Мені сниться пляж Ланжерон,
його хвилі та милі фудкорти
шум прибою, і бліки хвиль -
Вони з вітром грають у лови.

Ми їмо на краю цих хвиль
чудо-устриці з Сен Мартену,
Романтична історія наша
так нагадувала літній штиль. (спеку))

Ти відкрив мені місто мрій
Ми гуляли до пізньої ночі
І на сходах важливих подій
Надихались "Незвичною Любов'ю"*.

Дивний сон, мов спекотний роман,
Ми вивчали засмагу на дотик
І бажань шоколадний фондан
Розливався гарячим потоком.

Ти Атлант, я неначе Каліпсо
Лиш в легенькій сукні гірчичній
Босоніж по спекотній бруківці
Не згадаю подій всіх намисто.

Нам приснився однаковий сон.
Ти і я були справді щасливі.
Ми дивилися на горизонт,
Хвилі з вітром Дзен свій ловили.


*Пісня Sade "No Ordinary Love"

Ти така гарна, Королева атлантичних вод!
Заплітаєш хвилі, притягаєш погляд.
Граціозно линеш закодованою послідовністю нот.

Наречена Посейдона. Півпрозорий твій вишуканий дрес-код.
Ти наче мій антипод, не шукаєш в глибинах зорі.
В задзеркаллі для себе обрала інтригуючий епізод.

Прохолода навколо. Магія атлантичної долі.
На поверхні милуєшся відблиском сонячних фот*,
В її амальгамі шукаєш недоліки скромні.

Ідеальне творіння, благословенна морським гегемоном,
Приваблюєш мореплавців, запалюєш науковців.
Та послухай, стережись простих хлопців,

Щоб не змусили випускати отруту у навколопростір.
Сто сорок вісім джгутів. Хижачці не рівня вони навіть по зросту.
Тримайся своєї стихії ! Пильнуй свого двору, людино!




*Фот (позначення: ф, англ. phot, ph) — одиниця вимірювання освітленості у системі СГС. Застаріла

Ціанея атлантична - найбільша медуза на землі. Рекордний екземпляр цього виду мав діаметр купола 2,3 метра. Але найбільш вражає те, що довжина її «хвоста» перевищувала 36 метрів! Вчені відзначають, що діаметром близько 2-х метрів володіють вкрай рідкісні екземпляри.



Натхнення від медуз Чорного Моря.
Одеса. 26.08.24.

Ніч безсонна
у спробах довіри.
Ранок.
Замість цукру у каву
- надії.
Із давніх од
повернувся
творець усмішки моєї,

Грає мелодію на роялі,
подібно Орфею.
Зав'язалась із ним теплота,

розв'язались бажання,

І до приходу темряви

буде все напрочуд гарно,

А вночі

неспокій

у душі тріпоче,

і "блакитний місяць"

світить мені в очі.


19.08.24.

* Назва Блакитний Місяць, або Блакитна повня підкреслює рідкість події і походить від англійської фрази «Once in a Blue Moon». Його вживають, коли говорять про подію, яка трапляється дуже рідко, або взагалі ніколи. Щось на кшталт нашого «Коли рак на горі свисне» чи «Після дощику у четвер».
Явище, яке називають Блакитний Місяць, можна побачити в ніч з 19 на 20 серпня 2024 року. Адже повний місяць, або повня у серпні 2024 припадає на 19 серпня о 21:25 за Києвом.

Він світився мов світлячок
Чи хотів освітити дорогу?!
Може просто радів перехожій,
Що з усмішкою йшла біля нього.

Він світився на всі 32
По шкалі золотої палітри,
Не потрібно було більше світла
Коли поряд ця радість була.

Випромінював він доброту
і тримав перехожу так міцно,
Наче щезне світло його,
Якщо дівчина раптом зникне.

Так і руки їхні сплелись
У моменті, за мілісекунду
І яскравим збігом доріг
Стала їхня мандрівка в майбутнє.


03.09.24 (10.08.21 )

Щось торкнуло в словах цілителя Алі Хусейна*
Чи то метелик доброти затріпотів в душі?
Чи страх змії, поборений давно,
хоче воскреснути в мені!?

Та друг і ворог поєдналися в єдине.
Як "ненависть" з "любов'ю" переді мною воплоті.
Хай втілюється Божа воля!
Але надалі лише чиста і прозора
вода веде до щастя берегів.

