Маємо те, що маємо…
Л.Кравчук

Не та, що є, а та, що мала б бути…
Самих себе іще раз обманути,
Що ще не вмерзли в кригу, як мамути,
Що ще не вмерла ненька, ще жиє.
Давити й далі всі пориви благородні
Отямившись(?) лиш на краю безодні,
Отож і маємо країну на сьогодні
Не ту, що мала б бути – ту що є.

Скажіть, панотче, муфтію чи ребе,
Чом та, що є, якась не та, що треба?
Не вдовольня ні душу, ні потреби,
Як жінка – все при ній, а не така?
І роботяща, й на лице пригожа,
А наче знята із хреста, чи ложа
Князька місцевого чи панича, чи дожа,
Як покритка шевченкова блука.

Допоможіть, шановний, розібратись
Гордитись тим, що маєм, чи стидатись?
А може взяти і надвоє розірватись
На кшталт арабських хитрих казочок?
Під ґвалт царьків пришвидшуючи кроки
Піти урозтіч на чотири боки?
Підносить пану чарку без мороки.
Яка морока? Ходу, козачок!

Плекати в думці ту, що має бути,
А ту, що є, покинути й забути,
Вже звично «ще не вмерла» затягнути,
Під пиво порадіти на парад.
Ну й що, що на дорозі калабані,
Аби був пульт і чіпси на дивані,
Нехай собі горлають на майдані
Недобитки козацьких чорних рад.

Якщо вже ту політику нам гнути,
Щоб та, що є, була, як має бути,
Наставить маєм бивні, як мамути,
Упертися попри розбрат і лінь.
Не лаятись, як Феська язиката
Іти на прю (нехай благенькі лати!),
І ту, що мала б бути, збудувати
Для себе і грядущих поколінь.

2010