Знову кредити, пане ординцю?
Вічне питання: мати чи бути?
Кришимо бій, наче хліб, наодинці
Кольору ночі, смаку цикути.

Вічна лав-сторі з кров'ю і матом,
Ґвалтом і катом, і сміхом – «а хулі!»
Чи з кулемета, чи з автомата
Трепетні птахи - трасуючі кулі.

Доля лягає хлібом на чарку
З пам’яті тої сили напиться,
Я – не касир, й не підніме до Сварги
Душі-рублі з поля бою Жар-птиця.

З праведних душ розгоряються зорі,
Та не для учти і не для шани
Ревно чигають на кредитора
Чорні колектори із калашами.

Всіх до ноги, до копійки, без злості,
Плата й відплата і наче молитва
Траси вогню перекреслюють простір:
Ми погасили тіло кредиту.

В сусідській хаті гуло весілля,
Рікой лилося трикляте зілля,
Їлось й пилося хто скільки здужав,
Ой же мій милий та й занедужав!

Ні до корови, ні до телиці,
Оком не верне на молодиці,
Лежить мій милий, стогне, бідує,
Та й не обійме, не поцілує!

Випий, мій милий, соку берези,
Станеш мій милий дужий, тверезий,
Вдарять цимбали, скрипка заграє,
В танці-співанці нас закружляє.

Будем, мій милий, в танці кружляти,
Най ту корову порає мати,
Най ремиґає в стійлі телиця,
А ми покружляєм, та й під копицю.

Добре, коханий? Добре, кохана!
Зорі над нами, сіно духмяне!
Будем мій милий діточок мати
Скільки берізок навколо хати.

Най в нашім краї ростуть берези,
Най люд зростає дужий, тверезий,
Най підростають, мов огірочки
Доньки-берізки й сини-дубочки.

Най багатіє Вкраїна-ненька,
Най згинуть її та й воріженьки,
Най сили стати до бою стати,
Вірно любити, добре гуляти.

Мої братове, поляни, скити!
Русь полум’яна, дзвінка Аратто!
Хтось має й далі тебе любити
І чорну карму твою орати.

За кожну краплю візьмуть на спити:
За дзвони змовклі, за брат на брата,
Бо ж ми не сакси, не франки й брити…
Чи наша віра держави варта?

За хату скраю, за душу в шмаття,
Розпаювавши дідів могили,
Мечі гострили, збирали раті,
Орду чекали й не захистили?

Багряні ріки, роки залізні,
Печать полину на тілі роду,
Де на Поліссі словами з пісні
Щепили потай тобі свободу.

Щоби гортати скрижалі Тори
З любов’ю в серці і сподіванням
У сандармохи й голодомори
Іти за грати, іти за грані.

Коли забракне глибин і висі,
Паяци ниці на мізансценах,
Патрони маю носити й кисень
У склеротичних, набряклих венах.

Пекти залізом те рабство вшите
Поруйнувавши все до основи,
А далі – знову любові вчити
І говорити забуте Слово.

Веди ж нас, пастир, – най вчаться вівці,
Най в порох змелють могутні жорна…
Дощем плодючим проллють верхівці
Червону крівцю на землю чорну.

21.07.2011

Утяли вітер! Десь на четвертину…
Щоби росла пряма й неплутана трава,
Вже посивілу козаку чуприну
Під шаблі свист навкіс не повіва.

Вже не народ – людці, так… людські маси –
Живуть захланно кволі і бліді,
Їм знамена з Нерукотворним Спасом
Не розгорнуться в полі при біді.

Болотний люд… Ті болота без донця
Не вдарить в дзвін шинкарка чи лихвар,
Партійне і партикулярне сонце
Не затягнути чередою хмар.

Гримить над світом в бричці-дерибані
(Чи в мерседесі по Печерську проплива).
Сидить Мамай край поля на кургані
Вже в нього посивіла голова.

У нього погляд й вигляд пересічний
І куманець пустий і мутно на душі
А люд, що йде на торжище одвічне,
Йому кидає ламані гроші.

08.08.2010

Не та, що є, а та, що мала б бути…
Самих себе іще раз обманути,
Що ще не вмерзли в кригу, як мамути,
Що ще не вмерла ненька, ще жиє.
Давити й далі всі пориви благородні
Отямившись(?) лиш на краю безодні,
Отож і маємо країну на сьогодні
Не ту, що мала б бути – ту що є.

Скажіть, панотче, муфтію чи ребе,
Чом та, що є, якась не та, що треба?
Не вдовольня ні душу, ні потреби,
Як жінка – все при ній, а не така?
І роботяща, й на лице пригожа,
А наче знята із хреста, чи ложа
Князька місцевого чи панича, чи дожа,
Як покритка шевченкова блука.

Допоможіть, шановний, розібратись
Гордитись тим, що маєм, чи стидатись?
А може взяти і надвоє розірватись
На кшталт арабських хитрих казочок?
Під ґвалт царьків пришвидшуючи кроки
Піти урозтіч на чотири боки?
Підносить пану чарку без мороки.
Яка морока? Ходу, козачок!

Плекати в думці ту, що має бути,
А ту, що є, покинути й забути,
Вже звично «ще не вмерла» затягнути,
Під пиво порадіти на парад.
Ну й що, що на дорозі калабані,
Аби був пульт і чіпси на дивані,
Нехай собі горлають на майдані
Недобитки козацьких чорних рад.

Якщо вже ту політику нам гнути,
Щоб та, що є, була, як має бути,
Наставить маєм бивні, як мамути,
Упертися попри розбрат і лінь.
Не лаятись, як Феська язиката
Іти на прю (нехай благенькі лати!),
І ту, що мала б бути, збудувати
Для себе і грядущих поколінь.

2010

І ти один, й вона одна
На бездоріжжі.
Хліб із пророслого зерна
Пісний без дріжджів,
Як дім без даху і без стін –
У небо сходи,
Як протилежний знак і спін –
Не сходить…
Не сходить сонце на світанні
Без любові,
Наївні, прагнули кохання
Та й без болю.
Чи нагорода, чи розплата
Що ми різні?
Грядуть настирно і строкато
Роки залізні.
То є офіра, чи спокута
Що ми схожі?
Так часто п’ють життя отруту
Творіння Божі.
Швартують в райському піску
Чужі триреми,
А мить мечем по волоску
Всі теореми
Зітре, на пил. Ні, зле не буде –
«візьмуть її люди, не моя буде» –
забуде.
Від небуття до забуття
Одвічне коло,
Людина жде тепла й життя
Білить около.
Замісить з глиною кізяк –
На те і мати
Мастити рани, позаяк
Старенька хата.
Вербова хата, на корчах,
В ній літ немало
Надії теплилась свіча
І ночувало
Кохання в роки молоді
Тої відлиги,
Спливли за листом по воді,
Застигли в кригу.
Мені ж арканами плести
Ці танці дикі:
Кордони, руки і листи
Й ікони-лики.
Приймати з вуст гірких твоїх
Кохання згубу,
Воно на серці відміча
Свої заруби.
Тих шрамів біль, тих співів гук –
Дорога наша,
Я сам беру з коханих рук
Цикути чашу.
08.03.2010

Вклонялись пану (в кишені дуля).
Діток шпиняли не день – віки:
Нагнемо виї, бо буде гуля,
Не поспадають із нас шапки.

