ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Соболь
2024.05.20 13:30
Вплетись у пам'ять чорною стрічкою.
Чи на землі нам щастя ще буде?
Січень ув очі жбурляє січкою,
але не милішим був і грудень.
Ми повизбируєм снігу перлини,
платтячко буде доні на свято,
час відрахує останні години,
їх лишається геть небагато.

Олександр Сушко
2024.05.20 12:53
В моєму лобі кублиться печаль,
Обарвлена у перегар поезій.
Сатира в гузно заганя меча,
Аж крапле кров із геть тупого леза.

А я ж чекав не вави, а "Ура!",
Щоб оплески мого вмивали писка!
Але Сушко - упир-сисун, мара,

Олена Балера
2024.05.20 12:46
Святині зруйновані житимуть в наших серцях,
Неторкано-чистими лишаться розум і віра.
Лиш праведний гнів не засліплює око борця,
Лиш ненависть щира несхибно приборкує звіра.

Настала хвилина, коли не вбачається гріх
У тім, щоб у Бога просити для воро

Галина Кучеренко
2024.05.20 11:46
Над соколом небо безкрає,
Під крилами - море Чорне,
Міць люту і непокорну
У погляді й ніч не сховає:

- Мій волею сповнений простір -
Безмежністю створений храм.
Свободою споєний вдосталь,

Юрій Гундарєв
2024.05.20 10:29
Лицедій

Всі свої шістнадцять збІрок
написав російською наче,
а після того зробив свій вирок:
мова ця - свинособача.

Автор: Юрко Дар

Козак Дума
2024.05.20 09:48
Запроданець – то не пусті слова,
приємно часом підлість учинити!
Так обертом колує голова,
що лише б не злетіти із орбіти…

Перевертень… Які страшні слова!
Яка тонка метафора і образ…
Чи зрада – невід’ємна складова,

Віктор Кучерук
2024.05.20 05:12
Віком ослаблена пам'ять
Зраджує нині мені, -
Плутаю дати з місцями,
Змішую ночі та дні.
Вже пригадати несила
Часу подій і розмов, -
Стан - мов позбавивсь вудила
В товщі води риболов.

Володимир Бойко
2024.05.20 01:53
Московська зараза гидка і брутальна,
Страшна і живуча, мов курва вокзальна,
Затьмарює мізки, засмічує душі
І смородом трупним, як зашморгом душить.

Немає рятунку, не буде пощади,
Допоки болотні біснуються гади,
Допоки не вибиті свинособаки,

Артур Курдіновський
2024.05.20 00:49
Сидить смердючий малорос
І вкрився клятим триколором.
Своїм римованим набором
Виконує словесний крос.

Рядочки пише кровосос
Та радість називає горем.
Сидить смердючий малорос

Ілахім Поет
2024.05.20 00:04
биті жаки й калачики терті
впалі ангели ой не святі
ти мені не сестра милосердя
і тобі я не брат у Христі

для такого занадто вже палко
дуже гаряче все це - ще б пак
далебі, ти не скромна фіалка

Ілахім Поет
2024.05.19 21:12
Місто зустрічей, місто небажаних втрат.
Місто гарних жінок і славетних мелодій...
Діамант - 800 чи років, чи карат.
І шукати подібної цінності годі.

Філіжаночка щастя - чого треба ще
В місті дивних легенд і веселих кав'ярень?
Місто, де всі надії

Світлана Пирогова
2024.05.19 18:28
Вже сердитий зранку Толя,
На дружину знов кричить.
Не зварила їсти Оля,
Як змія тепер сичить.

В хаті бруду по коліна,
Не помиті тарілки.
Що це в нього за дружина,

Євген Федчук
2024.05.19 15:01
Травень місяць на порозі. Сонце в небі світить
Та так світить, що, неначе, справжнісіньке літо.
Сидять діди на лавочці, вже їх розморило.
Видається, все, що можна вже обговорили.
Отож, сидять, подрімують, кості вигрівають,
Про що б ще поговорити, под

Козак Дума
2024.05.19 13:59
Одного погожого ранку, у перші дні березня, велика ватага любителів підлідного лову зібралася за околицею села Новокиївка, на самому березі Дніпра. Оскільки сьогоднішній день був вихідним, багато мешканців вирішили спробувати свого щастя – змістовно прове

Володимир Бойко
2024.05.19 12:13
Потвори видають свою потворність за неповторність. Росіяни поважають тільки підкорені народи, усіх інших ненавидять або бояться. Ті, що прикидаються носіями абсолютної істини, найчастіше і є абсолютними брехунами. Правду можна скомпілювати так,

Олександр Сушко
2024.05.19 11:36
Сусідка укотре прийшла зарюмсаною. Це й не дивно, бо власне чадо щоденно мордує власну неню. З виду - хлопець як хлопець: повнощокий, сідниці ледь улазять у штани, пузо звисає аж до колін. І це при тому, що йому всього лишень 25 годочків і ніякі хвороб
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Галина Украйна
2024.05.18

Людмила Кибалка
2024.05.17

Іма Квітень
2024.04.30

Ілахім Поет
2024.04.15

Лайоль Босота
2024.04.15

Степанчукк Юлія
2024.04.15

Степанчук Юлія
2024.04.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Герасим'юк Василь / Рецензія критики
Іван Андрусяк. "Поет у повітрі"
Балачки про безпристрасність критики - не більше ніж балачки. Насправді вона, ця перехвалена безпристрасність, починається й закінчується побіля текстів, які апріорі тобі байдужі, які не зачіпають за живе, не беруть за душу. Коли ж нарешті (а це, звісно ж, буває напрочуд рідко) виходить книжка, здатна схвилювати, вразити, дістати до глибини душі, - вона й сприймається дещо інакше, ніж просто текст: нею переймаєшся, її любиш або ненавидиш, але будь ти хоч найостаннішим критиком, а безпристрасно говорити про неї не зможеш.

