Ливень линви скидає додолу,
опускається шелех. Гостина.
Недозбиране поле. Стодола
перепхала за пазуху сіна.

На дворі мокнуть коні. І фіра
відмиває боки. Зпозаранку,
перемутнена відчаєм, міра
на дінці пересушує шклянку.

Старість бік підпирає і хату,
сина й доню за центом нагнуло.
Тай онука забув слово "мати"
і на цвинтарі люду прибуло.

І рука не підноситься клясти,
а зтрипалено хрест укладає.
Тільки й того великого щастя,
що розкралося долею, має...

-------------------------------------

А кишені в столичному місті
дошивають собі можнокради.
Тільки б совістю не переїстись.
Ливень линви скидає. Розрада.

6 Червня 2007

Зкрапує
звішена з неба білизна,
не просихає...
в ній вітер завис.
Сіра світлина,
де ковтень Вітчизни -
відбитком серця
і полиском сліз.

Ти так далеко -
роками відклалась,
думку кохала,
ховала квиток...
Як не вдилявся -
а все було мало,
все було важко...
зробити ковток.

Душу отрушу,
як яблуню з Раю.
Хай - ще не осінь
і плід не достиг...
Сіра світлина.
Вітчизна.
Ковтаю.
Вибілий стовбур.
Бажання цвісти.

25 Травня 2007

По лівому боці - косу точить камінь,
По правому - ллється вода.
Виважую слово - по линві ступаю -
Хода.

Розбилися кроки на літерні гами,
І ті затремтіли в устах.
А ниточка тягнеться - край утікає
І страх.

Що шляху вже пройдено - сказано мало,
До коми дійшов - замовчав.
Пройшов інтонацію, наче штовхали -
Встояв.

Вже чути, як серце на п`ятах повстало,
По колу пішла голова.
Рядком із вірша, наче листя опале -
Слова.

18 Травня 2007

Скільки можна себе тримати,
посинівши в зап`ястях рук?..
Не моя це Вина, мій Брате,
що невдалим був Долі Трюк.

Не роздати в просфорах Серця,
коли Серце у п`ятках б`є...
Не болить, коли Кривда в герці,
як Чуже Горе - не Своє.

Бо Чуже Горе гори згорне,
а Своє вкаже пальця згин...
Бо Своє Горе завжди Чорне,
а Чуже п`є у пляшці джин.

Повелося... за все платити,
я віддам Доброту відтак...
щоби мить у Тобі прожити,
щоби вмерти... не просто так.

17 Травня 2007

Щось продзюрáвило мíста покрівлю...
Згýблене десь при дорозі у спóкій,
В прóлежнях вúїлось, висхло мов зілля...
І промололося жорнами рóків.

Щось, так здається, зробило зупúнку...
Пальці притúсли до губ поцілунок.
Корбочка в серце-моє-катеринку
Вúпала... Сніг розкидá свій рахунок.

Щось (ближче рóзмаху вії) втримáлось...
Може від рáдості бути в прозрінні.
Певно тому, як слова відривались -
То облітали за кроками тíні.

13 Травня 2007

Дощ сліпий - краплі губляться...
По Тобі ласки шилися.
Ти хотіла летіти -
вії впали... Лети!
Розбудив шибу дріб,
краплі променем впилися.
Що не рух - то у вир
відправлялася Ти.
Ми зійшлись в недовершенні
через втрати свідомості,
нам було не до світу -
існували лиш ми.
Пролітали тіла
крізь шпаркú невагомості,
приземлялись в думках
і ставали людьми.

10 Травня 2007

Я ще, наразі, тут:
огинаю блакиті сферу,
відчиняю наступні двері,
переношу ногами бруд.

Вдих... і на видих - млість:
переводячи Дух і Силу,
пришиваю до слова крила,
розбиваю об тишу зміст.

Я ще, наразі, Гість:
перестукало серце втрати,
не навчилось, як слід, кохати...
обійняло, стиснувшись, вість.

Звістки на крилах слів -
повертають вони додому,
наче блудні сини на помин...
"Очі мами", "Кохання", "Львів".

3 Травня 2007

Лягала непевність -
опущене вільно плече.
Та "ні" стало "так",
а "так" - лякливе, мов птаха...
Уста заніміли
на дотиках уст на "заче...",
горіли шукаючи...,
вмирали при ахах.
А в серці складалося нотно...
плів пристрасть язик,
акорди летіли,
розсипáлись по стінах...
А потім наснився
розшитий на щастя рушник,
стелилась дорога,
протирались коліна.

