Покинь, мій Синочку, ридати!
Най сліз Твоїх ворог не п'є.
Почуєш Ти рідні гармати,
Угледиш Ти військо своє!

О.Олесь Петлюрі.

Прости нас, Симоне! Відрадь себе й прости!
Нехай болять ті свастики-хрести
У тебе на гранітному тризубі.
В визвольних змагах що не шрам, то знак,
А ми німуємо, громадо, позаяк
Твої нащадки кволі і беззубі.

Прости нас, Симоне! Прости нещирих нас!
У нас тут свій вертеп і Монпарнас,
І рух фаланг край Марсового поля.
У підворіттях кулі чорний крук,
Впаде, як ти, на чужинецький брук
Ще не один − така вояцька доля.

В бою упасти, що ж тобі іще?
Втискати люфу ґвера у плече
Стрілецтву звично, як за плугом йти ратаю.
А честь? Нащадкам честь облиш.
Дасть Бог, прийдуть на цвинтар у Париж.
Хто впав в бою, той сорому не має!

Як правнук твій з балончиком в руці…
Його ведуть кудись на манівці,
Калачиком й кавалком шинки манять.
На тронах, в кріслах, горді, мов сичі,
Сумних років сумнівні діячі
У поколінь стерилізують пам'ять.

Не вбити пам'яти, то ж не лише слова,
Вона у генах правнуків жива,
Пливе в піснях рікою золотою.
Гарматних сальв ти ще почуєш гук,
До строю стане син, прийде онук
Схилить хоругву, Батьку, над тобою.

16.04.2010

У 2003 році невідомі сплюндрували могилу Симона Петлюри на цвинтарі Монпарнасу, нанесши на неї фашистські хрести.