Їде якось зимовою санною дорогою чоловік із ярмарку додому, ще й сусідського хлопчика везе. Аж бачить – коні вухами стрижуть, очі скошують, непокояться. Оглянувся – наздоганяє їх зграя вовків. А у нього ж і сокири з собою нема, і до села не встигне добратися. «Господи, хто мені підкаже, що маю робити?» – гарячково подумав. Одразу йому Ангел-Охоронець послав думку у відповідь: «Проси Бога, Він зарадить там, де вже ніхто не зарадить, тож і порятує». Тут же подав голос і Темний ангел: «Я теж можу радити. Скинь вовкам хлопця, а сам утікай до села. Його їм буде достатньо, тебе і не здоганятимуть.»
Звик наш порядний український селянин покладатися лише на свої руки. Тож нагнав добряче коней, віддав хлопцеві батога, щоби той поганяв, а сам скотився зі саней у сніг. Вовки, наблизившись, призупинилися, а далі кинулися на людину.
Піднімається душа чоловіка до неба, аж бачить – за руку її тримає Ангел-Охоронець. «То ти весь час був поряд? – запитує душа й обурюється. – Чому ж ти мене не врятував?» «Я врятував. – Відповідає Ангел-Охоронець. – Врятував би і там, на землі, якщо б ти відразу попросив порятунку в Бога. Ти ж спочатку просиш будь-чиєї поради, а потім вирішуєш усе сам. Он бачиш, – Ангел показав рукою на край лісочка. – Там, серед дерев, причаїлася косуля. Вона би перетнула дорогу твоїм кривдникам.
Але не переживай надто. Якби ти послухав того, іншого, то зараз тебе за руку тримав би не я, а він. І провадив би не догори, а вниз, на муки. Я ж тебе проваджу до Господа.»

27.12.2003р.