2 Травня 2007

Вказівка посмикує - здвигами очі,
недоспана ніч заховалась у крані,
трамвай на вібраціях шиби проскоче,
думки заколочені у порцеляні.

Напився натхнення - заповнився ранок,
скарбничка порожня - нема що розбити...
хіба... розігнути на пальцях коханок,
хіба... запитатись: "Котру все ж любив Ти?"

Спадає нелюбом щодруга пелюстка.
Чого тут гадати?.. як серце не слуха.
Недоспана ніч у краплинових згустках -
тремтить в павутинні приречено муха.

24 Квітня 2007

Як освЯчу рядком папір -
Зійде Світло Святого Духу.
Хай нап`ється молитви зір,
Та сприйнятливим стане вухо.

Божий Біль я ношу в Собі -
У незгоєних вічним ранах
Він ятрітиме через бій,
Доки серце Моє не стане.

Доки змінює видих вдих,
А у горла є міць кричати -
Все віддам для Любові тих,
Хто її не зазнав, хто втратив...

Де уста - гнеться Правди Шлях,
Без убрáнь час її зустріне.
Дай же, Неба Всесвітній Дах,
Дотримати Надії Стінам.

Дай повірити у слова,
А вже ними себе підняти
Там, де Вічна Любов Жива,
Що з грудей передала мати.

Боже, скільки у Тобі сил -
Стільки ж болю у ранах Сина.
Тільки той, хто хоч раз любив,
Вміє плакати, як дитина.

Там, де Ти - там нема Жалю,
Хай ця Пристрасть життям спалає.
Так, я Вірую, бо Люблю!
А Люблю, бо Ти є, я знаю.

22 Квітня 2007

Солодкий мед бажання на вустах,
у серці сполох вúстукала втіха,
усоте дораховував до ста,
уперше зрозумів, що значить "тихо".

Від ранку недокоханого... цвіль
в глухім кутку, омані - панацея.
А біль летить на спогад, наче міль,
щоби згоріти криком: "Панно, це я!.."

Признання довгожданного рядки -
прості до зрозуміння, зшиті збоєм...
і десь, на рівні атому, думки
розщеплені між небом і Тобою.

20 Квітня 2007

Сім Стріл
у Амура було-
по óдній на Небо
кожне.
Набрало повітря
крило,
а погляд
питав
"чи можна..."

До Першого Неба Стріла
влучила.
Вціливши в око,
вона до думок,
як дійшла -
то вилізла
десь під боком.

Лишився за Другою
слід,
пройшовши язик,
крізь зуби -
замовкнув навколо
прасвіт,
налились
чеканням губи.

Згорнувся від Третьої
вдих,
а видих
давився в кадрах -
вулкан,
лиш на мить,
ледь затих...
а потім
застигли надра.

Четверта
була невпопад,
задівши
вбрання та штори,
міняючи
розуму склад,
діагноз -
"Шалено Хворий..."

У П`ятої
вістря тонкé,
воно
прокололо руки.
По них
протікали струмки,
впадаючи
в перестукіт.

А Шоста...
та Шоста -
як сон,
лоскоче
живіт і спину.
Признався богам
Купідон -
від неї
вмирають стрими.

Зривається
мить з тятиви,
летить,
наче Ангел, Сьома...
Напевно,
ми з Щастям
на "Ви",
а може -
"не всі ще вдома".

18 Квітня 2007

Повсинали мости -
у непохить застигли розпинно.
Мов мурахи в мурашник,
по плечах пробігали авто.
Хвилювались від хвиль
і чепурились
небом невпинно
голко-шпилі чуби
хмаросягів.
Їх лискуче манто
перебилось...
і ляг поміж зір
недокупаний місяць,
хто б його не просив -
не сховав
свою наготу
хоч на ріг.
Знов замочену в ніч
німоту,
мов білизну розвісять...
та нехай просихає,
наближаючи сонцерозбіг.
Час відбув
і проник
потаємно
у крок перехожих -
через поспіхи ніг,
під падіння
перевтомлених вій.
І за безцінь пішли...
безпритульного сни та вельможі
за словами,
де шпальти,
роздиралися
вітром подій.

16 Квітня 2007

Якби скласти під себе крила,
як складають про щастя пісню -
я би падав до Твого тіла,
залишався у Тобі киснем.

Пробираючись через горло,
до легенів, у нетрі жилок,
і все ближче, де кров ся горне
та пульсує без тям на живо.

Відчиняй свою кузню, Майстре -
це Любов так шалено хоче
відкуватись в підкові... Най стре
зваба губ Твоїх зрілий почерк.