А вдягнеш смушкову, з шликами,
Хребет розправиш на повен зріст, –
Знімають шапку із головами
Не раз, не двічі в страшний покіс.

Ні, я елею вам не пролию,
Прошу у Бога серед жнив'я:
Дай привілею не гнути вию,
Дай, Боже, гулю, котра моя!

Міти і мітки. Звуки і знаки.
В нашій історії темні ознаки.
Скажеш бо, Ясю: – То справа далека?
Князя хотіли, а вибрали зека.

Гетьману віра! Іншому майна!
Роки в офіру – «Файна Юкрайна»!
Хряснем за вибір – ми його варті –
Чвертки, чекушки, чаші і кварти!

Князю дозволена й кварта і літра
Тільки б не втратив на плечах макітру.
В руки – руків’я, тіло – у лати,
Князю негоже шапки знімати.

Князь в обороні отчого дому
Шапку знімає, вдягає шолома.
Має сердега для владного лету
Пастиря слухати, знати поета.

І поетесу й писаку-сусіда,
Знать етикет протокольний обіду.
Тон задавати людям і бомонду
Без геноциду для генофонду.

Звуки і знаки. Міти і мітки.
Як же сміялись бісові дітки.
Чи зміг би в минулому князь той царити
Тухлим яйцем в Мухосранську прибитий?

З ким же він бився лати у лати
Сорок мільйонів нас представляти?
Там, де на поприщі Божого суду
Б’ються мільярди груди у груди.

От і волає в тих грудях тривога
А чи туди пролягає дорога?
І чи не будуть у владнім кориті
Сьорбати пійло плебеї неситі.

Мітки і міти. Знаки і звуки.
Ніц не забрали владнії руки.
Ручки у руки, агов обирати
Руки, що прийдуть ніц не забрати.

2010

Геть орду! Повстань! Повстань і йди!
Нагостри шаблі проти орди!
Тільки є тут заковика (чи біда),
Як нам бути? – Ми самі орда!

Наші коники каурі і гніді
Служать вірою і правдою орді,
Під бунчук (чи стяг) чергових «перемен»
Нас так звично заганяють у тумен.

На мівіні й паперовій ковбасі
Призвичаїлись, як білки в колесі,
Через гори, через доли і луга
Уперед (чи в зад) – все 'дно алга!

А про інше я судити не берусь,
Наша юрта скраю і улус,
Їм шурпу, утупившись в екран,
Де камлає про реформи нам шаман.

Краще пива гормонального нап’юсь,
У сметані порошковій мокне вус,
Все висить, неначе з шапок башлики,
Добре жиють під ордою вахлаки.

А якщо і є десь вітряні уми,
З них швиденько настругають шаурми,
Доля їх непевна і тяжка,
Та й кінець один – сєкір-башка.

Б’ють литаври у кривавий тан,
Нас на приступ кине Ур-Каган,
Ми підем… Після кумису (чи шаблі)
Настовбурчимо загривки і шаблі.

За орду (чи за імперію, чи рейх)
Куршавель впаде, застогне Шарм-аль-Шейх,
Скачем з піною (від пива) на губах
По анатолійських берегах.

Якщо ж буде вже скакати нам в облом,
Станем станом круг Кагана кагалом.
Ми підкажемо куди тобі іти…
Ну? Давай, пацан! Повстань проти орди!

24.01.2011

У моєму будинку красивий фасад напоказ,
Європейські гардини – мистецтво віконних прикрас.
Молода, пружна шкіра плюс мода на штучне хутро,
А всередині звіра вже звичне азійське нутро.

Вмеблювати кімнати? www.flechmeb.com,
Віртуально вбивати козлів в Інтернеті тайком,
На дрантя криваве в новітній обителі зла
(Бо свободи забава віртуальною швидше була).

Черепичні дахи, а знадвору занедбаний тил,
Під дашком лантухи на горищах визбирують пил,
І допоки той звір голубінь жовтим кігтем дере
Коле скалкою в зір лише добре забуте старе.

На волошковім полі ромашкою хочу цвісти
Та схрапудилась доля і минають мій дім старости,
Вию вовком на Захід (зі Сходу відлуння довкіл),
І чекаю лише срібну кулю й осиковий кіл.

31.08.2010

+ 38°. Спека. Сонце в Леві.
Круг Межигір’я всі паркани металеві.
Зі зброєю солідна охорона.
Мабуть це зона.

Сховатись самому за тином дико.
Таки утримують, падлюки, чоловіка.
+38°. Сонце в Леві. Спека.
Мабуть що зека.

З кийками охоронці. Ті ще гниди!
Туди й сюди ганяють самоскиди.
Мовчить, бідака. На паркані сонце грає.
Мабуть копає.

Не бійся, друже! Ще живі майдани!
Впадуть боги, паркани і кайдани!
Оця твоя оказія трагічна
Мабуть не вічна.

Знов сам собі і долі будеш паном
Без того животіння за парканом.
Підеш в народ волошками край поля
Мабуть на волю.

А в Межигір’ї розбудують з часом
Профілакторій діткам із Донбасу.
Ті діточки, що гамірливо підростають,
Мабуть згадають.

11.06.2010

На скелях похмурих у сірих напливах кальциту
Водою омитих, грозою і слізьми роси
В розломах гранітних, лишайником й мохом повитих,
Тремтять пелюстки – кам’яних бригантин паруси.

Земля до Ісуса – базальтова лава віками
Затоптана людом – черствим і пісним, як граніт.
Він повінню йде, на вершинах зросте ломикамінь,
З ним розточаться вразі, з ним прийде кохання у світ.

І плодючі, як дощ, враз затепляться ангельські хори,
Благодаттю струмків зашепоче духмяний полин,
Покриється лава буянням первісної флори,
Що захопить в полон простір Богом забутих долин.

До Спасителя світ у віки кам’яні догорьовував днину,
Де повзе льодовик, де тіней маячіння пусте.
Народився Ісус – духу первісток, утла стеблина,
Чеканним врожаєм палючих, безплідних пустель.

Кам’яницями йти – ідеальної волі й терпіння,
В жилах жертвенна кров з днем ненависним стала на герць,
Й переможно зростуть, як накреслило те провидіння
Любові троянди, лілеї відкритих сердець.

Розкотиться грім над безмежжям безрадісним тверді,
Універсуму грішному милості з неба проси.
І на землю впаде за вогнем і мечем милосердя
Загубиться в прірвах, як крапля жадана роси.

Ісус ся рождає! – слізьми щастя омиються гори,
Де на схилах лоза, де квітує так буйно усе,
Де омита сльозами навіки нової Аврори
Винограднеє гроно для неба у дар принесе.

На захід сонця міді глибочінь
Віск на стеблі і багряніє лист
Та проблиск сонця ще не зве: «Спочинь..»
Зір наче звір – радіє й будить хист,
Талан співати золотавих риз
Красу. І мерехтливих зір віки,
Де шафрановий бриз
Зрива росу і скручує в вінки.