Що я любила більше за літо - не пригадаю.
В душу свободу привносило тільки воно.
Місяців дев"ять очікувань кожного року,
Задля сезону, що випромінювало тепло.

Літо сприяло коханню й легкому дрес-коду,
Радощам літа не порівняти жодну весну.
З літом ми були парою - заздрила осінь.
Знали й зимою, де щастя знайти джерело.

В ніжностях митей гарячих ми радо купались,
У прохолоді життєвих маршрутів пливли,
А коли когось із нас хандра накривала,
Згадували з любов'ю, як круто нам літом було.

Літо чергове - любитиму я до останку,
Літо - це генератор моїх божевільних мрій,
Тільки з тобою втілюються в реальність бажання,
Тільки тобі я освідчусь у коханні знов.

На обрії думок твій фон.
Чому?
Онома точно знає!
Кохаю оксамитовий голос!
Причину не шукаю.
Я архе, ти - еон!
У квазіреальності питаю,
Чи зустріч наша апейрон.
Сизиги в уявному раю.






Сизиги - (грец. походж. від вічності), гностичний термін, що означає пару: один – активний, інший – пасивний. Належить головним чином до еонів. Існує три пари еонів: розум (нус) та думка (епінойя), голос (фон) та ім'я (онома), причина (логісмос) та роздум (ентумезис).

Загубила тебе серед трав
десь у місті старого Лева,
На галявині джаз-лунав,
Натовп, дотик, липнева спека.

На вершинах наших Карпат
В поцілунку, в якому потреба.
У до болю знайомих рядках,
Ти застряг в павутині І-нету.

Загубила тебе у ріці,
Під водою за течією.
Квітнем місяцем обіймав,
Та поплив ти кудись без мене.

У піснях ти щоразу зникав,
То мажорним ти був, то мінорним
Я б озвучила твої чесноти,
Не змогла підібрати ноти.

Заблукав думками в мені
Словом болю, яке чути в тиші.
Загубила тебе у віршах
Не знайшла у житті більше.

В лабіринтах чумної війни
чи твоєї, чи громадянської,
Ти кричав: "Допоможи!",
Всі навколо були пропащими.

Загубила тебе між чужими
іменами та перехрестями,
висновками, дивними жінками,
у торнадо і між пожежами.

Розчинився променистим ефіром,
Десь на піках життєвої рими?
Між минулим і світлими мріями,
Кожним спогадом, що загубила.

Не боялась, тепер боюсь,
Як не буде спільної мрії.
Серце більше не помічник.
Що, як знову тебе не зустріну?

Душу тягне до зруйнованого Форту,
Щось у ньому до цеглинки моє.
Доторкнутися хочу до його історії
І відчути, що в руїнах присутнє живе.

Чути з каменю розмови дивних мешканців,
Хто вони? Чим жили? Кого стереглись?
Як боролися у морі зі штормами,
З ким єднали свої роди?

Провела б з Фортом день у вічності,
Він сховав біль століття в собі,
Хвилі знають про нього езопівське
Обіймають тіло крихке вони.

Ну а я, наче птаха над берегом,
Форт сторічний прошу про одне:
- Не зникай, я побуду близесенько!
Розкажи-но про себе іще.

Хтось написав:
"Слова - це дим..."
Минулих тем,
Теперішнього змісту.

Силаботоніка -
фортечний Рим.
Для інших -
і пелюстка - вічність.

Старання -
Є вони? Нема?
Коли душа летить
За вітром.

Ти поряд -
Кращого нема!
Що буде,
Коли вітер зникне?

Захід сонця на Юпітері - це щось!
На кільця його можна дивитися вічно,
Фоном - зірки, темна основа, неонове світло!
Я би назвала це все загадковим вінцем Сандорме.

О, Амельтея - розкішне світіння твоє.
Ім'я твоє всіяне зоряним пилом.
Тор би страшенно хотів бути блище до тебе,
Та Адрастея, ти ж знаєш - помсту нашле.

Манить шматочки фантазій тонка павутина уяви.
Я би закохано влипла у неї, на вічно,
Я би пилинки її протирала до блиску,
Лиш би цей захід так не засліплював моє обличчя.

