ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Мирослав Артимович (1949) /
Вірші
Запрошую на презентацію!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Запрошую на презентацію!
Шановні колеги, дорогі друзі!
У березні я анонсував (http://maysterni.com/publication.php?id=99790) свою нову видану збірку поезій «Осіни мене, осене…». Однак до презентації справа не дійшла через тривожну ситуацію на сході України. Хоча зараз ще далеко до миру, проте тривога трішки послабла. Тому й відважився таки на представлення збірки читачам.
Отож, запрошую всіх зацікавлених 24 жовтня (п’ятниця) на 17.30 до актової зали Інституту народознавства НАН України (Львів,пр. Свободи, 15, другий поверх). У презентації братимуть участь актори Львівського театру ім. М. Заньковецької, хлопчачий ансамбль «Хлопці-соколята», дует «Два Данила», жіноче тріо.
Кожен, за бажанням, зможе отримати примірник збірки на згадку.
Буду радий зустрічі!
Для загального ознайомлення подаю передмову до збірки нашого шановного колеги Анатолія Криловця, якому щиро дякую за теплі слова.
Усміхненолиці поезії
Вірші Мирослава Артимовича – усміхненолиці, як сказав би Дмитро Павличко. І цим вони дуже схожі на свого автора.
У книжці, яку благословляю у світ, сім розділів, тематично вивірених, продуманих. Переважна більшість їх веселі, повиті тонкою поволокою щирого усміху, м’якою іронією, виповнені любов’ю до людей. Є тут і теплі присвяти рідним, знайомим, колегам із поетичного цеху (розділ «Уклін вам»), й іронічні та самоіронічні поезії. Що, скажімо, відбувається, коли поет зустрічається в ліжку із такою теплою й рідною домашньою Музою? А Мирослав Артимович знає:
І я міркую: «Чую мудрі речі.
Як Муза спить – які-бо вірші? Ну?»
Я ніжно обійняв її за плечі
І… позіхнувши солодко, заснув.
Щирі і незлобливі пародії знайшли своє місце в розділах «На бамбетлі» та «Відлуння». Подиву гідна працьовитість поета-пересмішника: понад 40 авторів потрапили під точний приціл Мирослава Артимовича. Відрадно, що поета ніде й ніколи не зраджує почуття такту. Зізнаюся, що й сам став «підстріленим» Мирославом Артимовичем. Ось пародія на мій юнацький сонет «Скульптор», ліричний герой якого вперто викрешує іскру тепла із холодного каменю:
Він стукав, стукав, стукав...
Аж пальці збив у кров...
Не спочивав і миті –
а стукав, стукав знов...
І брила вже не брила –
любові спрагла плоть...
«Вона» «Його» почула...
І мовила: «Заходь...»
Авторитетно заявляю: саме так і було. Це ж треба так підглянути!
А ще у книжці Мирослава Артимовича можна знайти і прекрасні вірші для найменших читачів. Поетичний талант, тонке знання дитячої психології та особистий досвід автора – двоє дітей і четверо онуків! – яскраво проявилися в «Намистинках для малят»:
Тук-тук-тук, тук-тук-тук –
в шибку стукає борсук,
проситься до хатки,
щоб зігріти лапки.
Або ось така мила картинка, майстерно розгорнута в поетичну метафору:
На сосновому пеньочку
всілися гуртом грибочки,
наче пальчики – маленькі,
називаються опеньки.
Є у збірці Мирослава Артимовича і тонка лірика. Ось яким прекрасним постав перед ліричним героєм «Вечір у горах»:
…Вечір… гори... шепіт річки…
сито неба угорі
монотонно сіє мжичку
на півсонні пасма гір…
у вологу сіру мряку
ватра дихає димком,
укрива стрункі смереки
димотканим ліжником…
Одного лише «димотканого ліжника» досить, щоб сказати: Мирослав Артимович – поет справжній, від Бога.
А коли треба стати на захист нашого народу, його мови, в усміхненолицих поезіях автора з’являються інші мотиви й обертони. У громадянських поезіях Мирослава Артимовича знаходять своє органічне продовження шевченківські мотиви, як, скажімо, у вірші «Якби…» чи симоненківські інтенції:
Ні титулів не маю, ні звання,
ні імені, що кличе за собою,
але своє «маленьке гнівне Я»
у стрій шикую для борні з ордою!
Знаю, читач повірить Мирославові Артимовичу і цим щирим пристрасним рядкам, автор яких таки має високе звання: поет-громадянин!
