«Коли він був королем, солодше звуків арфи здавався кожному в Ірландії голос іншого, бо воістину великими були в ту пору між ірландцями доброта і мужність.»

(Скела «Темайр»)

На острові, що відкритий всім вітрам,
На острові, що зачісує свої кучері трави,
На острові, де землі-годувальниці обмаль,
На острові де кожен камінь – межа
Володінь войовничих кланів,
На острові, де гравців зі смертю забагато,
На острові, де вміли співати помираючи,
На острові, де вміли помирати співаючи,
Є країна бородатих – Улад – земля королів.
Земля торфу й картоплі, скрипок і мечів,
Земля священних каменів чорних монахів,
Земля зеленого капелюха і вересового трунку,
Земля довгих пісень і широких ножів,
Земля зруйнованих храмів і гіркої пам’яті,
Ми вміли помирати за тебе – земле смутку,
Ми вміли любити тебе – земле озер і пагорбів,
Ми вміли грати на скрипках і танцювати джигу,
Але так і не навчилися жити тут…