Ця незбагненність велична здатна світи полонити,
Загортати у ніжність всією магією космічного шляху.
От і сьогодні - посеред ночі явилась мені духом міцна Метіда,
З льоду й води невагомий хітон, півпрозоре тіло ії.

Діва оповіла як потрапила під захист всемогутнього Теба,
Із його могутньою силою гравітація їй не страшна.
Цілу ніч ми із нею про життя Богів говорили.
Та яскраво світили на нас зірки величного Сандорме.


Березень 2024р.



+Легенда до вірша.

Метіда з Гало перебувають в міцному союзі. Життя тече своїм руслом, планети обертаються навколо Сонця.
В одному з куточків всесвіту засяяла молода Амальтея - розкішна красуня з довгим світлим волоссям, до якої Гало (Тор) виявляє симпатію, та хотів би бути ближче, але його мати - володарка темряви Адрастея, не дозволяє сину Гало розривати священні узи з міцною, впевненою, мудрою та сильною Метідою, заради молодої та легковажної Амальтеї.
У той час Величний Сандорме будує новий простір для заселеня нових цивілізацій.


-----


З вікіенциклопедії: )))
Юпітер в астрології вважається планетою таланту, щедрості, благородства, оптимізму і успіху. Але це і духовно-філософська планета, яка відповідає за наші життєві принципи, ідеали та світогляд.

Відчинивши сьогодні дверцята поштової скриньки,
Я відчула в її глибині якесь дивне послання,
Воно схоже на голос загадкової небесної сили,
Ще... воно наче тепле проміння, чи слово "люблю" сакральне.

Розгорнути пакунок, наважитись зовсім не легко,
Наче їсти прекрасний шедевр, а його готували вічність,
Зазирати в останню главу цікавезної книжки не личить,
суть його вже і так, наче день - неймовірна рідкість.

І поволі знімавши тонку фіолетову стрічку,
Передсмак промайнув у повітрі насичений свіжістю змісту
"Тільки б Сонце світило подовше", прокидаючись вранці подумала двічі
безнадійно закохана в щастя звичайна жінка.




22.04.2024

Можеш кричати - мені усе одно.
Я чую лиш обійми і лагідність тиші.
Можеш довести мене до своєї гробниці,
Але твоєю не буду, бо просто: "Ти хто?"

Можеш ігнорувати, я буду кричати в вікно.
Боооже, я буду дивитись у нього вічно!!!
Там стільки... стільки цікавого дійства...
Можна попросту знімати епічне кіно...

Буду йому готувати екологічні гриби!
М'ясо він не вживає спокон чи одвіку.
Коли він цілує, тоді багатослівна тиша
Вирішує все у моєму гучному житті.

18.04.2024

Цей блюз зведе мене з розуму
Він не мій, а у серці мóя музика.
Ми разóм, та не рáзом тіла наші.
Щось не склалось?
Та ж ось - в серці грація та
вібрації без ідеальності!

Є бажання - не треба закінчення!
Просто я володію уявою,
Ну а ти - улюблене дійство.
О, сьогодні! Ти є!
Тобою надихаються,
Закохані в тебе - творять дива,
Приносять на вівтар прянощі.
Сьогодні виходиш за межі банальності.
Живі! У митях нашої реальності
Є імпровізація і трішки наготи.

Тому Ти - на перших шпальтах
Тому Ти -взірець правди та чистоти.
Ти - моє перо творчості.
Мій елемент пророцтва
та відданість самоті.

Якщо ти вселяєш бажання -
Унікальним способом викликаєш посмішку -
Тоді ... не потрібно закінчення -
Попереду вляглось продовження! ;)



https://youtu.be/9nh0wB2DktY?feature=shared

15.04.2024

Все написано й усе пережито,
Залишилась скупа порожнеча.
Вільний простір і чисті сторінки,
Непорушність та непересічність.

Добігає кінця стрімка річка,
Океану, на жаль, не видно
І відзнято у кінострічках
Все, що було колись дійсним.

У очах ще запаси свободи,
Безколірним ллються ефіром,
Порожнеча тисне на стіни
Вона хоче за межі, в простори.

Хоче бачити, чути, пірнати
Із дельфінами в море фантазій.
Цвіт акацій спокійно вдихати,
Куштувати достиглість вдачі.

