ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2020.01.17
20:51
Зелена муха – муха гнойова
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.
На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,
Між вікон сонно крильцями тріпоче.
Вона жива, о так, іще жива!
На неї хижий кіт націлив очі.
На ложці цукор повагом горить,
Стікає карамеллю до полину,
Я випив три, а може, тридцять три,
2020.01.17
18:55
Людино, Пасхо Золота!
Яйце, невиїдене Змієм!
Твій Бог забрів у болота,
що живляться з Твоїх помиїв!
Твій Бог з драглистого багна
простягує останні руки,
а Ти на крилах з полотна
Яйце, невиїдене Змієм!
Твій Бог забрів у болота,
що живляться з Твоїх помиїв!
Твій Бог з драглистого багна
простягує останні руки,
а Ти на крилах з полотна
2020.01.17
16:42
Але ж – було!
Окрилено і дзвінко
Мелодія виповнювала день.
Була на світі щонайкраща жінка
І світ здавався сповненим пісень.
Але ж – нема
І сліду тих мелодій,
Окрилено і дзвінко
Мелодія виповнювала день.
Була на світі щонайкраща жінка
І світ здавався сповненим пісень.
Але ж – нема
І сліду тих мелодій,
2020.01.17
14:19
Збирають думи кучуруги
свинцевих хмар холодну тугу.
Судомить серце, струм зажури
у венах збільшує напругу.
І черв'ячок свердлить віднині,
горіх волоський мізку - думка.
А після мрії голубині
свинцевих хмар холодну тугу.
Судомить серце, струм зажури
у венах збільшує напругу.
І черв'ячок свердлить віднині,
горіх волоський мізку - думка.
А після мрії голубині
2020.01.17
14:09
Сяюча зірка у Небі єдина.
Диво з далеких космічних світів.
Саме сьогодні зійшла в надвечір’ї.
Відгук, сполука колишніх життів.
Тих, хто не встиг на землі догоріти!
Хто передчасно в миттєвості зник.
Як відчайдушно хотілося жити!
Диво з далеких космічних світів.
Саме сьогодні зійшла в надвечір’ї.
Відгук, сполука колишніх життів.
Тих, хто не встиг на землі догоріти!
Хто передчасно в миттєвості зник.
Як відчайдушно хотілося жити!
2020.01.17
14:00
Я – Україна. Я вмираю!
Хто допоможе, людоньки, мені?!
Де ті, у кого хата скраю,
хто першим ворога стрічає?
Тону і захлинаюсь у багні…
Я Україна-мати. Мої діти,
куди ви із домівки подались?
Хто допоможе, людоньки, мені?!
Де ті, у кого хата скраю,
хто першим ворога стрічає?
Тону і захлинаюсь у багні…
Я Україна-мати. Мої діти,
куди ви із домівки подались?
2020.01.17
11:45
Не забирай у мене любу –
Все, доле, у руках твоїх.
Не напились мої ще губи
Її цілунків чарівних.
Не забирай кохану, доле,
Благаю, ні, не забирай.
Життя моє не сповнюй болем…
Все, доле, у руках твоїх.
Не напились мої ще губи
Її цілунків чарівних.
Не забирай кохану, доле,
Благаю, ні, не забирай.
Життя моє не сповнюй болем…
2020.01.17
11:32
сюр***
Ніч поринула в сон
Інтернетоновин монітору.
Сон накинув ласо
На думки, і затиснув у шори
На перебіг подій
Погляд зморений сплячого ока...
Ніч поринула в сон
Інтернетоновин монітору.
Сон накинув ласо
На думки, і затиснув у шори
На перебіг подій
Погляд зморений сплячого ока...
2020.01.17
05:27
Здається розум щось інопланетне.
Для «Homo sapiens» недоступна річ.
Вже не камінням, обстріли – ракетні
Та не шаблями, – кулеметна січ.
Чи може хтось знущається над нами?
Чи буде промінь світла ув імлі?
Дамоклів меч навис над головами
Для «Homo sapiens» недоступна річ.
Вже не камінням, обстріли – ракетні
Та не шаблями, – кулеметна січ.
Чи може хтось знущається над нами?
Чи буде промінь світла ув імлі?
Дамоклів меч навис над головами
2020.01.16
22:01
В ніч упурхує птах Гамаюн.
