Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.19
2025.08.19
2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мордатенко Костянтин /
Рецензія критики
Лесь Герасимчук. Щаблі поступу
Назва твору: Кров з-під криги. Шум великої води.
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
