Т. І...
Ловлю безсонними очима
Світіння зоряних суцвіть,
А за бідацькими плечима
Моя жура, як тінь, стоїть.
І помокрілим оксамитом,
Украй розхристаних садів, –
Її, напевно, не зцілити

Дзвеніла пташка в гаї калиновім...
І купували в бутіках обнови...
І форвард сотий м"ячик забивав...
І літератор пташкою співав
Надвечір на гламурному бенкеті...
І вояки вдягли бронежилети
І на "нульовку" вийшли... У столиці
Злодюги вщент "обчи

Сидить… Висиджує тепло
На помежів’ї сну і грудня,
А діти не приходять, блудні.
Вірніш, заходять й знов ідуть.

Тепло не муляє. Терпець,
Немов клубок міцної нитки.
З такої час дороги виткав,

хай промайнуть ~
немов умисно
але мене тим не бентеж
осінні настрої без меж
святковості твої о місто

реінкарнації ~ світлини
іржавіють мов на очах

Хто вище, моторніше, вдатніше –
Пружинить митецький батут.
Вертких викрутаси… Не впав іще?
Оступишся – вмить затовчуть.

Довкола – умільців із ряднами! –
Чигають на жертву, авжеж.
Шліфую стрибки між огрядними:

По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури. Через деякий час завідуючий

Офіційні версії, віяла чуток...
Крокодили - ридма... і фламінго змок.
Обсадили соняхом гуси автобан.
Шарпанина зайва. Ліпиться бовван...

В шелесті осінньому - втіхоньки мотив.
Обживають людоньки площі та кути...

Нині у пошані кішки,
слимаки, сороконіжки.
Мабуть, гине в морі краб,
бо їдять зелених жаб,
тарганів, вужів смердючих…
І коліт їх не замучив!
Жирну гусінь, хробаків...
Що замовив - те і з’їв.

Т. І...
Дозволь мені, несмілому, сказати
Очікуване слово або три, –
Уже чуття таким теплом пройняті,
Що ними можна душу обпекти.
Дозволь мені тебе поцілувати
І жадібно обняти хоч на мить,
Аби не почуватись винуватим

Дуже ласий, сестри, до кохання,
В цій науці - геній! Патріарх!
У картинках розвеселих спальня,
Пустунець ворушиться в трусах.

Ліг Венері молодим на плаху
Діву уподобавши руду.
Ну, а ти у любощах - невдаха!

Взяла природа під крило своє
Мою ходу й завзяття молодече.
Тепло останнє днина віддає,
Надходить вечорова холоднеча.

Вже вечір обриси чіткі стира,
Усе сіріє спершу ледь помітно…
Отак приходить сутінок пора,

Тепло задиратся зо мнв:
То кліпне оком, то ся спряче.
Ги мняч по небу сонце скаче
И нвтв тягнеся сумнв
Октвбер довгый.
Мнягко дощ
Зацяпкує за вшиник студінь…
Челлині яблыка на блюді

на східному базарі рим-невільниць
багаті слова шукають спільниць
для ночей разом.
блакитнооких, біловолосих - собі коханих
на сонцеликі в пітьмі батия і чингісхана
вірші-алмази.

торговці придумують їм імена,

Я - лагідний мужик, не злобний орк,
Є діточки, супружниця законна.
Люблю природу, цуциків, жінок
І жовпляки зі свіжим самогоном.

Кожух - на плечах, на нозі - кирза,
До хати - рачки, до пивниці - чвалом.
А люди шепчуть, що Петро - босяк,

Мудрець Шар Акба відчув:
Не сьогодні-завтра
Має з’єднатись з батьками.
Став переглядати записи пожертв.
«Тільки сім тисяч динарів!..-
Сплеснув в одчаї руками:
Якже мало беру з собою
В таку далеку путь...

Т. І...

Закохався – і співаю,
І радію, і журюсь, –
І тебе, любов безкраю,
Не віддам уже комусь.
Адже, знаю, будуть інші,
Восени чи навесні, –