вітер вимагає змін
штовхає смикає кушпелить
обзиває мою хату квочкою-несучкою
бо тільки фіранки на щільно зачинених вікнах
ледь-ледь співчутливо погойдуються
у відповідь на його заклики

тоді вітер біжить на город
до латки помідорів
де червоніють стиглі габаритні вогники реальності

він обриває їх
та шпурляє ген-ген

гаснуть при землі золоті насінини
невчасно покинувши оксамитовий затишок

страх перед нескінченністю руху
замкнув мене вдома
тож я вже не скуштую цього дня
теплого запашного
він розсипався гострими хвилинами
від рику вітру
такого подібного на тигра сьогодні
хіба мигцем помічу
де зникли оті світні плоди

звісно
я не шукатиму їх
бо назавтра засяють нові

29.07.24

сонях напився сонця та п'яно похнюпив голову
кроти тепер не можуть користуватися ним
як перископом —
все побачене він має обдумати наодинці
дивлячись собі під корінь

жар землі б'є у засмагле обличчя
важким кулаком

колись яскравіше від сонця
його пелюстя скручується з тонким шелестом
і відлітає геть
натомість прилітають горобці
їхній вереск навіть краще за тишу
спрямовує думку в потрібне русло

що ближче до розв'язання
то блідішим стає
згорблений лисий сонях

порожність у голові відчувається як полегкість
але ця легкість — легкість старості
не дозволяє знов подивитися угору

яку ж загадку загадало соняху сонце?

а таку
що завдяки їй
він помер стоячи

28.07.24

тату
між нами вигоріле поле
чи це не ти кинув необережно
недопалка на межі?

бачила учора
як низько над обрієм гуляв марс
він креслив дивні лінії та кола
а потім упав

цієї ночі мені снилося пекло

тату
чи знаєш
що також маю подібного гріха?
через мене горіли осокори над річкою
і близькість води не урятувала їх

тепер до мене приходять їхні привиди
та привиди їхніх ненароджених дітей
і кричать
і кричать
тихо-тихо
так купчиться обабіч стежки тополиний пух
він потрапляє до очей і до носа
а коли рефлекторно розтуляю рота —
набивається і туди

осліплена
я кутуляю цю вату
тому нікого не бачу
тому ніхто не розрізняє моїх слів

окрім тебе
тату

ходи до мене через це згарище
я омию тобі сажу з ніг —
земля проковтне прах своїх дітей
і не триматиме зла
бо ж і ми її діти

27.07.24

цей вичовганий степ родить солодкі гриби
однобокі присадкуваті та пружні
з брунатними перехнябленими шапками
і молочно-білими ногами без підв'язок

гриби туляться до шолудивих скель
які тужливо визирають з-під землі
чекаючи на повернення моря

і вода повертається
але не морська
ґрунтові води затоплюють степ
а відходячи
залишають на скелях намул і сміття
і спори грибів-однобочок

ми з бабусею зрізаємо ніжки під корінь
ножиком
який завжди напоготові
складаємо у невеличкий плетений кошик
куди потрапляють також
лілові сухоцвіти
зернисті камінці та хвости ящірок

щоб назбирати повний кошик
заходимо далеко в степ
наш пес нудиться і повертається додому

колючий вітер куйовдить моє волосся
а я лінуюся розчісувати
обрізаю ковтунці тим самим ножиком
яким щойно виколупувала каміння з землі
відділяла гриб від грибниці
і квітку від коріння

і яким зрештою відділила себе від дому
з теплим духмяним запахом
смажених однобочок

а може то він сам відпав
як відпадає хвіст ящірки
що втікає від небезпеки

25.07.24

ніжність це непорушна тиша
без доторків слів та бажань

неначе хмари
плаває мильна піна у ночвах
де я мию волосся
неначе хмари
супляться твої брови
коли стежиш за погодою

мій рушник на твоєму плечі —
як веселка

зелений вітер гуляє між нами
віддаленими
малює нас легкими мазками
на одній картині

малює
поки парує вода у ночвах
поки я розтаю у воді ніби змилок
поки ти стаєш єдиним цілим з каменем
на якому сидиш