На луках мед бурштинових копиць
В них в’язне пломінь, в них бджолиний сон.
Від хмари тінь лягає долілиць
В квітковий лет, гречаний горизонт.
Вкриває ніч село туманом зір,
Пливе й змовка цикад невгавний хор.
У вересні за шпилі синіх гір
Твоє ландо втікає, Мессідор.

Навіщо ж ви, пане Валеро,
Задля якої холери
Наче білявку до ванни
Тягнете нас до нірвани?

Нас вже тягнув на спити
Предок Ваш родовитий,
Щоб як дві сестри докупи,
А затягнув у д...у!

Краще наллємо за неньку,
Хлібчик і сало крупненько -
Ось вона (Богу осанна!)
Українська нірвана!

А ви, жіночки, стережіться
По сайтах оцих волочиться,
Бо можете з першого разу
Підчепити заразу.

Буде пити зараза
Доводячи Вас до сказу
І усю ніч (ще гірше!)
Замість сексу читатиме вірші!

І якщо Вам - Бога ради,
Бо буде у зоосаді
Розливати мадеру
Гамадрилам і дромадерам.

Тут ще висували тезу,
Що діти від майонезу...
Най нас наука розсудить
Та, мабуть не брешуть люди.

Як яйця у кошику мліють
І є в голові олія,
БудЕ, ніде правди діти,
І майонез і діти.

Поет бо ще той гульвіса,
Такий олів'є замісить -
Буде по синочку чи доці
Для всіх у Новому році.

Принось же нам, Діду Морозе
Вірші нові і прозу
І не верблюдів в пустелі,
А музу (Пегаса!) в постелі!

Читати верблюдам вірші
Мабуть не є найгірше.
Казав мені мудрий ріші:
Їх безсловесність прийми!
Медитувати б тОбі
В далекій пустелі Гобі
Де годі волати пробі -
Верблюди такі ж, як ми.

Люблять горбаті мовчати,
Не відвідують чати,
Комент не шлють на сайти,
Безмовна, уперта суть!
Наче із Дону додому
Йдуть крізь піски в невідоме,
Та якщо вірш невдалий,
Візьмуть і заплюють.

Зебри і страуси ему
Люблять слухать поеми,
Та якщо ти "не в темі",
В R2 не потрапиш стан.
Гамадрили три ночі не спали,
Читав я їм мадригали,
Панегірики і хорали,
А отримав "банан"!

Мовчання для поета як догана!
Наче лось поранений реву:
Напишіть уже, що вкрай погано,
Оцініть поему Ви нову!

Буду пити і плювати в стелю!
Чи той вірш стаждань і часу варт?
То навіщо так волати у пустелі,
Може плюнуть і покинуть сайт?

Це не для нас, цей спокій не для нас,
Він сконденсований в тяжку й тягучу мить
Де світла ніч шепоче нам: «Silence*…»
Де голос твій у небутті бринить.

Одягне в креп, у лазуровий газ
О, зглянься, Смерте! Серед ясних зір
Хлюпоче сміх, він ще не згас, не згас,
Я знову бачу профіль Ваш, Мессір!

Це не для нас, не прочинить для нас
Каплички, де чека спочинку тлін.
Там під склепінням молитовний Спас
Лунає, плаче, не встає з колін.

Блідніє, як дверей слонова кість,
Та глухне осінь, глухне до псалмів
Я тільки гість, я - чуєш? - вкляклий гість…
Свічу лампаду із надій і снів.

Аж поки спів, цимбал небесних спів
Далеких кроків донесе нам звук.
З ладанок срібних, із молитви слів
Просвітлить дух і відповість нам Друг.

Затопить сяйвом храму височінь.
To bе? – полином й миррою, – To bе!
Й пливе в тремтливім вогнику свічі
Твоя усмішка й очі голубі.

Мабуть з надлишком знали догони, що жили в пустелі,
Не пили самогону і замість надвечір постелі
Розмовляли під вогник (тютюн не палили до речі!)
У теплім піску зігріваючи кості старечі.

Ні буряк не сапали, ні цукру не знали, хоч мали Сахару,
Не дійшов льодовик і не знав про догонів Пісарро.
Не дорожчали ліки, інквізиція їх не палила за схизму,
Не болів їм навіки експеримент комунізму.

Саєнтологи їх не чіпали блаженного Муна,
Мудрували собі про напнуті у Всесвіті струни.
І зовсім вже мудрий старий шамкотів неодмінно
Про Сиріус – зірку яскраву подвійну!

І підлітки юні оту переймали науку,
Жили козині кріпили вузлами до пружного лука
Слухали старших, богам проспівавши осанну,
А не партійцям із блоку оаз і барханів.

Поклонитися хочу уклінно убогим догонам
Що не мали посад, нагород і зірок на погонах,
А традиції знали й жили сьогодення моментом
І не сотворили по цей пір собі президента!

16.06.2010

ОМ! Тобі, Боже правий, молитва оця.
ОМ! Не дай загубитися на манівцях.
ОМ! Перед образом світлим ударим чолом.
ОМ!

ОМ! Тобі поклонитись прийду в мавзолей.
ОМ! Булаву піднесуть в ювілей.
ОМ! Твої неофіти збирають металолом.
ОМ!

ОМ! До колгоспу корівку свою відведи.
ОМ! Нам би хлібця з кори і борщу з лободи.
ОМ! Світ старий разом з нами на злом.
ОМ!

ОН! Половіють жита й наливаються кукурудзИ.
ОН! Черевиком по столу, а потім вже транш попроси.
ОН! МВС, МВФ і обком.
ОМ!

ОМ! Туди, куди нас поведуть чолові.
ОМ! Нам би гроші в калитку й царя в голові.
ОМ! Гарувати сапою й кайлом.
ОМ!

ОМ! Затруюють річку й вирубують ліс.
ОМ! Твої ж партизани пускають тебе під укіс.
ОМ! Мати зиск, чи боротись зі злом?
ОМ!

ОМ! Несповідимі божі путі.
ОМ! На попах і «торпедах» розп’яття литі.
ОМ! Урвати свій кусень в погоні за вічним баблом.
ОМ!

ОМ! Так хотілося ще потримати стерно.
ОМ! Вступати щоразу у нове лайно.
ОМ! Чи скніти вже звично, чи йти напролом?
ОМ!

ОМ! Наш очільник запевнить ще раз.
ОМ! Буде сир (в мишоловці) і флот і свобода і газ.
ОМ! Ще мести і мести ці терени новим помелом.
ОМ!

ОМ! Здирають асфальт, зверху новий кладуть.
ОМ! Чи оновлюють шлях, а чи гроші крадуть?
ОМ! Чи не жде нас з тим шляхом черговий облом?
ОМ!

ОЙ! Влада міцна нам потрібна здавен.
ОЙ! Скільки рвалось до неї достойних імен.
ОЙ! А приходить до влади мурло із хамлом.
ОМ!

ВІН! Тільки Він нам потрібен один.
ВІН! Він має на царство ярлик із орди.
НАМ! Нам так звично ходить під ярмом.
ОМ!

ОМ! Не потопчем дівок – повмираємо всі.
ОМ! У внучат чорна шкіра й очиці косі.
ОМ! У мечеті затягнемо новий псалом.
ОМ!

ОХ! Безкінечні вони, медитації ці.
ОХ! Десять раз у одній і тій самій ріці.
ОХ! Не закінчиться все це добром.
ОМ!