Анатолій Криловець,
член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій «Благовіст» та імені Валер’яна Поліщука
У березні я анонсував (http://maysterni.com/publication.php?id=99790) свою нову видану збірку поезій «Осіни мене, осене…». Однак до презентації справа не дійшла через тривожну ситуацію на сході України. Хоча зараз ще далеко до миру, проте тривога трішки послабла. Тому й відважився таки на представлення збірки читачам.
Отож, запрошую всіх зацікавлених 24 жовтня (п’ятниця) на 17.30 до актової зали Інституту народознавства НАН України (Львів,пр. Свободи, 15, другий поверх). У презентації братимуть участь актори Львівського театру ім. М. Заньковецької, хлопчачий ансамбль «Хлопці-соколята», дует «Два Данила», жіноче тріо.
Кожен, за бажанням, зможе отримати примірник збірки на згадку.
Буду радий зустрічі!
Для загального ознайомлення подаю передмову до збірки нашого шановного колеги Анатолія Криловця, якому щиро дякую за теплі слова.
Усміхненолиці поезії
Вірші Мирослава Артимовича – усміхненолиці, як сказав би Дмитро Павличко. І цим вони дуже схожі на свого автора.
У книжці, яку благословляю у світ, сім розділів, тематично вивірених, продуманих. Переважна більшість їх веселі, повиті тонкою поволокою щирого усміху, м’якою іронією, виповнені любов’ю до людей. Є тут і теплі присвяти рідним, знайомим, колегам із поетичного цеху (розділ «Уклін вам»), й іронічні та самоіронічні поезії. Що, скажімо, відбувається, коли поет зустрічається в ліжку із такою теплою й рідною домашньою Музою? А Мирослав Артимович знає:
І я міркую: «Чую мудрі речі.
Як Муза спить – які-бо вірші? Ну?»
Я ніжно обійняв її за плечі
І… позіхнувши солодко, заснув.
Щирі і незлобливі пародії знайшли своє місце в розділах «На бамбетлі» та «Відлуння». Подиву гідна працьовитість поета-пересмішника: понад 40 авторів потрапили під точний приціл Мирослава Артимовича. Відрадно, що поета ніде й ніколи не зраджує почуття такту. Зізнаюся, що й сам став «підстріленим» Мирославом Артимовичем. Ось пародія на мій юнацький сонет «Скульптор», ліричний герой якого вперто викрешує іскру тепла із холодного каменю:
Він стукав, стукав, стукав...
Аж пальці збив у кров...
Не спочивав і миті –
а стукав, стукав знов...
І брила вже не брила –
любові спрагла плоть...
«Вона» «Його» почула...
І мовила: «Заходь...»
Авторитетно заявляю: саме так і було. Це ж треба так підглянути!
А ще у книжці Мирослава Артимовича можна знайти і прекрасні вірші для найменших читачів. Поетичний талант, тонке знання дитячої психології та особистий досвід автора – двоє дітей і четверо онуків! – яскраво проявилися в «Намистинках для малят»:
Тук-тук-тук, тук-тук-тук –
в шибку стукає борсук,
проситься до хатки,
щоб зігріти лапки.
Або ось така мила картинка, майстерно розгорнута в поетичну метафору:
На сосновому пеньочку
всілися гуртом грибочки,
наче пальчики – маленькі,
називаються опеньки.
Є у збірці Мирослава Артимовича і тонка лірика. Ось яким прекрасним постав перед ліричним героєм «Вечір у горах»:
…Вечір… гори... шепіт річки…
сито неба угорі
монотонно сіє мжичку
на півсонні пасма гір…
у вологу сіру мряку
ватра дихає димком,
укрива стрункі смереки
димотканим ліжником…
Одного лише «димотканого ліжника» досить, щоб сказати: Мирослав Артимович – поет справжній, від Бога.
А коли треба стати на захист нашого народу, його мови, в усміхненолицих поезіях автора з’являються інші мотиви й обертони. У громадянських поезіях Мирослава Артимовича знаходять своє органічне продовження шевченківські мотиви, як, скажімо, у вірші «Якби…» чи симоненківські інтенції:
Ні титулів не маю, ні звання,
ні імені, що кличе за собою,
але своє «маленьке гнівне Я»
у стрій шикую для борні з ордою!
Знаю, читач повірить Мирославові Артимовичу і цим щирим пристрасним рядкам, автор яких таки має високе звання: поет-громадянин!
Анатолій Криловець,
член Національної спілки письменників України, лауреат літературних премій «Благовіст» та імені Валер’яна Поліщука
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію