Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.23
11:23
Я відчуваю грань, коли настане морок.
Я відчуваю грань, коли іде розпад,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню невтолених розрад.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
Я відчуваю грань, коли іде розпад,
Як вічності вино проб'є недужий корок,
Здолавши метушню невтолених розрад.
Я відійду за грань людського розуміння,
По той бік цінностей, уявлень і понять.
Мене накриє
2026.01.23
10:52
Розкажи,
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
що думаєш про мене.
Розкажи,
що сниться уночі.
Розкажи
про мрії потаєнні.
Передай
надії радісні й сумні.
2026.01.23
06:16
Є бездверний дім і
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
Я живу там
І зимно уночі
Анічим не легший днів тягар
Не існує даху
Вповзає дощ у дім
Ллє в мої думки
Поки я виважую час
2026.01.23
03:55
Падаю? Вклоняюся снігам...
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
Ця зима за мене все напише.
Кожен з власним горем - сам на сам,
Найболючішим та найстрашнішим.
Ось і я не виняток. Іду
В білий січень і його тенета.
Зустрічаю тільки самоту,
2026.01.23
00:27
не задивляйтеся за вікно
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
там вишита я
там ти і ти і ти
там одні хрестики
і хрести
а що тут а що тут
заховалося за картон
варіант а
2026.01.22
21:27
Говорять, що узнати московітів
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
Доволі легко по усьому світі.
Вони ведуть нахабно, вічно п’яні
На вулиці чи десь у ресторані.
Без мату не спроможні говорити.
Такі ж самі нахабні їхні діти,
Яких вони із криками повчають.
Хоч ті перед очима приклад ма
2026.01.22
17:05
Є сміх, коли за животи беруться
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
І сплескують руками об коліна.
Навіть ті, хто не знає, в чім причина,
Спиняються і сміються без запитань.
Та є сміх, коли спіткнувся хтось
І впав. Од болі невзмозі вимовити щось.
«П’яниця! На свиню ти схожий!»-
Р
2026.01.22
16:29
Коли понюхаю чужу білизну -
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
Натхнення так і пре з душі одразу!
Повір, мій читачу, я не навмисно!
Бо тільки так підкорюю Пегаса.
Я спалюю свої безсонні ночі,
Приймаю сильні ліки перорально.
І стежу пильно, хто кого там хоче,
2026.01.22
14:05
Не забуваю малу дітвору,
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
вшиту снопами хатину
скраю узлісся в глухому яру
над ручаями за тином,
а поза нею – висока гора,
а під горою – дорога,
де поєдналися туга, жура,
радощі, щастя і горе.
2026.01.22
12:14
Зима у біло-чорних кольорах,
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
Слова барвистістю не сяють.
Сумує в тишині настінна бра,
Дрижить серденько, ніби сарна,
А люди-відчайдухи на нулі,
Щодня під обстрілом воюють.
Радіють щиро: побратим вцілів,
Хоч січень холодом лютує.
2026.01.22
11:17
Коли втомлюсь і відійду від справ
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
У ліс дрімучий чи далекі гори,
Прикутий до стола, неначе раб,
Я відійду в мелодію прозору,
Мов у далекий потаємний рай,
Врятований від бруду наговору.
Я відійду у тінь далеких пальм,
2026.01.22
08:53
А гарячка біла в білім домі
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
інфікує цілий білий світ...
у дурдомі цьому,
як відомо,
оселився демон із боліт.
***
А знання, наука та освіта
2026.01.21
23:00
Писати сонета - це мука,
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
Вже краще сапать буряки,
Чи підгортати картоплю,
Чи збирати жуки.
Буває, напишеш сонета,
Глядь- а воно ж не сонет!
Й рука мимоволі підносить
2026.01.21
21:17
Бувало, пишався, куражився,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
Бувало, на щось не наважився –
А підсумок буде простий:
Красива життя ораторія
Завершиться у крематорії.
Як кажуть, «хоч падай, хоч стій»...
Траплялося, жили розтягував,
2026.01.21
20:10
Я доторкнувся думкою до тебе.
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
Від тебе я іще не відчахнувся.
Ти ще моя. І скільки ж сили треба,
щоб я забув тебе, тебе позбувся.
Я що завгодно ладен сотворити,
щоб пам’ять стерла всі твої принади,
щоб і не бачити тебе, не говорити…
2026.01.21
18:50
Із Леоніда Сергєєва
В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В якій ненависті горілку п’є на сонці
шахтар, комп’ютерник, розклеювач афіш!
І те, що, нібито, вона виводить стронцій,
її не робить прохолодніш чи смачніш.
В зеніті буйствує загрозливе світило.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юрій Лазірко /
Вірші
вiд подиху до подиху
від вина до оцту
спрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я
білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль
наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні
кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак
до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним
і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя
це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту
ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах
то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду
денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг
я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет
попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву
і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани
море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись
я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки
наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж
21 Жовтня, 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
вiд подиху до подиху
від вина до оцтуспрага вічності
а від подиху до подиху
життя
в суєті немає лаконічності
в лаконічності цвіте
Господнє Я
білі душі
сонячні метелики
чорні душеньки
сіріша миші міль
що не день
то відкриття Америки
що не ніч
то тіні пишна цвіль
наливайте сонця
повні келихи
хай нап’ється простором
дорога в ніч
і нехай вона любов’ю стелиться
перед серцем на в’юнкім коні
кане все
не напасеться молодість
мудрості не розкуштує божий смак
ляпнуть
сер
коли вас врешті холод з’їсть
і корінням доторнкеться ребер мак
до солодких уст
що пахнуть ясністю
домандрують певно паперові сни
світ зі слів вийматимуть погаслий цей
мов сухий сірник
займеться серце ним
і горітимуть картини сонячні
місячні – гаситимуть старе ниття
це мій подих
триста літ безпомічний
смакуватиме святково
як Різдво й кутя
це мій погляд
у слова закутаний
розвиватиме
мов стежку
простоту
а моїми рутами і Крутами
полонитиме все те
що на льоту
ще
напевно
вулиці насіються
перехрестяться й розвузляться в дахах
то вони сьогодні в скруті миються
потопають в зелені
гріхах
снігах
то мені бракує того відчаю
аби впитися крамолою для душ
то не мною підчобіття вквітчують
то не я з легким хрестом на суд іду
денного сміття хвилини носяться
наче осінь з мертвим листям по зимі
і до слів моїх глибоке проситься
щоби присудок не дихати не міг
я не той
хто бігає за славою
а на чорний день білило і багнет
повертаюся думок отавою
дозріваю грішно
як в раю
ранет
попустивши віжки світла й голосу
до останніх крапель істини живу
синім небом
золотистим колосом
першим снігом
що розлігся на траву
і немає в долі щастя кращого
ніж ділитися насущним і земним
зла межа проходить перед пащею
тою пащею пропащою хани
море сонця
при пустелі місяця
гори горя
при долині снів знялись
все моє тепло в долоню вміститься
всі мої жалі відлуняться колись
я до вас на спомини проситимусь
як пожовкне перше листя
і книжки
так безпам’ятно
до губ тулитимусь
мов убогий промінь
до країв щоки
наділіть мене
своєю ласкою
із неласкою
перегортайте теж
на межі
між дійсністю
і казкою
я живу і дихаю тепер
авжеж
21 Жовтня, 2014
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Блискавицi серця LVI, божковокартопляна"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LVI, зтенетчена"
• Перейти на сторінку •
"Блискавицi серця LVI, зтенетчена"
Про публікацію