24.08.2010

Від Миколи до Миколи
Час – спіраллю, світ – по колу,
Вічний Фенікс-птах.
Попри зайди-супостати
Нам на цій землі зростати
На семи вітрах.

Глянь, мій сину, – небо синє,
Йде весна по Україні,
Стала на поріг.
Скаче на гарячих конях
З лук небесних Сонця сонях
Розтопити сніг.

Нині й прісно джміль у сіні,
Краплі крові на калині,
Дні – настоянки полинні –
Крутиться Земля,
У озерці, десь на донці,
Щит горить вояки-Сонця
Аж допоки Трійця (трійка?) скаже –
Розстріля..!

Упаде на Захід млосно
За згорілі свічки-сосни,
Ружами стече.
І заплаче день-бідака
Слізьми на голівках маку
У моє плече.

Непомітно, неохоче
Світ захоплять тіні ночі,
Їх не чути крок.
Разом з Місяцем на чати
Вийде лихо й потерчата
З чотами зірок.

В гіркоту впаде полинну
Сонця пісня тополина,
В ніч – короткий сон.
Не загине, яко обри,
Піде зранене за обрій
У тяжкий полон.

Ми підемо піші й кінні
Воювати ночі тіні,
Ворушити спід,
Через травень, ріки й доли
Проти духу матіоли
На кривавий слід.

Без ладунку, без прихистку
Випнемось стеблом любистку
В полі край села.
Стануть поруч, плечі-в-плечі,
Скаменілих віт предтечі –
Гострий край стебла.

Слава Богу! Слава Роду!
Чорних тіней гук зі Сходу,
Туманом біда.
Багряніють хмари-крила
Полоненого Ярила,
Разом з ним – орда!

Голубині крила сизі,
Темних воїв-сосен списи,
Гав'яру шаблі,
В стані стихне птаства гамір,
Піднімає в небо жайвір
Спаса на крилі.

Дай нам силу земле-мати
Темінь ночі порубати,
Стін міцних борів!
У трави густій облозі
Тіні упадуть в знемозі
Біля стовбурів.

Дупла й нори на засови,
Миші, кажани і сови,
Жаско на війні.
За дубів широкі крони,
В царство рясту й анемони,
Пропадуть на пні.

Наша слава не зів’яне,
Понад світом Сонце встане,
Заведуть пісень
Бджоли на зеленім листі
Й квітів очі променисті
І настане день!

Пломінь Сонця зустрічаю
Я, стеблина молочаю,
Росяна від сліз.
Ми не з боязкого роду,
В наших жилах здавна бродить
Сік п’янкий беріз.

І допоки паничами
Рід в степу стоїть з мечами,
В дусі не зачах.
Перемога прийде, люди! –
Молоком в жіночі груди
Й силою в руках.

Для бійців, для воїв трунок,
Дикий мед у подарунок –
Вільно, не тайком,
Для наснаги й лету крила
Від землі, що нас зростила
Кров'ю з молоком.

10.09.2010

Ще манять нас чужинські бруки
Заморські обрії й далі,
Ми сотню років після Злуки
Такі роз’єднані й малі.

Так бездієві, так речисті
Сусіда взяти зло на кпин,
Поки нові федералісти
Городять в Україні тин.

Чом незалежність стільки років,
А домоглись - хоч стій, хоч плач?
Реве та стогне Джип Черокі
У передгір’ї Апалач…

Там, де в оселі Верховина
Зерно плекають золоте –
Русяву маківку дитини,
Що на чужині зацвіте.

Та й чому, власне, на чужині?
То лиш для тебе чужина,
Канада-мама всім донині
Гостинна й рідна сторона.

Де українців діти й внуки
В оселях влітку й навесні
Вивчають скаутські науки
І рідну мову і пісні.

Гнучкі й міцні, немов ліщина,
Діточок зграйка підросла.
То лиш для тебе Батьківщина
Неначе мачуха була.

Розбиті душі і дороги,
Сусід сусіду вороги
Відколи думку, як пороги,
Взяли в гранітні береги.

Відколи вивели породу
З мізками, як у комарів,
Лишивши обраним свободу
Для вбивств, крадіжок й хабарів.

І най тебе не зсушать муки,
Немає вибору, мій друг!
Або топчи чужинські бруки,
Або бери кайло до рук.

Лупай скалу! І ніч і днину,
Країну – вишній, божий дар –
Тобі вести до верховини,
Як нам нарадив Каменяр.

08.08.2010

Боже, як хочеться їсти!
Боже, ще ж діти малі!
Місять артилеристи
Снарядами тісто землі.
Й за валом отим без зупинки
Підійнявшись на клич
Ми впадемо, як родзинки,
В вогню великодній кулич!

За валом отим – навала –
Ласі до «млєка» коти.
Чи ж так ви собі уявляли
Світлий свій шлях до мети?
Чи ж так ви хотіли жити?
І чи померти отак?
Чи буде вам там світити
Сварги спотворений знак?

Ви ж, ганси, як ми – хрещені,
Пастор ім'ям вас нарік,
Ми вдарим, мов яйця свячені,
У ваш незахищений бік.
Вся рота поляже у руту
Криком скалічивши рот,
Най свічку поставить вам мутер,
Най вас прощає ваш Год.

У танках – згорілих бляшанках,
В чорних мундирах СС
Вже вам не їсти крашанки,
Вже вам не слухати мес.
Під вогонь ураганний
Вам не зійти на Урал.
В Кельнськім соборі органний
Не зазвучить вам хорал.

І коли в полі чистім
Зійдемось ми на ножах
Прошу вважать комуністом,
Чи взагалі не зважать.
Бо подолали наругу,
Бо вже скільки літ по війні
Ставлять заздравну за друга,
А другу – то вже мені.

Просити у Бога шафранову тогу зарано,
Хоч плескає в склянці з похмілля уранці нірвана.
Та стрілка секундна з твого гороскопа відкраює миті,
Де жалюзі ділять на рівні шматочки дерев верховіття.

Ще тисячі справ до метро у ясир поведуть своїх бранців,
Облає торгаш, обрахує касир і не візьмуть їх пранці,
А NEXT-покоління проголосує за третього Шрека.
Ах тільки б, ах тільки дісталось мені шаурми й чебурека!

Шулявка мине Вавілоном яток і закопчених націй
Сотається день із ниток паперових дрібних медитацій
Мов баба Явдоха пліткує, а слухає Стефа.
І кличе епоха у слухавці голосом шефа.

Нема сінокосу, нам ніде полежать на свіжому сіні
І рватись, і рвати своїх корінних при корінні.
Нектар, наче крадений, – в нори, не в вулик, – як оси.
Тут темно й дощитиме нудно. А може це осінь?

Плюскотить коньяком ВСД і депресії згуба…
Чи може пора Пепсодентом почистити зуби?
Оминати калюжі йдучи до метро і сміятися гінко,
Відповісти на стук у вікно яблуневої гілки?

Не слухати брехні ні Стефи, ні баби Явдохи,
Сіно вранці косити і з шефом разом планувати епоху.
А вдома наваристий борщ, діточки і дружина кохана
Вона не спішить, вона зачекає… нірвана.

Прости нас, Симоне! Відрадь себе й прости!
Нехай болять ті свастики-хрести
У тебе на гранітному тризубі.
В визвольних змагах що не шрам, то знак,
А ми німуємо, громадо, позаяк
Твої нащадки кволі і беззубі.

Прости нас, Симоне! Прости нещирих нас!
У нас тут свій вертеп і Монпарнас,
І рух фаланг край Марсового поля.
У підворіттях кулі чорний крук,
Впаде, як ти, на чужинецький брук
Ще не один − така вояцька доля.

В бою упасти, що ж тобі іще?
Втискати люфу ґвера у плече
Стрілецтву звично, як за плугом йти ратаю.
А честь? Нащадкам честь облиш.
Дасть Бог, прийдуть на цвинтар у Париж.
Хто впав в бою, той сорому не має!

Як правнук твій з балончиком в руці…
Його ведуть кудись на манівці,
Калачиком й кавалком шинки манять.
На тронах, в кріслах, горді, мов сичі,
Сумних років сумнівні діячі
У поколінь стерилізують пам'ять.

Не вбити пам'яти, то ж не лише слова,
Вона у генах правнуків жива,
Пливе в піснях рікою золотою.
Гарматних сальв ти ще почуєш гук,
До строю стане син, прийде онук
Схилить хоругву, Батьку, над тобою.

16.04.2010

P.S. Що ще тобі про вічне?
Надзим'я – слово алогічне,
Не змурувало срібну креш.
Рядок не аргумент – постскриптум
Вгинає скроню рваним ритмом,
Поривом ще не знаних меж.

Тобі важливо межі рвати?
Кленовий лист і хмари з вати –
Шовки відбілених одеж.
Тесляр домівку з дуба теше
І на щити червлені бреше
Те, що й до купи не збереш.

Від тиску слів зорить червоно
І тягне вниз налите гроно
Вином чи смутком через край,
Питоме й значуще – зникоме,
Й чи буде після крапки кома
Ні в муз, ні в Бога не питай.

В надосінь віршів білу расу
Під дзвони понесеш до Спаса
Під журавлів журливий лет,
Листом кленовим відгоріти
Й на захід сонця зрозуміти:
Постскриптум – той же аргумент.
28.08.10

В День прапора – я завше патріот,
Розшиті сорочки, рюкзак і дами,
«Якого правди сила» – я, народ,
Чвалаю вниз печерськими горбами.

Ось банк «Аркада» (скільки тих аркад!),
Там височить голів письменних віче,
Аж раптом, гульк! Примари барикад
Й мундирів синь мені війнули в вічі.

Вчепився зір, як короп за гачки,
За ланки металеві огорожі,
Там впоперек стояли козачки
У кунтушах гетьманської сторожі.

Як до рідні зібрався підійти,
Та наче їх яка блоха вкусила –
Кийки в руках і зімкнуті щити
Шлях уперед мені перепинили.

Я їм про волю, про козаччини віки,
Що я народ, якого правди сила,
Але мені плюгаві сердюки
Російською все популярно пояснили.

Тризуб, шеврони, лички на плечах,
Пішак – худий, в старшини гуз у смальці,
Прорвався крик крізь здогад: «Янича…!»
Та вчасно рот дурний затисли пальці.

Крик задавив і усміх на лиці
Від загорож прискорюючи кроки
І шпиги з «воки-токами» в руці
Мене пасли враз потемнілим оком.

Лантух? Із чим? Та ще й немов ляпас
Волочиться так вільно під Нацбанком.
Летить бруківкою гетьманський тарантас,
А тут цей недотепа й вишиванка.

Іди туди, де викотять меди,
Де гопакує під баси голота,
Під ерос чергової лободи,
А не криви так підозріло рота!

Там, де гранітних Іллічів гриби,
Де бронза й честь для Йосі й Катерини,
Де в офісах астрологи Глоби
Гадають на майбутнє України.

Там, де Славутич гноїщем сплива,
А держслужбовці розмовляють матом,
Де Ющенку за авторські права
Вже платять ковалі і молодята!

Йди на майдан, де юнки й юнаки,
Речуть зі сцени геї і паяци.
А мо підеш в сторожу, в сердюки,
Вельмож пихатих стерегти палаци?

Печерськ оплотом духу був завжди,
А нині служить філіалом зони,
Вже славний прапор наш вряди-годи
На сонця схід відсвічує червоним!

І стережуть його, і хуторки
Чиновництва турецької навали,
Міліціянти – рідні сердюки,
Що завше нам шляхи перепинали!

Їм так пасує назвисько на «ять»,
Опричник в зграї здатен на відвагу.
Їх варто завтра ж перейменувать
І разом з ними замінити стяги!
…
Якщо твій стяг не лише на парад
Для тебе світить золотом й блакиттю,
Змети ці привілеї барикад,
Що нас, як кроликів, позаганяли в сіті!

Повір у чин, не лише в балачки
Обранців, що державність нашу нищать,
А якщо ні – наймися в козачки,
До прапора і до корита ближче!

23.08.2010

Не залежиться незалежність,
Це як манна – небесний дар,
З нього лише лайдак і лежень
Не наварить собі навар.

Щоби бізнес без страху тримати,
Щоб куліш твій пісненьким не згірк
Молодого купи депутата,
Най до часу потішить курник.

Без поспішності й вуличних акцій
Треба птицю тримати таку
Пару скликань у складі фракцій,
Поки не нагуляє жирку.

Свіже все, без душкУ, повар – дУшка,
Під горілочку, як сльозу,
Незалежних обранців тушки
Обсмали на російськім газу.

З депутата течуть краплі смальцю,
Не біда! Буде страва миліш!
Кілька тушок народних обранців
Поклади в депутатський куліш.

Ну, не все ж йому Канни й палаци,
Депутатства сьорбне най сповна –
У окропі й ропі демонстрацій,
Де народу кипить, як пшона.

О, свобода! – дарована манна –
В тої дівки премилий задок!
Глянь, вже новий у тебе заводик
І млинок, і вишневий садок!

В нім молочна ріка не засохне
В берегах із безе й киселів
Депутат – він не кріль – не подохне,
Хоч за кількістю їх як кролів.

Люблять зелень, траву, дух полину,
Дерибанить бюджет, бариші.
«Дим Отчізни» вкрива Україну
Й депутатські киплять кулеші.

2010

Тобі цукерки не підносило життя,
Троянди і шампань на срібній таці,
Чому ж приходить пізнє каяття,
Що ти живий, а не поліг в атаці?

Що повернувсь на батьківський поріг,
Здійснив таки свій намір геростратів,
Не загубився в мареві доріг,
Поліг би сам, та душу не розтратив.

Жаль, вже минули роки навісні,
Хоч ще не раз біда обніметься з бідою.
А може то я зовсім не вві сні
Лаштую штик і автомат до бою?

Запалюю скажений самосад,
В душі нема ні сумніву, ні ляку.
Горять мости, нам не вернуть назад…
Веди, комбат! Я підіймусь в атаку.

Кінець сезону, листя опадає,
Відльоту час, та як зпокон віків
Обранці знов збираються у зграї,
Щоб мати тепле місце в курултаї,
Бо вирій – то лише для простаків.