малюватиме
поки не випаде сніг

24.07.24

сиджу у норі серед прибраного поля
я не миша — людина
що ховається від війни

довколишній простір — лиш пауза
до прильоту ракети чи уламків дрона

смерть переступає простір блискавично
проте звук її зброї
шириться повільно

серце завмирає в очікуванні
наче миша
яка дослухається
до важких кроків господаря

24.07.24

коли опускаю повіки
під ними скипає темрява

здається
ця темрява звичайна
що її довкола — як бур'яну
як тіні під бур'яном
бо темрява то просто тінь
у яку щоночі
мов у шовкове слизьке простирадло
земля загортає маленьких людей
колисає
кружляючи у неозорому космосі
пильно стежить
аби завчасно
їх не збудило сонце

але під повіками
темрява менша за мене —
можливо це пам'ять
яка досі не скам'яніла
досі не стала прозорим нічим

вона мигтить перед очима нерозбірливо
немов пісня
що її я забула і намагаюся згадати

як бульки
зринають окремі слова
проте швидко зникають без сліду —
мабуть цю пісню десь на дні
співають риби

з такою думкою
я знов малію
засинаю
на хвилях вод
де потонула моя вудка

24.07.24

спокій приходить тоді
коли сиджу на ґанку
ні на що не чекаючи

доріжку
якою повільно простує до мене
молодий каштан
вечірнє сонце вкриває довгим
червоним килимом

у килимовому ворсі плутаються мурахи
і гублять свою безцінну здобич
але зберігають терпіння
і дивляться
як золота корона сонця втрачає блиск
так що стає видимою його істинна
скромна форма

перш ніж зникнути
за чорним мереживом лісосмуги
сонце ретельно скручує
і складає свій килим
у тіні моєї повітки

тоді мурахи струшують з себе
іскристі ворсинки
відшукують втрачене
і поспішають додому
поки ніч не накрила їх
просмаленим дірявим баняком

спокій відходить тоді
коли в тих дірках намагаюся
побачити зорі

23.07.24

цей світ несправедливий
тому що сповнений любові бога

а бог не потребує особистої правди
правди спільнот чи націй
бо правда це діри розколи та тріщини
у ретельно виплеканому божому світі
правди суперечать одна одній
порушують мир
руйнують єдність
розкриття правди веде до змін
а вони недоречні тут
де все має рухатися по колу

бог вигадав любов
аби зашпарувати діри розколи та тріщини
аби згладити усі кути
у його храмі
звідки він прогнав хльоскаючи батогом
тих що не люблять
а всередині — ті
що тримають у роті солодкого кляпа
і мовчать на радість богові
і слухають службу божу
забуваючи про себе
народжених позаяк улюблених
і з тієї ж причини живих

не шукай свого —
знайдеш лиш падалицю
розбиту поточену мурахами —
як ті абрикоси
що росли на самій верхівці дерева

шукай любові —
знайдеш її на розлогих гілках шовковиці
з яких можна зривати плоди губами
лежачи у затінку на килимі зі прілих ягід

тож звільнися від особистої правди
яку ти несеш мов хреста
та пізнай врешті рай на землі

22.07.24

ця мелодія схожа на равлика
що залишає сріблясті сліди
які можна відчути на дотик

равлик повзе неквапом
та я постійно гублю свою увагу
у завитку його затишної домівки

я хотіла б жити в її дальній кімнаті
до якої не зазирає навіть господар
я хотіла б гойдатися
на тягучій хвилі його тільця
і ласувати звуками
немов стиглими вишнями
а кісточками цілити у небо

зорі теленькають
наче скляні дармовиси
сонце гуде
ніби дзвін

21.07.24

море це вічно рухомі вуста
що шепочуть молитву

молитву до старого бога
який пам'ятає часи
коли ще не знав людей
коли ще не був розтрощений
на безліч безглуздих уламків
у їхній хворобливій свідомості
що повсякчас страждає від самотності