Хоче в колір північного сяйва
Фарбувати похмурі будні,
Та навколо війни мури,
На піску - спорожнілі мушлі.




06.04.2024р.

Знаєш, я тебе ще пам'ятаю,
Кожний вірш нагадує про тебе!
Про любов твою незграбну,
Очі - безкінечне небо.

Сміх, якого я не чула ні від кого,
Жарти твої, що дивують розум.
Кажуть люди - не вертатись у минуле
Та майбутнє не народиться власноруч.

Ти подарував мені розлуку
і любов, що гріє вечорами.
Вибач, знову я тебе турбую,
Біль бентежу своїми віршами.

Ким ти був, ким є, і ким ти будеш
Таїна душі моєї аж до смерті.
Вірш, любов, життя моє,
моє люстерко і джерельце.

Як додому в лоно тепле линуть
Рими, з ними - пристрасні цілунки,
Ти почуй цю сповідь серцем,
Не дозволю я тобі мене забути.



P.S.

Цього разу не мобільним,
а душею викликаю.
Мій утілювач бажань!
Знайди мене на місці нашому
на межі, як завжди - скучаю!


06.03.2024

Занадто горда!
Занадто правильна!
Занадто його люблю!
Кажеш, занадто говорю?!
Занадто тихо мовчу?!

Занадто ненавиджу зрадників!
Занадто швидко вчусь,
На місце ставити гадів,
Що душу мені псують!

Занадо багато прошу?
Занадо у гору іду?
Занадто буваю відверта!
Та мрію свою бережу!

Занадто себе не знаю?
Та ні - цього не вгадав!
Вали від мене подалі
Своїх розважати ґав*.

Занадто мене випалив!
Занадто приніс біди!
Я хочу занадто жити!
У вільній країні свой!

Занадто велику плату
Ти хочеш за свій обман.
Далі я їду без тебе.
Сказала йому: "Прощавай".



Березень 2024

Я не буду тебе турбувати
У радіусі вимушеної аскези,
В епіцентрі глибоководної поезії
Я не буду шуміти теж.

Та візьми собі до уваги,
Що не кожен мовчати ладен,
Серед цієї триклятої зради,
Серед війни, руйнувань та пожеж.

Не достойна твоїх лаврів,
І мовчання своє пам'ятаю,
Може навіть потребували
Лють та демони своїх меж.

Не дивуйся, що не можу кохати,
Бо навколо суцільні втрати.
Ще болить і, мабуть, це назавжди.
Ти питаєш,чи можу літати?! Авжеж!

Тепер я знаю звідки
ростуть ноги твого "спасибі".
Коханець твій - москаль!
"Дякую!", кажуть в Україні!

Його фрази, як заїзджена платівка,
Всім торочить ті самі слова.
Наче цирк на ізольованому дроті!
Смішно, що попалась на гачок пікапера.

Але тим, хто любить щирість - зрозуміло,
що лукавить задля вигоди малий.
Дякувати Богу, на брехню чіпляє другу,
Веселить мене тепер і світ цілий.

Давай триматися разом.
У завірюху і у спеку
За руку навіть в цьому пеклі
Нам вогнепальні не страшні.

Давай залишимо позаду
Брехливих друзів і образи
Страшні думки та чужі зради
Удвох так добре нам іти.

Віддай в обійми свою душу
Любові, посмішці, спокусі,
що жде тебе на злітній смузі
З попутнім вітром у мені.

01 грудня 2023

Чом сховав від перехожих плід свій, о, Фізаліс?
Наче недостойні ми його торкатись.
Огорнувся вишукано у мереживо Любові,
Від ЇЇ тепла вогняним цвітом знов палаєш.

Ще учора перехожих помаранчевим убранням вабив,
А сьогодні скарб дорогоцінний у собі ховаєш.
Тихо-тихо причаївся із Любов'ю разом
І у таїнстві передзимовім про життя оповідаєш.

Назбирав, либонь, собі казок на пам'ять!?
Й про моє мереживо історію тримаєш?
Тільки шкода, твій секрет не розгадаю -
Недоступний мені плід твій. О, Фізаліс!

Несподівані повороти долі,
Сльози бувають, буває втома,
Сили цілющі із неба дарує дощ.
Пам'ять про нього гуляє посеред площ.