Я на них відіб'ю своїми
те, що стерти не дай нікому -
"Ти моя! Серце неділиме..."
І я чуюсь, як вдома в ньому.

13 Квітня 2007

І
Спасибі Тобі, мій Друже -
За те, що Тебе нема...
За потиск руки байдужий,
За погляд, що не втрима...

Я вдячний Тобі за Спокій -
За ним Ти вже не прийдеш,
За те, що стояв Ти збоку...
Та "збоку" - не "поруч"... всеж.

Чолом б`ю, знімаю шапку,
Твоя спопелилась від...
Над "і" ставлю лойну крапку -
Та крапка, мов кулі вхід...

Молитва. Душа пробачить...
А серце важке з підков.
Черствію, як хліб... і бачу -
Ти зрадиш в собі Любов.

II
Щоб зрада була багата,
Придбав Ти за неї гріш.
Рука піднеслась у ката,
Та кров обіймала між...

Ховає кишеня дулю,
В усмішці не знайдеш хиб.
Я серця свого не стулю,
Хоч голос душі охрип.

Тупіє краєчок вуха,
Серединка напроліт,
У горлі давно вже сухо,
А глибше - шкребоче кіт.

Той кіт, він як кіт, одначе -
Гуляє сам по собі...
Заплющивши очі, бачу
В передирках сон і біль.

Комусь перейде дорогу,
Що кисню забракне враз.
Нагострена жде тривога...
Як тихо вмирає час.

Запізно кидатись в очі -
Зарано від рани зліг
Твій Син, Милоседний Отче,
За наш Первородний Гріх.

12 Квітня 2007

I
Новобранець вартовий
засина на чаті місяць.
Чи то ангел чи чорти
у дорозі серце місять?

Ось вже дім, а ось балкон
темінь ваблять самотою.
Гострить стріли купідон -
ніч на ловах, я з Тобою.

- Ах! Моя Сеньоріто, мерщій
розправляйте крила...
Я підбираю ноти-ключі,
і тріпочу в жилах...

Ми летимо до планети на "Лю..."-
для сердець кінцева...
Я в бокали жадання наллю -
Сеньоріто, де Ви?

II
Зорі, сипані бігцем,
на подолі... наче бісер.
Свічі бавляться лицем -
Ти, мій ангеле, мій бісе,

роздирай на пасма час,
правди і неправди цноти.
Я лиш Твій... все решта - фарс,
незаслужені клейноди...

- Ах! Моя Сеньоріто, пече
коли серце рветься...
Ваш кабальєро, Ваше плече
в поцілунках тнеться.

Ми летимо, бо падаєм в "Лю..."-
для сердець кінцева...
Ах, Моя Примадонно - "Люблю!"
- Сеньоріто, де Ви?

III
Ніч забилася в куток,
тіл тепло сильніш каміну,
ще кохання на ковток,
Ваші ще тремтять коліна...

Ще... і ще... і через ще -
скільки небу відчинятись?
Почуття тримають щем -
як же нам на мить зірватись?

- Ах! Моя Сеньоріто, чому
ніч така коротка?
Ваш кабальєро Любов саму
захова в обмотку...

Нам так хотілось летіти, "Лю...!"-
для сердець кінцева...
Ах, за Вас я гріхи відмолю -
Сеньоріто, де Ви?

11 Квітня 2007

Час небо розібрав...
на пошуки,
карбуючи думки
фрагментами подій.
Ховався голос Твій
у пошепки,
у Божім Храмі, мов
молитви упокій.

Пополотнілих лиць
позначеність -
то страх утерся в них...
як жорнами мука.
Сьогодні "За Любов"
ми страчені...
Оплаченим був кат,
невтримною рука.

9 Квітня 2007

Сонце спалене,
видихся вітер -
поштивніли небесні
вітрила хмарин.
Не витримує тиша.
Летіти
над планетою
вибився з сил
гострий клин.
Скоро сяде...
наразі:
курличе;
серце кличе,
спиня мимоволею
хід;
ріже небо,
мов старість обличчя;
розшиває невпинно
крильми переліт.
І так хочеться
витерти крики,
наче сльози чекання
з лиця матерів...
Вище небо,
рукою каліки
простяглись журавлі
до своїх берегів.

30 Березня 2007

І
Крук крокує - крок по кручі,
круча круча - крячуть круки.
Кряч-не-кряч із кручі, круче -
клич "Курли" і крила злуки.

Крок-за-кроком, крик - не скрута,
крани, крокви, криють крівлю,
закрути, крутіш закрута...
кряче круччя при будівлі.

