
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.01.29
21:25
… і навіть сніг покинув двір.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
2023.01.29
16:52
Крізь численні страждання,
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
2023.01.29
15:56
Летять вітри в Україну, несуть чорні хмари.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
2023.01.29
15:06
Застряг у висі погляд, як у глею:
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
2023.01.29
13:07
Ти – весь мій світ від краю і до краю!
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
2023.01.29
12:44
– Ну, что? – спросил я своего сослуживца, почти предвидя ответ.
– Ужас, – как-то неохотно выдавил он из себя, и при этом, как мне показалось, его даже передернуло.
Не понаслышке знал я, что Михаил всегда как-то болезненно неохотно расставался с деньгами
2023.01.29
10:31
Інна Кінь
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
2023.01.29
00:41
розтопився день
хто ним відає
той мандрує вдаль
хвилі вговтує
поміж Скіллою
і Харібдою
над кістками
хто ним відає
той мандрує вдаль
хвилі вговтує
поміж Скіллою
і Харібдою
над кістками
2023.01.28
22:49
Коли ми виграєм війну,
здобувши нашу перемогу,
і одолієм сатану –
я не скажу «спасибі» Богу…
Я буду дякувати тим,
хто кров свою пролив на фронті,
хто крізь вогонь пройшов і дим,
здобувши нашу перемогу,
і одолієм сатану –
я не скажу «спасибі» Богу…
Я буду дякувати тим,
хто кров свою пролив на фронті,
хто крізь вогонь пройшов і дим,
2023.01.28
22:27
Гілка вишні розцвітає
На губах...
Я тріпочу, я жадаю
Ах, ах, ахххх...
Губи ніжні,
Свіжий подих...
Вдих і видих
На губах...
Я тріпочу, я жадаю
Ах, ах, ахххх...
Губи ніжні,
Свіжий подих...
Вдих і видих
2023.01.28
21:44
СВІТЛА ЖИТТЄВА ДЕТЕКТИВІСТИКА
Перед нами нова книга уже досить відомої поетеси української су-
часності – Тетяни Левицької «Віра, надія та онкомаркери». Вперше ми
заглиблюємося у прозову тканину її творів і знаходимо цікаву аналогію
з поетичною тв
2023.01.28
21:09
ІЯк запрягаєш, так воно і їде...
Ця теза філософії стара.
Якщо у тебе є дурний сусіда,
то не чекай любові і добра.
Але ніколи не показуй спину
і не бажай ні пуху, ні пера,
якщо йому готуєш не перину,
Ця теза філософії стара.
Якщо у тебе є дурний сусіда,
то не чекай любові і добра.
Але ніколи не показуй спину
і не бажай ні пуху, ні пера,
якщо йому готуєш не перину,
2023.01.28
16:46
Боле мій!
Боле глибокий, злісний,
Хочеш ти
Конче мене схилити.
Взявся б ліпш
В крижму цупку сповити,
Колисати,
Пестити і журити.
Боле глибокий, злісний,
Хочеш ти
Конче мене схилити.
Взявся б ліпш
В крижму цупку сповити,
Колисати,
Пестити і журити.
2023.01.28
15:43
За тобою висіли пейзажі осені,
Гори в тумани зодягнені, ріки
Живописали. Позаду тебе
Достатньо світла було та болю.
Можливо пензлю Рене Маґрітта,
Найкраще вдалося б тебе описати
Де ти стояла б із власним серцем
І підпис: " ceci n'est pas une coe
Гори в тумани зодягнені, ріки
Живописали. Позаду тебе
Достатньо світла було та болю.
Можливо пензлю Рене Маґрітта,
Найкраще вдалося б тебе описати
Де ти стояла б із власним серцем
І підпис: " ceci n'est pas une coe
2023.01.28
12:09
На шматки розірвано душу...
І кришталеве серце звично розіб'ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься
На шматки розірвано сім'ю...
Коли на фронт ідуть батьки, брати, сини.
І не зібрати скалки кришталю,
І кришталеве серце звично розіб'ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься
На шматки розірвано сім'ю...
Коли на фронт ідуть батьки, брати, сини.
І не зібрати скалки кришталю,
2023.01.28
08:49
Січень. Війна.
Свіча, як сльоза – черлена…
Серце від болю вижбухує,
Дев’ятим валом – ненависть…
Хата затаєно слухає –
Устя грає Шопена…
Сладосте незбагненна,
Вічна любовна парость…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Свіча, як сльоза – черлена…
Серце від болю вижбухує,
Дев’ятим валом – ненависть…
Хата затаєно слухає –
Устя грає Шопена…
Сладосте незбагненна,
Вічна любовна парость…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.25
2023.01.25
2023.01.17
2023.01.12
2023.01.10
2023.01.09
2023.01.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Дем'янова Ірина /
Рецензія віршів
Тетяна Дігай. Ловитва вітру. Дем'янова Ірина

Поезія.- Тернопіль: Воля, 2007. – 264 с.