Плече ж в плече стояли, не здолати!
Та все тече, і чути лиш здаля:
Летять качки, шумують компромати,
Процес пішов, шановні депутати!
І Юля чи Литвин вже просто ТЛЯ*!

Ми ж тих законів наплодили тони
І що тепер, усе ото пусте?
Засолим сала, відкопаєм схрони,
Не віддамо дідівські мікрофони,
А зміна хай ще трохи підросте.

На всіх вождів не вистачає націй,
Та і штани ще не просиділи до дір,
Не треба з нами, любі друзі, заїдаться,
Для наших з’їздів і для демонстрацій
Хватає в ріднім краї Лисих гір.

Ще вас дивують наші щедрі обіцянки?
Ти ж сам за пляшку голос продаси!
Хвалити Бога, на Хрещатику не танки,
А щонеділі співи та гулянки.
Гуляй, голото! Радісні часи!

Чекаєте повчальної моралі?
Один філософ так сказав колись:
Життя мінливе, як кохання кралі,
І розвивається не прямо – по спіралі,
Лише не добереш чи вверх, чи вниз.

А ще мені добавив віч-на-віч:
Хоч янгола ти можеш обирати,
Вкраде, ну хай не зразу, ясна річ,
Політика ж – як українська ніч,
І сало завжди краще приховати.

Ти з іншого світу,
Із того, де ми удвох,
Де на моєму плечі
Ти прокидаєшся вранці,
Де ще зовсім невмілий
Блакитноокий бог
Пише вірші й світи,
Творить у пристраснім танці.

Залишивши відбиток долоні
На цих буревійних роках,
У серці не даючи
Волі ні страху, ні тузі.
І лише на мить забудусь
Птахом в твоїх руках,
Буду м'яким, як глина
На гончарному крузі.

Полети ж наді мною жар-птицею
Де веселка із моря п'є,
Зрони перо осяйне,
Щоб і пить, і любить не востаннє.
І смолоскипом кохання
Запалає серце моє.
Посвіти, я іду в світи,
Коні сідлані на світанні.

2007?

Без наркозного газу й без літри
Понеси мене в далі світлі,
Най розтріпують чуба вітри
Я – черговий по світу.

В володіннях Амона чи Митри
Має ж хтось на часи заступити.
Спорядила вузлика мати -
Йди, синочку мій, вартувати.

Най плазують й задкують мов раки
Всі перевертні і вурдалаки,
Бюрократи та живоглоти!
Тітко Мотре, що вам прополоти?

Най піднімуться хворі й недужі,
Понад призьбами квітнуть ружі
І радіє на хмарці Всевишній
На мерелі стиглі і вишні.

Добра ватра лиш з друзями варта
Відбивати склянками кварту
Оглядаючи далі навколо,
Квадратури*, вписані в коло.

В полонини вглядаючись й гони,
Де мережать полтавські мадонни
Вишиванки. Неквапно й дрімотно
Десь на Ворсклі білять полотна.

Бо погожа пора настала,
Для кохання й для виплавки сталі.
В добру днину і в нічку безсонну
Дай вам секстилі* і тригони*.

В цьому Всесвіті, де поети,
Й астрофізики крутять планети,
Не приймаючи їх до уваги
Крутять радікс** астрологи й маги.

Я ж на варті стояти мушу
Зло аби не крутило душу,
На діяння добре і світле
Сина, мамо, благословіте.

Щоб з орбіти не збився Юпітер
І тріпав мого чуба вітер,
Щоби сходили нам ночами
Світлі ангели із мечами.

22.03.2010

Отак патерицю узяти і міряти Всесвіт,
Його глибину, всеосяжну його широчінь,
Щоб потім банально лиш на п'ятисотці воскреснуть
Зі знаком масонським по лівім, чи правім плечі?

Так силився світ раз по раз нас в тенета спіймати
Де лабета медів, де жінки і принадні слова,
Та кожному городу нрав свій положено мати
І кожна, таки ж бо, іміє свій ум голова.

Тож знову у мандри. Ціпок натирає правицю.
Що та катедра, гроші і почет – облудна мана,
Журавель із руки не клює, як жовтобрюх-синиця,
Стовпів неотесаних безліч, та гріш їм ціна.

Вони є і були. І вони, і на них розпинали.
Визначали кордони знання, де за межі не руш!
Чи ж вдягтися, як ви, в шкіряні манускриптні аннали?
Чи пастирем бути селянських натруджених душ?

Най же мудрість некнижна можновладцю уперчить мороки,
Філософія серця для людей, для душі і ума,
Прозирай небокрай, у трикутник уписане око,
Де вселенська любов як дитину весь світ обійма.

Коли зведусь востаннє в повен зріст
І шаблі слід від рамена навкіс
Моє зболіле перекреслить тіло,
Нехай мене як дощ прийме покіс,
Зросте чабрець і гостролист-рогіз
Як птаха Алконост зімкне у тузі крила.

Але ні меч, ні чужинецький ніж
Одній душі відомих роздоріж
Не розсіче, як не розсік донині.
Спали мене, розвій мене, засніж,
Я ляжу в твердь, я твердю був раніш
На ній одвіку зводили твердині.

До Веж Небесних вищої мети
Злітай до зірки птахою – лети!
Гартує буря дух, хоч білить кості!
Підніме брат братину на курган,
Затягне плоть пекучі плеса ран
І пісня Сиріном злетить до високості.

23.07.09

Бій відлунав! Жовто-сині полотна
Знімати не будуть – то є неістотно.
Бо тільки фанатики й явні вандали
Знімають вже звичні усім причандали.

В кашкеті з тризубом (ще й френч попри спеку)
До блоггерів йшов курінний нацбезпеки.
Туди, де під стіночкою кабінету
Тулились докупи бійці Інтернету.

Аж до кісток пропікає очима,
Строк наче смерть вигляда за плечима.
Докази? Ролики, відгуки з преси,
Копії з сайтів і ІР-адреси.

Є серед вас вільнодумці, я знаю!
Кожному – вирок й печать!
Стиснуті губи в останнім одчаю,
Всі ЖЖ-люби мовчать.

Вас півкраїни таких, чорнобривих,
Зон не настачиш для всіх.
Нащо ж до влади ви так непоштиво?
Відповідь - сміх!

Ну то не буде вам хостів нікому,
Трафік задушим і край!
Вийшов один і сказав курінному:
Блог скопіюють, стирай!

06.08.2010

Нам знову треба двадцять п’ять портретів,
Нових богів приймає Монпарнас.
А піраміда із столів і табуретів
Й висока стеля знов чекають нас.

Не нагаями, але лиш варкалось,
Міняти лики гонить помело.
А що, скажіть, глобально помінялось
З часів генсеків і політбюро?

Геронтократів на олігархію
Змінили, чи зламали лід?
Чи буде знову чавить на олію
Людей при будівництві пірамід?

Партбонзи й боси з генералітету
Втикати будуть, їм воно не лінь,
Потребу мати двадцять п’ять портретів
У голови майбутніх поколінь.

І будуть знов маячить на екрані
Із центру, зліва й з правої руки
Політики й астрологи мунданні*,
Прем’єр-міністри й інші мудаки.

Молитись буду на вершині табурету
Як інші – з міста, СМТ й села,
Щоби від того мелькання портретів
Не підломились ніжки у стола.