II
Гамір гайворів у зграї
в гай негаючи гайне,
загойдається, прогає
в гамі гаму, гілля вгне.

Гей, негайно зграє з гаю!
Горне голос галас в геть -
гілку гайвір розгинає,
гаю-гай - гамує гець.

III

(Майна - Сіли)

Вийшов вітер взявся вбоки...
Нерозважливі ворони
ґав ловили, бо в підскоках
розважалися в догонах.

Звук рванувся... і вороння
випурхнуло вгору - віра!
Ворох зворушив в осонні
важелі важкого виру.

21 Березня 2007

Протерлися рими. Рядки осушивши,
вони не схотіли шукатися більше.
Просилася крапка. Та з коми оживши,
рука вигиналась у запинах вірша.

Від слова-до-слова метелики думки
гніздили пилок в духотворенні терцій -
рядки оплоділи. І стовпчики струнко
пройшлися парадом... та збилися в серці.

Терпким і солодким кохання вродило:
у кетязі стигле, живе... на мольберті.
Протерлися рими, залúшивши крила.
Та крила з паперу, а я... далі стерто.

15 Березня 2007

Ми світилися - зліпки проміння
У фотонному леті. Воно
Западалося у піднебіннях
Та збирало по впадинах дно.

Ми живилися рухами тіней,
Оживали на дотиках рук.
І здавалось, що дихають стіни,
Та відпружнює диханням звук.

Розливались, зливались у змові
Проти злих язиків стиском вій.
Приурочивши зближення... мові
Карбування безпам`яттю дій.

Ми вслухались в налади... Акорди
Зачепили за дотики слух...
Пориваючи струнами гордість,
Переводячи пальцями дух.

12 Березня 2007

Прислухайся, як дихає Земля -
вдихає нас... і видихає попіл.
Як підправляє зграбно Час-Маляр
на виразах облич нестатки років.

Розважливо стискаються думки -
заходжують підошви крок в дорозі...
Гаряче серце, відчуття руки -
Осанною упавшому в знемозі.

Під сонцем перероджуються дні,
і колесо Життя погрузло в Долю:
від істини до істини східні;
від радости і до тупого болю.

Як вибігли думки, минувши ляк,
проходячи тремтінням горловини...
Це Крик Душі, де в камертон Земля
влаштовує для Cмерті уродини.

5 Березня 2007

Загнеться час - загасну сам не свій,
По мідяку на око ляже спокій.
Живця вірветься дзвонів перебій
І стане лунко, де було глибоко.

Останні пригошні повітря, з губ
Життя збере притоптані суниці...
І по-клітинно просякнеться труп
Порожністю тілесної божниці.

У згустки пам`яті зіб`ється шлях,
Прославши подих з першого в останній.
Обітниця розшиє на губах
Симптоми потойбічного мовчання.

Труни торкнеться ближнього теплінь,
У спогад хусточка сльозу сховає.
Погрузне тлінь, де споконвічна тінь
Розстелиться в рядках "Тут спочиває..."

Зацвяхне серце в стуці молотка,
Два метри, яма, опуски, лопата.
І буде сипатись життя в грудках...
Так пригортають лиш земля та мати.

22 Лютого 2007

Клич сурми... Ти на подих лицар -
Лати світяться, зброї ляскіт.
Б`є життя - вигина в зіницях
У підкову (що з долі) щастя.

Правду трепіт ознаменує...
Як надати рукам їх волю,
Серце власне биття не чує
І тупе до чужого болю.

Не зцілити оплаткам гніву,
Не напитись з того в що плюнув.
Та не рвуться надиво диву
Перетягнуті надто струни.

Хто блаженний - той в перших лавах.
Труп за трупом - земна дорога...
Не шукайте для себе слави,
Кров змиваючи з перемоги.

Де сирітками квітнуть діти,
Пантеони будує горе -
Там конає любови вітер,
Не пройшовши в душевні пори.

19 Лютого 2007

Ти мене врятувала від холоду буднів
поцілунком, жадаючим віри в прийдешнє...
І здавався той сніг у середині грудня
облітаючим цвітом п`янкої черешні.

То дарма, що зима заколисує млисто,
а колиска скрипить від наближених кроків.
І не жаль, що з-за вікон видніється місто
та хуртелиця видує склом караоке.

Летимо переможені власним бажанням,
щоби впасти у сніг та розправити крила.
Як же крутиться світ невагомо в чеканні,
зупиняючись врешті... від постуку в жилах.

14 Лютого 2007

День висипався в рік, мов попільнички витрух...
як вирваний листок із птахом на полях.
Моїх зізнань печаль Твоя долоня витре,
та голос прибере молитву на устах.

