Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мордатенко Костянтин /
Рецензія критики
Лесь Герасимчук. Щаблі поступу
Назва твору: Кров з-під криги. Шум великої води.
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
Автор: Костянтин Мордатенко
Видавець: Видавець Сорока Г.І.
Рік: 2009
(Костянтин Мордатенко. Кров з-під криги. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 88 с. Костянтин Мордатенко. Шум великої води. Поезії. Тернопіль, Видавець Сорока Г.І., 2009, 39 с.)
Мордатенко друкується часто, і ось у серпні–вересні вийшло черідкою дві книжки. Симптоматично, що перша виразно позначає завершення періоду активного пошуку й експериментування, віднайдення власного голосу. В ній чутно відгомони й першої третини 20 сторіччя, й 60-х років. Причому є перегуки (див., напр., с. 41, 51) з тепер маловідомим, а колись гучним експериментатором Корнієнком, що його збірка, видана у «Молоді», складалася з віршів, котрі радше нагадували перший рядок якогось більшого задуму. У мене ще тоді, понад сорок років тому, відбувалися цікаві суперечки з дуже тонким і цікавим поетом Леонідом Вишеславським.
Але якщо книжка «Кров з-під криги» рясно позначена учнівством, в якій поет взіркується на чудових взірцях першої третини й шістдесятих-сімдесятих років минулого віку, коли в поезії ще цінувалися не набір патріотичних теревенів, а пристрасть, українська неповторність образного ладу й музика. Це те, що вічно у нас протистояло контркультурі, субкультурі й дешевому епатажу.
І ось початком вересня в Мордатенка з’явилася збірочка, до якої вже хочеться повертатися, бо в ній і молодеча наснага, і біль, і доволі зрілі думки, як от
Ржавіє навіть час, коли стоїть…
Недосвітом зайшов у травень – грудень…
А дощ у спеку, наче «Заповіт»,
Заграв, і трави підвелись, мов люди…
(с. 28, В електричний вік)
Я не хочу сказати, що всі вірші в збірці на цьому рівні, але вже й цей катрен виправдовує всю збірку. А ще ж є й ці рядки у вірші «Матвію Терентійовичу Симонову» (с.4):
Смаленого дуба плете: світ – мені, я – йому…
Не здякуюсь, бо хочеться так вгрішиться…
Хліб-сіль на столі, а в серці намул.
Добро всохло, немов смоківниця…
Між іншим, в шістдесяті роки, коли по руках пішов Номис ще в старому виданні, то теж повні пригорщі поети вихлюпували в свої вірші давні фразеологізми, прислів’я й приповідки.
А ось водночас наслідування і Вінграновського, і Тичини:
Блакить липнева на вогні
Насонцелася біло…
Скипівся день… Проллялась ніч,
Неначе кава збігла…
(с. 35, Колообіг)
Або ось це відлуння:
…це Вінграновський жолуді приніс,
що між рядками висіяні болем…
Дзвінкий у небі випростався ліс.
Розправив весла на човні, як брови…
(с. 37, Про непотріб поезії)
У кожному разі, конозить сподіватися, що з відмиранням постмодернізму в українську поезію повернеться широке молодече дихання і що поезія знову, як і півстоліття тому, знову стане потрібна українській громаді.
Лесь Герасимчук
Постійна адреса сторінки:
http://lesherasymchuk.sumno.com/literature-review/schabli-postupu/