в ті далекі часи
старий бог сполучав море та небо
могутніми вихорами
що їх тоді ніхто не називав руйнівними
він заколочував стихії та видобував істину

я є!
проголошував він
а кити та дельфіни
акули та скати
мальки та креветки
впритул дивилися у його очі
сповнені жагучого життя
і не боялися смерті

ти є!
раділо море
й у вихорах-голосниках
скипало його славослів'я

20.07.24

з глибини осіннього вечора
в якому так гостро відчуваються запахи
друкованих слів холодних шибок
і мокрого виноградного листя за вікном

з глибини осіннього вечора
в якому так незручно сидіти
на зламаному стільці біля літеплої груби
і тримати на колінах важку книжку

з глибини осіннього вечора
в якому пучками пещу кутики сторінок
смакую темрявою ніби вистиглим чаєм
і падаю у колодязь де захована краса

з глибини осіннього вечора
в якому криюся від сліпучого життя
наслухаю співи вже згаслих зірок
і гуляю міжряддям чужих міркувань

досі пахтить немов пізня троянда
безвідносне
люблю

20.07.24

там де людей більше ніж дерев
думки справджуються швидко
подібні у різних головах
вони конденсуються
навколо порошинок невдоволення
кубляться низькими хмарами
і розроджуються дощем
в кожній краплині якого
можна побачити власне відображення

така вода не втамовує спраги

а тут у моїй осібній власності
шовковиця абрикоса волоські горіхи
сливка-угорка кизил
червона та жовта алича
бузина бересток каштан акація
огрядні вишні та тонка вишнева поросль
яблунька та кленок

я дивлюся у їхні листки
як у маленькі люстерка
і бачу не-я

а навколо не-я-поле
не-я-стежка та не-я-город
де порядкує не-я-кріт
і не-я-бур'яни досягають
найбільших успіхів у своєму житті

не-я-вітер дмухає на мене
мов на кульбабку
і летять за ним услід не мої діти

не-я-спека випиває мене
і я стою наче вросла у землю
стара дерев'яна бочка
на денці якої лишилося трохи дощівки

у ній б'ється рибина
і дряпає об нечутливі клепки
свою дзеркальну луску

відштовхнувшись хвостом
нарешті вистрибує з бочки
і плюхається у щедрий блакитний затінок
який пахне їй
йодом

крони шумлять мов прибій

це те море
що випадає на долю тобі
я-рибино
пливи

19.07.24

кожна жінка — це текст
переплетення повздовжніх ниток змісту
та поперечних ниток форми
текст
у якому завжди можна знайти кілька помилок
покращити стиль
прибрати недолугий початок
та занадто реалістичний кінець
який не пасує загальному
казковому обрамленню

ти наступна
мила

ну ж бо
заради тієї неземної ідеї
яка просвічує крізь шкіру
твого ангельського обличчя

дозволь мені зробити якнайкраще
щоб вийшов
вірш

18.07.24

я знаю про медуз небагато
мабуть як і ти

вони м'які слизькі та прозорі
з електричним зарядом
на зміїстих щупальцях
з потягом до солоних та чистих водойм

кажуть
вони самі очищують воду
проте й забруднюють її собою
мало хто любить купатися з медузами

але здається ти любив
бо я бачила медуз
у твоїх очах

вони бовталися у сльозах
простягали назовні небезпечні щупальця
неминуче пекли і тобі

вони переховувалися під повіками
майже розчинялися в тамтешній темряві
і розмиті межі їхніх примарних тіл
утворювали драглі

ти позбувся їх
невідривно дивлячись на сонце

медузи висохли
стали піщинками
які забрав з собою вітер

яким є світ тепер
коли зориш на нього
сухими очима?