Пройдуся з цеберцем до чистої криниці,
та сонця повен бриль в дорозі наберу -
роздам його усім за усмішку на лицях...
а те що не візьмуть - залишиться перу.

Даруєш чудеса, заплющуються очі -
так замки постають із вітру та піску...
Та з Вірою в Любов, Благочестивий Отче,
тримаю край Землі на Правди мотузкý.

14 Лютого 2007

Привіт, моя любовe! Нині Ти, надиво,
Заранилась в словах, спізнилася на вступ.
За циркулем думок, по полю креативу
Викреслюю межу з її гарячих губ.

А поцілунок збіг по пальцях на долоню,
Збирав тепло по ній, лице він підігнав,
Розкрився в мушлях вух, обпік плече та скроню,
Подався шийно вділ в навколотілий плав.

Навмисне затяглись у розчіпах запини,
Вивільнювався транс погудзично у шал...
І повертався світ від живота на спину,
Від невгамонних ласк - до відрухів дзеркал.

Пластичні звини тіл, спонтанність переходів,
Розсуви-зсуви стін - кришталь у передзвін.
Будуєм новий світ... і дихає природа -
Сумлінний ритуал розгнузданих колін.

4 Лютого 2007

Збираю по складках згадку
Аби Твій голос почути.
Той голос: гойдає кладку
Між мріяти та забути.

Той голос: хрипить і кличе,
Здирає всю неміч крику;
Збиває думки у віче,
А потім вже з пантелику.

То в попіл, то до морозу...
То з леду... і знов до жару.
Встеляє віршами прозу,
Не Божу віщує Кару.

Готує на позір подив,
Засмічена сміхом, щирість.
Полого... Відходять води.
По сладці проходить вирій...

29 Січня 2007

Теоретики і практикани -
Математики... фізик, біолог...
Розтлумачте простому профану
На доступній йому формул мові:

Чом з найближчих найближча є розстань -
Перший крок малюка, що до мами?
Чом з віддалих віддала є відстань -
У дорозі від серця до тями?

Чом з найважчих найважча є вагкість -
Материнська сльоза, що священна?
Чом з найлегших найлегша є легкість -
Те `Прощай...`, що пройшло не повз мене?

Як відняти років експоненту
І додати незайвого перцю;
Віднайти, де той важіль в моменті,
Де тримається розум за серце?

Як навчити чужих не робити
Помилок (по яких ми вчимося);
І ділити `любити` на `жити`,
Коли `жити` у нуль привелося?

Як помножити суть в поколіннях?
(Взявши корінь, не буде як цвисти;
І летітиме з вітром насіння,
Як не стане земля огорниста.)

Швидкодію проскочивши світла,
Перепалістю визріла думка:
Як пізнати всю правди палітру,
І всю ширість палких поцілунків?

Чом тіла тяготить в невагомість
Від відрізків, дотичних руками?
Що на днищі душі є натомість?..
(Щось холодне, так схоже на камінь.)

7 Листопада 2006

Пнуться двері - завісам звисно,
ключ проникся і підійшов.
Від руки звинній ручці стисло,
дві підошви хідник знайшов.

Переблимують вічком тіні,
і дотримує відстань стук.
Засув склався у провидінні,
відштовхнувши від себе звук.

Переноситься скрип завзято,
перетерши, мов зашморг, вхід...
І чекає обійм кімната,
де черствíє насущний хліб.

2 Грудня 2006

Просуваються у меґагерцах,
У перекликах (мовою потисків)
Перевтілення дотику в серце...
І в душі відбиваются пропуски.

Віртуальні загачення літер,
Зависання рядків, перегруження.
Кілобайтово дме меґавітер,
Із нулів-одиничок... відпруження.

Відчиняються "Вікна" миттєво,
І крокуючи нетом в сторінках,
Гладить мишку Адамова Єва,
Зупинившись на "кусень" від лінку...

29 Січня 2007

Згорає час, а в нім лахміття хизу.
Чого шукаємо, і що коли знайдем?
Вдягнемо наготу, а то і ризу,
Латаємо перерви сну вчорашнім днем.

Об нас мечем стираються століття,
Для переможців переписується гімн.
За крок до істини збирає сміття
Душа людська...і тіло помирає в нім.

Ми називаєм гріх - виною хиби,
Очікуєм вина, наливши в збан жади.
Та переходимо на мову риби,
Щоби виходити сухими із води.

Хто зріє небом - думає що плаче...
Лиш то не небо плаче - плаче небом Бог.
А спад зорі дарує зір незрячим,
Залúшивши в собі сліди пересторог.