Я чекав нової книжки Василя Герасим’юка. Вірив у неї і… хвилювався за неї. Занадто сильним, занадто стійким і глибоким залишилося моє враження від Герасим’юкових “Дітей трепети”. Попри всі “віяння моди”, пошуки й метання, концепції та їх відсутність, останнє десятиліття української поезії для багатьох, кому література направду небайдужа, пройшло під знаком саме цієї книжки - настільки посутні речі зумів у ній поет сказати, настільки глибоко проникнув у суть речей вічних. Мало того: дійсно небайдужі, гадаю, охоче погодяться, що протягом цього десятиліття з’явилася ще тільки одна поетична книжка, ознаменована дещо іншими за своєю природою, але настільки ж глибокими й посутніми художніми відкриттями - “Діва Обида” Ігоря Римарука.
Звісно ж, після таких творів на поета лягає напрочуд тяжка ноша відповідальності за своє слово. Не надірватися, не збитися на кон’юнктуру, не потонути в пращі самоповторів, “утримати планку” - це давалося дуже небагатьом. Хрестоматійних прикладів не наводитиму, вони й так усім відомі. Вочевидь, Василь Герасим’юк прекрасно усвідомлював ці речі, і саме тому він майже десять років мовчав. Ні, це не було мовчання Стефаниківського чину, - його нові твори публікуватися в літературній періодиці, вийшла книжка вибраного “Осінні пси Карпат”, відтак навіть збірочка із трьох нових поем у серії “Ковчег”. Але все-таки це було мовчання. Поет довго зважувався на наступну книгу, яка не розчарувала б ані його, ні читача. Нарешті зважився - і ця книга того варта!
Найперше, в “Поетові у повітрі” відчитуємо справді вже посутньо “іншого” Герасим’юка. Ні, надривна заглибленість у гуцульську мітопоетику залишилася (такий досвід ніколи не проминає), але тепер вона осмислена поетом-інтелектуалістом, і відчувається здебільшого лише в природі пережитих образів. Таке враження, ніби поет і справді піднявся над рідними горами в густе повітря вселюдської української культури, спізнав ширші мистецькі й національні овиди, а відтак його голос, не втративши своєї природної наснаженості й вистражданості, зазвучав на інших - тихіших, але водночас лункіших (багатолунних) реґістрах.
…це трапилося в повітрі,
у якому зник дзвін…
Так, це повітря - ця культура - не може існувати без дзвона, який би струшував його відчутою з покоління в покоління безжальною правдою образів. Воно кликало в себе поета, який знає ціну континуальності національного духу. Бо лише збагачений таким генетичним досвідом може в повітрі без дзвона сказати найпосутніше:
Все відбувається в крові. Й нічого не вдієш.
А відтак звести нарешті порахунок і з самою поезією:
Не хочу більше твого дива -
я і в повітрі знав межу.
Прости, коли говорю: мстива,
але я знаю, що кажу.
Так, якщо в “Дітях трепети” (здається, наші критики чи то не захотіли, чи побоялися тоді відчитати цю метафору дерева, на якому повісився Юда) Василь Герасим’юк радше почував, що каже, то в “Поетові у повітрі” він уже знає, що каже:
ти ж крук
перетравлюй падло
ти ж поет
живишся
щоб літати.
На землі поетові місця вже немає, але й у повітрі він змушений перетравлювати падло. Континуальності не лише часу, а й простору, попри розширення овиду, не позбутися.
Поет у повітрі - це метафора витіснення культури в постсучасному світі. Задумаймося: постсучасний - це тоді, коли поет у повітрі. Недарма в часи поголовної верлібризації Василь Герасим’юк структурною основою своєї книжки робить “архаїчний” жанр сонета. Ні, формально вільного вірша поет теж не цурається, але жанрово ці тексти я означив би як медитації, а не просто верлібри. Це теж, мабуть, не зовсім точно, але значно більше відповідає суті їхньої енергетичної наснаженості.
У багатьох текстах цієї книжки, найперше поемах (“Київська повість”, “Серпень за старим стилем”, “1745 - петрівка”…) читач відкриває для себе гармонійного (але не розміреного), спокійного (але не впокореного), заглибленого в розмисли (але не з вихолощеними емоціями) поета Василя Герасим’юка. Це - політ, але без дитячої радості польоту і без юначого страху польоту. Це зріле і глибоке відчуття польоту. Це музика. Це поет у повітрі.
…ти літаєш навіть нині…
Навіть нині!
Стосовно цього не можна залишатися безпристрасним.

Іван АНДРУСЯК