Я себе силуетом окреслюю
і сиджу з марсіанською «Теслою»
поміж обертів космосу й дюн.
До Землі, для авто недосяжної,
Гамаюне, прошу, долети
попри відстаней і самоти,
Я себе силуетом окреслюю
і сиджу з марсіанською «Теслою»
поміж обертів космосу й дюн.
До Землі, для авто недосяжної,
Гамаюне, прошу, долети
попри відстаней і самоти,
2020.01.16
21:43
В хмільному вальсі побажань
Пливуть до загсів молоді...
Дитячий сад, ти паузою стань
На їх зритмованій путі.
Найглибші очі – у дітей.
В них – цноти невичерпная криниця.
Долийте ж в свої кухлі, молоді,
Тепер лиш можете рідниться.
Пливуть до загсів молоді...
Дитячий сад, ти паузою стань
На їх зритмованій путі.
Найглибші очі – у дітей.
В них – цноти невичерпная криниця.
Долийте ж в свої кухлі, молоді,
Тепер лиш можете рідниться.
2020.01.16
18:54
На безлюддя сільських ландшафтів
визвірився собака на цепу,
це доказ моєї бездарності,
прорив свійських кілометрів,
це тиранія великого міста,
множена на нулі сповитух-пупорізок,
що жодну мою думку не приймуть
до складу мовних колізій,
визвірився собака на цепу,
це доказ моєї бездарності,
прорив свійських кілометрів,
це тиранія великого міста,
множена на нулі сповитух-пупорізок,
що жодну мою думку не приймуть
до складу мовних колізій,
2020.01.16
14:39
Чіпкий туман.
Розморена розлука.
Шкребе засмуток, наче кіт у двері…
Тремтливо мревом ходять попід руки
розквітлі душі
наших півмістерій.
Вечірніх зір
Розморена розлука.
Шкребе засмуток, наче кіт у двері…
Тремтливо мревом ходять попід руки
розквітлі душі
наших півмістерій.
Вечірніх зір
2020.01.16
14:00
Було завжди відвертим важко жити,
в наш час велика розкіш благородність.
Як любиш правду в вічі говорити –
повинен полюбити і самотність…
в наш час велика розкіш благородність.
Як любиш правду в вічі говорити –
повинен полюбити і самотність…
2020.01.16
11:37
Ти не одна, хоч нас лиш по одному,
Ховала душу у жалях і втратах,
Крапки лічила, не шукала коми,
Жадала тверді й виплітала ґрати.
Ти не одна блукала попелищем.
Уже в снігу вчорашнє, щоб заснуло.
Вгорі вітрисько дивну пісню свище.
Іди вперед і залиш
Ховала душу у жалях і втратах,
Крапки лічила, не шукала коми,
Жадала тверді й виплітала ґрати.
Ти не одна блукала попелищем.
Уже в снігу вчорашнє, щоб заснуло.
Вгорі вітрисько дивну пісню свище.
Іди вперед і залиш
2020.01.16
10:34
Свята у мене жінка! Роботяща!
А я у неї - форменне ледащо.
Працюю на печі - не так як всі,
Щоб догодить її святій красі.
Мій хрест легкий, її ж тягар – важезний:
коса, сокира із гострющим лезом,
курчата, дві корови, кнур, коза...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А я у неї - форменне ледащо.
Працюю на печі - не так як всі,
Щоб догодить її святій красі.
Мій хрест легкий, її ж тягар – важезний:
коса, сокира із гострющим лезом,
курчата, дві корови, кнур, коза...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2020.01.14
2020.01.12
2020.01.08
2020.01.05
2020.01.01
2019.12.29
2019.12.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
вiд подиху до подиху
від вина до оцту
спрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я
білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль
наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні
кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак
до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним
і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя
це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту
ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах
то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду
денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг
я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет
попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву
і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани
море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись
я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки
наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж
21 Жовтня, 2014
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
вiд подиху до подиху
від вина до оцтуспрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я
білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль
наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні
кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак
до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним
і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя
це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту
ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах
то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду
денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг
я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет
попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву
і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани
море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись
я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки
наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж
21 Жовтня, 2014
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блискавицi серця LVI, божковокартопляна"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LVI, зтенетчена"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LVI, зтенетчена"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0897 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0897 seconds