я трохи сумую
за пекучим доторком твоїх медуз
які колись ужалили й мене

18.07.24

страшно бути глеком
з якого поспіхом витікає душа
і чиїх скалок не поглинають дляві
хвилі землі

страшно стати калюжею
чию живу воду
розносять підошвами знедолені
рятувальники
роззяви та літописці

всі вони врешті прийдуть додому
витруть ноги об килимок
і заплачуть мертвими слізьми

боже
дай мені щастя
видихати свій запах повільно
мов квітка

16.07.24

дятли цвяхують маленькі гроби
сойки проклинають ворогів
під лапками згорьованих горобців
палають гілки та земля
ластівки шукають надію під високим небом

кожен мій сон — про війну

а спросоння міркую
що даремно убила від страху
великого ґедзя

16.07.24

у моїй хаті завелася миша
жалієшся ти
прогризла плінтуса
знайшла запаси борошна та мила
навіть вподобала бібліотеку
особливо томики Лесі Українки

дивно
кажу я
поруч з тобою пшеничне поле
миша не мала б потерпати від голоду
та шукати кращого життя

а ще вона влаштувала кубло
у моїй подушці
тепер усі мої сни діряві
як маасдам
і через ті діри видно
далекі планети

подушку — на смітник
для миші — отруту

а ще її хутро зелене
мов недозрілий волоський горіх
вона губиться у смарагдових
літніх сутінках
дарма що очиці червоні
як вишні

здається
хтось любить тебе

здається
хтось любить

15.07.24

літо повільно в'яне
лагідно перетворюючися на осінь
плодоносить сивіє
і нечутно відлітає з павутинням
а ясно-сині просвіти поміж гілок
коли-не-коли нагадують
про щось невимовно високе
і вже не доступне
ані словам ані тілу

твоя любов не згасала як літо

ні
твоя любов не така
вона мов затята грімниця
що захряснула двері фортеці
з криги та світла
аж зламався на них замок
тож дзеркальні ключі вже не годні
їх відчинити

відсутність любові —
не-любов прямодушна —
втішає мене при порозі

15.07.24

маєш потребу володарювати
і упокорюватися —
над найкращими і найкращим
тільки це виправдовує світ
у твоїх очах
але згадай
як омивав Христос ноги своїм учням
чи були вони найкращими
найрозумнішими найсприйнятливішими
наймудрішими
були то
зрештою
просто чоловіки
і жінки
що супроводжували Його
були просто жінками

прості та грішні
вони купалися
в Його сонячній присутності
і найменші волосинки на їхніх тілах
світилися

світ не потребує твого виправдання
як і ти не потребуєш виправдання світу —
рівновеликі та рівноважкі
ви сяєте поруч

11.07.24

слова вилежуються
мов коти на осонні
кличеш такого —
а він не йде
має інші справи
ставиш мисочку з молоком —
а він не голодний
вже поїв деінде
забалакуєш до нього —
а він тільки вухом посмикує
ніби спроваджує муху

тихим-тихим стає життя
поруч з такими котами
але й погідним
але й лагідним

можна і собі лягти
на стару розкладачку
послухати сонячне радіо

11.07.24

ти любиш слова більше
за їхні значення

я — слово
яке ти пишеш з маленької букви
і лиш зрідка наважуєшся промовити вголос
я — слово
багатозначне та мінливе
що його ти завжди розумієш неправильно
я — слово
чиї літери не мають коріння
тому хапають тебе за пальці

я люблю тебе більше
за твоє значення

я люблю в тобі слово —
величезний будинок
з кількома заселеними кімнатами

10.07.24

сонячна богиня народилася на світанку
у покинутій лисячий норі
під старим дубом
до її волого-ясного тільця
прилипла земля та опале листя
тож вона вийшла на світ божий
і обтрусилася
золоте плесо привітало її першим
цікаво визирнувши з-за дерев
вона поспішила до нього
віддати привіт
вийшла на середину озерця
і тупнула ніжкою
аж сколихнувся до неба простір
збентежений неочікуваною шаною
і відгукнувся тисячею голосів
сонячна богиня хапала ті голоси
за вільні кінці
і плела нескінченні кіски
раз по раз притискаючи їх до вуст

сонце побачило ігри своєї дитини
та усміхнулося веселково

побігла кольоровою доріжкою
маленька богиня
і зникла у сонячному лоні —
як не бувало

10.07.24

сюрчання цвіркунів їжачиться
наче паморозь
його кришталеві шпички
проштрикують драглисте повітря
і жаляться мов кропива

