастя,
Знайте тоді - у цю саму хвилину
Щастя відміряно й вам половину!

В темноті гойдаєшся, як човен,
а проте не спиш, не спиш, не спиш.
Вислизаєш, як з молитвослова
вже не річ, а виснажена тиш.

Чорний, перепалений до зморшки,
як вогнем насипаний на сніг,
хоч би крику крізь могильну дошку
я благаю в коренів твоїх.

Ти ж бо тільки дивишся впівока,
світишся крізь темні жолоби
зі своєї синьої затоки,
зі своєї сонної плавби.

2014

У мене є шкідлива звичка – ти.
Мене від неї лікували вірші,
(та інші…) А хрести – то для святих…
Мені ж найважча – ця байдужа тиша.

Заради тебе розміняла час
На мідяки римованих ілюзій.
Дарма, що недостойний ти причасть
Ні чистим словом, ні нектаром музи,

Для мене ти – мій особистий бог,
Отруйної спокуси спіле гроно.
Чи нас у карти виграла Любов,
Чи ми обоє жертви Аполлона?

Кому несу поезії плоди
Гіркі… (ти бачив осінь на Парнасі?..)
І хто захоче праведно судить
Цю спраглу самоту – убивцю часу?

не звикну не звикнусь: без тебе – в зиму…
зранку – до ринку вдень – до магазину…
треба виживати – без тебе
харчувати і лаяти себе – треба
треба себе любити – як мене ти любила
треба ростити – казна-які – о! крила…
не політали нараз – випорснула
стелив солому матрац – дармá… виселена
ти з тіла з душі з пам’яті з долі
нічого не забрала з бездомного дому
ось помада згірклими пахне вишнями
і шухляда з дрібничками залишеними
а отут я – старий нікчемний і радісний
ти була – ти є – ти будеш – ясно мені
і в домі і поза домом і в світі і поза
а в мене – знову метаморфоза
метемпсихозу нова манія…
і нема мене… і нема мене…

Прибиральники, ніби гноми,
Щире золото тачками возять.
Всі дерева – бездомні паломники –
Мовчазні їм стають на дорозі.

І терпляче показують жестами,
Що те золото треба для храму,
Синіх курток безжурну розплесканість
Зупиняють ламкими руками.

Прибиральники слухають радіо,
А нестримані сірі ворони
Прилітають, гуляють із радістю
По насипаних з листя дзвонах.

Она.
Не из Китая
(одноразовая) чаша.
С подножия Голгофы.
Наша.

15.10.2014

Дим над землею гіркий наче тертий полин
Дим над водою відлунює рифами Річі
Дим над багаттям окурює попіл світлин
Лета і Стікс омивають своє межиріччя

Вітер колише закустряні хащі лісів
Вітер не знає, що жовтий – це знак небезпеки
Вітер не знає - у жовтні навіє віршів
Їх замітатиме сторож нічної аптеки

Рейки трамвайні – улюблений зошит без нот
Рейки вокзалу – нічного життя партитура
Рейки нашіптують вервицю слів у блокнот
Чай у вагоні – від болю у серці мікстура

Шепіт асфальту колесам: «Жени – не жени,
Шепіт миттєвостей швидкістю ти не заглушиш»
Шепіт самотності серцю: «Старий, заціни,
Ти вже нікому, нічого й ніколи не мусиш»

Дим над землею гіркий наче тертий полин
Дим над водою ширяє незгаданим віршем
Дим – це усе, що лишається після світлин
Спалених на узбіччі.

15.10.14

Летять з Європи дощової журавлі,
Змагаючись у швидкості із буслами й лелеками.
Хоч шлях такий і небезпечний, і далекий,-
Судилось їм нести йоре Святій Землі.
Тож поки в куренях з галуззям замість даху
Юдеї в згадках поринають в мандри до заповіданого дому,
Долаючи і болі, і виснажливу багатоденну втому,
В Ізраїль крильми гуртують хмари невтомні птахи.
-----------------------------------------------
Йоре – перший осінній дощ, який починається саме в Сукот (Кущі). Одне з трьох заповіданих Всевишнім свят, що закінчується Сімхат Тора – радістю нового читання Тори (П'ятикнижжя).

