"Не все, що є класикою, служить взірцем для
творення. Не все що пишеться - шедеврова річ."
Пане Юрію! Я вже десь писав, що майстер відрізняється від ремісника тим, що не виконує роботу по копилу (за взірцем), і навіть власні повтори не копіює, - він творить. Звичайно ж, існують визнані майстри у кожній справі, і похвала такого майстрв багато значить. Навіть його критична оцінка вартніша за сотню пустих похвал невігласів.В українській поезії також були і є майстри своєї справи. Коли кажемо про класиків, то тут не оминути жодному з нас Шевченка і Франка. Так ось і в одного, і вдругого (і не в ранніх їхніх творах) знаходимо непоодиноке сусідство однакових приголосних (а тим паче - голосних). Вони не вважали це якимсь ганчем, як не вважали це недоліком у віршуванні інші чудові українські поети, приклади з творів яких я навів вище.
Що ж до бездумного наслідування взірцям - то це робота для ремісників: у цеху висів копил, який мав повторити підмайстер, щоб стати ремісником.
Тепер про перший рядок мого вірша. А ви читайте його так, як його написано, а не туліть до нього власні стереотипи, - ось і все. Погоджуюсь з вами, що не все написане мусить бути і має визнаватися шедевром. Але чесна людина знає ціну і собі, і тому, що вона створила. Вона може і має право дещо завищувати ціну своєї роботи, але, коли має совість - то не дуже. Здається, сказане мною, не повинно викликати ваших заперечень. Залишається собою - не завжди "світитися любовю", а часом паленіти гнівом і ненавистю, нищити ворога словом і ділом. Але робити це з любові до власних святинь. Такі мають бути. Отак, коли коротко.