комахи проспівають твою злість
натомлений світе
відшліфують її своїми крихкими крильцями
і ти спатимеш міцно та солодко
згорнувшися калачиком
у квітці шипшини

і ніяка війна тебе не сполошить

добраніч

10.07.24

ходить полем молодик
вже досвідчений
вже іржавий
віддавати не значить любити
міркує
віддавати — ще не любити

йде за сонцем молодик
але не квапиться

ступає однією ногою за обрій —
зашпортується
ступає іншою — падає
котиться полем гострий серпик
зрізає на ходу три колоски

ходить полем чорногуз
зроду-віку досвідчений
вічночервоним дзьобом клацає
колоски збирає
і дякує

молодик лежить горілиць
сотає теплу земляну тінь
дякувати не значить любити
міркує
дякувати — ще не любити

стерня лоскоче йому п'яти
пекучим золотом
жене з поля у небо

і він котиться
мов коровай
бездумний та мудрий

10.07.24

сиджу на ґанку
а біля моїх ніг — жінка
якої я більше не люблю

вона звертається до дівчинки
але спирається на мене
ніби випадково
ніби неусвідомлено

я відчуваю її хребет
сильний як стовбур соняшника
я бачу її лопатки —
ніби соняшникове листя —
під тонкою шкірою вкритою ластовинням
її золота голівка обернена до сонця
її чорні очі повсякчас дивляться на схід

вона перетворилася на сонях —
моя кохана

коли раптом встаю
вона на секунду втрачає опертя
але втримується

не озираючися йду на захід
зустрічати її натомлене сонце

08.07.24

пухнасті хвости куничника
шкарубкі долоні геліопсису
стрункі постаті полину
і відцвілі голівки півоній
зустрічають мене на покинутому подвір'ї
недоладна хатинка доживає свого віку
і намагається врости у землю
та земля не хоче приймати її
наїжачену битими шибками
рудими цвяхами
і гострими уламками непрожитого болю
та все ж заброді
такому як я
тут гарно і затишно
мені до вподоби розкішний барвінковий килим
під вікнами
що дивляться на поле
подобається стара лавка
що сховалася в кущах від людей
вона ніби всотала всю втому
своїх колишніх господарів
і тепер видихає її у розпечене повітря
змішуючи з власним запахом
трухлої деревини
подобаються полум'янки
що ростуть там
де колись стояв паркан
вони посланниці сумирного вогню
і свідки падіння у золоту траву
абрикосового жару

мені смакують ці жаринки
я збираю прим'яті з землі
і обтрушую пружні з гілок

такі ж сонячні плоди збирали мої дід та баба
зі своєї абрикоси
від якої лишилася
хіба тінь на старих світлинах
і потяг до світла у моїй крові

07.07.24

-1-
інформаційно-приваблива квітка
ясніє в траві край моєї стежини
кличе нахилитися до неї
порахувати її пелюстки
тичинки та маточки
роздивитися форму та розташування її листя
вона навіть не проти показати своє коріння
яке воно?
мичковате чи стрижневе?
пізнай мене
просить квітка
та подаруй мені ім'я
хоч би й посмертно

володіючи іменем
ти один милуватимешся моєю красою
ти один збиратимеш мій плід
та визначатимеш мою долю

я куштую її аромат
але повертаю його з видихом —
майже неторканим

спрагла належності
квітка гукає мене —
того що ховає свій запах
в кишенях пальта

-2-
по інший бік стежини — поле
лежить слухняно
наче килим
вітер-хлопак бігає ним босоніж
вздовж і впоперек
і по діагоналі
коли натомлюється
лягає на живота
і роздивляється килимові візерунки
зблизька
а потім знов біжить
вишиваючи ті візерунки в повітрі
шовковими запахами землі
що ніби стрічки
лопочуть у нього між пальців

я спостерігаю
як плутаються аромати
на споді його шиття
і як стрімкішає його біг
з настанням сутінків

хлоп перестрибує через сітку-рабицю
гарячий схмелілий від руху
він в моїй присутності не знічується
грає в довгої лози зі мною —
з тим хто шмагає його короткою
намагаючися прогнати
як набридливого комара

вітер лишив по собі вістюків
у моєму волоссі
і забрав трохи поту з долонь

-3-
інформаційно-чистий спів пташки
яка стала тінню листка у кроні дерева
сповиває вечірній світ
вкриває легкою пелюшкою трави
підкрадається до мене ззаду
затуляє очі напівпрозорими долонями
і промовляє пошепки
вгадай
милий
хто?

