Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
вiд подиху до подиху
від вина до оцту
спрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я
білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль
наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні
кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак
до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним
і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя
це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту
ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах
то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду
денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг
я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет
попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву
і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани
море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись
я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки
наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж
21 Жовтня, 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
вiд подиху до подиху
від вина до оцтуспрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я
білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль
наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні
кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак
до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним
і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя
це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту
ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах
то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду
денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг
я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет
попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву
і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани
море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись
я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки
наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж
21 Жовтня, 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блискавицi серця LVI, божковокартопляна"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LVI, зтенетчена"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LVI, зтенетчена"
Про публікацію