29 Серпня 2006

Терновий день народжує світи.
І пелюстки, мов двері серця-квітки...
Їх подиху керунок знає звідки
І вітру вказ нагадує куди.

Штовхають перехожі тротуар
І він втирається об них ногами,
Змиває бруд опалими дощами,
А на вітрині пише мемуар.

Бруківка виправля хребти коліс,
По виямках її гризуться тіні...
Їм старість вадами возносить стіни,
Крапливістю заповнює їх ріст.

Вона залазить під покрівль шапки,
На гіллі спалює листків непосидь...
І люди кажуть, що прийшла вже осінь -
Виблискують бруківкою роки...

9 Вересня 2006

Пробач мене, що вúношу в думках
Народженість безтямної омани.
Пробач за жаль, що не моя рука
Тілесний Твій читатиме пергамент.

Пробач, що розбудив Твою Весну,
І розбивав Дощем Краплини Літа.
Пробач, що позшивав із латок сну
Настуки серця... і чекав на вітер.

Пробач мене за все, що не було,
За те, що так хотілося не бути...
Що не опало в пелюстках тепло,
A пальці обпаля Червона Рута.

У кетягах калини гіркота,
І жалять (замість меду) тиші бджоли.
Пробач, що не послухали уста -
Ім`ям Твоїм привороживши коло.

Дві Долі розділили океан
І покотилось Тіло за Душею...
Життя, мов табір кочових циган,
Зникає в пошуках Землі... Без неї

Я помолюсь за Твій колишній плач,
Та усмішці Твоїй наврочу років.
Коли Тобі не байдуже -"Пробач!"
Не оглядайся... як почуєш кроки.

12 Січня 2007

Я розмову почну з високості чола
Кволим дотиком губ, як у церкві іконі.
І дорога моя буде звабно-тягла:
То до кінчика носу, то десь поза скроні.

Пометляє язик, як принишкла змія -
Пролізаючи впадини й пагорби тіла.
Так від губ і до губ перейде колія,
Так від рук на спині прорізатиме крила.

І забившись у стук ледь здичілих сердець,
Я вкладатиму зміст в неприпіднятих віях...
Та шукатиму в морі розрад острівець
Про який ці слова передатись не вміють.

7 Жовтня 2006

Ділитися словом: збирати скрушини,
Пройтися від гирла на витік причини.

Забитися в горлі... і в серці напевно.
Розміряти вимір на все недаремне.

Ходити до Бога за думкою часто,
І гублячись в небі не падати пластом.

Схиляючи світ, наче яблуні віти,
Тягнутися далі, зриваючи вітер.

Мовчати навзаєм - всю душу збагнути.
(Здається, що плитко - та днo каламутить)

Ділитися словом - Тебе передчути,
Щоби у Тобі себе осягнути.

25 Серпня 2006

Що за звуки? - тріскає стіна,
Що за думка? - що любить до згуби,
Що то за згуба і де вина? -
Чути хрип, коли німіють губи.

Шепіт в крик, і веремія дня -
Розплатитись почуттям за змову,
Подихом намалювати я,
Накрутитись словом на розмову:

...Я на віру не сприйму слова,
І не лізу за ними в кишеню,
Відпускаю їх птахою Вам,
Розтуляю думки, наче жменю.

Наставляйте долоні своЇ-
Най вони набираються світла...
Хай краплинами дощ напоЇть,
Нагодує веселку - палітра.

Не лякайтесь розбитого шкла,
Що торкнеться долонь замість пір`я -
Бо від стиску проріжеться шлях,
Що проб`ється душі на подвір`я.

Місця досить на радість і біль...
Догорятиме вогнище серця,
Кожну рану гоїтиме сіль -
Виїдаючи істини шкельця.

15 Серпня 2006

Рука малює пестощами тіло
і дихання зісунулось у стогін.
Від мандрів цих нестримно-очманілих
злипає очі враз і кожен огин.

Немов росою, надми вкриті потом,
і кожен рух уже торкає неба...
Нам байдуже, що з нами буде потім -
гойдаєм світ і мріємо... про себе.

23 Липня 2006

Зберу весь трепіт спраглих губ Твоїх.
І рýки, що пливуть пíзнанням...
у трансі дотику, ген за поріг,
ліпитиму зі сну зітхання.

Вмиравши, полум`я загубить грань.
Десь на кордоні тіл, без тями,
блукатиму за край земних жадань,
будивши трепіт небесами...