Емоційна сфера – одна з небагатьох, що непідвладна часові: вона як та мінлива, але вічна ріка. І такі почуття, як любов і ненависть, надія, віра, туга – залишаються вічними, як небо і сонце. І так само вічною є розколеність людини навпіл, на аскетизм духу і гріховність плоті – крайнощі падіння, які, менше з тим, дають можливість злету.
Поезія - не просто мова, це те, що відбувається з мовою. В поезії має місце не механічне продукування мовних канонів, а їх певний розвиток. Автоматизм читання повинен ламатися і трансформуватися в те, що Ролан Барт називав «утіхою від читання», себто, не тільки інтелектуальне, а й естетичне задоволення.
Наших поетів не віднесеш ні до поетів гостросоціального бачення, ні до митців концептуального філософського мислення. Попри їх стильову неподібність, за поетичною натурою вони радше споглядально – рефлективні, інтроверти. Момент ліричного ставлення превалює над моментом зображення, внутрішній світ панує над зовнішнім середовищем.
Навіть тоді, коли поети чимось захоплюються, найприродніший стан їхній – туга. Туга – домінанта, що визначає тип творчості поетів, як романтичний.
У короткому передньому слові автори називають цю книгу новацією, експериментом, довільно скомпонованою збіркою. Я не беруся оцінювати доцільність подібного поетичного тандему, але мушу зазначити, що особливих творчих переваг у ньому не побачила. На мою думку, це поєднання нічого особливо вартісного нікому з них не додає. Антитези немає, але й діалогу теж не відбулося. У найголовнішому поет завжди самотній. І кожен з поетів підтверджує це своїми прекрасними рядками: «Та одинокість перед жерлом ночі, / той протяг вічності, той безмір самоти…»(І.Дем`янова); «Петлею зашморгнула самота»(І.Потій).
Обидва автори давно знані й відомі, як яскраві й непересічні творчі особистості. Нова книга репрезентує їхню самобутню, високохудожню поезію. У ній немає зовнішнього блиску, а є шляхетність і глибина виразу. Ці вірші, як картини, як квіти, як печаль, як смуток, як страждання, як полум`я серця, як височінь духу. Колись поезія і молитва були явищем одного порядку – деякі вірші наших поетів набувають сили магічних заклинань, складається сталий зв`язок між Словом, Христом і Світлом.
Майстерність – це не сума засобів, а вміння використовувати кожен з них точно, за художнім призначенням. Тексти авторів можуть слугувати взірцем вищезазначеної тези: майстерність, техніка віршування блискучо досконалі, використані усі можливі типи римування – від точного до акустичного, побудованого на алітераціях. Навіть таке рідкісне римування, як анжамбеман (enjambeman – франц. – переніс, перескок) – спосіб віршування, коли не збігається синтаксична пауза з ритмічною: «І позолоть, і прозолоть, і про…/ минуло, відцвіло, відзолотіло»(І.Дем`янова).
За кожним поетом стоїть його життя. Ми неминуче живемо з іншими і за допомогою інших. Таке собі життя вкупі! Безсумнівно тільки те, що людина завжди буде відчувати потребу самопізнання та самовизначення і буде робити це різними способами. Поезія -один з таких способів. «Вже літо котиться униз,/ Таке і сонячне, і зоряне, / І кожен вечір, десь за горами, / Згоряють дні мої, як хмиз» - це Іван Потій. А це Ірина Дем`янова – «У супрязі час батожим, / друже, враже мій. / Все чіткіш на саван схожий / літ моїх сувій». Але попри тужливі інтонації, ці два голоси звучать оптимістично, бо туга і надія – не антитези, вони збуджують і гартують волю до життя, до творчості, до вічності: «Ні! – правнук мій зуміє / намалювати те древо / до сьомого коліна, допоки знаю я. / Не смієш стати тліном, / родинонько моя!»(І.Дем`янова); «Я вічно був. Моя душа - / Частинка Бога!»(І.Потій).
Востаннє.
…З клепсидри витікає день невпинно…
Та одинокість перед жерлом ночі,
Той протяг вічності, той безмір самоти…
Візьми в долоні руку, і хай плине
той час, як хоче…Більше не зурочиш…
Повіки склеплюю…
Сльоза з-під них…
Прости.
• * *
Мої сни забрав у мене,
Тихий смуток, сміх невинний.
Вже душа осіннім кленом
Багряніє в морок плинний.
Вже над нею я не владна –
Серце в тебе на долоні.
То весна та гріхопадна,
то ті сльози несолоні,
то той погляд, що бентежить
і дарує буйне щастя.
Стежку ожеледь мережить,
я ж біжу без страху впасти.
* *
Пізня осінь, передзим`я,
вітер скулився, як пес,
цідить висхле сонце-вим`я
біле світло із небес,
і вагітні сизі хмари
спочивають на дахах,
і злились в скорботній парі
сіра гілка й чорний птах.
Жухле листя мерзне, скніє
так впокорено, мов спить.
У мені незримо зріє
пуповини зрима нить.