Вже павутинки у волоссі,
І сум-печаль в очах святі…
Та ще не осінь, ще не осінь –
Я цілував би очі ті…

Не нарікаю і не плачу,
Не ображаюсь, не кляну –
Тебе одну у снах лиш бачу,
І в них люблю тебе одну.

Я долі ще не раз пробачу,
Що час сплива за роком рік –
Лиш уповаю на удачу,
Що ти подивишся в мій бік.

Заб’ється серце, затріпоче,
Полине пташкою увись…
Не відводи від мене очі,
Благаю – тільки подивись.

І світ заграє веселково,
Хоча ні спокою, ні сну…
Лиш не мовчи, скажи хоч слово,
Бо я люблю тебе одну.

Ті почуття куди подіти?
Святе тепло – рука в руці…
Ще буде рай, і буде літо,
І ти, прекрасна, в світі цім…

А як той час таки настане
Вступати в осінь золоту –
Розвіють вранішні тумани,
І сум, і жаль, і самоту…

Життя чудове й незбагненне,
Таке, як в юності колись…
Благаю, просто глянь на мене,
Мені очима усміхнись…


15.10.2014

Календар - папір, а не лічильник.
Терня-числа гатить, як бобер.
До зарплати очі - у мобільник:
нумо, банку, де ти є тепер?

Есемеску "Сто зарплат"
ла-ла-ла-ла
я отримав для витрат
ла-ла-ла-ла
Есемеска "Сто зарплат"
ла-ла-ла-ла
наближає банкомат
ла-ла-ла-ла

Есемеску настрою не стерти.
Не щодня надходить (а шкода!)
Не проблема - з часом... Банк упертий:
місяць "родить"... З "родами" біда!

15.10.2014

Ріка життя… струмочок голубий
Між берегів із хвищами і хащами…

Ти, Гедеоне, виграєш цей бій.
Спостерігай – щоб виграти з найкращими.
Єдину спробу кинувши на кін,
Суперника здолати – не заввиграшки.

…Тамують спрагу, хлебчуть із колін.
А де ж оті, хто зачерпнув і – з пригорщі?!

2014

КлЕкіт веселий лунає в дворі,
вчАться літати пташата малі,
cтЕжить за ними батько лелека:
крИла підставить ,коли небезпека .

ТАтові руки- політ в небеса.
БАтькове слово- це правда свята.
-ТАтку,живим повертайся із бою:
Я Ж БО не хочу рости сиротою.

Сумно ікона з стіни поглядає.
Холод й розпука всіх огортає...
Не звеселяють ні квіти, ні птиці...
ТІнню матуся снує по світлиці...

ТАтові руки- політ в небеса.
БАтькове слово- це правда свята.
-ТАтку,живим повертайся із бою:
Я Ж БО не хочу рости сиротою.


ТАтку, ти- гордість моя, ти- герой наш!!!
Ти Україну серцем борониш!!!
Я прислухаюсь з самого світонку:
крОки знайомі чекаю на ганку...

ТАтові руки- політ в небеса.
БАтьве слово-це правда свята.
-ТАтку,живим повертайся із бою:
Я Ж БО не хочу рости сиротою.

                              І
Жовтень усміхнувся на прощання.
День погас, і вечір догорів.
Одягає чорне одіяння
веселкова гама кольорів.

Чумакує осінь до упаду.
Устеляє жовті килими
стежкою під ноги листопаду,
щоб дійти до білої зими.

                              ІІ
Укриває омофор Покрови
шати недосяжні палачу.
І ридає Діва. І до кро́ві
закусила губи від плачу.

О, Пречиста, що ти подаруєш
воякам на вічному посту?
Може спиниш кулю на льоту?