спів насичує моє мовчання
спростовує моє незнання
і цілує холодну
мов у ящірки
шкіру

бачу
у синяві тане
лазурова пір'їна

05.07.24

чим більше людей тебе люблять
тим більшу вагу мають твої слова
а не навпаки
тому мої вірші це просто набір слів
скільки не напружуй уяви
скільки не вслухайся
чутимеш лиш
як глухо тріщить
бурелом

мій голос згубився
у лісі померлих дерев

03.07.24

ми зробили усе
аби свято життя відбулося
у порожньому залі
яскраво освітленому розкішними люстрами
заставленому довгими столами
з вишуканими наїдками
все чекає гостей
окрім нас

за вікном дві закохані тополі
пристрасно перешіптуються
танцюють
тупцюючи на місці

24.06.24

твій голос — частина твого тіла
як наприклад язик
ти не дозволяєш йому заходити далеко
і не повертатися
ти не хочеш аби його
чув хтось чужий
не хочеш
щоб його торкалися
вимішували немов тісто
ти виймаєш свій голос уранці
наче дорогоцінну тканину
яку отримав у спадок від пращурів
витріпуєш
сушиш на сонці
ховаєш знов

у пустелі мовчання
не почуваєшся вбогим
знаєш
голос з тобою навік

01.07.24

навіть у таку спеку
дійсність скована кригою
від холоду терпнуть ноги
ступні ковзають якщо йти
але прилипають
якщо затриматися на місці
тоді крига поглинає свою жертву
що опиняється в прозорому полоні
як і риба
що не встигла вчасно
сховатися на глибині

літо ширяє мов крук
всотуючи смоляним пір'ям
краплі розталого сонця
і хрипким голосом
засвідчує свої права

дійсність нічого не чує

риба сміється на дні

01.07.24

мене виховали книжки
вони навчили
не віддавати свого за безцінь
мовчати коли не запитують
цінувати увагу понад усе
а часом навчили нехтувати

зміст книжок забувається
бо людський
але форма нетлінна

у всяку пору квітнуть
ці паперові
пишні квіти

01.07.24

уночі безпритульні сни наче пси
бігають порожніми вулицями
зазирають у засвічені вікна
нюшать повітря на перехрестях
порпаються у смітниках
вони знають усе про життя міста
і трохи про його околиці
вони шукають собі господарів
серед тих хто ще не заснув
бо усім нам потрібна істота
яка вислухає твою історію
ці пси ніколи не бувають злими
навіть якщо їхня оповідь про зло
і не завжди на вигляд добрі
якщо їхня оповідь лагідна
тож пошукачу снів
слід довіритися талану
коли він кличе до себе такого пса
коли пес довірливо кладе голову на його коліна
коли вони поринають у спільну історію
що нечутно для інших
змінює їх обох

29.06.24

яким світ постав би без метафор
без їхніх асфальтованих доріг
що ними йдеш з комфортом
але не туди
чи справді так страшно
у хащах обабіч
чи справді в їхній темній тісній реальності
життя не є можливим
без додаткових ілюзорних сенсів
які містками з'єднують чуже
не знаючи про рідне

якою мовою спілкуються зірки
гуляючи в тернах

29.06.24

звук це троянда
на виткому і колючому
тілі вітру

це гострий запах серцевини
і розгублене пелюсткове лахміття
це розхристана хмара зі стрижнем блискавки

