А отже, значить, бракує зрілих авторів? Це якщо поезія правдива, а не ілюзорна річ... )

я неточно висловилася. спробую ще раз.
але для початку хочу вияснити. що вважати українською літературою. якщо брати укрсучліт, то тут є різне - і справжнє і так зване. наприклад, є гарні автори, але поряд з тим високі державні премії отримують інші, у відзнаки різних рейтингів теж попадають не ті, що мали б. як Ви висловилися. тобто поезія існує і поряд з нею чомусь на рівні існує непоезія. ось це я і хотіла сказати. тепер друге. зараз багато пишуть неримовану поезію, ніби верлібри. але на справді то не верлібри, а бозна що. і воно теж існує на рівні з поезією і римованою і на рівні з добрими верлібрами. отже, як на мене, то укрсучліту бракує, мабуть , не аме поезії як такої, а відсіву полови від зерна.

а, ще додам - нинішній літературі бракує нових імен, які творять власне поезію, а не те друге, що існує собі зараз паралельно, і які є, але чомусь вперто ігноруються усталеними літтусівкуами :)

Яно, в цілому згідний.
Напевно й слід розуміти під поезією взагалі три такі напрямки для узагальнень і деталювання -
1) поезія, як теорія,
2) поезія, як практика,
3)поезія, як річ у собі, як магічне дійство із ключами (відмичками) з потаємного ходу трансцендентального доступу до всіх і до кожного. )
Останнє, скажімо, як на мене, вимагає лише автора, котрий навіть не публікується, а просто існує десь у цьому світі, мислячи і творячи, в т.ч. і в царині поезії...
Хоча, коли нас цікавить "поетичний" результат на початкових рівнях розвитку особи і суспільства, то це, нмсд, дещо інше, аніж результат для більш розвинутих суспільств чи персоналій.
Можна відразу зауважити, що в Україні з розвитком наразі вельми і вельми посередня ситуація. Тобто, суспільні потреби ще досить грубі й простуваті з огляду на кількість грубої і досить важкої (початково-примітивної) роботи для упорядкування ситуації в державі.
Тому в українському суспільстві, нмсд, в цілому і спостерігається нині широкий культурологічний запит на вмілих сантехніків, асенізаторів, значно вищий, аніж, так би мовити, на композиторів, на творців нового. Асенізаторам народ готовий хоч якось платити, а композиторів, у кращому випадку, слухати. І в цьому бачиться певна справедливість - кожному своє.
У цьому, думається, і є вища справедливість поезії в цілому.
Але нам, думаю, важливо, аби мистецькі потреби автора і його читача, мали би бути справді мистецькими, себто, добротними, здоровими, цілющими, і т.д. )
Як на мене, тут лише одна проблема - із розумінням означень. А в такій справі потрібно йти від Початків, і той автор, котрий некритично сприйматиме твердження різних авторитетів, в т.ч. світових, наперед програмується на особисту творчу поразку, бо шкала цінностей річ не відносна, а абсолютна.
Зрозуміло, що все це про не спинений алкоголем онтогенез, як автора, так і читача. )

Власне, проблема, думаю, і не лише в тому, що хоче сказати (написати) сам автор, а в тому, як все це гармонізовано з безкінечністю (життя) над нами. Ясно, що гармонізація може бути лише в явищі "добротності", "добра". І що автор або вміє гармонізувати простір, або ж не вміє.
Верлібрування теж є наслідком - "уміє чи не вміє"...

ну чого. он, "Пісні для Мертвого Півня" - цілком співані верлібри