Поки ти висотами мандруєш,
чи побачиш їх, і чи почуєш,
хто узяв останню висоту?
                              14.10.2014

Старий єврей послав мене за пивом.
Запой у нас! Бо ми з ним - за одне!..
"Жидо-бєндєровско-фашистским" дивом
Обох назвав російський інтернет!!!

Вдвох топимо ми гіркоту образи!
Бо третій наш — подався в "Руський Мір".
Сказав: - Недам тепер Кіркорова і газу,
І шоколад не буду їсти ваш, і сир!!!

А нам на двох — і більше у півлітрі!
І ми все більше маєм спільних тем!
- Лехаим, Сьома! Тільки сльози витри...
Війни не буде! Ми ще поживем!!!
...
А він проспиться, вмиється й прийде!

Ота жага
удавом душу стисла,
і раптом все вродилося само:
ми вчора нарізно ходили містом,
сьогодні вдвох попідруч ідемо.

Блазнює осінь,
хижа й безборонна,
жовтаве листя кидає в лице…
Ти поряд, тільки… зайвий і сторонній.
А скільки – Боже! – мріялось про це!

Сяють галактики яблунь
у космосі
осені...

14.10.2014

Запалімо свічу. За невинно загублені душі.
У хвилину мовчання скріпім у скорботі серця.
Пом’янімо усіх, одлетілих у вічне грядуще,
хто майбутнє живим захищав у борні до кінця.

Запалімо свічу. У молитві взиваймо Пречисту.
Омофор Пресвятої – надійна небесна броня!
Дар незламності духу - цей сонячний день падолисту.
І Її запорука: “ Я з вами щомиті щодня…»

Запалімо свічу…

14.10.2014

Предвыборное



Ведь заслужили мы,
Поверьте, заслужили,
Счастливой, радостной судьбы-
За горе, голод, беды...

Страдали наши деды,
Матери, отцы,
За счастье и тепло,
Чтоб детям сыто и светло…

Мечтали, думали они –
О счастье и добре,
На этой грешной,
Матушке Земле…


Вы депутаты – наши господа,
Когда вы долг нам отдадите…
Забрали наши голоса,
Иуды, обещанья – возвратите.







14.08.09г.

Одні ізгої б’ють у тулумбаси.
Історія дає урок на час...
Все розчинилось у потоках часу,
а що в осадку, – не питайте нас.

Майбутня наша, суща і билинна –
золочений і посивілий край.
Стоїть на роздоріжжі Україна
тай подумки звертається до сина:
– А ти мене у серці пошукай.

Не чують пісню вирослі синочки.
Не добачають матір з висоти.
Стоїть на кручі ненька-одиночка
тай подумки звертається до дочки:
– А ти порадь, куди мені іти.

Просніться, діти. Відкривайте очі,
куди веде осатаніла рать –
у світло дня, а чи у темінь ночі?
Чи нам і очевидне не під стать?

Яка краса, яке земне багатство
на кожній п’яді рідної землі,
та скільки і біди, і святотатства
нав'язують іще у лоні братства
пани великі і пани малі.

Усе, що суперечить Україні,
потрібно з хати вимітати скрізь,
де йде на користь рядовій людині
всеукраїнський націоналізм.

Якщо ми етнос, нація, держава,
то час прийшов стояти до кінця
за нашу волю, кожну спільну справу,
яка єднає душі і серця.

Одні ізгої б'ють у тулумбаси.
Чи так було в історії колись,
щоб яничарам не сказали, – брись, –
як хоче Україна й цього разу?
Все розчинилось у потоках часу,
а що в осадку, – встань і подивись.

Шикується і молодь по порядку,
і барабани слухають діди.
Щоб так було в історії завжди
і щоб не стало на душі осадку, –
під стяг УПА!
                    З Покровою!
                                           Іди.

Жовто-блакитні, підняті на руки
з червоно-чорним високо сплелись.
Йде Україна по дзвінкому бруку
тай подумки звертається до внуків:
– А ви мене згадаєте колись?