Щоб не вернулось рабство та Руїна,
Міцніло в дусі Воїнство Святе,
Щоб «ще не вмерла наша Україна»
Співали ми і вірили у те.

22.03.2010

За тінню тінь, за ликом лик
І день, як хрестик на рушник,
Волає з вуст твоїх владик:
Козаче, ходу!
За ніччю ніч і день при дні
У тім розбурханім вогні
Обом – країні і мені –
Шукати броду.

А на мені – моя вина,
Не у вині шукати дна,
І ти один й вона одна –
Твоя потреба.
Ще дух, як дуб, ще хоче жить,
Ще правду вирізнить від лжі
Та чорна тінь уже біжить
Кудись до тебе.

Богема збещених богинь,
Боліт багнистих мертва рінь,
Це місце тепле, як черінь,
Та крізь серпанок
Осанну бою проречи:
Рай – у тіні твоїх мечів,
Де за спинами орачів
Ступає ранок.

02.02.2010

Іду з мечем, країна за плечем,
А меч двосічний на обидва боки.
І хтось у глибині єства мого рече,
Спрямовує важкі й непевні кроки.

На леміш плуга наляга затим,
Щоб долі ниву я зорав волами,
Один осяйний, з німбом золотим,
А інший – гордий, з темними крилами.

В одного раю – ген, до небокраю,
Льонів і жита в рідному краю,
А інший для наруги і роздраю
Дракона зуб вкидає у ріллю.

У тій борні між недругом і другом
Продовжуючи дух і чин предтеч
Ходити маю і ходжу за плугом
І ржа не вкриє мій двосічний меч.
29.12.2008

Дозвольте ґречно запросити пані
На вальсу тур, на танці на вулкані!
Погомоніти на краю безодні
Під випари знайомі сірководню.

Які сейсмологи?! До біса обережність!
Ми відсвяткуємо на славу незалежність!
То не біда, що магма з тріщин й спека,
Вулкан – то є основи нацбезпеки!

Із українських є усталених традицій
Самим собі плодити контрадикцій!
Та треба Богу всім разом молитись,
Що дав нам на вулкані оселитись.

Вибагливі парфуми, дами й шати,
Бармени навчені, їм звично готувати
Коктейль міцний забійний зради й злуки.
Збивайте, пані, в польці закаблуки!

Глядіть, – не мешти, – з крокодила туфлі,
Так файно гарбузи ростуть на туфі,
На схилах моцно заплітаються томати –
То наш вулкан! Ходімте, пані, спати!

На схилах цих ми здавна будували,
Змуровані підвалини й підвали,
Спинаються у небо кам’яниці,
Якого ж дідька, пані, Вам не спиться?

Тут пуп землі, тут осередок націй,
Приймає дідич шквал конґратуляцій,
Будує майбуття, будує дачу,
Тут круглий рік в струмку вода гаряча.

І лише самість миршава і квола,
У випарах ядучих захолола,
Хоч так на здатність жити зазіхала…
На лаві, пані, файно смажить сало!

Не оступитись тільки б. Обережно!
Навіщо в пресі кричите Ви так бентежно?
Не бійня ж, не якась там гекатомба,
То лиш маленька вулканічна бомба.

Сусіди нам Росія і Європа
То най туди стікає лава й попіл,
А ми міняємо під вітром часу галси
І знов кружляємо у політичнім вальсі.

Святкуємо паради й ювілеї.
Гуляй, братва! Останній день Помпеї!
Можливо і не прийде час спитати
Допоки лава нам дає кружляти?

Ми ж не поети, пані, – комерсанти,
Знічев’я патичком у жерлі копирсати
Ви хочете? То, мабуть є неґречно,
Зиск не приносить, не на часі, недоречно.

Ми, любочко, такі втнемо закони –
Тут не вулкани будуть – терикони!
Навзамін цього непокірного народу
Не нація, не рід, а шлак й порода!

Щоб наша дурість висилась горою
На кшталт фурункула, пардон, чи геморою.
Болячки ті лікуються одвічно
Лиш хірургічно.
16.06.2010

Спалити Коростень щоби жила держава?
В Богдана знову посмішка іржава.
То треба черні чи на втіху владарів?
Міцної лайки на загривку й на нагайці,
Свої дари вже принесли данайці.
Нас скільки раз застерігали від дарів.

А де межа? Межею клаптик суші.
У наш город сусідські впали груші.
Недобрий знак. Хвилюється сусід.
Знов кров'ю вродить в нічку горобина,
А на держалі послід голубиний
І булава знов вказує на Схід.

Гарцюють герци, гігабайти в герці,
Тріпочуть баннери троянців і ахейців,
Кирзою й хромом тхне півострів Крим.
А нас було як на тризубі троє…
За що ж ви, ланці, зруйнували Трою?
Невже, щоб звести на руїнах Рим?

Шукай на чайці щастя за морями,
А не зальотними лихими лихварями
Здавати терени аж від Донця по Сян
Під іноземних гвардій полігони.
За Збруч ідуть забуті легіони
І частоколом не обносять стан.

А там, за валом, поросла ожина,
Пресвітлий княже, де твоя дружина?
Чом не кують у кузні зброярі?
Бояри чом не у бою – на ринку?
Гірчить гірчак, згоріла материнка
І день гряде, як сом у ятері!

Останній день, і чорні й білі коні…
А що їм те, прописаним в законі,
Що до держави лиш вряди-годи?
Ну що їм Коростень, Мерефа чи Козятин?
«И дым Отечества нам сладок и приятен»,
Згорілих душ масний солодкий дим.

Ні голуби, ні горобці невинні,
За вальпургієві невинні й горобині –
Над Україною, як завше, темна ніч.
Варягів звати, щоб дали нам ладу?
Звести хрести й ліквідувати влади
Хронічний вже дрижачий параліч?

Щоб за дукати, таляри й червінці
Не купували перемог афінці
Міцний будуй з сусідом добрим пліт.
Вже навчені. Усе усім відомо,
Та знову хату криєм під солому
Й за горобцем підпалюємо гніт.

12.03.2010

Дивлячись, як безпорадно
Кермують країною дяді,
Хочу дати безплатно
Файну інструкцію владі.

Благість у паритеті.
На всі віки уроки:
Не вбивайте поетів
І не плодіть пророків.

Най вони в піні і трансі
Просторікують зично,
Що вам ті оди і станси –
Дудіння нудне і звичне.

Най всіх зовуть до прощі,
Чи пакувати валізки.
Під концерти на площі
Застібати залізки

Вправним бійцям ОМОНу
Звично. Кайданці іржаві…
Поемо? Заходьте, шановна!
Що там нового в державі?

Біля пивної ятки
Най вивертають душу,
Їм бо самим не в гадки
Сраним Касандрам-кликушам,

Що навіженим ґвалтом
Та й на усю країну
Вам допоможуть зняти
Буйних голівоньок піну.

Вам же не в сукнях бальних
Слухати гімн з пієтетом?
Отже поет опальний
Придворного краще поета.

Державі поет не обуза,
Стане не раз у нагоду,
Може для Євросоюзу
Демонструвати свободу.

А якщо, не дай Боже,
Треба слово сказати,
Чехов завжди допоможе
В поезії смак показати.