Особиста проща, що тихими стежками
Поверне раптом у земне життя ...
Ще молода, ще є у довгому подолі Любов Свята,
дарунки дітям з серця і є обійми співчуття.

Вір в нього - Він оберігає, любить і прощає
Пишається, що син у нього є, що встиг усе.
Все буде добре, він буде із тобою доти,
Допоки час загоїть рану і вщухне біль, яка пече.


13.12.2023
Вірш пам"яті М.Городецькому (мала честь працювати з цією світлою, цілеспрямованою і просто доброю людиною). На жаль не наважилась надісдати вірша його вдові.

Він не вберіг свою землю.
Мар'їнка зруйнована вщент.
Він казав "Та хто я такий,
щоб життя покращити фрагмент".

Він залишив свою родину,
А точніше - йому "допомогли".
Він по факту зовсім не пручався.
"Здоровий я, хай беруть хоч куди".

Тепер його спина турбує
Та й здоров'я уже не те,
Не беріг себе, родину, землю,
не беріг життя Богом дане й Святе!

Хто тепер за ним щиро плаче?
Хто повірить, що він переміг?
Він до смерті доводитиме на що здатен,
Лише хрестик на шиї - Любові оберіг.



14.12.23р.

Які ж різні люди
і різні такі поєднання!
Із іншим літала мов пташка,
З тобою погрузла в тенетах зітхання.

Завзято допомагав на цвинтар віднести
найщиріші мої бажання.
Сказав, що не встигну здійснити їх,
Що рік доживаю останній.

Із тобою зникли усі широкі дороги.
Поблякли душевні пориви,надії, важливі прологи.
Ти наче привид, вампір, вандал, антимесія.
Від тебе немає користі, жодної доброї дії.

Ти пив мою кров,
тримав силоміць у в'язниці.
Та кров не душа,
я вирвалась із бридкої темниці.

Чому не подумала,
не зрозуміла раніше?
Без тебе насправді щаслива!
З тобою життя моє стало суттєво гірше!

Цей бій не мій.
Я за любов не борюся давно!
Любов в мені Бог поселив
У той яскравий вечір
Коли торкнувся він мене
Ні, не рукою, не очима
Не словом Божим,
а почуттям взаємним.
Таким як теплий,
ніжний вечір
в обіймах рідних,
У поцілунку тиші,
Що зупиняє час
І до небес підносить.
Це почуття не просить!
Не надимається і
Вірить у хороше!
Ніколи не перестає!
І правду відзеркалює
у очі.
Мій бій завершено давно,
відколи покохала я його
взаємно
Навік огорнута
Твоїм промінням
І світ за очі йду
З любов'ю на плечі.

Ти стільки приніс болю
До тебе тепер байдужа.
Не вірю в Любов більше
Любов твоя тільки губить.

Тепер я прихильник Потреби,
Без неї уже не зможу.
Так хочу усіх обіймати
Але не тебе - це точно!

Вона була улюбленою пацієнткою Фрейда.
Приходила до нього на вечірні сеанси,
Коли на душі було надто терпко.
Вони годинами говорили про секретне.

Він не хотів від пацієнтки більше,
А вечорами писав книгу про неї та інших.
Вона йому була дуже цікава,
Вона наче всесвіт із присмаком кави.

Перед сном думав про неї,
Досліджував її підсвідомості кольорові поеми,
Його вабили її анаграми, дивні ребуси, душевні анклави.
Він шаленів від її аристократичної постави.

Вона зверталась до нього анонімно,
Він записував її під псевдонімом "Дивна".
Вона божеволіла від кольору його очей
Заради них вона відмовилась від зайвих пристрастей.

Їх стосунки здавались зразковими,
Тривало так рік і усі були задоволені.
А в останній день золотавої осені
Він запропонував їй стати його долею.

Яка на запах зрада? Бридка!
Дружба її на дотик - нещира, лукава!
За спиною моєю чоловік та його змія.
Нашкодив! Доля не раз попереджала!

Обернуся - побачу знову темінь у його очах.
І крові море. Він біди стільки накоїв.
Бездумні, відчайдушні вчинки, крах.
Він сам не вірить в те, що робить і говорить!

Він меч на Жінку-Матір вже підняв.
Тим самим розбудив відьом Карпатських.
Зі Смертю зрадив праведне Життя !
Після такого зрадник приєднався до пропащих.