                              2013

вулиця Калініна
вулиця Гагаріна
вулиця Чапаєва
вулиця Колхозная

Тракторная уліца
уліца Строітєлєй
уліца Цвєточная
уліца Совєтская

уліца Центральная
уліца Московская
уліца Зельоная
Заводская уліца

вулиця Дзержинського
вулиця Базарная
вулиця Пархоменко
вулиця Беззубова

вулиця Слєсарний Овраг
вулиця Красний Флот
уліца Классовий Враг
уліца Гуйтєврот

вул. 324-ї Стрілкової Дивізії
вул. Патріса Лумумби
вул. Полковника Валькевича
вул. Космонавта Ніколаєва

вулиця 50-ліття СРСР
вулиця 60-ліття СРСР
вулиця 70-ліття СРСР
вулиця 80-ліття СРСР

вулиця Леніна
вулиця Маркса
вулиця Енгельса
вулиця Крупської

Устакаси
Хурынлых
Василькасы
Ільбеші

вулиця Кукшумська
вулиця Шота Руставелі
вулиця Свободи
вулиця Перемоги

Я вірші їй присвячував,
між невідкладних справ, -
і ласками гарячими
щоразу дивував.
Турботою оточував,
збиваючись із ніг, -
і вродою жіночою
натішитись не міг.
Хтось інший би не витримав,
погоджуюсь на спір, -
такі на неї витрати
без краю і без мір.
Та я на те не зважував
і гаманцем не тряс, -
був чемним, врівноваженим
і добрим водночас.
Обдмухував завбачливо
пилиночки на ній -
спокусливій, удачливій
і пристрасній такій.
Але прокукурікали,
на жаль, півні зрання:
- "Відпустка, мов канікули,
скінчилася твоя..."
І ми порою літньою,
задивлені увись, -
під буками столітніми
в Карпатах розійшлись.
Вклоняючись жіночості
без будь-яких умов, -
не можу, хоч і хочеться,
таку зустріти знов.

Слова: Олексій Василюк
Музика: Олексій Василюк
Виконує: Тінь сонця (альбом "Танець Серця")

Translation:

she walked after Morning Star
where the dew had laid
touching wet grass rich in charms
with her golden braid
she walked after Morning Star
passing mist-by-mist
all these shoots pressed to the ground
fresh like time just missed

how to know where she is now
in the swampy lands
in cattails with sedge and reeds
with wide-opened hands
how to know where she is now
by the lag of time
I just know her timely steps
blooming flowers’ signs

where those floodplains and those ponds
are my hints to hold
she will find her peace of mind
free of winter cold
in the spring the singing birds
will awake her and
in the spring she will be washed
by upcoming rains

she walked after Morning Star
where the dew had laid
touching wet grass rich in charms
with her golden braid
she walked after Morning Star
passing mist-by-mist
all these shoots bloomed on the ground
fresh like time just missed

October 2, 2014

Original:

Йшла по вранішній зорі, понад росами,
Торкалась мокрої трави златом-косами,
Йшла по вранішній зорі між туманами,
Притискала до землі свіжі пагони.

Де знайти її тепер між болотами,
В очеретах, рогозах із осоками,
Де знайти її тепер роками-літами?
Знаю я - її сліди квітнуть квітами.

Десь між ставів і заплав віднайде собі
Тихий сховок від усіх, сховок до зими,
Навесні її птахи розбудять співами,
Навесні її дощі вмиють зливами.

Йшла по вранішній зорі, понад росами,
Торкалась мокрої трави златом-косами,
Йшла по вранішній зорі між туманами,
Розквітали при землі свіжі пагони.

Translation:

this summer for the third time in a row
you’ll come to bloom again my tender heady flower
the room will lose its peaceful features’ power
for your cortege of things has space to grow

you’ll turn to silver and to crystal – dust
give the decay ability to shadows
and after pushing walls away with petals
you are the distance which concurs the last

while people have no longer place for shrines
you could become the first one saint or evil
though know you won’t receive their cries and snivels
remember that two blooming days – your shine

this summer for the third time in a row
you’ll come to bloom again my tender heady flower
the room will lose its peaceful features’ power
for your cortege of things has space to grow

September 29, 2014

Original:

(Слова: Кость Москалець)

Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п'янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Обернеш пил на срібло і кришталь,
Наділиш тіні здатністю до тліну.
Одна із пелюсток розсуне стіни.
Ти – даль, і подолаєш іншу даль.