16 Липня 2006

Кімната ховaє тінь рухів
В заслони бліду торочку.
Я світла збираю окрухи,
Твій наспіх порвав сорочку.

Родріблено б`ється в клітинах,
Защем (ще сліпий на дотик).
І кров, мов не кров судинам,
А кипіть з дендер й цикоти.

Відлегло-залеглий пів-подих,
Та прикуси губ і тіла.
Розтікся руками крил роздвиг -
Завмерли пружні... і сіли.

Відліт перебрався угору,
Тремтять у зачині пальці -
Вознісся до неба, стих порух
(Тай падає у потайці).

Пройшла, мов кітва, поміж груди
Наставленість... їжиться шкірі -
Виводячи з тіл все, що людне...
Лишивши для втіхи звірів.

29 Липня 2006

Зрослись в октаві такти музики,
Згубили ноти `ля` і `до`.
І розшпилялись пальці в ґудзиках
Її осіннього пальто.

Позаходились капці хатою,
Думки хатні порядком змін.
Вона стелилася цератою,
І церувався нею Він.

Вона шукала: в ритмі поверхів;
В землі, що крутить нею, вісь.
Та знаходились тільки подихи,
Що вже зі стінами зжились.

Не переходячи на сумніви,
На лежа танго в п`янкісь тіл.
Не переходити ж знова на "Ви",
Коли в Амура бракне стріл.

Вона і він - дві пересічності,
Стара історія, мов час:
В на лежа танго все в незвичності,
Коли танцюєш перший раз.

29 Липня 2006

Заливався світанок пташиною,
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщиною,
Видихаючи прожитість літ.

Пробігали роки краєм пам`яті,
Все з дитинства збиваючи лік.
І думки посходились прокаяті -
Ще без смаку... та з тілом калік.

Від обійм Чужина - матимачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
У подолі нажитого лантуха
Вишиванка, що в хрестик, злягла.

Не кричу, не охрип, я не вигорну
Попіл серця... За крок до межі
Видихаю прожитість всю приторну,
Задихаюсь у тім, що чужий.

Знову ніч... Сон старий... Просипаюся.
І вікно на очах прикраша:
То не сніг... То лиш цвіт... Осипаюсь я.
Вкрита в біле, ясніє Душа.

22 Грудня 2006

Перекур. Цілунок ночі
Дме ліхтарними губами,
Паранжою ширм лоскоче,
Поїда віконні рами.

Вимикач, свій ніс задерши,
На кивок чекає пальця.
Сни змагаються в хто-перший
Занесе дрімоти жальця.

Не доношені ідеї,
Лиш проставлені три крапки...
На "Останнім дні Помпеї"
Кіт вмиває свої лапки.

Не гортається сторінка-
Вп`яте вже згорає Бруно.
Не стає близькою стінка -
Стиснули гітару струни.

Від пригніченння акордом,
Покидають звуки пустку.
І летять думки, мов орди,
По розтечених галузках.

Тепло від обійм подушці,
Другу холод переймає...
Знов шепочуться на вушко
Збіг тік-так з Твоїм "Не знаю".

2 Серпня 2006

Фотоальбом, мов той гербарій -
Засушений фрагмент проміння.
В нім фотографії розп`ялі
Ждуть пам`ять - їхнє воскресіння.

Колись з-за ширми в апараті
Жмурилась пильність однобока.
Мов оступившись на канаті,
Вона здригалась всхлипом ока.

Секунди в палець опір вгнали,
Чекав на опуск бік монети.
Щораз монета підкидалась -
Спинявся подих у планети.

В момент, збагнувши міру скоку,
Летіло світло, щоб упасти.
Воно в`їдалося у фокус,
Щоб не боятися пропасти.

І за фотонами, наглухо,
Закруткою злипались двері.
І тільки лиш, догнавши вухо,
Думки знайшли на образ берег.

Так переживши відзеркалля,
Мов на дріжжах зросте і ляже
На кольорове перевалля,
Де накладають макіяжі.

Гортається від рук сторінка
І пам`ять п`є очима світло.
А світлина - від роду жінка...
І значить є на це причина.

11 Серпня 2006

У кімнаті слів... Анфас-
Не фарбовані ще стіни...
По кутках вібрує час
Візерунком з павутини.

По підлозі дзеркала,
Видно зір і рук відбитки...
Їх душа передала
В поштовх серця пережитком.

Сновигають босоніж
Між галактиками тлуми.
Переточений на ніж,
Крає небо болю струмінь.

Сіль чумацькa, віжки люстр.
Що зсиполася із возу,
Я зібравши, помолюсь -
Так щоб старчило на сльози...