Собі подібних в друзі вербував,
Хитрих лисиць вишукував в окрузі
І дві кобили він незграбно осідлав
Та ні з одною йому не по дорозі.

Псевдоподруга йому допомогла,
тримала кляп мені, поки чинив він шкоду.
А друга квіти траурні живим плела,
Обрали ви, дівчата, як лід слизьку дорогу.

Одна серед Чонгару я стою,
Та своє море зраднику не лишу!
Сміливо правду серця бережу!
Досі не вірю, що я про зраду пишу!

Я на прощання зрадника не обійму,
Хоча давно колись прикинувся порядним другом.
Він добре знає, що на всяк випадок за спиною бережу.
Нащадок зла, сам по собі вже проклятий війною й словом Божим.



16.11.23.

Раптовий поцілунок упав на мої плечі.
Здалося, чи мене це справді здивувало?!
Звідки взявся цілунок у безлюдній печері?
Чи колись взагалі я тепло таке відчувала?

Загадковий цілунок літав немов навіжений
І радів, що знайшов кого у ту мить цілувати.
Усміхався, щось радісне із порожнечі клеїв,
Любувалась і погляд від нього не могла відірвати.

Поєднала на радощах дію і лагідне слово,
Зримувала зі щастя кумедні дієслова,
Переплутала наголос і завела розмову
З поцілунком, що раптом на мене упав.

Ти хочеш посмішки моєї на обличчі ?
Тоді мені тебе шкода!
До тебе інші вже зробили все можливе,
Щоб я її забула - ось біда!

Царівна Несміяна називай мене, як хочеш.
І 100 підсніжників ти можеш десь знайти.
Та це, Малий, тобі не допоможе,
Бо я контраст люблю і це мої смаки.

Здивуй мене. Ха-ха. Тобі це не під силу.
Бо провокації це явно не твоє.
Але якщо ти тут ... і коло мене ...
На каву забігай... й забудь усе!

Ні, ми не друзі і ми не родина.
Ти мені не син, я не твоя кузина.
Ми не сім'я, ми навіть не знайомі,
Розмови наші створили дивне коло.

Між нами був весь всесвіт і не було нічого,
Коханцями не бути нам -
ми змарнували подарунки долі.
Споріднені душі — які любов не розділили...
Її лише собі лишили*. Хіба цього хотіли?


08.06.19

Здивуй мене! Скажи, що ти воскрес!
Що завтра ми сидітимемо разом у кав'ярні
Що питимемо каву тет-а-тет
І всі наші слова не будуть більш останні.

Здивуй Pозстріляну весну.
Скажи, що кулі всі були не справжні,
Що завтра всі загиблі повідають історії свої відважні
І кожна переможний матиме кінець.

Здивуй мене сузір'ям в небесах,
Якого я не бачила раніше.
Дивитися без тебе не хотіла вище.
Що там? - скажи, - за зіркою у Зоряних Шляхах?

Здивуй прозрінням, що єднає розум з серцем.
Здивуй душевним співом, мегагерцем,
Любов'ю, дотиком і словом,
Скажи, що відбудуєш Рай наш і більш чужинцю не віддаш ніколи.

Білий прапор не має кольору
Білий прапор зовсім не райдужний
Білий прапор мене засмучує
Білий прапор зовсім не радує

Не зупиниш мене. Не получиться
А ландшафт мерехтить транзитами
Швидкість більша від реактивного
На поворотах заносить в прозу мене

Білий прапор жахіттям опівночі
Цілий день мов не білий - малиновий
Білий прапор мене переслідує
Ну усе!!! Накінець розізлив ти мене

Зупинилася десь у міжпросторі
І роздумую хвилею в вічності:
"Та чому ж мене так вабить той,
хто зі мною його ділитиме."

Хвилька скінчилась. Знову на газ тисну!
Оминаю успішно подвійну і тут.
Бачу врешті решт паркувальний бар'єр.
І омріяний знак номерний зі словами: "Тhe end"

Все! Не маю вже ні терпіння ні сил
Діставай свій Абсент і вмикай наш "Weeknd", малий
Познайомимось раз і назавжди вщент.
Бо нарешті мені стала байдужа смерть.

(Лютий, 2023)