В людей уже нема своїх святинь –
Ти можеш стати першою, одначе
Знай, біля тебе жоден не заплаче,
І пам'ятай два дні всього цвісти.

Ти втретє цього літа зацвітеш
Такою квіткою тендітною п'янкою.
Кімната втратить риси супокою,
Бо речі увійдуть у твій кортеж.

Translation:

not today for sure tomorrow
some of friends will come to borrow
whole your room for drinking wine and chill

some will bring white-petaled asters
life’s more beautiful and vaster
yes the life is beautiful and thrilled

and she will
and she will
be sitting sad and still
won’t get drunk
from cheap wine drinking
making sense of what is real
I will sing for her and crystals
shall vibrate not knowing how
with my voice in silent distance
overcome this sadness now

so it happened God knows where
I love her free flowing hair
I love her thin lips and know them well

soon enough the leaves will fall and
we’ll disperse while cities calling
with the voice so Russified like hell

so she will
so she will
be sitting sad and still
won’t get drunk
from cheap wine drinking
making sense of what is real

oh my little girl with sad eyes
oh my golden fate and rest
I continue with my screaming
for the night is bare and vast

September 24, 2014


Original:

Завтpа пpийде до кімнати
Твоїх дpузів небагато
Вип'єте холодного вина

Хтось пpинесе білі айстpи
Скаже хтось: "Життя пpекpасне"
Так, життя пpекpасне. А вона

А вона, а вона, сидітиме сумна
Буде пити, не п'яніти від дешевого вина
Я співатиму для неї, аж бpинітиме кpишталь
Та хіба зуміє голос подолати цю печаль

Так у світі повелося, я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста
Та невдовзі пpийде осінь, ми усі pозбіжимося,
По pусифікованих містах

Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна
Буде пити, не п'яніти від дешевого вина
Моя дівчинко печальна, моя доле золота
Я пpодовжую кpичати, ніч безмежна і пуста

тонка розмова тонше тільки змах
життя повітря під крилом колібрі
я пригорщами вітру неміч вибрав
прорвало слово тишу і нема

в несамовито-певній голові
де вседозвілля подихи ворушить
чекають воскресіння мертві душі
закопують в думках себе – живі

там вічно прибувають холоди
надовго не затримуюся дії
і сонце не купається в надії
де місяць вийде чистим із води

там переходять з війнами воли
які тягли недавно мед зі сіллю
і смерть справляє щонедень весілля
де поминальні ломляться столи

таке вагання – легше вбити лінь
а від мовчання – краще вже кричати
нехай хвилює свічку цнота хати
то ніч прийшла із відрами по тінь

не серце а збіговище доріг
не співрозмовник а опале листя
яке ж позавіконня голосисте
яке воно недихання зорі

то ж мало світу більше пустоти
не зацвіли кути іконним духом
та мироточить те що Бог прослухав
і не зникає те що відпустив

2 Жовтня, 2014

я не наважився покликати
так не хотілося стиратись
яка свідома і велика ти
моя невиправдана втрато

на холод вулиці нарвалося
на неміч світла налетіло
те що людиною вважалося
у вузлику душі і тіла

старезний світ узявся сипатись
з того що ставилось на карту
і вже нема від чого хлипати
і прислухатися не варто

а десь тепло з обійм навіялось
знайшло собі нічний притулок
навіщо очі ви посіяли
при перших сутінках минуле

спаливши кроки може вигорю
тобою сповнений до болю
то як вода що попід кригою
хребта свого навпіл розколе

хай неба синь з чорнила сірого
відмиється і день прозріє
я на ножах стою із вірою
допоки в серці веремія