В хмільні їх ночі безсонні
Їм не вривайте лету,
Бо навіть зеки на зоні
Люблять слухать поетів.

Поет бо на труд надихає.
Поетів, як кроликів, маса!
І най собі подихає
В плинній безвісті часу.

Напхайте у вуха вати,
Але щоб ніяких ексцесів:
Навіщо Вам додавати
Швидкість природним процесам?

Ви ж не зможете спати,
В рот не полізе суші,
Варто лише згадати
Вбитих поетів душі.

Після такого – хоч в прийми
В Мексику, чи Аргентину.
Вас рідна мама не прийме,
Не те, що Ваша країна.

Їм в ювілей – по букету,
Най бо живуть триста років,
Не вбивайте поетів
І не плодіть пророків.
09.03.2010

Вірші грішать безособовістю,
Розхристані батяри львівські,
Їдким шлунковим соком совісті,
Як пляшка паленого віскі.

Забути б їх химерні марева
На темнім склі нічного неба,
Це мутне лінгвістичне вариво
Утробно витиснувши з себе.

Я ж мовчазний, не просторіка,
Пером, най стомиться рука,
Аж поки пій прокукуріка
Давить на корінь язика.

Й на п’ятім біломорканалі
Стрясає диким спазмом мить
Вірш, наче язва досконалий…
Від них моя душа болить.

09.03.2010

В ясир до Кафи, в найми ляхам
Натерши виї від ярем
Народ-кобзар йде курним шляхом
Слід за сліпим поводирем.

І знов питаєм, повернувшись до начала
(У злиднях хата й свита – дірка на дірі),
Чи то шляхи, як завше, підкачали,
Чи не туди вели поводирі?

А може світ на сотні верст навколо
Руїна, попелище в бур'янці?
Гей, хлопчику, ми ходимо по колу!
І хто із нас, чи ти, чи ми сліпці?

Та знов околиця полинним смаком віє
В серпневім мареві колишучи світи,
Ми всі прозрієм, всі колись прозрієм…
Вставай, кобзарю, не барися, час іти.
11.12.2008

Тобі цукерки не підносило життя,
Троянди і шампань на срібній таці,
Чому ж приходить пізнє каяття,
Що ти живий, а не поліг в атаці?

Що повернувсь на батьківський поріг,
Здійснив таки свій намір геростратів,
Не загубився в мареві доріг,
Поліг би сам, та душу не розтратив.

Жаль, промайнули роки навісні,
Хоч ще не раз біда обніметься з бідою.
А може то я зовсім не вві сні
Лаштую штик і автомат до бою?

Запалюю скажений самосад,
В душі нема ні сумніву, ні ляку.
Горять мости, нам не вернуть назад…
Веди, комбат! Я підіймусь в атаку.

2007

Дороги всі нас приведуть до Риму,
І я ступаю в цей широкий світ.
А хто ми в цім житті? – Лиш пілігрими,
Що за незнаною метою йдуть услід.

Кайдани геть і спалені галери,
Ковток свободи нас приводить в раж.
А хто ми в цім житті? – Лиш флібустьєри,
Ми щастя беремо на абордаж.

Як альпіністи дряпаємось вгору,
Відкинувши всі сумніви і страх.
А хто ми в цім житті? – Конкістадори,
Ми меч, як хрест, тримаємо в руках.

Між раєм й пеклом, між гріхом й мораллю,
Як маятник, невпинно, рік у рік.
А ким ти хочеш бути? – Пектораллю.
На грудях у коханої повік.

2000

Ти промайнеш і зникнеш знову
Десь там, на грані відчуття.
Мені ж шукати знову слово,
Коротке слово, як життя.

Той блиск очей, один лиш крок,
Лиш руку простягти до скроні.
Та невблаганно до зірок
Несуть твій обрис тахіони.

Немає слів, бо мозок спить,
Лиш марить тим, кого кохаю.
Спливає ніч, спливає мить,
Мій сон, як та вода, спливає.

Намарне сподіватись знов
Калейдоскопа скласти грані.
Спадає спомин про любов,
Листком з пожовклої герані.

Дзвінок, вже ранок, часу плин...
І сонця промінь, як похмілля.
А ти десь там, серед долин –
Гіркий полин, пахуче зілля.

2000

Ніщо – це непроявлене Усе,
Далекий грім майбутнього походу,
Де час по скроні слимаком повзе
Невідворотний, як орда зі Сходу.

Де люди, Господи, і сірі, і малі
(Усе проявлене недосконале й куце)
Дітей своїх народжують у муці
Й хліб добувають з потом на чолі.

Де протилежностям не бачимо кінця,
Під білий дим квітуючої вишні
Руба мечем боєць в бою бійця
За цінності спліснявілі торішні.

Де не в печі – над стріхою заграви,
Дідівські шаблі й в пам’яті згнили,
Та знову від сохи не за столи
Нові вожді нові збирають лави.

Щоб на краю скелястім Ойкумени,
Де шлях тримають зорі і Боги,
В бій кинуть легіони і тумени
І полягти всім разом, до ноги.
10.05.07

Борсаюсь, як муха в павутинні,
Силу всю висотую до дна.
Світ без тебе – лише тьмяні тіні
На шибках замерзлого вікна.

Та нуртують соки при корінні,
Віхоли минають навісні.
Ти приходиш – рветься павутиння,
Вікна настіж сонцю і весні.

Не вказати шлях і не навчити –
Власним болем учиться душа
Все ж себе не відділять від світу
Гострого, як лезо у ножа.

Що життя є щастя – то лиш міти.
Давить серце і щодень гірчить
Недолугих й немічних любити,
Підлих і розбещених учить.

Та приймаю все, воно ж від Бога,
Частка є в мені його і чин.
Я іду і стелиться дорога
До небесних Духу височин.

2008

Зміліє море, висохне ріка
Волаю SOS, рятуйте наші душі
І кисень атмосферний обпіка
Бідаку кистеперого на суші.

Та йду вперед, де магія руки,
Де смак заліза, пороху й акрилу,
Де п’ястю стануть гострі плавники
І за плечима випростають крила.

2008 р.

Коли ведуть народ на манівці
І Калі-Юга дивиться у вічі
Тримай меча міцніше у руці
Верши достойно справи чоловічі.

Твори свій лад крізь чвари і розбрат
Нехай святиться праця ця сумлінна.
Твій рід і перед жерлами гармат
Не підкорився і не гнув коліна.

Іди вперед серед племен і рас
Землею, що зерном і кров'ю злита
Поки стоїть над кручею Тарас,
Поки зростають у колисках діти.

Віху духмяним зіллям заклечай,
Любов і смерть стрічай у чистім полі
Горять заграви в відблисках меча,
Тож не бажай собі чужої долі.

2008

Пролившись стоголосо і столисто
Галонами вичавлюю раба
Навкруг – смітник, оте велике місто,
Де кров ледача і душа сліпа.

Уран в Вагах – озиме покоління,
Бліда жадоба влади на дурняк…
Поки жаги не проросло коріння
Задкуй, як рак, і не чекай відзнак.

Навчись літать, без марнословства й лоску
Творці – тверді й суворі мужики
Щоб на тисячоліттях, мов на воску,
Лишить відбиток власної руки.

2008