Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.02
19:59
Такі уже «трудяги» москалі,
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
Що ще таких по світу пошукати.
Хотілось би історію згадати.
Колись в однім москальському селі
(Це все тоді, ще за царя було)
Селяни лиш один прибуток мали –
Косили сіно та і продавали.
Нічого ж на городі не росло.
2026.04.02
16:17
Коли квітень тільки почався і дні неочікувано стали холодними і дощавими мене запросив у свою самотню хижку старий хайдзін, що підписує свої прозорі хоку іменем Ейєн-но Котокутобіто () і вирощує в своєму саду ожину. Ми пили чай, заварюючи заміть традиційн
2026.04.02
13:27
Відтисками, схожими на зліпки,
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
Сходяться й розходяться сліди.
Тягнуться вони і вийшли звідки,
І які ознаки у ходи,
Про поспішно кинуті осідки,
І про те, хто як веде й куди,
Знає тільки Він, Отець Верховний,
З вершниками гиблої біди.
2026.04.02
13:10
Пожовкле листя опадає,
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
Як невблаганності потік.
Пожовклий смуток небокраю.
Схилився ніжний базилік.
Пожовкле листя промовляє
До совісті і глибини.
На місце радості розмаю
2026.04.02
09:43
У Житомирі незабаром з’явиться вулиця братів Шевчуків – Валерія та Анатолія, видатних письменників і видатних патріотів. Коли старший брат Анатолій був засуджений до п’яти років мордовських таборів, молодший брат Валерій не побоявся його провідати…
Бра
Бра
2026.04.02
05:50
До психолога звернулась
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
Скромна молодичка:
Подивіться на ці гулі
На померхлім личці.
Ці опухлості з'явились
Від неспання й страху,
Що потрапити в немилість
Можу, бідолаха.
2026.04.02
05:34
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
Мелодію, що снилась навесні.
А загадкові звуки голосні
Лунають вокалізом від сонати.
Оновлень час, жаги пора строката
Дарує наяву свої пісні.
Не можу я ніяк запам'ятати
2026.04.01
21:50
Думав про поїздки наші, в мустангу
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
Мабуть, завіз тебе я далеко занадто
І я думав про любов, що поклали на мій стіл
Казав тобі, в пітьмі не ходити без пари
Про лебедів іще, котрі жили у парку
І про нашого сина, з Мейбел він одружився
2026.04.01
20:47
Не шкодуй для радості
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
Ні часу, ні коштів.
Не відкладай радість
На завтра, на потім,
Бо, як сонце взимку
Визирне і щезне,
Так і радість нинішня
Завтра вже не верне.
2026.04.01
19:54
мені радісно терпко
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
отже побудьте зі мною
не треба про сумніви
про все підозріле
говорімо про спокій
про світло що завжди
поруч
не про рейтинги
2026.04.01
13:53
Емігранту в далекій країні
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
Сняться в цвіті тендентні гаї,
Сняться сни йому тополині,
Неповторні і рідні краї.
Так війна усіх розштовхала.
Не зібрати розбите село.
Цей рубіж, ніби плинна Каяла,
2026.04.01
13:52
Над тим хто суд чинити буде,
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
котрий в молитві за народ,
кому життя простого люду
як лебедям простори вод?
Молитва хоч на грецькій мові* –
на часі ж Київський ізвод,
тож маєм бути вже готові
2026.04.01
11:32
Схоже на те, що Ви спробували піднести читача одразу до "небесних шкіл", де пророки викладають щось середнє між метафізикою й профілактикою паніки. Вірш відкривається настільки урочисто, що хочеться зняти взуття і говорити пошепки. Але вже у другій ст
2026.03.31
21:55
Триноги поставили серед пустки*:
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
Порожнечі весняного саду,
Де лише неспокій –
Тривога передчуття:
Триноги принесли для офіри
Чотири зеленооких філософи**:
Зрозуміли, що душі людей
Епохи білих колібрі***,
2026.03.31
21:40
Пірнув алконавт у глибезну пляшину.
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
Вивчає підводочний світ.
Усе пропливає: квартиру, машину…
і шле нам сердечний привіт.
Його шифроґрами без жодного SOSа.
Детально заплутаний зміст:
від Діда Мороза – до синього носа –
2026.03.31
19:24
Не дивуюсь видиву нічному,
наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наче, вітер в гості прилетів
і навіяв новину із дому.
Згадую своїх товаришів,
про яких нічого невідомо.
І звичайно, найчастіше тих,
що бували іноді за брата,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мордатенко Костянтин /
Рецензія критики
Лесь Герасимчук. Щаблі поступу
Назва твору: Кров з-під криги. Шум великої води.
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