19 Вересня, 2014

коли у шибу дощ постукає
я болю ниткою вірвуся
не називай мене розлукою
моя невипита спокусо

по лінії руки розходились
непереконливо і тихо
вже не такими як були колись
для сну гостинними і втіхи

не називай мене неспокоєм
і серцем що тебе відкрило
тінь опаде чужими кроками
я саме те чого хотіла

так мало сонця у твоїх садах
так бідно яблуні вродили
така холодна слів жива вода
такі безвітряні вітрила

не називай мене злим відчаєм
нагодою вино сушити
що не для тебе світ освічую
до шиби краплями пришитий

чого тримаєшся думками ти
кому співаєш алілуя
я не забув тебе обрамити
у те що більше не почую

18 Вересня, 2014

Охота ( 16+ )

Как и я, ты охотиться любишь.
Ты со мной, ты в меня влюблена...
В эту ночь ты охотиться будешь
На меня! На меня! На меня!

Ружья наши стоят в турникете...
Ты со мною- и это не сон!..
Мы одни в эту ночь на планете
Отворили охоты сезон...

Огоньки по болотам блуждают...
Тени тьмы паутину плетут...
Мы с тобою в палатке и знаем-
Силы зла нынче нас не найдут.

Ты ко мне влажным телом прижалась,
И в истоме любовной горя,
Обреченно со мной целовалась
До утра! До утра! До утра!

Ветер кроны деревьев колышет...
Догорает костер у реки...
Мы единым желанием дышим,
И желанье сжимает виски...

Завтра мы этот остров покинем.
Завтра нас разлучат города...
Только в памяти сердца отныне
Мы останемся здесь навсегда...

адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473957
рубрика: Лирика любви
дата поступления 21.01.2014
автор: Сокольник

(Комедійний переспів)

Не ходи восени з декольте!
(Грип, застуда, бронхіти – не те,
що потрібне на конкурсі «Осінь»)
Краще листя багряне у коси
заплети, під заграви рум’ян,
а на плечі – пухнастий туман,
ложе вистели золоте,
жовта сукня, підбори... Проте,

він присуне, як завше, під ранок,
захмелілий од сонму коханок.
Усміхаючись хитро у вус -
дим для вибачень... Нині ж - конфуз:
Ти - згадаєш йому павучка
в декольте... Не здригнеться рука:
("Гарним тілом узимку потішу?..")
впУстиш жевжику в пазуху мишу!

14.10.2014

Росте руїна. Падає Донбас.

Вмирають люди. Родяться каліки.
Наш простір опановують владики.

Колись казали, – все лікує час.
Але усе, що об’єднало нас
тепер так само рухнуло навіки.

Єднає доля, убиває зло.
Либонь добро і любить, і прощає,
аби душі нічого не було
якщо не в пеклі, то хоча б у раї.

Бо у душі ми – діти-малюки.
І наші ігри – бути залюбки
супроти маячні і показухи.
Якщо такі ми неугодні Духу,
то нащо це безсмертя на віки?

Воно і атеїсту не потрібне,
і вояку, і лівому совку,
і тим, mersi bocue, що на боку,
і то́му, що дурне, тому що бідне
і вічному Кощеєві подібне,
і тим, кому давно уже, – ку-ку.

                              10.2014

Пародія

Чи індіанці ми, чи може блідолиці,
Що сидимо вже другий день підряд в копиці?
Збирати квіти в поле йшли, була ти в міні.
Я збився з теми, бовкнув щось – тепер на сіні…

Я вже просився і благав – послухай, мила,
Хоч би на ніч мене додому відпустила.
Вже світ пливе повз мене, люба, ноги з вати,
Оглух чи гуси перестали ґелґотати?

Ти, мов Пулюй, мене просвічуєш… без тями…
Віддам кінці я тут з твоїми “відчуттями”.
Боюся – двічі вже неначе серце стало…
А ти (де логіка?), прикинь – сказала “Мало!”

Ще день, кохана, і від нас лиш будуть тіні…
А починалось файно так – була ти в міні…


13.10.2014