страх липкий мов нектар

роздратовано бджоли гудуть
жалячи вітер
вмирають даремно

29.06.24

світло дзижчить на перетині крил
перестрибує з квітки на квітку

квіти бліднуть від доторку
лап кінцесвітних
і вклоняються низько

світло будує веселку
на їхніх кістках

29.06.24

як втримати на гілці абрикоси
як вмовити їх зелених
випити ще гіркого соку життя
повисіти ще на цьому хворобливому дереві
що дивися ось-ось впаде

зв'язок триває
але не живить

сонячне співчуття
безсиле і принизливе

серця абрикосів твердіють
і це їх рятує
бо обіцяє майбутнє

29.06.24

вітер у скирти на небі складає
духи померлих трав

піднесені звеселені
вони руняться та в'юняться
скипають білим округлим сміхом

їхня радість б'є залізним кулаком
у залізні двері

їхня радість від надміру плаче
породжує яблука-сльози

неначе градини
вдаряють боками у землю
і прискають соком

29.06.24

божа добрість у тому
що на захід від мене лежить
аж до небесного схилу лежить
поле

божа добрість у тому
що воно не ховає нікого в собі
ані живих ані мертвих в собі
не тримає

божа добрість у тому
що розквітає його чистота
і достигає його чистота
миром

а у небі війна поміж душ польових
небо це гріб для всіх душ польових
йому поле —
за віко

27.06.24

невже не знають про війну горобці
ці розумні птахи які пам'ятають
коли дозріває вишня
а коли йошта
де колоситься пшениця
і де стигнуть соняхи
де живе людина
завжди щедра на крихти зі свого столу
невже не знають про війну горобці
ці мудрі птахи
які прозирають дощове майбутнє

звісно знаємо кажуть
але
війна дрібніша за зерня
війна крихкіша за землю
війна коротша за наш політ

23.06.24

ти кажеш — я слухаюся

о! я ніколи не відчувала більшої свободи!
твої вкрадливі пальці п'ядь за п'яддю
завойовують дику землю
вкриту прадавнім лісом
ці дерева що міцно зрослися корінням
бозна-коли
тепер звільняються одне від одного
наче відкидають від себе ногами
клубки отруйних змій
біжать перелякано мовби табун антилоп
у каламутнім тумані страху
і зникають у морі

ти сієш жито
ти кажеш — я мовчу
ти сієш — я приймаю
стихія бунтує повільно — так
як проростає бур'ян
але ж ти господар
тепер бунт ні до чого

зрос! тай!
з долоні — в політ

холодний поривчастий вітер —
малий розбишака — біжить
підстрибом! підстрибом!
падає — здіймається
падає — здіймається
падає!
качається в жи! ті!
регоче

жа! га!

о! я ніколи не відчувала більшої свободи!
столочене жито
зерня в землі
я ніхто

22.06.24

темрява вибухає твоїм кашлем
темрява котиться цівкою між спітнілих грудей

бог розкидав каміння
і покинув його напризволяще
безпорадне
воно не може укорінитися мов рослина
і не може втекти наче звір

темрява клубочиться
під його прохолодною шкірою
воно ніби спить

каміння котиться між сонних грудей
ти вибухаєш гуркотом обвалу

22.06.24

пам'ятаю інтимний момент зі шкільного життя
хлопець якого я люблю з дитсадка
на перерві біля підвіконня звіряється мені
що живе подвійним життям
це звучить неначе велика таємниця
але ще чимало наших однокласників
ходять теплими ночами
на той самий танцмайданчик

тоді як я сплю
втомлена зубрінням

тепер не до сну
тепер я теж проваджу подвійне життя
вдень радію вночі боюся
буває і навпаки
вночі радію вдень боюся
але ці два стани ніби вода та олія
не перемішуються
не перемішуються!
скільки б не здригалися від вибухів
стіни мого будинку

22.06.24

тобі личить цей шлях

ми тут самі
дивно
що можна почуватися затишно та безпечно
у зміїному царстві непевності та боротьби
де навіть краєвид змінюється з кожним кроком
як змінюється враження від книги
коли читаєш її повільно та вдумливо

тобі личать ці шовковиці обабіч
кажеш ти
і губами збираєш
ягоди з моїх долонь

22.06.24