Щоб іронії політ
Не губився з переляку -
Як нашпилені на світ,
Стегми точить андріяком.

Та попавши в зорепад
І спаливши власні крила,
Напишу не компромат
На Тебе - Небесна Сило.

23 Липня 2006

Віддам словам свою любов,
І `каяттям` назву `не варта`.
Щоб не шукав - щоби знайшов,
І щоб не бита впала карта.

Віддам непройденим стежкам:
Відпусту мандрів, босі ноги.
В насназі згубленим рокам
Нехай поклони б`ють пороги.

Віддам Тобі свої уста -
Щоби Твої спеклися в страсті,
Щоб затяглись ( як тромб згуста )
Дороги серця в близни щастя.

Віддам усе, що приберіг -
Щоб поділитися останнім.
Залишу біль - мій оберіг...
Від того, що не вмре кохання.

Від того, що в душі цей біль -
Вона кида слова на важлі.
(Возносячи карки будівль
З цеглин вогнетривкої краплі.)

5 Грудня 2006

Зима розпалює каміни,
Тепло розхристано танцює на кістках.
А за вікном ті самі стіни -
Повалені від вітру і слизькі в руках.

Обпалені та неспалимі
Зтлівають спомини у вугликах думок.
Запалися очима в римі
"Любов" і "Кров". На черновий листок

Б`ють світла дотики нестримні,
Випалюють розшарпані рядки з вірша.
Паперу губиться невинність...
І виливається чорнилами Душа.

15 Грудня 2006

Де Ти була..? Коли розпавшись на краплини,
Мене збирали руки самоти.
Коли від порожнечі пласко для судини,
І відчаї розхитують мости.

Цих уст, мов жал, торкалися ікони,
Шмагали олівці паперу білизну...
Та барабанні вибивались перепони
На колобіг вказівок та зі сну.

Думки Тебе похоронивши воскрешали,
І перемотували власний плин знова -
На атом не доводячи до шалу,
На мить не зупиняючись в словах.

Мої молитви зліплені зі серця,
Твоє мовчання - цівка у спині...
Я розпинаюсь знову... І в люстерці
Ховає тиша перехожі дні.

20 Липня 2006

Там, де Бог не вита, на відталинах суші,
Міліардами літ світлових віддаля
Є планета одна, де злітаються душі
Недоношених ягід з людського гілля.

Так навіщо ж, скажіть, ті сади, що не родять -
Де стинається цвіт, що невчасно зацвів.
Всі янгольські чини лиш крильми порозводять
Від розрізаних тіл, благодійних катів.

І лиш хвиля, як серце до серця тулилось,
Де був космосом світ - від колінець до губ.
І лиш мить, як колінця без нього ділились -
Як пройшла голова через вакумний зруб.

Загубились в словах, що нічого нe значать,
Тих дітей щирий сміх, доброта матерів.
Запаливши свічадо - воно стане зрячим,
Стане виходом в світ водосточений рів.

Пантоміми непевності першого кроку
Бігли ручками... збігли у горло мов тромб.
А душа безкамінна і сумління нівроку
Переховують світло на дні катакомб.

А планета летить, мов негаданий постріл.
І гойдається біль у колисках сиріт.
А у Райських Садах облітає все... поспіль...
І червить від спокус заборонений плід.

24 Вересня 2006

Було боязко -
стрімно з полиском,
Поза вікнами шаль грози.
Напросилася -
перелилася
За марусині пояси.

В трансі дикому
гість некликаний
Перехоплював мить пори...
Серце билося -
наживилося
Неба стрілами на вітри.

Хай же збудеться
все що судиться...
І пульсуюче гнало кров-
З кожним подухом,
з кожним подихом
Рвались спогади на любов.

9 Травня 2006

Очі вікон читає вечір -
Чують ті, хто кохає захід.
Подолизував промінь плечі,
Мов малеча цукрових птахів.

Чим тяжіють дорожні сумки,
Незнайомі нам перехожі?
Від набитих по горло шлунків
Подобрішають лиця... може?

Повертаючись повертаю,
За думками дороги кроки.
Погляд ближніх мене стрічає,
Щоб провести на довгі роки.

Погляд ближніх стає далеким.
А збагнувши, не дай... останнім.
Не вертають у дім лелеки -
Лиш клекочуть про відлітання.

Менше клекоту - гнізда більші,
Лелечата - не лелечата.
Виривається серцем біль ще -
Повертаючись повертати.

Жде залита по вінця втома.
Замоливши на схід коліна,
Емігранту найкраще вдома...
Тільки вдома - чужа країна.

18 Серпня 2006